The Nips

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
The Nips
Основна інформація
Попередні назви The Nipple Erectors
Жанр Панк-рок, гаражний рок
Роки 1976-1981, 2008
Країна Велика Британія
Місто Лондон
Мова Англійська
Лейбл Soho, Chiswick, Big Beat
Склад Шейн МакҐован, Шанні Бредлі, Ґейвін Дуглас "Фріц", Майкл Кронін
Колишні
учасники
Роджер Таундроу, Аркан Вендетта, Ґеррі Маккледуфф, Рік Коллетт, Філ Роуланд, Марк Гаррісон, Ларрі Хінріч, Ґейвін Дуглас "Фріц", Джон Ґрінтон "Ґрінні", Роджер Вільямс "Тревіс", Джон Мосс, Джон Хаслер [1]
Інші
проекти
The Pogues,The Men They Couldn't Hang

The Nipple Erectors (також відомі як The Nips) — англійський панк-рок-гурт, що сформувався в Лондоні в 1976 році за ініціативи художниці Шанні Бредлі. Гурт відомий як перший музичний колектив фронтмена The Pogues Шейна МакҐована.

Кар'єра[ред. | ред. код]

Спочатку гурт складався з Шейна МакҐована (відомого на той час під прізвиськом «Шейн О'Хуліган»), який займав позицію вокаліста і композитора, Шанні Бредлі — басистка, композитор, Роджера Таундроуа — гітарист та Аркана Вендетти — барабанщик. Thr Nipple Erectors мали свій перший концерт у Roxy Club Covent Garden. У 1977 році гурт випустив чотири сингли, та один альбом з записами живих виступів у період між 1978 і 1981 роками. Натхненні The Stooges, The Nipple Erectors використовували у своїй музиці елементи рокабіллі та гаражного року 1960-х років.

Після виходу свого першого синглу «King of the Bop» / «Nervous Wreck», в червні 1978 року, на Soho Records, гурт перейменували на The Nips і випустили гараж-панк-пісню «All The Time in the World» / "Private Eye"з Філом Роулендом з Eater on drums. До травня 1979 року склад гурту змінився, приєднався гітарист Ґейвін «Фріц» Дуглас. Гімн павер-попу, «Gabrielle», вийшов у листопаді 1979 року, спочатку на Soho Records, а потім перевиданий на Chiswick Records, з Джоном («Ґрінні») Ґрінтоном (eкс-Skrewdriver) на барабанах. До моменту виходу пісні, Джона Ґрінтона замінив Роджер Тревіс Вільямс. Гітарна гра Ґейвіна Дугласа у «Gabrielle» ознаменувала наближення гурту до більш мелодійного стилю.

Концертний альбом Only the End of the Beginning був випущений у 1980 році на Soho Records, з використанням запису, зробленого під час туру з Purple Hearts. Два інші живі записи з'явились потім — Live at The 101 Club і Live at the Hope and Anchor, записані в кінці 1979 року.

У 1980 році The Nips записали демо-версію для Polydor Records у своїй студії на Бонд Стріт. ЇЇ спродюсував Пол Веллер. Для цього було записано чотири пісні, серед яких «Happy Song», «Nobody to Love», «Ghost Town» і «Love To Make You Cry». У записі приймали участь Шейн МакҐован як вокаліст, Шанні Бредлі на басу, Ґейвін Дуглас на гітарі та Марк Гаррісон на барабанах. «Happy Song»/«Nobody to Love» була випущена як сингл у жовтні 1981 року на Test Pressing Records. The Nips оголосили пресі про відхід від музичної діяльності після останнього концерту в лондонському Ковент-Гарден-Рок-саду 10 березня 1980 року. МакҐован і Бредлі повернули гурт пізніше цього ж року, хоча і ненадовго. Членами гурту стали також Джеймс Фірнлі на гітарі та Джон Мосс на барабанах. Цей склад відіграв останній концерт у Лондоні в грудні 1980 року. У 1981 році Джон Мосс приєднався до Boy George, щоб утворити Culture Club.[2]

Протягом 1981 року, Бредлі повів гурт в іншому напрямку, відмінному від традиційного року, щоб поєднати грецьку, критську та ірландську фольк -музику. Популярна ірландська та американська народна пісня «Poor Paddy Works on the Railway» раніше була частиною їхнього концертного списку пісень. До складу групи увійшли МакҐован з Бредлі, а також Джон Хаслер (екс-Madness) і Девід Раттрей. Пізніше цього року Бредлі вирішив відпочити від музики. Шейн МакҐован і Джон Хаслер продовжували грати в Pogue Mahone, пізніше скоротившись до The Pogues. У 1984 році Шанні Бредлі стала співзасновницею гурту The Men They Could Hang, який грав на «The Alternative Country and Western Festival» у березні 1984 року в The Electric Ballroom в Камдені.

У 1987 році лейбл Big Beat випустив антологію LP під назвою Bops, Babes, Booze і Bovver, зараховану до Nips n Nipple Erectors. Він вміщував обидві сторони перших трьох синглів, виданих на Soho, а також додає два невиданих: «So Pissed Off» і «Stavordale Rd, N5». Останнє видання CD додало ще два невиданих сингли: «Venus in Bovver Boots» і «Fuss & Bother».

Відновлення діяльності[ред. | ред. код]

6 травня 2008 року The Nipple Erectors реформувалися, граючи на таємному концерті в 100 Club, Оксфорд-стріт, Лондон. Гурт складався з Шанні Бредлі, Шейна МакҐована, Еріка «Ле Батона» Баксторпа і Фріца Дугласа. Дочка Бредлі — Евкаліпта, виконувала партії бек-вокалу у 'Gabrielle'. Гув також виступив ще через місяць, хоча цього разу без МакҐована, який був замінений Евкаліптою.

Дискографія[ред. | ред. код]

Сингли[ред. | ред. код]

  • «King of the Bop» (b/w «Nervous Wreck») (1978), Soho Records
  • «All the Time in the World» (b/w «Private eye») (1979), Soho Records
  • «Gabrielle» (b/w «Vengeance») (1980), Soho Records
  • «Happy Song» (b/w «Nobody To Love») (1981), Test Pressings Records

Альбоми[ред. | ред. код]

  • Only the End of the Beginning (1980), Soho Records
  • Bops, Babes, Booze and Bovver (1987), Big Beat Records
  • The Tits of Soho (2000), Bovver Boot Company

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Terry Smith Drums. The Shanne Bradley Interview
  2. [ Fearnley, James (2012). Here Comes Everybody — The Story of the Pogues. London: faber and faber. pp. 20–41. ISBN 978-0571-25396-8.]

Посилання[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]