Sic transit gloria mundi

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Sic transit gloria mundi (лат. так проходить мирська слава) — латинський вислів, що використовувався під час Папської коронації з XV по XX століття.

Походження[ред. | ред. код]

Фраза використовувалася в церемоніях папської коронації між 1409 (при коронації Олександра V)[1] та 1963 роками. Коли новообраний папа виходив з ризниці базиліки св. Петра переносний трон Папи (Sedia gestatoria) тричі зупинявся. Кожного разу папський церемонійний майстер падав на коліна перед папою, який тримає срібну або мідну тростину, і несе клоччя тліючого льону. Тричі поки тканина згорає він говорить сумним і гучним голосом: «Pater Sancte, sic transit gloria mundi!» («Святий Отче, так проходить мирська слава!»).[2] Ці слова мають служити нагадуванням Папі, про тлінність життя і земних почестей.[3][4][5] Формула фрази з'явилася вперше в роботі Томи Кемпійського «Наслідування Христа» (1418).[6][7]

Інші згадки[ред. | ред. код]

Після закінчення війни 1812 року читач «Альбіон» подав лист до Британської Морської Хроніки. Вказуючи на Сполучені Штати, він заявив, що "зростаюча велич цієї далекої імперії (а її відстань, мабуть, за щасття для Європи) дивує нації, які дивилися з подивом і бачили найсильніші зусилля Британії, в епоху своєї найбільшої сили, яку так легко відбили, що повністю підірвали. у кінці листа він пише «Sic transit Gloria mundi», маючи на увазі остаточне визнання тенденції до послаблення британського впливу на морі та зростання американської влади на морі.[8]

Емілі Дікінсон використовувала лінію у примхливій валентинці, що була написана Вільяму Хоуленду у 1852 році і згодом опублікована у Спрінгфілд Дейлі Репаблікан.[9]

Фантастичній роман «Кантика за Лейбовіцем» Волтера Міллера-молодшого закінчується, коли від ядерної війни руйнується світ. Католицький священнослужитель, який опинився на кораблі, який вилетів із Землі в останній момент, шепче «Sic transit mundus» («Так проходить світ»).

Також використовується у вінтажній комп'ютерній грі «Star Trek» (1971 року).

Американський драматичний фільм «Sic Transit Gloria» (2018) розповідає про світ, де не існує моралі.[10]

Румунський художник Мірча Кантор у 2012 році представив інсталяцію Sic Transit Gloria Mundi.[11]

Аналогічні висловлювання[ред. | ред. код]

Існує багато приказок та висловів на різних мовах, що мають один і той ж сенс. Найвідоміше — «і це теж пройде» (ймовірно, походить із Стародавньої Персії).

В англійській мові найбільш відповідним є вислів "All that's fair must fade" — перероблений рядок ірландського поета Томаса Мура з вірша "All That's Bright Must Fade". Близькою до латинського виразу є сутність важливої буддистської доктрини анітья («непостійнійсть»), яка у східній масовій культурі найбільш відома завдяки японський ідіомі «(навіть) великі люди немінуче помирають» (яп. 盛者必衰) із пам'ятки класичної літератури «Хейке моноґатарі».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Elizabeth Knowles, ed. (2005). The Oxford Dictionary of Phrase and Fable (Second ed.). Oxford University Press. ISBN 978-0-19-860981-0.
  2. «Pope John XXIII Coronation Video — Sic Transit Gloria Mundi»
  3. King, William Henry Francis (1904), Classical and Foreign Quotations, London: J. Whitaker & Sons, p. 319, retrieved November 10, 2010
  4. Richardson, Carol M., Reclaiming Rome: cardinals in the fifteenth century, p. 393, retrieved November 10, 2010
  5. Bak, János M., Coronations: medieval and early modern monarchic ritual, p. 187, retrieved November 10, 2010
  6. Oxford Dictionary of Phrase and Fable (via Oxford Reference)
  7. à Kempis, Thomas. «Book 1 Chapter 3». Imitation of Christ: translated from Latin into English. Christian Classics Ethereal Library. Retrieved 11 November 2010.
  8. Toll, Ian W. (2006). Six Frigates: The Epic History of the Founding of the U.S. Navy (1st ed.). New York: W.W. Norton & Co. p. 473. ISBN 9780393330328. OCLC 70291925
  9. The poems of Emily Dickinson, Harvard University Press, 1998, p. 53
  10. Sic Transit Gloria (2018)
  11. Sic Transit Gloria Mundi - Mircea Cantor — Google Arts & Culture