Іст-Вілледж

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іст-Вілледж

Координати 40°43′39″ пн. ш. 73°59′08″ зх. д. / 40.72750000002777426° пн. ш. 73.985833330027787724° зх. д. / 40.72750000002777426; -73.985833330027787724Координати: 40°43′39″ пн. ш. 73°59′08″ зх. д. / 40.72750000002777426° пн. ш. 73.985833330027787724° зх. д. / 40.72750000002777426; -73.985833330027787724

Країна  США
Адмінодиниця Мангеттен
Межує з

сусідні нас. пункти
Юніон-Cквер ?
Населення 62 832 осіб (2010)
Часовий пояс Північноамериканський східний час, UTC−5, UTC−4 (Мангеттен)
Телефонний код 212, 646, 917 (Мангеттен)
Поштовий індекс 10009, 10003
GeoNames 5116093
OSM ↑8398124 ·R (Мангеттен)
Іст-Вілледж. Карта розташування: США
Іст-Вілледж
Іст-Вілледж
Іст-Вілледж (США)
Мапа

Іст-Вілледж (англ. East Village; дослівно: "Східне поселення") — нейборгуд в Нижньому Мангеттені (Нью-Йорк) на південь від великого району Іст-Сайд. На півночі межа нейборгуда проходить по 14-й вулиці, на заході — Бауері і Третьою авеню, на півдні — Хаустон-стріт і на сході — авеню D[1] :392.

Іст-Вілледж межує на заході з нейборгудами Нохо, Бауері та Гринвіч-Вілледж, на півночі з Грамерсі та Стайвесант-таун — Пітер-Купер-Вілледж, на півдні - з Нижнім Іст-Сайдом. До складу Іст-Вілледжу входять Алфабет-Сіті, Бауері та етнічний анклав Маленька Україна — район історичного поселення українців емігрантів у Нью-Йорку.

У колоніальні часи територія де нині розташований Іст-Вілледж була околицею Нью-Йорка. Наприкінці XIX — на початку XX століття район зазнав значного припливу іммігрантів з різних частин Європи. Великим етнічним анклавом колись була Маленька Німеччина, яка після пожежі на пароплаві «Генерал Слокам» у 1904 році втратила свою ідентичність. Історично Іст-Вілледж був складовою Нижнього Іст-Сайду, але з початком 1960-х років, з переселенням в район художників і музикантів, став розвивати власну субкультуру і набув рис, характерних для сьогоднішнього дня [1]. В наші час в районі робляться активні зусилля щодо збереження історичної спадщини.

Іст-Вілледж став центром контркультури, батьківщиною багатьох музичних, художніх та літературних рухів, особливо таких як панк-рок. Район досі вважається символом нічного життя Нью-Йорка та одним із його культурних центрів.[⇨].

Історія[ред. | ред. код]

Нідерландські наділи[ред. | ред. код]

Стайвесант-стріт (відходить вліво) — одна з найстаріших вулиць Іст-Вілледжа, якою колись проходив кордон між голландськими фермами. Фото зроблене у 1893-му році.

Початково територія нинішнього Іст-Вілледжа була заселена корінними американцями ленапе [2]. Вони проживали тут непостійно, приходячи на риболовлю влітку і повертаючись углиб материка в холодні періоди року, щоб там полювати і займатися землеробством, тобто вели кочовий спосіб життя [3]. У 1626 році Мангеттен був викуплений Петером Мінуїтом (обіймав посаду губернатора Нових Нідерландів) в Голландської Вест-Індської компанії [4]. Згодом південніше нинішньої вулиці Фултон-стріт голландці, що прийшли сюди в 1620-х роках, заснували колонію Новий Амстердам. На північ від цієї місцевості було кілька невеликих плантацій і великих ферм, які тоді називалися «буверіями» (нід. bouwerij ; еквівалентно boerderij - "ферма" - сучасною голландською мовою). Навколо них було кілька анклавів вільних або «напіввільних» вихідців з Африки, які служили буфером між голландцями і корінними жителями Америки [2]. Одне з найбільших таких поселень знаходилося вздовж сучасної вулиці Бауері між Прінс-стріт та Астор-Плейс. Чорношкірі фермери були одними з перших постійних поселенців у цьому районі і власне кілька таких ферм знаходилося і на території сучасного Іст-Вілледжа [2].

Зміна культурного вектора[ред. | ред. код]

Новий імідж[ред. | ред. код]

До середини XX століття Іст-Вілледж був лише північною частиною Нижнього Іст-Сайду зі схожою іммігрантською культурою робітничого класу. У 1950-1960-х роках за приходом сюди бітників пішли хіпі, музиканти, письменники і художники, яким була не по кишені оренда в Гринвіч-Вілледжі, який стрімко облагороджувався і відповідно ставав дорожчим[5]. Серед перших творчих особистостей, що переїхали сюди в 1951—1953 роках були письменники Аллен Гінзберг, Уістен Х'ю Оден і Норман Мейлер [6]. Приблизно в той же час на вулиці Східній 10 відкрилися спільні художні галереї, першими з яких у 1952 році стали «Танджер» (англ. Tanger) та «Ханса» (англ. Hansa) [7][8]. В 1955 в районі була знесена гілка надземної залізниці [7][9]. Це зробило район більш привабливим для потенційних жителів, і вже в 1960 The New York Times зазначала: «цей нейборгуд поступово стає визнаним продовженням Гринвіч-Вілледжа ⟨ ... ⟩ що простягає нью-йоркську богему від річки до річки» [7][10].

У тій же статті 1960 року говорилося, що маклери все частіше називають цей нейборгуд «Вілледж-Іст» або «Іст-Вілледж»[10]. Нова назва використовувалася, щоб уникнути асоціацій з нетрями Нижнього Іст-Сайду і підвищити престижність району. Згідно The New York Times, путівник 1964 року під назвою «Нью-Йорк Ерла Вілсона» (англ. Earl Wilson's New York) повідомляв, що «художники, поети та власники кав'ярень із Гринвіч-Вілледжа намагаються переробити цей район під гучною назвою „Іст-Вілледж“» [5]. Нові мешканці та маклери з нерухомості популяризували нову назву і до середини 1960-х цей топонім вже використовувався в медіа-середовищі[11]. У 1966 році почала виходити щотижнева газета з новою назвою району: The East Village Other. The New York Times у статті від 5 червня 1967 року зафіксувала популярність нової назви нейборгуда[5]. Таким чином нейборгуд як і назва сформувалися до середини 60-х років.

Виступ панк-групи Plasmatics у клубі CBGB, липень 1979 року

Іст-Вілледж став центром нью-йоркської контркультури та місцем народження багатьох художніх рухів, включаючи панк-рок[12] та ньюйориканський літературний рух, започаткований пуерто-риканськими нью-йоркцями [13]. Декілька колишніх ідешських театрів були переобладнані під постановки офф- і офф-офф-Бродвея ; наприклад, Громадський театр на Другій авеню, 66, став Театром Філліс Андерсон (англ. Phyllis Anderson Theater)[7]. У театрах на 4-й Східній вулиці також проходили офф-бродвейські постановки серед яких були Королівський театр, Театр на Четвертій вулиці, Театр Даунтаун, Експериментальний театральний клуб La MaMa (англ. La MaMa E.T.C.) і Театр Truck & Warehouse — все це лише в одному кварталі між Бауері і Другою авеню, тому можна зрозуміти наскільки мистецьким поступово ставав район [7][10].

У 1970-1980-х роках Нью-Йорк в цілому занепадав і наближався до банкрутства, особливо після податково-бюджетної кризи 1975 року[7]. Багато житлових будинків в Іст-Вілледжі без належного утримання приходили в занедбаний стан [11]. Місто хоч і придбало багато цих будівель, але водночас і не змогло підтримувати їх стан через брак коштів [7]. В 1986 був прийнятий план капітального ремонту відповідно до якого деякі об'єкти нерухомості були передані Асоціації взаємного житлового будівництва Купер-сквер (англ. Cooper Square Mutual Housing Association) в рамках угоди 1991 [7][14].

Незважаючи на погіршення стану житлового фонду в Іст-Вілледжі його музичні та художні майданчики процвітали[1]. До 1970-х років по сусідству почали відкриватися танцювальні зали для геїв та панк-рок-клуби [7]. До них входив рок-клуб «Філмор-Іст[en]», що став пізніше приватним гей-клубом «Сейнт» (англ. Saint ). Він знаходився в будівлі кінотеатру на Другій авеню, 105 [7]. Театр Філліса Андерсоан був переобладнаний в Театр Другої авеню, ставши прибудовою до музичного клубу CBGB і приймав таких музикантів, як Брюс Спрінгстін, Патті Сміт і Talking Heads. В клубі Pyramid, що відкрився в 1979 на Авеню A, 101, виступали такі виконавці, як Nirvana і Red Hot Chili Peppers, а також дреґ-квін Ру Пол і Енн Маґнусон [7]. Крім того, до середини 1980-х років в Іст-Вілледжі знаходилося понад 100 художніх галерей, першою з яких стала так звана "Весела Галерея" Білла Стеллінга і Патті Астор [15]. Також у нейборгуді виставлялися роботи Кіта Харінга та Жана-Мішеля Баскія [1]. Безліч галерей відкрилося згодом на 7-й вулиці[7].

Спад[ред. | ред. код]

Ньюйориканське поетичне кафе у 1998 році

До 1987 року занепали і художні майданчики [16]. На жаль, багато художніх галерей переїхали в більш прибуткові нейборгуди, такі як Сохо, або згодом зовсім закрилися [17] [7]. Художні майданчики стали жертвами свого власного успіху, оскільки їхня популярність згодом відродила ринок нерухомості в Іст-Вілледжі і ціни на нерухомість недозволили більше мешкати тут митцям та художникам [18].

Одним із клубів, які намагалися відродити колишнє мистецьке минуле нейборгуда, був «Будинок задоволення» (англ. House of Satisfaction Мо Піткінса, який також частково належав коміку Джиммі Феллону до його закриття у 2007 році [19]. Згідно з дослідженням Фордемського університету, присвяченому занепаду культури в Іст-Вілледжі, «молода ліберальна культура, яка колись знайшла своє місце на мангеттенській стороні Іст-Рівера», частково перемістилася в нові райони, такі як Вільямсбург у Брукліні [20]. Не зважаючи на це в Іст-Вілледжі все ще залишається кілька помітних артистичних майданчиків, таких як кафе «Сайдвок» (англ. Sidewalk Cafe ) на перетині 6-ї вулиці та авеню A, а також поетичні клуби «Бауері» та Ньюйориканське поетичне кафе [21].

Джентрифікація[ред. | ред. код]

На розі Першої авеню та 9-ї вулиці

Наприкінці XX століття в Іст-Вілледж прийшла джентрифікація, що стало результатом вищезгаданого зростання цін на житло [7]. У 1970-х роках орендна плата була надзвичайно низькою, і цей район вважався одним із найменш привабливих на Мангеттені [22]. Проте вже в 1983 році Times повідомляла, що через наплив художників і подальшого підвищення орендної плати багато закладів та іммігрантів були змушені покинути Іст-Вілледж [23]. Вже наступного року молоді професіонали становили кістяк населення нейборгуда[22]. Незважаючи на це рівень злочинності залишався високим, а в Томпкінс-сквер-парку відкрито продавалися наркотики [24].

Соціальна напруженість спричинена джентрифікацію вилилась у бунт в Томпкінс-свер-парку в 1988 році. Бунт відбувся на тлі планів міського уряду оголосити тут комендантську годину, спрямовану на боротьбу з місцевими безпритульними. Однак в 1992 парк знову був відкритий [1]. Наслідки бунту дещо уповільнили процес джентрифікації, оскільки ціни на нерухомість впали [25]. Однак до кінця XX століття ціни на нерухомість відновили стрімке зростання. Близько половини магазинів Іст-Вілледжа відкрилися протягом десяти років після бунту, а рівень вакантних площ за цей період впав з 20% до 3%, що вказує на те, що багато довгострокових орендарів покинули район і район отримав нове обличчя [26].

На початку XXI століття деякі будівлі в цьому районі були знесені та замінені на більш нові будинки [27]. Наприклад, в 2010 році актор Девід Швіммер купив на 6-й вулиці особняк 1852. Незважаючи на неоднарозові повідомлення про можливий статус пам'ятки архітектури він повністю перебудував особняк [28].

Географія[ред. | ред. код]

З Іст-Вілледжем межують райони Нохо, Бауері та Гринвіч-Вілледж на заході, Стайвесант-сквер[en] на північному заході, Стайвесант-таун-Пітер-Купер-Вілледж на північному сході, Грамерсі на півночі та Нижній Іст-Сайд на півдні [29]. У нейборгуді є кілька невеликих анклавів із яскраво вираженим характером [30].

Альфабет-Сіті[ред. | ред. код]

Ліхтарний стовп на Сент-Маркс-Плейс, оброблений мозаїкою

Альфабет-Сіті — це східна частина Іст-Вілледжа, що отримала свою назву за вулицями з однолітерними назвами такими як авеню A, B, C і D. Район обмежується вулицею Хаустон-стріт на півдні та 14-й вулицею на півночі. З визначних пам'яток в Альфабет-Сіті можна виділити Томпкінс-сквер-парк і згадуване вище Ньюйориканське поетичне кафе [31][32][33]. В Альфабет-Сіті є вулиця Сент-Маркс-Плейс, що є продовженням 8-ї вулиці між Третьою авеню та авеню А. На ній широко представлена японська вулична культура, а також ретро-панк-культура та новий магазин клубу CBGB. Також Сент-Маркс-Плейс є частиною "Мозаїчної стежки" — маршруту з 80 інкрустованих мозаїкою ліхтарних стовпів, що веде від Бродвею вниз по 8-й вулиці до авеню А і 4-ї вулиці і потім назад до 8-ї вулиці [34].

Альфабет-Сіті колись уособлював бажане місце проживання у Нью-Йорку. Його джентрифікація на стику XX і XXI століть докорінно змінила імідж нейборгуда [35]. Східна частина Алфабет-Сіті має власну назву «Лоуїсайда» (англ. Loisaida), що походить від пуерто-ріканського вимови нейборгуда Нижній Іст-Сайд [7][31].

Бауері[ред. | ред. код]

Колись вулиця Бауері та прилеглий до неї район Бауері були відомі своїми численними притулками для безпритульних, центрами реабілітації наркоманів та барами. Вираз «на Бауері», який згодом вийшов із вживання, був синонімом безгрошів'я [36]. У XXI столітті джентрифікація дійшла до Бауері, і він перетворився на бульвар з новими розкішними кондомініумами. Реконструкція району зустріла опір з боку її постійних мешканців, котрі побоювалися втрати унікальний характер району [37]. У районі також з'явилося розвинене мистецьке суспільство. Завдяки цьому у Бауері знаходиться Поетичний клуб Бауері[en] , де проводили свої читання письменники Амірі Барака і Тейлор Мід[en] [38]. До 2006 року на цьому місці розташовувався вищезгаданий легендарний нічний клуб CBGB [39].

Маленька Україна[ред. | ред. код]

Церква Святого Юри Української грекокатолицької церкви на 7-й вулиці

Маленька Україна — це етнічний анклав в Іст-Вілледжі, до якого українські нью-йоркці почали переселятися ще наприкінці ХІХ століття [40].

На початку XX століття українські іммігранти почали переселятися до районів, де раніше домінували східноєвропейські та галицькі євреї, а також німецький анклав Нижнього Іст-Сайду. Після Другої світової війни українське населення цього кварталу досягло 60 000 осіб, в зв`язку з політичною еміграцією [41], але, як і у випадку з Маленькою Італією, сьогодні український анклав представлений лише кількома українськими магазинами та ресторанами. Нині на ділянці між Хаустон-стріт і 14-ю вулицею і між Третьою авеню та авеню A [42] як і раніше, проживає майже третина населення Нью-Йорка з українським корінням [43]. Тут розташовано кілька церков, у тому числі церква Святого Юра — головна українська святиня Нью-Йорка, а також українські ресторани та м'ясні лавки, Український музей, філія Наукового товариства імені Тараса Шевченка та український культурний центр [44]. У 1981 році у підвальному приміщенні Українського Народного Дому відбувся один із перших американських концертів гурту New Order [45].

З початку XX століття українська католицька церква святого Юри є однією із культурних домінант Маленької України. Тут проводяться щоденні літургії та сповіді. Також під керуванням церкви знаходиться Академія святого Юрія —парафіяльна школа. Починаючи з 1976 року, церква спонсорує щорічний Фестиваль української спадщини — один з небагатьох автентичних вуличних ярмарків Нью-Йорка, що збереглися [46]. У квітні 1978 року міська рада Нью-Йорка перейменувала невелику вулицю, що з'єднує Східну 7-му та 6-ту вулиці, на вулицю Тараса Шевченка під назвою Taras Shevchenko Place [47]. У 1999 році Євген Гудзь заснував відомий гурт Gogol Bordello в цьому анклаві Іст-Вілледжа [45].

Населення[ред. | ред. код]

Згідно даних перепису населення США 2010 року, населення Іст-Вілледжа становило 44 136 осіб, що на 2390 осіб (5,4 %) більше, ніж у 2000 році, коли воно налічувало 41 746 осіб. Площа Іст-Вілледжа становить приблизно 1 км², відповідно густота населення становить близько 44 000 осіб/км² [48]. Расовий склад населення: 65,5% (28888) білих, 3,9% (1743) афроамериканців, 0,1% (64) корінних американців, 14,9% (6560) вихідців з Азії, 0,05% (22) гавайців або жителів Океанії, 0,4% (182) інших рас та 2,8% (1214) представників двох або більше рас. Іспаномовні американці або латиноамериканці будь-якої раси становили 12,4% (5463) населення [49]. Українського населення з часом стало помітно менше. Головна причина втрати українського населення — це подорожчання ціни житла та оренди в цьому районі [50].

Люди на вулицях Іст-Вілледжа під час епідемії COVID-19, жовтень 2020 року

Нью-Йоркський університет[ред. | ред. код]

Церква Святої Анни , що губиться на тлі гуртожитку Нью-Йоркського університету

Свята та фестивалі[ред. | ред. код]

В Іст-Вілледжі щорічно проводиться низка фестивалів, серед яких:

  • Джазовий фестиваль Чарлі Паркера — серпень, щорічно [51][52] ;
  • Фестиваль Dream Up – серпень-вересень, щорічно [53] ;
  • Хеллоуїнський парад собак у Томпкінс-сквері - жовтень, щорічно [54][55][56].

Визначні пам'ятки[ред. | ред. код]

Багатьом будинкам Іст-Вілледжа надано статус визначних пам'яток. Серед них:

Пам`ятка архітектури: Поліклініка Стайвесант и філіал Публічної бібліотеки Оттендорфер[en]

Економіка[ред. | ред. код]

Італійський ресторан «John's» на 12-й вулиці у серпні 2020 року

Забудова нейборгуда в основному представлена невеликими багатоквартирними будинками та великими муніципальними житловими комплексами. Велику частку в економіці району займають заклади громадського харчування та розважальні заклади: кафе, ресторани та нічні клуби. Також є безліч дрібних точок роздрібної торгівлі, наприклад, на Сент-Маркс-Плейс, а також багато з них розташовані на основних авеню району [68]. Під час пандемії COVID-19, багато закладів громадського харчування з багаторічною історією були вимушені закритися [69][70][71].

Пожвавлення нейборгуда, його історична та культурна спадщина, а також розвинене почуття соціальної спільноти серед його жителів є основними чинниками, які залучають сюди нових бізнес-резидентів. Іст-Вілледж часто служить випробувальним полігоном для підприємців-початківців з усього світу [68].

До негативних факторів, що обмежують ведення бізнесу, відносять досить високу частку незайнятих площ (14%), які найчастіше покриваються графіті проблему з утилізацією сміття в окремих частинах нейборгуда, високу орендну плату, погану транспортну доступність деяких частин нейборгуда [68].

За даними на 2020 рік, в Іст-Вілледжі наявні 1767 підприємств різного профілю, з них: 396 — ресторани повного та неповного циклів обслуговування, 155 — бари, 142 — салони краси, 94 - кафе [68].

Щорічний обсяг роздрібного бізнесу в Іст-Вілледжі перевищує 3 млрд доларів [68].

Транспорт[ред. | ред. код]

Іст-Вілліедж обслуговується кількома станціями метро, серед яких Друга авеню, Астор-Плейс, Восьма вулиця - Нью-Йоркський університет та Перша авеню [72]. Район обслуговується автобусними маршрутами M1, M2, M3, M8, M9, M14A, M14D, M15, M15 SBS, M21, M101, M102 та M103 [73].

Велодоріжки присутні на основних авеню Іст-Вілледжа, таких як авеню A та C, а також на Першій авеню. На вулицях авеню B та D, а також Третій авеню велодоріжок не передбачено. Також велодоріжки є на 3-й, 4-й, 9-й, 10-й, 12-й та 13-й вулицях [74].

Джерела

Література[ред. | ред. код]

  • The Encyclopedia of New York City / Jackson K. T.[en], Keller L., Flood N. — 2 ed. — New Haven: Yale University Press, 2010. — 1584 p. — ISBN 0300182570.
  • Brazee C. D. East Village/Lower East Side Historic District Designation Report : [англ.]. — New York City Landmarks Preservation Commission. — 2012. — 9 October.
  • Brazee C. D., Most J. L. East 10th Street Historic District : [англ.]. — New York City Landmarks Preservation Commission. — 2012. — 17 January.
  • Brazee C. D.; Most J. L.; Presa D. G.; Kurshan V. East Village/Lower East Side Historic District : [англ.]. — New York City Landmarks Preservation Commission. — 2012. — 9 October.
  • Burrows E. G., Wallace M. Gotham: A History of New York City to 1898. — N. Y. : Oxford University Press, 1999. — 1383 p. — (The History of NYC Series) — ISBN 9780195140491.
  • Dolkart A. Biography of a Tenement House: An Architectural History of 97 Orchard Street. — 2 ed. — Chicago : Center for American Places at Columbia College, 2012. — ISBN 1935195298.
  • Von Hassell M. Homesteading in New York City, 1978—1993: The Divided Heart of Loisaida. — Westport, Conn. : Bergin & Garvey, 1996. — 205 p. — (Contemporary urban studies) — ISBN 0897894596.
  • Lockwood C. Bricks & brownstone; the New York row house, 1783—1929, an architectural & social history. — N. Y. : McGraw-Hill, 1972. — ISBN 978-0-07-038310-4.
  • Mele C. Selling the Lower East Side: Culture, Real Estate, and Resistance in New York City. — Minneapolis; London : University of Minnesota Press, 2000. — 361 p. — ISBN 0816631824.
  • Miller T. Greenwich Village and how it Got that Way. — New York : Crown Publishers, 1990. — 297 p. — ISBN 0517573229.
  • Nadel S. (1990). Little Germany: Ethnicity, Religion, and Class in New York City, 1845—80. Urbana: University of Illinois Press. ISBN 0-252-01677-7.
  • Phelps Stokes I. N.[en]. Iconography of Manhattan Island[en]. — New York : Robert H. Dodd, 1915. — ISBN 5871799507.
  • Virshup A. The Fun's Over: The East Village Scene Gets Burned By Success // New York Magazine : [англ.]. — New York Media, LLC. — 1987. — Vol. 20, № 25 (22 June). — P. 48—55. — ISSN 0028-7369.


Прапор США Це незавершена стаття про Сполучені Штати Америки.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Сабреддіт (англ.)
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Географія та географічні карти
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Північ-Південь
Основні авеню
Файненшл-дистрикт
Нижній Іст-Сайд
Нижній Вест-Сайд
Іст-Вілледж / Грамерсі
Мідтаун
Верхній Іст / Верхній Вест
Гарлем / Вашингтон-Гайтс
Захід-Схід
Файненшл-дистрикт
Нижній Мангеттен
Середній Мангеттен
Верхній Мангеттен
Перехрестя
Серкли
Сквери
  1. ↑ а б в г д The Encyclopedia of New York City, 2010.
  2. ↑ а б в Brazee & Most, 2012.
  3. ↑ Burrows & Wallace, 1999.
  4. ↑ Stokes, 1915, vol. 1, p.6.
  5. ↑ а б в McKinley J. (1 червня 1995). F.Y.I.: East Village History. The New York Times (англ.). Архів оригіналу за 18 листопада 2020. Процитовано 10 грудня 2020.
  6. ↑ Miller, 1990.
  7. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Brazee et al., 2012.
  8. ↑ Kramer H. (23 грудня 1977). Art: Remember the 50s on 10th St.?. The New York Times (англ.). Архів оригіналу за 31 жовтня 2020. Процитовано 10 грудня 2020.
  9. ↑ Katz R. (13 травня 1955). Last Train Rumbles On Third Ave. 'El'. The New York Times (англ.). Архів оригіналу за 1 листопада 2020. Процитовано 10 грудня 2020.
  10. ↑ а б в Bartnett E. J. (7 лютого 1960). 'Village' Spills Across 3d Ave. The New York Times (англ.). Архів оригіналу за 31 жовтня 2020. Процитовано 10 грудня 2020.
  11. ↑ а б Mele, 2000.
  12. ↑ Schoemer K., Karen (8 червня 1990). In Rocking East Village, The Beat Never Stops. The New York Times (англ.). Процитовано 10 грудня 2020.
  13. ↑ Nieves S. (13 травня 2005). Another Nuyorican Icon Fades. New York Latino Journal (англ.). Архів оригіналу за 27 жовтня 2007. Процитовано 10 грудня 2020.
  14. ↑ Oser A. S. (27 січня 1991). Perspectives: The Cooper Square Plan; Smoothing the Path to Redevelopment. The New York Times (англ.). Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 10 грудня 2020.
  15. ↑ A little FUN Gallery with Patti Astor. Village Preservation (англ.). 10 липня 2019. Архів оригіналу за 14 травня 2021. Процитовано 19 грудня 2020.
  16. ↑ Art Boom Slows In the East Village. The New York Times (англ.). 25 липня 1987. Архів оригіналу за 31 серпня 2020. Процитовано 10 грудня 2020.
  17. ↑ Smith R. (27 січня 1989). THE EAST VILLAGE'S ART GALLERIES ARE ALIVE IN SOHO. The New York Times (англ.). Архів оригіналу за 1 вересня 2020. Процитовано 10 грудня 2020.
  18. ↑ Virshup, 1987.
  19. ↑ Meehan P. (28 вересня 2005). Chopped Liver and Chilies on Avenue A. The New York Times (англ.). Процитовано 10 грудня 2020.
  20. ↑ The East Village: A Look at the Culture of an East River Neighborhood (англ.). Архів оригіналу за 2 грудня 2013. Процитовано 10 грудня 2020.
  21. ↑ Saint George M. (8 травня 2007). RAPTURE CAFE — Coffee Is The New Vodka. Trigger Magazine (англ.). Архів оригіналу за 13 серпня 2007. Процитовано 10 грудня 2020.
  22. ↑ а б Belkin L. (2 вересня 1984). THE GENTRIFICATION OF THE EAST VILLAGE. The New York Times (англ.). Архів оригіналу за 12 лютого 2021. Процитовано 11 грудня 2020.
  23. ↑ NEW PROSPERITY BRINGS DISCORD TO THE EAST VILLAGE. The New York Times (англ.). 19 грудня 1983. Архів оригіналу за 28 серпня 2020. Процитовано 11 грудня 2020.
  24. ↑ Lyons R. D. (6 жовтня 1985). IF YOU'RE THINKING OF LIVING IN; THE EAST VILLAGE. The New York Times. Архів оригіналу за 30 серпня 2020. Процитовано 11 грудня 2020.
  25. ↑ Lueck T. J. (29 вересня 1991). Prices Decline as Gentrification Ebbs (Published 1991). The New York Times (англ.). Архів оригіналу за 4 вересня 2020. Процитовано 11 грудня 2020.
  26. ↑ Jacobs A. (9 серпня 1998). A New Spell for Alphabet City; Gentrification Led to the Unrest at Tompkins Square 10 Years Ago. Did the Protesters Win That Battle but Lose the War? (Published 1998). The New York Times (англ.). Архів оригіналу за 8 вересня 2020. Процитовано 11 грудня 2020.
  27. ↑ Budin J. (25 березня 2014). Look At These NYC Storefronts Pre- and Post-Gentrification. Curbed NY (англ.). Архів оригіналу за 13 листопада 2020. Процитовано 11 грудня 2020.
  28. ↑ Gould J. (6 лютого 2012). E. Village outrage at Schwimmer’s home raze. New York Post (англ.). Архів оригіналу за 12 листопада 2020. Процитовано 11 грудня 2020.
  29. ↑ Yakas B. (21 лютого 2020). Interactive Map: How Well Do You Know NYC Neighborhood Boundaries? (англ.). Gothamist. Архів оригіналу за 23 грудня 2020. Процитовано 6 лютого 2021.
  30. ↑ East Village, Manhattan: Senior Pedestrian Focus Area (PDF). nyc.gov (англ.). Архів оригіналу (PDF) за 30 липня 2020. Процитовано 12 грудня 2020.
  31. ↑ а б Foderaro, Lisa W. (17 травня 1987). Will it be Loisaida of Alphabet city?; Two Visions Vie In the East Village. The New York Times (англ.). Архів оригіналу за 31 жовтня 2020. Процитовано 9 грудня 2020.
  32. ↑ Selling the Lower East Side — Geography Page (англ.). University of Minnesota Press. Архів оригіналу за 19 червня 2010. Процитовано 11 грудня 2020.
  33. ↑ Exhibitions. The Villager (англ.). 4 жовтня 2006. Архів оригіналу за 6 липня 2008. Процитовано 11 грудня 2020.
  34. ↑ Hope for Jim Power’s public works (англ.). The Villager. 2007. Архів оригіналу за 10 грудня 2007.
  35. ↑ Shaw D. (11 листопада 2007). Rediscovering New York as It Used to Be (англ.). The New York Times. Архів оригіналу за 24 листопада 2020. Процитовано 7 грудня 2020.
  36. ↑ Zeitlin S. (2003). On the Bowery. Voices (англ.). New York Folklore Society. Архів оригіналу за 18 січня 2018. Процитовано 11 грудня 2020.
  37. ↑ Beyer G. (16 грудня 2007). Where the Flophouse Once Ruled, a Call to Go Slow. The New York Times (англ.). Архів оригіналу за 25 листопада 2020. Процитовано 11 грудня 2020..
  38. ↑ Bowery Poetry (англ.). bowerypoetry.com. 5 березня 2014. Архів оригіналу за 9 грудня 2020. Процитовано 11 грудня 2020.
  39. ↑ Pareles J. (17 жовтня 2006). CBGB Closes and Rock Fans Mourn. The New York Times. Архів оригіналу за 21 листопада 2020. Процитовано 11 грудня 2020.
  40. ↑ Remnick N. (5 червня 2016). With Closing of East Village Shop, Little Ukraine Grows Smaller. The New York Times (англ.). Архів оригіналу за 11 грудня 2020. Процитовано 11 грудня 2020.
  41. ↑ McKinley J. (16 листопада 1997). Ukrainian Accent Gets Stronger. The New York Times (англ.). Архів оригіналу за 7 вересня 2020. Процитовано 9 грудня 2020.
  42. ↑ Ukrainians in New York (англ.). St. George Ukrainian Catholic Church. Архів оригіналу за 16 січня 2018. Процитовано 11 грудня 2020.
  43. ↑ Stephens L. (12 червня 2019). East Village Building Blocks Tour: Little Ukraine (англ.). NYC Landmarks Preservation Commission. Архів оригіналу за 29 листопада 2020. Процитовано 4 лютого 2021.
  44. ↑ «East Village Afternoon» exhibit highlights Ukrainian presence in NYC. The Ukrainian Weekly (англ.). 50: 17. 14 грудня 2008.
  45. ↑ а б The Underground Rock History of the Ukrainian National Home New Order’s big night, Gogol Bordello’s wild sets, and performance art with Soviet phones.
  46. ↑ Hammett J., Hammett K. Suburbanization of New York: Is the World's Greatest City Becoming Just Another Town?. — New York : Princeton Architectural Press, 2007. — 185 p. — ISBN 1568986785.
  47. ↑ Goldman M. (24 січня 1999). F.Y.I. The New York Times. Архів оригіналу за 27 травня 2015. Процитовано 11 грудня 2020.
  48. ↑ Table PL-P5 NTA: Total Population and Persons Per Acre — New York City Neighborhood Tabulation Areas*, 2010, Population Division (PDF) (англ.). New York City Department of City Planning. 2012. Архів оригіналу (PDF) за 10 червня 2016. Процитовано 11 грудня 2020.
  49. ↑ Table PL-P3A NTA: Total Population by Mutually Exclusive Race and Hispanic Origin — New York City Neighborhood Tabulation Areas*, 2010], Population Division (PDF) (англ.). New York City Department of City Planning. 29 березня 2011. Архів оригіналу (PDF) за 10 червня 2016. Процитовано 12 грудня 2020.
  50. ↑ ‘The World Was Ukrainian’ A stubborn and surprising immigrant enclave, hiding in plain sight on the Lower East Side.
  51. ↑ Charlie Parker Jazz Festival on Manhattan Buzz (англ.). Manhattan Buzz.com. Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 19 грудня 2020.
  52. ↑ EV Grieve: About the Charlie Parker Jazz Festival in Tompkins Square Park Sunday (англ.). EV Grieve. Архів оригіналу за 1 грудня 2020. Процитовано 19 грудня 2020.
  53. ↑ Dreamup Festival Website (англ.). Dreamupfestival.org. 14 квітня 2014. Архів оригіналу за 30 липня 2020. Процитовано 19 грудня 2020.
  54. ↑ Halloween Parade — Tompkins Square Dog Run. tompkinssquaredogrun.com (англ.). Архів оригіналу за 6 лютого 2021. Процитовано 3 лютого 2021.
  55. ↑ Tompkins Square Park Halloween Dog Parade (англ.). Time Out New York. 10 вересня 2019. Архів оригіналу за 18 вересня 2020. Процитовано 19 грудня 2020.
  56. ↑ Simon S. (26 жовтня 2020). Costumed Pups Take Center Stage at 30th Annual Tompkins Square Halloween Dog Parade (англ.). NY1. Архів оригіналу за 11 травня 2021. Процитовано 19 грудня 2020.
  57. ↑ First Houses (PDF) (англ.). New York City Landmarks Preservation Commission. 12 листопада 1974. Архів оригіналу (PDF) за 16 травня 2021. Процитовано 11 грудня 2020.
  58. ↑ Stuyvesant Polyclinic (PDF) (англ.). New York City Landmarks Preservation Commission. 9 листопада 1976. Архів оригіналу (PDF) за 16 травня 2021. Процитовано 11 грудня 2020.
  59. ↑ East 10th Street Historic District and Christodora House | Historic Districts Council's Six to Celebrate. 6tocelebrate.org (англ.). Архів оригіналу за 30 листопада 2020. Процитовано 11 грудня 2020.
  60. ↑ Children's Aid Society, Tompkins Square Lodging House for Boys and Industrial School (PDF) (англ.). New York City Landmarks Preservation Commission. 16 травня 2000. Архів оригіналу (PDF) за 30 липня 2020. Процитовано 11 грудня 2020.
  61. ↑ LPC Designation Report: Former P.S. 64 (PDF) (англ.). NYC Landmarks Preservation Commission. Архів оригіналу (PDF) за 16 травня 2021. Процитовано 11 грудня 2020.
  62. ↑ Webster Hall LPC submission (PDF). New York City Department of City Planning (англ.). 2006. Архів оригіналу (PDF) за 23 грудня 2016. Процитовано 11 грудня 2020.
  63. ↑ Webster Hall and Annex (PDF) (англ.). New York City Landmarks Preservation Commission. 18 березня 2008. Архів оригіналу (PDF) за 23 грудня 2013. Процитовано 11 грудня 2020.
  64. ↑ Children's Aid Society, Elizabeth Home for Girls (PDF) (англ.). New York City Landmarks Preservation Commission. 18 березня 2008. Архів оригіналу (PDF) за 30 липня 2020. Процитовано 11 грудня 2020.
  65. ↑ Wheatsworth Bakery Building (PDF) (англ.). New York City Landmarks Preservation Commission. 16 вересня 2008. Архів оригіналу (PDF) за 17 січня 2021. Процитовано 11 грудня 2020.
  66. ↑ Van Tassell & Kearney Auction Mart (PDF) (англ.). New York City Landmarks Preservation Commission. 15 травня 2012. Архів оригіналу (PDF) за 1 лютого 2021. Процитовано 11 грудня 2020.
  67. ↑ First German Baptist Church (PDF) (англ.). New York City Landmarks Preservation Commission. 28 жовтня 2014. Архів оригіналу (PDF) за 7 листопада 2020. Процитовано 11 грудня 2020.
  68. ↑ а б в г д East Village Manhattan — Commercial District Needs Assessment (PDF) (англ.). NYC Department of Small Business Services. 2020. Архів оригіналу (PDF) за 6 січня 2021. Процитовано 19 грудня 2020.
  69. ↑ NYC Restaurants That Have Permanently Closed, November 2020 — Eater NY (англ.). Eater. 25 листопада 2020. Архів оригіналу за 1 грудня 2020. Процитовано 22 грудня 2020.
  70. ↑ NYC Restaurants That Have Permanently Closed, October 2020 — Eater NY (англ.). Eater. 30 жовтня 2020. Архів оригіналу за 12 грудня 2020. Процитовано 22 грудня 2020.
  71. ↑ Reasons We’ve Loved New York A send-off to the many places, big and small, that closed in 2020 (англ.). Curbed NY. 7 грудня 2020. Архів оригіналу за 7 грудня 2020. Процитовано 22 грудня 2012.
  72. ↑ MTA Maps (англ.). mta.info. Архів оригіналу за 17 грудня 2020. Процитовано 20 грудня 2020.
  73. ↑ Manhattan Bus Map (англ.). mta.info. Архів оригіналу за 9 грудня 2021. Процитовано 20 грудня 2020.
  74. ↑ NYC DOT — Bicycle Maps (англ.). nyc.gov. Архів оригіналу за 17 грудня 2020. Процитовано 20 грудня 2020.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Іст-Вілледж&oldid=42210522