Анрі Лабруст
| Анрі Лабруст | |
|---|---|
| фр. Henri Labrouste | |
 | |
| Народження | 11 травня 1801[1][2][…] |
| Смерть | 24 червня 1875[1][2] (74 роки) |
| Поховання | cemetery of Fontainebleaud |
| Країна (підданство) |
.svg){kind=small} Франція |
| Навчання | коледж Сент-Барбd і Національна вища школа красних мистецтв (1824) |
| Діяльність | архітектор |
| Праця в містах | Париж[5], Рим[5] і Неаполь[5] |
| Найважливіші споруди | Бібліотека Святої Женев'єви, Національна бібліотека у Парижі |
| Членство | Академія красних мистецтв Франції і American Institute of Architectsd |
| Учні | André Berthierd, Louis Rossyd, Paul Vibertd, Émile Vandenberghd і Gilbert, Hippolyte Viala de Sorbierd |
| Нагороди | |
| Батько | François-Marie-Alexandre Labrousted |
| Брати, сестри | Alexandre Labrousted і Théodore Labrousted |
| Діти | ·Léon Labrousted |
 Анрі Лабруст у Вікісховищі | |
Анрі Лабруст (фр. Pierre François Henri Labrouste; 11 травня 1801 — 24 червня 1875). Видатний французький архітектор, один із перших, хто почав використовувати в архітектурі досягнення промислової революції. У своїх теоретичних та практичних працях заклав основи архітектурного раціоналізму та Модернізму ХХ століття.
Ранні роки[ред. | ред. код]
Анрі Лабруст народився 11 травня 1801 року в Парижі у сім'ї юриста Франсуа-Марі Лабруста, котрий брав активну участь у політичному житті післяреволюціної Франції. У 1809 році пішов на навчання до коледжу Св. Варвари, а у 1819 був зарахований до Королівської школи Красних мистецтв. З 1823 року, став працювати молодшим наглядачем на будівництві під керівництвом відомого французького архітектора Ет'єна-Іполіта Годде. Поворотним моментом творчого шляху Лабруста став 1824 рік, коли він здобув Римську премію — нагороду що присуджувалась діячам культури та мистецтва Франці і давала можливість безкоштовного проживання у Римі на Віллі Медічі.[6]
Роки у Римі[ред. | ред. код]
Протягом п'яти років перебування в Італії, Лабруст займався дослідженнями пам'яток античності та спробами їх гіпотетичної реконструкції. Однак, вивчаючи давньоримські та давньогрецькі руїни, він став поступово цікавитись не лише їх образною, але і конструктивною стороною.[7] Лабруст був одним із перших хто виявив кольорове отинькування давньогрецьких храмів та, що ще важливіше, дійшов висновку, що їх архітектура сформувалась як відтворення в камені конструкції характерної для будівництва древніших, ще дерев'яних храмів. Це відкриття про форму як відображення конструкції, а не просто створення красивого естетичного образу, докорінно змінило уявлення Лабруста про зміст роботи архітектора.
Роки у Парижі[ред. | ред. код]
Повернувшись до Парижу, Лабруст у 1830 році засновує свою власну проєктувальну майстерню та школу архітекторів, навчання в якій відводило головну роль конструктивній доцільності, функціональності та раціональності. Саме Лабруст сформулював фразу, яка згодом стала головним гаслом Модернізму та функціоналізму в архітектурі ХХ століття про те що «форма завжди повинна слідувати функції». Явна відмінність школи Лабруста від академічних принципів школи Красних мистецтв вилилась у гостру боротьбу, наслідком якої було його усунення від крупних замовлень. У 1836 році він одружується та виконує ряд проектів для міста Лозанни, які однак не були реалізовані, а реальна практика сконцентрувалась на багатих надгробках паризького цвинтаря Монпарнас. Лише у січні 1838 року, Анрі Лабруст був призначений архітектором Міністерства громадських робіт, а в жовтні того ж року йому було замовлено проект нової будівлі бібліотеки Св. Женев'єви.
Бібліотека Святої Женев'єви[ред. | ред. код]
Бібліотека Святої Женев'єви, була побудована в період між 1843—1851 роками і стала найранішим зразком раціоналістичного мислення та впливу промислової революції в архітектурі. Хоча зовні, споруда вирішена у формах традиційної академічної класики, внутрішня структура утворена із сміливої конструкції із чавуну та кованого заліза — матеріалів, які до того використовувались лише для спорудження фабрик та парових машин. Тонкі, видовжені вгору металічні колони та ажурні арки, давали можливість максимально звільнити інтер'єр від несучих конструкцій.[8] Високохудожня інтерпретація цих «машинних» матеріалів у монументальній громадській споруді стала непересічним внеском Лабруста в історію архітектури. Вона відкрила сторінку взаємопроникнення промисловості і мистецтва, що у подальшому стала суттю явища Модернізму в культурі XX століття.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #118778366 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Henri Labrouste
- ↑ http://arch-pavouk.cz/index.php/architekti/1228-labrouste-henri
- ↑ а б в RKDartists
- ↑ Baltard, Louis-Philippe, Vaudoyer, A.L.T. : Les Grands Prix d'architecture, Paris, 1818—1834 (W Fol 4744 inv. 662)
- ↑ Correspondance des directeurs de l'Académie de France à Rome, tome 1, p.28.
- ↑ Recueil des plans de la Bibliothèque Sainte-Geneviève, par H. Labrouste, Paris, cca. 1852 (W Fol Sup 393 et Microfiche GR 300)
Посилання[ред. | ред. код]
- Збірка матеріалів про Анрі Лабруста на сайті Бібліотеки Святої Женев'єви (Париж) [Архівовано 10 серпня 2011 у Wayback Machine.]
