Гольшанський Андрій Іванович
| Гольшанський Андрій Іванович | |
|---|---|
| Рід | Гольшанські |
| Батько | Іван Ольгимонтович |
| Матір | Агрипина Святославівна |
| Дружина | Олександра Дмитрівна Друцька |
| Діти | 3 дочки |
| Київський намісник | |
| Попередник | Юрій Гедигольд |
| Наступник | Михайло Гольшанський |
Андрі́й Гольша́нський — старший син литовського за походженням православного князя, київського намісника Івана Ольгимонтовича Гольшанського й смоленської княжни Агрипини Святославівни[1]. Тевтонські Вегеберіхти кінця XIV ст. називають його власником Ів'я (Ywie, ouch Andrusken hoff) і Гольшан (Goltschan, Andrusken hoff) на балто-слов'янському пограниччі[2][3].
За припущенням Інги Баранаускене та Олега Ліцкевича, саме він осінню 1389 року супроводжував батька на переговорах із Тевтонським орденом; якщо це так, то мав народитись близько 1370[a][5][6]. Пізніш разом з отцем і братом Семеном підписав віленсько-радомську унію (18 січня 1401)[7].
Хроніка Биховця іменує Андрія князем в'язинським[b] (од імені розташованого біля Гольшан села, що було центром його володінь[9][10][8]), а Ян Длугош в своїх «Анналах» — князем київським; остання звістка підтверджується внесенням А. Гольшанського в перелік «князи наших великых» пом'янника Києво-Печерської лаври[6]. Його правління литовський історик Лауринас Шедвідіс датував 1411–18 роками[1].
З Олександрою Дмитрівною Друцькою він мав трьох доньок:
- Василіса — жінка кн. Івана Володимировича Бєльського;
- Софія — четверта дружина польського короля Владислава ІІ Ягайла — засновника династії Ягеллонів, матір Владислава III й Казимира IV[c];
- Марія — дружина молдовського господаря Іллі І.
Помер він відносно рано, а діти трапили на виховання до материного брата, — Семена Друцького.
Див. також[ред. | ред. код]
Коментарі[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Šedvydis L. Dukes of Holszany in Kiev from early 14th century to year 1430 // Князівства Галицької і Волинської земель в міжнародних відносинах XI—XIV століть. — 2012. — С. 160-162.
- ↑ Scriptores rerum Prussicarum: die Geschichtsquellen der Preussischen Vorzeit bis zum Untergange der Ordensherrschaft. Bd. 2. Leipzig, 1863. S. 704
- ↑ Polechow, Sergey; Butyrski, Michaił N. (2018). Pieczęć kniazia Iwana Olgimuntowicza Holszańskiego. Inter Regnum et Ducatum. Studia ofiarowane Profesorowi Janowi Tęgowskiemu w siedemdziesiątą rocznicę urodzin: 450.
- ↑ Кузьмин А. В. Участие литовско-русских князей в Грюнвальдской битве // Судьбы славянства и эхо Грюнвальда: Выбор пути русскими землями и народами Восточной Европы в Средние века и раннее Новое время (к 600-летию битвы при Грюнвальде/Танненберге). Материалы международной научной конференции / Отв. ред. А. И. Филюшкин. СПб.: Любавич, 2010. С. 148
- ↑ Baranauskienė, Inga (2012). Onos Vytautienės kilmė ir giminė. Kultūros barai (2): 72.
- ↑ а б Лицкевич О. В. «Летописец великих князей литовских» и «Повесть о Подолье»: опыт комплексного критического разбора. — СПб : Дмитрий Буланин, 2019. — С. 506, 581. — ISBN 978-5-86007-918-2.
- ↑ Korczak, Lidia (2008). Monarcha i poddani. System władzy w Wielkim Księstwie Litewskim w okresie wczesnojagiellońskim (PDF). Kraków: Towarzystwo Wydawnicze «Historia Iagellonica». с. 64, 178.
- ↑ а б Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти / Л. В. Войтович. — Біла Церква : Олександр Пшонківський, 2006. — С. 605.
- ↑ Полное собрание русских летописей. — Т. 17: Западнорусские летописи. — СПб., 1907 — с. 521
- ↑ Wolff, Józef (1895). Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. Warszawa: Drukiem J. Filipowicza. с. 96.
- ↑ Duczmal, Małgorzata (1996). Jagiellonowie. Leksykon biograficzny. Kraków: Wydawnictwo Literackie. с. 375.