Yves Saint Laurent

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Yves Saint Laurent
Заснування 1961
Засновник(и) Ів Сен-Лоран і П'єр Берже
Штаб-квартира Париж
Ключові особи Франческа Беллеттіні (CEO),
Еді Сліман (креативний директор)
Галузь мода
Холдингова компанія Kering
Сайт ysl.com

Yves Saint Laurent (YSL) — дім високої моди, заснований Івом Сен-Лораном і його партнером П'єром Берже. З 1999 року дім належить групі Gucci, якою у свою чергу володіє холдинг Kering. Нинішнім дизайнером колекцій є Еді Сліман.

Заснований у 1961 році, дім Yves Saint Laurent випустив ряд легендарних речей: мондріанівська сукня, жіночий смокінг Le Smoking, куртки-сафарі та прозорі сукні. Vogue писав, що Сен-Лоран перевернув світ моди в 1960-х і 1970-х своїм новаторським поєднанням чоловічого і жіночого, високого і низького, класичного і авангардного: «Саме він одягнув жінок у брючні костюми, зробив повсякденними військові форми і національні костюми і приніс дизайнерський прет-а-порте в маси». За словами самого Сен-Лорана, він створив гардероб сучасної жінки[1].

Історія[ред.ред. код]

Yves Saint Laurent у Беверлі-Хіллз (Каліфорнія)
Чоловічий одяг Yves Saint Laurent у Флоренції

Yves Saint Laurent був заснований дизайнером Івом Сен-Лораном і його партнером П'єром Берже в липні 1961 року[2]. У листопаді Сен-Лоран і Берже домовилися про інвестування 700 тисяч доларів бізнесменом з Атланти Маком Робінсоном в обмін на 80% компанії[1]. Перша колекція YSL була показана в січні 1962 року[3]. Логотипи для дому розробив у 1963 році А. М. Кассандр[4].

У 1963 році Берже підписав контракт з Charles of the Ritz на створення ароматів для YSL, а через два роки група Lanvin-Charles of the Ritz викупила 80% Робінсона за мільйон доларів[1]. У 1960-х Yves Saint Laurent створював сценічні костюми для актрис Клаудії Кардінале, Софі Лорен і Катрін Деньов[2].

У 1966 році була запущена лінія прет-а-порте під назвою Yves Saint Laurent Rive Gauche. У тому ж році, натхненний виниклою тенденцією до андрогінної моди, Сен-Лоран розробив жіночу колекцію в чоловічому стилі, а також створив перший смокінг для жінок, Le Smoking. Через рік він представив знакову куртку-сафарі[2]. Сен-Лоран був першим дизайнером, який використовував африканських і азіатських моделей у своїх дефіле[5].

У 1971 році дім Yves Saint Laurent представив жіночі парфуми Rive Gauche. У тому ж році Сен-Лоран знявся голим у рекламній кампанії свого чоловічого одеколону Homme. У 1972 році Берже та Сен-Лоран за 1,1 мільйона доларів викупили свою лінію одягу у компанії Squibb, яка стала власником групи Lanvin-Charles of the Ritz і зберегла за собою парфумерний бренд YSL[1]. До дому приєдналася муза Іва Сен-Лорана, Лулу де ла Фалез, яка більше трьох десятиліть створювала для YSL ювелірні вироби та головні убори[2].

З 1973 року дім почав використовувати новий річний цикл показів: два для от кутюр (у січні та липні) і два для прет-а-порте (у квітні і жовтні). Берже почав активно поширювати ліцензії Yves Saint Laurent на все — від сонцезахисних окулярів до пляжних рушників і ручок. У 1977 році дім випустив жіночій парфум Opium зі слоганом: «Опіум — для тих, хто пристрастився до Yves Saint Laurent». Незважаючи на протести через назву та рекламну кампанію, парфум мав великий успіх[1].

Yves Saint Laurent викупив у 1986 році компанію Charles of the Ritz, якій належав парфумерний бізнес дому, за 630 мільйонів доларів[6]. Через рік YSL продав ряд популярних ароматів Charles of the Ritz компанії Revlon за 150 мільйонів доларів[7]. У 1989 році дім розмістив акції на паризькому фондовому ринку і був оцінений у 500 мільйонів доларів[1].

У 1993 році YSL, разом з парфюмерним підрозділом, був проданий парфюмерно-фармацевтичній компанії Elf Sanofi за 650 мільйонів доларів в акціях[8]. Сен-Лоран і Берже зберегли контроль над лініями одягу. У 1998 році Сен-Лоран перестав займатися лінією Rive Gauche, найнявши Альбера Ельбаза й Еді Слімана для жіночої та чоловічої колекції відповідно[2].

У 1999 році дім YSL придбала група Gucci[9], яка запросила створювати колекції прет-а-порте Тома Форда[2]. У 2002 році Ів Сен-Лоран представив свою останню колекцію і закрив лінію кутюр[1].

Після того, як Том Форд пішов у 2004 році, лінією прет-а-порте зайнявся Стефано Пілаті. Його стиль був більш французьким, ніж відверто сексуальні образи Форда[10]. У 2008 році засновник дому Сен-Лоран помер[3].

У лютому 2012 року до дому повернувся Еді Сліман, який замінив Пілаті на посту креативного директора[11]. У червні він перейменував лінію прет-а-порте на Saint Laurent Paris, назва лінії косметики та самої компанії залишилася колишньою[12].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж Yves Saint Laurent (brand). Voguepedia. Процитовано 2013-07-13. 
  2. а б в г д е Saint Laurent. Vogue Paris. Процитовано 2013-07-13. 
  3. а б Yves Saint Laurent, Fashion Icon, Dies at 71. The New York Times. 2008-06-01. Процитовано 2013-07-13. 
  4. Henri Mouron (1986). Cassandre : Posters, Typography, Stage Designs. London: Thames and Hudson. с. 147–148. ISBN 0-500-23450-7. 
  5. Yves Saint Laurent. Voguepedia. Процитовано 2013-07-13. 
  6. Squibb Sells Charles of the Ritz Cosmetics to Yves Saint Laurent. Los Angeles Times. 1986-11-19. Процитовано 2013-07-13. 
  7. Revlon Adding Fragrance Line. The New York Times. 1987-06-17. Процитовано 2013-07-13. 
  8. Elf Sanofi Buying Saint Laurent. The New York Times. 1993-01-20. Процитовано 2013-07-13. 
  9. Gucci Moving to Buy Yves Saint Laurent, Fashion's Biggest Prize. The New York Times. 1990-10-09. Процитовано 2013-07-13. 
  10. Yves Saint Laurent Spring 2008 Ready-to-Wear Collection, Style.com
  11. Yves Saint Laurent Gets a New Designer. The New York Times. 2012-03-07. Процитовано 2013-07-13. 
  12. Yves Saint Laurent official name will not change. Bloginity. 2012-07-10. Процитовано 2013-07-13. 

Посилання[ред.ред. код]