Доктрина Вайнбергера

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Доктрина Вайнбергера (англ. Weinberger Doctrine) — це список пунктів, що визначають коли Сполучені Штати можуть використовувати свої війська у військові діях. Доктрина була публічно оголошена міністром оборони США Каспаром Вайнбергером 28 листопада 1984-го року у промові, названій «Використання військової сили» («The Uses of Military Power»), виголошеній в Національному прес-клубі у Вашингтоні, округ Колумбія.[1]

Доктрина Вайнбергера була наслідком сукупних уроків, витягнутих з війни у В'єтнамі і бажання уряду США уникнути таких трясовин у майбутньому.[2]

Доктрина Вайнбергера[ред. | ред. код]

Доктрина Вайнбергера включає наступні пункти:

  1. Сполучені Штати повинні використовувати військові сили для боротьби тільки якщо це пов'язано з життєво важливими національними інтересами Сполучених Штатів або їх союзників.
  2. Війська США повинні використовуватися тільки з повною відданістю і з явним наміром перемогти. В іншому разі, війська не повинні використовуватись.
  3. Бойові частини США повинні використовуватися тільки з чітко визначеними політичними та військовими цілями і здатністю для досягнення цих цілей.
  4. Зв'язок між цілями та розміром і складом військових сил повинен постійно переглядатись і бути скоригованими в разі потреби.
  5. Війська США не повинні використовуватися в бою без «обґрунтованої впевненості» в підтримці американської громадськості та Конгресу США.
  6. Використання військ США слід розглядати тільки як останній засіб.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. PBS.org: transcript of «The Uses of Military Power». Архів оригіналу за 11 червня 2010. Процитовано 17 березня 2011.
  2. LaFeber, Walter. «The Rise and Fall of Colin Powell.» Political Science Quarterly. Vol. 124, No. 1 (March, 2009) pp. 71-93.