VMEbus

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Крейт системи VME64 з модулем АЦП (зліва) та процесорним модулем

VMEbus (англ. VersaModule Eurocard bus, іноді VME) — стандарт на комп'ютерну шину, спочатку розроблений для сімейства мікропроцесорів Motorola 68000, а надалі знайшов багато інших застосувань. Шина VME була стандартизована МЕК як ANSI/IEEE 1014—101987. Фізично у VME використовується конструктив Євромеханіка. Вперше розроблена в 1981 році, шина VME досі знаходить широке застосування.

Історія шини[ред. | ред. код]

У 1979 році компанія Motorola розробляла свій новий мікропроцесор 68000, і один з її інженерів, Джек Кистер, підняв питання про створення стандартизованої шини для систем, що використовують 68000, яку він назвав VERSAbus. З тих пір специфікація стандарту була кілька разів переглянута; в 1987 році прийнята і діє по теперішній час специфікація VMEbus Rev. C1, яка є міжнародним стандартом МЕК 821. У США цей стандарт також має назву ANSI/IEEE 1014—101987.

Стандарт НАТО на шину VME для сухопутних платформ STANAG 4455 “Standardization of a VME Bus for Use in Tactical Land Vehicles” був скасований у 2019 р.[1]

Характеристики шини[ред. | ред. код]

  • Розрядність шини — 32/64
  • Адреса / Дані — роздільні (VME32), мультиплексовані (VME64)
  • Тип шини — асинхронна
  • Конструктив — Євромеханіка 3U, 6U, 9U
  • Максимальна кількість модулів у корпусі (крейті) — 21 штука
  • Перепускна здатність в 32 розрядному варіанті — 40 Мбайт / с (VME32), 80 Мбайт / с (VME64)

У режимі блокових передач (коли на одну передачу адреси йде кілька передач даних) швидкість може досягати 320 Мбайт/с (VME64)[2].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Слюсар В.И. Электроника в зарубежных вооружениях и военной технике. [Архівовано 11 січня 2021 у Wayback Machine.] //Озброєння та військова техніка. - 2020. - № 3. – С. 93 – 100.
  2. Слюсар В. И. Встраиваемые компьютерные системы для жестких условий: стандарты VITA 65 и VITA 46. [Архівовано 24 лютого 2014 у Wayback Machine.] //Электроника: наука, технология, бизнес. — 2010. — № 6. — C. 86 — 92.

Див. також[ред. | ред. код]