Єльнінська операція (1941)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Єльнінська операція (1941)
Операція «Барбаросса»
Радянські війська вступають в Єльню. 6 вересня 1941 р.
Радянські війська вступають в Єльню. 6 вересня 1941 р.

Радянські війська вступають в Єльню. 6 вересня 1941 р.
Координати: 54°34′ пн. ш. 33°10′ сх. д. / 54.567° пн. ш. 33.167° сх. д. / 54.567; 33.167
Дата: 30 серпня — 8 вересня 1941
Місце: РРФСР
Результат: Позиційна перемога радянських віськ
Сторони
Третій Рейх Третій Рейх СРСР СРСР
Командувачі
Третій Рейх Гюнтер фон Клюге Союз Радянських Соціалістичних Республік Жуков Г. К.
Союз Радянських Соціалістичних Республік Анісов А. Ф.
Союз Радянських Соціалістичних Республік Селезньов Д. М.
Військові формування
Третій Рейх група армій «Центр» Союз Радянських Соціалістичних Республік Резервний фронт
Військові сили
70000 60000
Втрати
7000 убитими, пораненими і полоненими вбитими, пораненими та пропалими безвісти 77728 (в пізніших джерелах 31850 людей)

1939—1940
Польща (1939) — Фінляндія — Балтійські країни —Бессарабія
1941
Вторгнення в СРСР — Карелія — Заполяр'я — Ленінград — Ростов — Москва — Крим
1942
Харків (2) — Ржев — «Блау» — Сталінград — Кавказ
1943
Воронеж-Харків — Харків (3) — Курськ — Смоленськ — Донбас — Дніпро — Київ (2)
1944
Правобережна Україна — Ленінград-Новгород — Нарва — 1-а Ясси-Кишинів — Білорусь — Львів-Сандомир — 2-а Ясси-Кишинів — Східні Карпати — Країни Балтії — Белград — Курляндія — Будапешт
1945

Вісла-Одер — Східна Пруссія — Східна Померанія — Відень — Берлін — Прага

Єльнінська наступальна операція (30 серпня — 8 вересня 1941) — операція радянських військ на початковому етапі німецько-радянської війни. Здійснювалася силами 24-ї та 43-ї армій (генерал-майор Селезньов Д. М.) Резервного фронту.

Передумови[ред. | ред. код]

Єльнінська операція є складовою частиною Смоленської битви. 10 дивізій 24-ї армії від Ставки ВГК отримують наказ утримувати рубіж Бєлий — станція Іздешково — Дорогобуж — Єльня з особливою увагою в напрямі Ярцево — Вязьма, найважнішим напрямом рахувалося шосе Мінськ — Москва. Після прориву радянської оборони на Дніпрі німецький XXXXVII моторизований корпус направляється не на Ярцево, а на Єльню, де на лівому фланзі 24-ї армії зайняла оборону 19-та стрілецька дивізія з полосою оборони в 30 кілометрів.

19 липня танкова бригада Вермахту досягла вокзалу Єльні, до вечора німецькі сили пробилися на східну околицю міста, згодом захоплені сусідні населені пункти. Подальші спроби розвиття наступу були припинені з'єднаннями радянської 24-ї армії Резервного фронту, німецькі сили переходять до оборони; утворився так званий Єльнинський виступ, котрий глибоко врізався в радянські оборонні лінії та загрожував радянським тилам в напрямку Вязьми. На Єльнінському плацдармі позиції зайняла 10-та німецька танкова дивізія і моторизована дивізія СС «Дас Райх».

Командувач 24 — ї армії генерал Ракутін віддав наказ про висування в терміновому порядку на Єльню 104-ї танкової та 120-ї стрілецької дивізії. Кілька разів сильно виснажені в попередніх боях з'єднання 24-ї армії намагалися контратакувати в липні-серпні 1941 під Єльнею, без якихось вислідків та з чисельними втратами. Перша спроба відбити Єльню була зроблена з ходу 19-ю стрілецькою та 104-ю танковими дивізіями зранку 20 липня. Донесення штабу 24-ї армії про відступ з Єльні в Москві було отримане аж 20 липня в другій половині дня. Командування Резервного фронту кидає під Єльню 105-ту та 106-ту дивізії для припинення подальшого німецького просування.

23 липня радянські сили двома групами знову атакують місто, при цьому у танків відчувалася нестача набоїв — доставлялися за 450 кілометрів, 10-та танкова бригада 10-ї танкової армії взагалі участі в боях не брала — через повну відсутність палива. 24 липня Т-34 атакували позиці, займані «Дас Райх», 25 липня — слудуюча атака, цього дня — по німецьких звітах — підбито 78 радянських танків. Наступного дня німці укріплюються 17-ю танковою армією; 27-31 липня тривали безперервні бої. 21 серпня командуючий Резервним фронтом Георгій Жуков наказує командуючому 24-ю армією генерал-майору К. І. Ракутіну припинити спроби контратак та готуватися до потужнішої спроби.

На 70-кілометровому фронті Єльнінського виступу — поздовж до 30 км і в глибину 26 км — оборонялися німецькі 78-ма, 137-ма, 292-га та 268-ма піхотні дивізії 20-го армійського корпусу 4-ї армії генерал-фельдмаршала Г. Клюге — близько 70000 вояків, 500-мм гармат та мінометів калібром 75-мм та більше, 40 танків.

З радянського боку протистояли тринадцять стрілецьких дивізій, чотири з них на річці Ужа північніше виступу; загалом близько 60000 червоноармійців, до 800 гармат, мінометів та установок реактивної артилерії калібром понад 76 мм, та 35 танків. 107-ма стрілецька дивізія полковника П. В. Миронова посилюється трьома артилерійськими полками та двома батареями БМ-13, дивізія мала діяти на ділянці фронту в 4 кілометри. 102-га танкова дивізія полковника І. Н. Ілларіонова та 100-та стрілецька генерал-майора І. М. Русіянова мали наступати в полосах 4 і 8 кілометрів; в північній групі наступу було зосереджено до 400 гармат та мінометів — створювалася густина 60 гармат та мінометів на кілометр планованого прориву.

Плани операції та підготовка[ред. | ред. код]

Південна група прориву — 106-та моторизована полковника Н. П. Руднєва та 303-тя стрілецька дивізії полковника А. Н. Первушина — отримували на посилення близько 100 гармат та мінометів, стрілецький полк, мінометний батальйон, батарея БМ-13, згодом 103-й окремий танковий батальйон — 15 танків. 102-га танкова дивізія (лише 20 справних танків), 103-тя та 106-та мотодивізії, не маючи матеріального забезпечення, мали використовуватися як стрілецькі.

Центральній групі прориву відводилася головна роль — 19-та генерал-майора Я. Г. Котельникова, та 309-та піхотна дивізія полковника Н. О. Ільянцева, вони мали наступати зі сходу на Єльню; однак ці дивізії мали лише близько 100 гармат за повної відсутності танків.

103-тя моторизована генерал-майора І. І. Бірічева та 120-та стрілецька дивізія генерал-майора К. І. Петрова мали на своїх ділянках стримувати та зв'язувати противника.

У всіх цих підрозділах не було авіаційної підтримки — літаки були передані потребам Брянського фронту, за винятком 20, що використовувалися для коректування вогню та розвідки.

43-тя армія у співдії з 50-ю армією Брянського фронту згідно плану мала наступати на Рославль.

На підготовку наступу виділялося 4 доби, всі організаційні питання не були вирішені, дивізії вкомплектовані особистим складом на 70-80 %, артилерія матеріальною частиною — на 25-50 % (окрім 107-ї стрілецької дивізії — 90 %); не був підготовлений достатній запас боєзапасів — вже на другий день операції була гостро відчутна їх нестача. Однак керування не виділяло більше часу на комплектування — операція планувалася як допомога контрударам Брянському фронту, котрі проводилися в південному напрямі по німецькій 2-й танковій групі. В ударні групи включалися всі справні танки та близько 80 % артилерії.

100-та стрілецька дивізія на 14 серпня в своєму 6 танків Т-34 і 1 КВ-1, 107-ма стрілецька — по 4 КВ-2 і Т-34 та 15 Т-26.

Південніше протягом 30 серпня — 12 вересня 3-тя, 13-та та 50-та армії Брянського фронту проводили Рославль-Новозибковську наступальну операцію.

Хід операції[ред. | ред. код]

Прорив організованої оборони на напрямах головних ударів (30-31 серпня 1941)[ред. | ред. код]

О 7:30 ранку 30 серпня близько 800 гармат, мінометів та реактивних установок 24-ї армії — в умовах поганої видимості через туман — почали артилерійську підготовку по позиціях противника. Цього дня відносного успіху вдалося добитися лише південній радянській групі — вона в зоні прориву просунулася вглиб до 1,5 км.

О 8-й ранку танки північної ударної групи атакували позиції противника, однак піхота відстала і успіх не було закріплено. Танки відходять, нацисти отримали час на окопування, але в ході двох радянських атак було придушено німецьких 10 протитанкових гармат, 12 кулеметів та 2 гарматні дзоти.

Разом з тим окремі підрозділи полків першого ешелону 107-ї стрілецької дивізії не встигли зайняти вихідні позиції, на цій ділянці одночасна атака не склалася; з'єднання північної групи за 30 серпня просунулися лише на 500 метрів.

Проте 109-та танкова дивізія, прорвавши оборону німецької 23-ї піхотної дивізії, просунулася на 12 км і вийшла до н. п. Костирі. 31 серпня нацисти на цей прорив кидають 267-му та 10-ту танкову дивізії, котрі контрударом взяли 109-ту танкову в оточення. 109-та дивізія билася за вихід з оточення західніше Десни до 5 вересня; більшість з її складу загинули в боях чи були полонені, і 19 вересня дивізія була розформована.

31 серпня звівся практично до позиційного вгризання в німецьку оборону, тільки 107-ма стрілецька дивізія до кінця дня змогла зламати оборону, просунувшись до ночі на 2 км. Південна група за день просунулася в середньому на 500 метрів.

Через туман та погане знання місцевості авіація 30 серпня спромоглася провести лише два удари по нацистських летовищах — п'ятьма Пе-2 в супроводі шести МіГ-3 по летовищу Селеща; дев'ять Іл-2 та дванадцять Як-1 — по Олсуф'єво.

Протягом двох наступних днів німецькими військами було зроблено ряд контратак — силою до піхотного батальйону, з танками та за підтримки артилерії й авіації в напрямі 102-ї танкової, 107-ї та 303-ї стрілецьких дивізій.

Відбиття контратак противника (1-3 вересня 1941)[ред. | ред. код]

Ще 31 серпня 1941 р. командування 24-ї армії для розвитку наступу приймає рішення створити «звідний загін» з частин 100-ї, 102-ї та 107-ї дивізій з районом формування в лісі південніше Моніно для наступу в район Садки — Велика Нежода і перерізати дорогу Єльня — Балтутіно, утворення кругової оборони та недопущення підходу німецьких резервів до Єльні.

Ранком 3 вересня 1941 р. «зведений загін» вступає в бойові дії; він відразу піддався артилерійському та авіаційному обстрілу противника. На полі бою залишилося до 1/4 особистого складу загону, підбито 7 танків, з 13 тих, що вціліли, на ходу був тільки 1. Загін, співдіючи з частинами 107-ї стрілецької дивізії, зумів пробитися до села Садки; розвідзагін 107-ї дивізії до кінця дня пробився до Софіївки. 355-й стрілецький полк 100-ї дивізії після трьох атак зайняв село Мітіно.

Того ж ранку поновили наступ і дивізії південної групи; до вечора в боях зайняли населені пункти Леоново та Щеплево. Через погану розвідку заболоченої місцевості 15 танків 103-го окремого танкового батальйону, що наступали з піхотою 303-ї стрілецької дивізії, застрягли в болоті південніше Леонова. До ранку 4 вересня з болота було витягнуто 9 танків. До кінця дня 3 вересня 1941 р. в результаті наступу з'єднань південної та північної груп, горловина Єльнінського виступу звузилася до 6-8 кілометрів.

Розвиток радянського наступу та переслідування німецьких сил. Ліквідація Єльнінського виступу (4-8 вересня 1941)[ред. | ред. код]

Знаходячись під загрозою оточення, нацистські сили починають відступати з Єльнінського мішка, прикриваючись по всьому фронту ар'єргардами. Радянське армійське керівництво приймає рішення в найстисліші терміни оволодіти Єльнею, керівництву 24-ю армією наказано збільшити північну групу за рахунок одного стрілецького полку 127-ї стрілецької дивізії, котрий тримав оборону на річці Ужа; полк атакує в смузі 102-ї танкової дивізії. Радянські з'єднання по всьому фронту переходять в наступ, він відбувався із запеклими боями по флангах. До кінця 5 вересня 100-та стрілецька дивізія зайняла Чапцово північніше Єльні, а 19-та стрілецька дивізія зав'язала бої в Єльні.

6 вересня Єльня зайнята радянськими військами, до 8 вересня був ліквідований Єльнінський плацдарм, зайнято оборонний рубіж Нові Яковлевичі — Ново-Тишово — Кукуєво. Багаторазові контратаки німецьких військ не дали результатів і Вермахт переходить до оборони. 12 вересня німецькою контратакою радянські сили відтіснені за Стряну.

Результати[ред. | ред. код]

До 9 вересня радянські війська з боями просунулися в західному напрямі на 24 кілометри та вийшли на рубіж східніше Плотки — річка Стряна — західніше Стряни, в ході боїв було захоплено понад 100 гармат.

В результаті Єльнінської операції був ліквідований Єльнінський виступ, чим відносно покращилося становище Резервного фронту, знята можливість ударів у фланги Західного та Резервного фронтів. По радянських даних, німецькі втрати складали до 45-47000 солдатів, з них близько 30000 вбитими, дослідження пізнішого часу вказують вдвічі нижчі цифри.

В донесенні політуправління радянської 24-ї армії вказувалося, що за час боїв під Єльнею втрати склали вбитими, пораненими та пропалими безвісти 77728 людей — (в радянських дослідженнях пізнішого часу чомусь вказується 31850 людей), зокрема 19-та стрілецька дивізія — 11359, 6-та дивізія народного ополчення із загального складу 9791 залишилося 2002 людей. В 100-й, 121-й, 153-й, 161-й дивізіях вибуло до 80 % особового складу — після закінчення єльнінських боїв в них залишалося в строю по 200—400 чоловік.

Проте цілком поставленого завдання 24-та армія не виконала через нестачу особового складу, недоукомплектованість технічної складової та неузгодженість командного складу при організації наступу в стислі терміни. В подальшому перемога під Єльнею радянським командуванням ніяк не була використана і її результати не привнесли жодних змін в стратегічну розстановку сил на західному напрямі. Це була пропагандистська перемога.

100-та та 127-ма стрілецькі дивізії 24-ї армії були першими вдостоєнні звання гвардійських та перейменовані в 1-шу та 2-гу гвардійські дивізії.

Згодом звання гвардійських присвоєне і 107-й та 120-й стрілецьким дивізіям, котрі 26 вересня 1941 року перейменовані в 5-ту та 6-ту гвардійські дивізії.

Разом з тим німецьке командування під прикриттям боїв на виступі зуміло перекинути сили на південь, котрі зіграли свою роль при знищенні 5 радянських армій під Києвом.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Єльнінська_операція_(1941)&oldid=36949854