Velite
| Ескадрений міноносець «Веліте» | ||
|---|---|---|
| Velite | ||
 | ||
| Ескадрений міноносець «Веліте» | ||
| Служба | ||
| Тип/клас | Ескадрений міноносець типу «Сольдаті» | |
| Держава прапора | .svg){kind=small} Королівство Італія Франція
| |
| Належність | .svg){kind=small} Королівські ВМС Італії] Військово-морські сили Франції
| |
| Закладено | 19 квітня 1941 року | |
| Спущено на воду | 31 серпня 1941 року | |
| Введено в експлуатацію | 31 серпня 1942 року | |
| Переданий | 24 липня 1948 року переданий ВМС Франції, як репарація, та перейменований на «Duperré» | |
| Статус | У 1961 році розібраний на брухт | |
| Бойовий досвід | Друга світова війна | |
| Ідентифікація | ||
| Параметри | ||
| Тоннаж | 1850 тонн (стандартна) 2580 тонн (повна) | |
| Довжина | 106,7 м | |
| Ширина | 10,2 м | |
| Висота | 4,35 м | |
| Технічні дані | ||
| Рухова установка | 2 × парових турбіни Beluzzo 3 × парових котли Yarrow | |
| Гвинти | 2 | |
| Потужність | 50 000 к. с. | |
| Швидкість | 34 вузли (63 км/год) | |
| Дальність плавання | 2200 миль (3540 км) на швидкості 20 вузлів | |
| Екіпаж | 215 офіцерів та матросів | |
| Озброєння | ||
| Артилерія | 4 (2 × 2) × 120-мм гармати 120/50 Ansaldo 1 × 120-мм салютна гармата 120/15 OTO | |
| Торпедно-мінне озброєння | 6 (2 × 3) × 533-мм торпедних апаратів 64 міни | |
| Зенітне озброєння | 8 × 20-мм зенітних гармат 65 калібру Breda 1935 | |
«Веліте» (італ. Velite) — ескадрений міноносець типу «Сольдаті» (2-га серія) Королівських ВМС Італії за часів Другої світової війни.
Історія створення[ред. | ред. код]
Ескадрений міноносець «Веліте» був закладений 19 квітня 1941 року на верфі Odero-Terni-Orlando в Ліворно. Спущений на воду 31 серпня 1941 року, вступив у стрій 31 серпня 1942 року. Це був останній ескадрений міноносець, що вступив до складу ВМС Італії до закінчення Другої світової війни.
Історія служби[ред. | ред. код]
У складі ВМС Італії[ред. | ред. код]
Після вступу у стрій та початкової бойової підготовки ескадрений міноносець «Веліте» разом з однотипним «Корсаро» був зарахований до складу 17-ї ескадри.
21 листопада 1942 року «Веліте» разом з «Леджонаріо» та «Бомбардьєре» супроводжував транспорти «Монтеджіневро» та «Сестрієре» з Бізерти в Неаполь. О 15;04 21 листопада «Веліте» був торпедований підводним човном «Сплендід». Вибухом була відірвана кормова частина, включаючи руль та гвинти. «Бомбардьєре» відбуксирував пошкоджений «Веліте» в Неаполь[1].
Тимчасовий ремонт в Неаполі тривав до 7 січня 1943 року, після чого «Веліте» був відбуксирований в Ліворно для остаточного відновлення. Йому пристикували корму з недобудованого есмінця «Карріста». Ремонт йшов повільно і завершився влітку 1943 року.
22 серпня «Веліте» прибув у Ла-Спецію, де знову увійшов до складу флоту. 9 серпня, після капітуляції Італії, «Веліте» разом з італійським флотом перейшов на Мальту.
Загалом у складі ВМС Італії корабель здійснив лише 5 походів та пройшов 5 000 миль.
У складі флоту союзників[ред. | ред. код]
У складі флоту союзників «Веліте» здійснив 117 виходів в море, пройшовши 30 000 миль.
На початку 1947 року «Веліте» та «Леджонаріо» супроводжували інтерновані в Александрії італійські лінкори «Вітторіо Венето» та «Італія» під час їх повернення в Італію.
У вересні 1947 року есмінець був виведений в резерв. За рішенням Паризької мирної конференції він разом з трьома іншими есмінцями був переданий Франції як репарація. 18 липня 1948 року корабель був виключений зі складу флоту, йому було присвоєна тимчасова назва «V3».
У складі ВМС Франції[ред. | ред. код]
24 липня 1948 року в Тулоні есмінець був переданий ВМС Франції. Він отримав назву «Дюпре» (фр. Duperré)[2].
Корабель пройшов переобладнання та протягом декількох років використовувався для випробування нових систем озброєння.
У 1961 році корабель був виключений зі складу флоту і незабаром зданий на злам.
Література[ред. | ред. код]
- Conway's All the World's Fighting Ships, 1922—1946. — London: Conway Maritime Press, 1980. — ISBN 0 85177 146 7 (англ.)
- Патянин С. В. Эскадренные миноносцы типов «Маэстрале», «Ориани» и «Сольдати» // Морская кампания: журнал. — 2015. — № 2 (51).(рос.)
Посилання[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Giorgio Giorgerini, La guerra italiana sul mare. La Marina tra vittoria e sconfitta 1940-1943
- ↑ Trentoincina. Архів оригіналу за 21 червня 2020. Процитовано 20 квітня 2020.
