Ева Кляйн
| Ева Кляйн | |
|---|---|
| Eva Klein | |
 | |
| Ім'я при народженні | Ева Фішер |
| Народилася |
22 січня 1925 (99 років) Будапешт, Угорщина |
| Місце проживання | Стокгольм, Швеція |
| Країна |
.svg){kind=small} Угорщина[1] Швеція[1] |
| Діяльність | лікарка, біолог |
| Alma mater | Будапештський університет, Каролінський інститут |
| Галузь | Медицина, імунологія, онкологія |
| Заклад | Каролінський інститут |
| Вчене звання | професор |
| Науковий ступінь | доктор філософії з біології, доктор медицини |
| Членство |
Шведська королівська академія наук Угорська академія наук |
| Відома завдяки: |
Відкриття природних кілерів Виведення клітинних ліній лімфоми Беркітта |
| У шлюбі з | Джордж Кляйн[en] |
| Нагороди |
Нагорода Вільяма Колі[en] (1975) Премія Фернштрома[en] (1983) Почесна медаль імені Менделя за досягнення в біологічних науках Академії наук Чеської республіки (2003) |
Ева Кляйн (угор. Eva Klein; нар. 22 січня 1925, Будапешт, Угорщина) — угорсько-шведська вчена-імунолог, піонер в області онкологічної імунології, професор-емерит Каролінського інституту[2][3]. Найбільше відома за відкриття природних кілерів та виведення ліній клітин лімфоми Беркітта[4][5].
Біографія[ред. | ред. код]
Ева Фішер народилася 22 січня 1925 року у Будапешті у заможній єврейській родині. У шкільні роки дівчина цікавилася спортом, мистецтвом та наукою[2]. Після закінчення школи, вона розпочала медичне навчання у Будапештському університеті.
Через рік після того, як Ева закінчила середню школу, німецькі війська окупували Угорщину. Під час Голокосту в Угорщині у 1944—1945 роках, Фішерам довелося переховуватись у Інституті Гістології Будапештського університету. Від загибелі Єву та членів її родини врятував друг, студент-медик Янош Ширмай, який підробив потрібні документи[3].
Короткий час після закінчення війни Ева грала у молодіжному театрі. Покинувши театр, вона відновила навчання на медичному факультеті Будапештського університету. На третьому році навчання в університеті вона познайомилась із майбутнім чоловіком, Джорджем Кляйном, із яким незабаром одружилась та 1947 року виїхала до Швеції. В 1948 році разом із чоловіком Ева Кляйн отримала посаду студента-дослідника на кафедрі клітинної біології та генетики в Каролінському інституті під керівництвом професора Торб'єрна Касперсона. Кляйн завершила навчання на доктора медицини в 1955 році та отримала звання доктора філософії в 1965 році. Кляйн стала професором пухлинної біології в 1979 році та професором-емеритом Каролінського інституту в 1993 році[6].
Наукова діяльність[ред. | ред. код]
Наукова кар'єра Еви Кляйн розпочалася у 1948 році після отримання посади ассистента кафедри клітинних досліджень та генетики Каролінського університету під керівництвом професора Торб'єрна Касперсона. У 1956 році вона захистила докторську дисертацію на тему «Конверсія солідних новоутворень у асцитичні пухлини» (англ. «Conversion of solid neoplasms into ascites tumors»), у якій зосередилася на еволюції популяцій пухлинних клітин та їх селекції[7]. У подальші 10 років Кляйн продовжувала досліджувати цитологічну варіативність пухлин, засновану на цьому селекцію пухлинних клонів та роль головного фактору гістосумісності у цьому процесі[2].
На початку 1960-х років, предмет наукового інтересу Еви Кляйн змістився у бік дослідження властивостей лімфом[2]. В кінці 1960-х років дослідницька група Єви Кляйн вивела лінію пухлинних клітин лімфоми Беркітта, що і по сей день продовжує застосовуватися для досліджень[5].
У 1970-х роках Ева Кляйн зацікавилась механізмами протипухлинної імунної відповіді. Разом із трьома своїми учнями, Рольфом Клісслінгом, Гуго Проссом та Мікаелем Джондалем, вона відкрила та охарактеризувала унікальний не тимус-залежний тип лімфоцитів із цитотоксичними[en] властивостями, що не потребують презентації антигену і здатні атакувати вражені вірусами та такі, що зазнали пухлинної трансформації, клітини[4].
Іще одним полем наукового інтересу Кляйн та її групи є вірусна індукція туморогенезу із особливим фокусом на ролі вірусу Епштейна-Барр у патогенезі лімфоми Беркітта. Ця тема залишається провідним напрямком роботи дослідницької роботи групи Кляйн на даний час[2].
Загалом професор Кляйн та її дослідницька група має понад опублікованих 500 робіт у сферах експериментальних досліджень клітин та ракових досліджень, загальної імунології, пухлинної імунології та біології[2].
Особисте життя[ред. | ред. код]
Ева одружена із пухлинним біологом Джорджем Кляйном[en], із яким має трьох дітей[3]. Старший син став математиком, а дві доньки — лікарем та драматургом. На думку Еви, найкращі стосунки в неї склалися із старшим сином. Ева зізнається, що її сімейне життя важко назвати легким: через свою наукову кар'єру Єва досить мало часу могла приділяти дітям і змушена була запросити для дітей із Будапешту няню, яка виростила її саму, а чоловік ніколи не приділяв часу домашнім справам і сердився на неї, якщо вона займалася чимось окрім науки[3]. Попри те, їхній шлюб протримався до самої смерті Джорджа у 2016 році[8]. Одним із інтересів Еви є переклад угорської поезії шведською мовою. Вона планує випустити невеликий збірник своїх перекладів[2].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б LIBRIS — 2015.
- ↑ а б в г д е ж Eva Klein Group. Karolinska Institutet. 27 січня 2008. Архів оригіналу за 7 січня 2017. Процитовано 8 березня 2018.
- ↑ а б в г Hargittai, Magdolna (2015). Women scientists : reflections, challenges, and breaking boundaries. New York: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-935998-1.
- ↑ а б Kiessling, R.; Klein, Eva; Pross, H.; Wigzell, H. (1975). „Natural” killer cells in the mouse. II. Cytotoxic cells with specificity for mouse Moloney leukemia cells. Characteristics of the killer cell. European Journal of Immunology. Wiley-Blackwell. 5 (2): 117—121. doi:10.1002/eji.1830050209. ISSN 0014-2980.
- ↑ а б Nadkarni, JS; Nadkarni, JJ; Clifford, P; Manolov, G; Fenyö, EM; Klein, E (1969). Characteristics of new cell lines derived from Burkitt lymphomas. Cancer. 23 (1): 64—79. ISSN 0008-543X. PMID 4178827.
- ↑ Cancer Immunology Research: 3 (2). Cancer Immunology Research. 3 (2). 1 лютого 2015. ISSN 2326-6066. Архів оригіналу за 10 березня 2018. Процитовано 9 березня 2018.
- ↑ Klein, George; Klein, Eva (1956). CONVERSION OF SOLID NEOPLASMS INTO ASCITES TUMORS. Annals of the New York Academy of Sciences. Wiley-Blackwell. 63 (5): 640—661. doi:10.1111/j.1749-6632.1956.tb50883.x. ISSN 0077-8923.
- ↑ Ernberg, Ingemar; Kärre, Klas; Wigzell, Hans (2017). George Klein (1925–2016). Nature. Springer Nature. 542 (7641): 296—296. doi:10.1038/542296a. ISSN 0028-0836.