Павліха Іван Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Івана Павліха)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Павліха.
Павліха Іван Васильович
Народився 22 вересня 1938(1938-09-22)
с. Королі Нові
Білгорайський повіт
Люблінське воєводство
Польща Польща
Помер 1 липня 2015(2015-07-01) (76 років)
Нью-Йорк (США)
Громадянство Україна Україна
Діяльність письменник
Alma mater філологічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
Роки активності 1974—2015
Напрямок поет-гуморист
Нагороди медаль «Будівничий України»

Іва́н Васи́льович Павлі́ха (22 вересня 1938(19380922) с. Королі Нові, Білгорайського повіту Люблінського воєводства, Польща — 1 липня 2015, Нью-Йорк, США) — український поет-гуморист, громадський діяч.

Обирався депутатом Калуської міської ради першого демократичного скликання у 1990—1994 роках.

Голова Калуського міськрайонного об'єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка з 2000 року.

Член Національної спілки письменників України з 6.06.2000 року.[1]

Працював педагогом, очолював літстудію міста Калуша.

Нагороджений медаллю «Будівничий України».[2]

Іван Павліха знайшов вічний спочинок у Нью-Йорку, де живуть його діти. Калушанин хворів, переніс три операції. 1 липня 2015 року поета не стало.

Життєпис[ред. | ред. код]

Іван Павліха народився 1938 року на Холмщині (тепер територія Польщі), та по закінченню Другої світової війни сім'ю українського хлібороба було вивезено до України — в часі спецоперації «Вісла». Середню освіту Іван Павліха здобув в містечку Бібрка, що на Львівщині. Одержавши атестат зрілості у 1957 році, Іван Павліха подав документи для вступу на географічний факультет, бо з усіх шкільних дисциплін найбільше любив географію. Не вступив. Восени пішов на військову службу. Служив у Естонії на острові Наргін. Віршував у армії російською мовою та друкувався в газетах Прибалтійського військового округу. Вищу освіту отримав у Львівському університеті імені Івана Франка (1961—1966), філологічний факультет, де приятелював з Романом Кудликом, Романом Лубківським, Романом Качурівським, Богданом Стельмахом. Вчителював після служби в армії та був директором школи в селі Нижня Яблунька, що у Турківському районі Львівської області.

З 1974 року перебирається до Калуша, працює викладачем ВПУ-7. Іван Васильович довший час очолював літературну студію «Карпатські акорди» (пізніше «Підгір 'я»). Автор численних поетичних і гумористично-сатиричних публікацій в республіканських періодичних виданнях і колективних збірниках. Друкувався у газетах «Радянська освіта», «Робітнича газета», «Літературна Україна». 1979 року калуська міськрайонна газета «Зоря Прикарпаття» надрукувала вінок сонетів Івана Павліха «Вершить Калуш дійсність величаву».

У 1980 року «Літературна Україна» опублікувала статтю Іван Павліха «Нам треба голосу Тараса!». Згодом цю статтю передало радіо «Свобода». У калуському КДБ забили на сполох. Покликали автора на відверту розмову. Радили написати спростування. Іван Павліха відмовився писати спростування.

Став лауреатом поетичного конкурсу серед вчителів України у 1987 році.[2]

У 2013 році Іван Павліха був нагорооджений премією обласної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка імені Марійки Підгірянки за останню свою книгу «Дві копи не снопів, а со?..нетів».[3]

Доробок[ред. | ред. код]

Хоча література захоплювала Івана Павліху ще з юначих часів, та став він знаним уже в зрілому віці, друкуючись в місцевій періодиці. Пізніше Іван Васильович видав збірки гумору й сатири:

  • «Квіти для зава» (Київ, «Радянський письменник» 1991 р.);
  • «Гечі-печі поза плечі» (Дрогобич, видавництво «Відродження», 1977 року);[4]
  • «Під Карпатами місто» (Калуш, «Акцент» 2005 р.);
  • «Дві копи не снопів, а со?..нетів» (Івано-Франківськ, «Наір» 2013 р.).[3]
  • «Коли сонет і різка і кларнет» (2013 р.)[5]

Добірку поезій Івана Павліхи з гумористичного циклу «Езопівські вправи»:

  • «Гучномовець»[6]
  • «Боротьба за владу»[7]
  • «Український злодій в Америці»[8]
  • «„Бе-е“ і „Му-у“»[9]
  • «Перевірка»[10]
  • «Лукаш і Мавка»[11]
  • «Лялька-неваляйка»[12]
  • «Перефарбований лис»[13]
  • «Черви на асфальті»[14]
  • «Автомобіліст і вершник»[15]
  • «В саду червивих яблук»[16]
  • «Ні се, ні те»[17]

Добірку поезій Івана Павліхи з циклу «Нью-Йорк очима калушанина»:

  • «Вітер з океану»[18]
  • «Метелик над океаном»[19]
  • «Діалог зі статуєю Свободи на відстані»[20]
  • «Острівчик українства»[21]
  • «Повернення»[22]
  • «Шкода, що я не москаль…»[23]
  • «До американських українців „третьої“ і „четвертої“ хвиль еміграції»[24]
  • «Черешневий парадокс»[25]
  • «Вечірній Бродвей»[26]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СПІЛКИ ПИСЬМЕННИКІВ УКРАЇНИ. Архів оригіналу за 5 жовтня 2015. Процитовано 2 червня 2014.
  2. ↑ а б Іван Павліха. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
  3. ↑ а б Іван Павліха: «Ніяк не можу вийти із сонетної орбіти». Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
  4. ↑ Видавництво «Відродження». Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 2 червня 2014.
  5. ↑ «Люди з Франкового „духа печаттю“ є джерелом мого літературного натхнення»… (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 14 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
  6. ↑ «Гучномовець». Архів оригіналу за 20 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
  7. ↑ «Боротьба за владу». Архів оригіналу за 16 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
  8. ↑ «Український злодій в Америці». Архів оригіналу за 27 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
  9. ↑ «„Бе-е“ і „Му-у“». Архів оригіналу за 22 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
  10. ↑ «Перевірка». Архів оригіналу за 15 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
  11. ↑ «Лукаш і Мавка». Архів оригіналу за 24 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
  12. ↑ «Лялька-неваляйка». Архів оригіналу за 28 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
  13. ↑ «Перефарбований лис». Архів оригіналу за 16 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
  14. ↑ «Черви на асфальті». Архів оригіналу за 24 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
  15. ↑ «Автомобіліст і вершник». Архів оригіналу за 27 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
  16. ↑ «В саду червивих яблук». Архів оригіналу за 18 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
  17. ↑ «Ні се, ні те». Архів оригіналу за 19 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
  18. ↑ «Вітер з океану». Архів оригіналу за 9 червня 2016. Процитовано 2 червня 2014.
  19. ↑ «Метелик над океаном». Архів оригіналу за 15 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
  20. ↑ «Діалог зі статуєю Свободи на відстані». Архів оригіналу за 25 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
  21. ↑ «Острівчик українства». Архів оригіналу за 28 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
  22. ↑ «Повернення». Архів оригіналу за 19 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
  23. ↑ «Шкода, що я не москаль…». Архів оригіналу за 24 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
  24. ↑ «До американських українців „третьої“ і „четвертої“ хвиль еміграції». Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
  25. ↑ «Черешневий парадокс». Архів оригіналу за 18 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
  26. ↑ «Вечірній Бродвей». Архів оригіналу за 21 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Павліха І. Нам нікуди їхати, у нас Україна тут // Дзвони Підгір'я. — 2004.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Павліха_Іван_Васильович&oldid=37904333