Африканська горлиця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Turtur)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Африканська горлиця
Turtur abyssinicus
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Euraryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Голубоподібні (Columbiformes)
Родина: Голубові (Columbidae)
Рід: Африканська горлиця (Turtur)
(Boddaert, 1783)
Види
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Turtur
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Turtur
EOL logo.svg EOL: 19939
ITIS logo.svg ITIS: 177217
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 187142
Fossilworks: 371554

Африканська горлиця[1] (Turtur) — рід голубових. Містить 5 видів.

Поширення[ред. | ред. код]

Ці птахи мешкають в Африці південніше Сахари. Це переважно мешканці кущів, але також зустрічаються в лісистій місцевості, коли там є добре розвинений підлісок.

Морфологія[ред. | ред. код]

Це невеликі птахи, найбільшим представником роду є Turtur brehmeri, який досягає довжини тіла 25 сантиметрів, найменшим є Turtur chalcospilos, який досягає довжини тіла 20 сантиметрів. Форма тіла є кремезною. Характерною рисою є райдужні плями на плечах. Колір цих плям змінюється в залежності від виду від зеленого, синього і темно-сірого до чорного.

Поведінка[ред. | ред. код]

Знаходять їжу майже виключно на землі. Дерева використовуються для сну, відпочинку і гніздування. Кладка складається з двох яєць. Інкубаційний період становить від 13 до 15 днів. Пташеня перебувають в гнізді від 13 до 17 днів.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Фесенко Г. В. (2014). Назви родів у вітчизняному іменуванні птахів світу. Негоробині. Частина 2. Вісник Національного науково-природничого музею 12: 45–70. 

Література[ред. | ред. код]

  • International Union for Conservation of Nature and Natural Resources
  • David Gibbs, Eustace Barnes und John Cox: Pigeons and Doves – A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001
  • Alois Münst und Josef Wolters: Tauben – Die Arten der Wildtauben, 2. erweiterte und überarbeitete Auflage, Verlag Karin Wolters, Bottrop 1999