Анрі Муассан

Фердинанд Фредерік Анрі Муассан
фр. Ferdinand Frederic Henri Moissan
Файл: Henri Moissan signature 2.jpg Файл: Henri Moissan signature 2.jpg
Народився	28 вересня 1852(1852-09-28) Париж, Франція
Помер	20 лютого 1907(1907-02-20) (54 роки) Париж, Франція ·апендицит
Поховання	Пер-Лашез і Grave of Moissand
Місце проживання	Франція
Країна	Франція
Діяльність	хімік, викладач університету, фармаколог, фармацевт
Alma mater	Паризький університет Collège de Meaux École Pratique des Haute Études
Галузь	неорганічна хімія, ядерна хімія
Заклад	Сорбонна Паризький університет
Вчителі	Edmond Frémyd
Аспіранти, докторанти	Paul Lebeaud Maurice Meslansd
Членство	Лондонське королівське товариство Французька академія наук Угорська академія наук Російська академія наук Прусська академія наук Паризька медична академія Нідерландська королівська академія наук Національна академія наук США Туринська академія наук
Відомий завдяки:	виділення фтору
У шлюбі з	Marie Léonie Lugan Moissand
Нагороди	Медаль Деві (1896) Нобелівська премія з хімії (1906)
Автограф
Анрі Муассан у Вікісховищі

Фердина́нд Фредері́к Анрі́ Муасса́н (фр. Ferdinand Frederic Henri Moissan; 28 вересня 1852, Париж — 20 лютого 1907, Париж) — французький хімік. Лауреат Нобелівської премії з хімії 1906 року.

Біографія

Французький хімік Фердинанд Фредерік Анрі Муассан народився в Парижі. Його батько був службовцем Східної залізничної компанії, а мати — кравчинею. Коли в 1864 році сім'я Муассан переїхала в Мо, хлопчик поступив в муніципальну гімназію. У гімназії майбутньому вченому зустрівся талановитий вчитель математики і природничих наук, який займався з Муассаном-гімназистом додатково і безкоштовно. Муассан настільки цілеспрямовано став вивчати хімію, що знехтував іншими предметами і після закінчення гімназії в 1870 році не був прийнятий до університету.

Після двох років служби помічником аптекаря він почав працювати в Музеї природної історії у хіміка Едмона Фремі. У 1874 р. Муассан перейшов в лабораторію П'ера Поля Дехерена у Вищу політехнічну школу — престижний політехнічний інститут, де вивчав фізіологію рослин. Дехерен умовив Муассана закінчити освіту, і той поступив в Паризький університет, де в 1874 році став бакалавром, а через три роки — магістром. У 1880 році Муассану був присуджений докторський ступінь з неорганічної хімії за роботи про оксид хрому.

Щоб заробити на життя, Муассан деякий час керував промисловою лабораторією, а з 1879 по 1883 р. працював асистентом лектора у Вищій фармацевтичній школі в Парижі і проводив там лабораторні заняття. У 1882 р. Муассан одружився з Леоною Люган, дочкою свого старого друга, аптекаря з Мо. У подружжя був один син. Сім'я дружини Муассан забезпечила їм фінансову допомогу, що дозволило вченому продовжувати свої дослідження, не турбуючись про заробіток. У 1886 р. він був обраний професором токсикології у Вищій фармацевтичній школі, а через три роки став професором неорганічної хімії.

Перенісши жорстокий напад апендициту, Муассан 16 лютого 1907 ліг на операцію. Хронічна серцева недостатність і роки роботи з токсичними хімічними речовинами послабили його організм, і через чотири дні він помер у віці 54 років.

Наукова діяльність

Відкриття і дослідження фтору

Не обтяжений фінансовими турботами, Муассан присвятив себе проблемі, яка протягом 80 років не піддавалася розв'язанню шляхом хімічного аналізу. Схожість між хлористоводневою і фтористоводневою кислотами свідчило про існування фтору, хімічно надзвичайно активного елементу, що належить до групи галогенів (до якої також входять хлор, бром і йод). Тим не менше всі спроби виділити вільний хлор з розплавлених солей фтористих сполук терпіли невдачу, оскільки при високій температурі, яка для цього була потрібна, звільнений фтор реагував з водою, з посудиною, де проходила реакція, з електродами. Безводний фтороводень не проводить електричного струму. З огляду на цей факт, Муассан в 1886 р. зумів виділити вільний фтор, використовуючи як електроліт безводний фторид калію, розчинений у безводній фтористоводневій кислоті, і платино-іридієві електроди. Через технічні труднощі, пов'язані з отриманням фтору при високих температурах, Муассан досліджував хімічні властивості фтор сполук при дуже низьких температурах. Разом з шотландським хіміком Джеймсом Дьюаром він отримав рідкий фтор при -185 °С, який навіть при цій температурі продовжував реагувати з воднем і вуглеводами. Вивчення цього самого хімічно активного з усіх відомих елементів урешті-решт призвело до відкриття карбон-тетрафторидів, метилу, етилу і ізобутілфторидів, а також сульфурілфторидів. Сучасне застосування фтору включає відділення урану-235 від урану-238 у вигляді гексафториду урану.

Муассан дослідив і сполуки фтору з металами: платиною, лужноземельними металами, сріблом і марганцем. Оскільки фтор та його сполуки високотоксичні, вони серйозно підривали здоров'я дослідників. Пізніше Муассан так відгукнувся про цей період: «Фтор відняв у мене 10 років життя».

Дослідження алмазів

Він сподівався також домогтися виділення кристалів алмазів при розкладанні фторвуглеводнів, оскільки алмаз, вугілля, графіт, лампова сажа і кокс були відомі як різні форми вуглецю. Попри те, що ці спроби не вдалися, проведена Муассаном аналітична робота з алмазів показала, що вони часто містять домішки заліза. Оскільки було відомо, що залізо розчиняє вуглець і що алмази утворюються в умовах високої температури і високого тиску, Муассан спробував отримати алмази, піддаючи високому тиску розплавлене залізо, насичене вуглецем. Він домігся високого тиску, занурюючи розплавлене вуглецьвмісне залізо в холодну воду. При цьому насичене вуглецем залізо розширювалося всередині залізної кірки, що утворилася в результаті охолодження і, таким чином, створювався високий внутрішній тиск. Муассан претендував на те, що ця технологія забезпечить отримання дрібних алмазів, однак його надії не виправдалися.

Хімія високих температур

Попри те, що робота Муассана з виробництва алмазів виявилася безплідною, розроблена ним технологія мала величезне практичне значення. Щоб отримати надзвичайно високі температури, він сконструював піч з електричною дугою, де температура нагрівання досягала 3500 °С. Завдяки цьому винаходу Муассан став засновником хімії високих температур. Він продовжував вивчати умови плавлення і випаровування речовин, яким, як вважалося, невластивий перехід в пароподібний стан, включаючи цирконій, молібден, марганець, хром, торій, вольфрам, платину, уран, титан і ванадій. Муассан виявив, що при дуже високих температурах вуглець, бор і кремній, які не виявляють активності при звичайних температурах, реагують з багатьма елементами і утворюють відповідно карбіди, бориди та силіциди. Він також отримав карбід кремнію (карборунд). Наукові відкриття Муассана негайно знайшли застосування в промисловості, наприклад, у виробництві ацетилену з карбіду кальцію.

Інше

Крім вивчення властивостей сполук фтору, Муассан розробив технологію отримання бору, яка забезпечувала отримання чистого (99-процентного) бору в порівнянні з раніше одержаним 70-процентним. У 1893 році Муассан відкрив у кратері метеорита в Аризоні невідомий на той момент матеріал, який за своїми властивостями близький до алмазу і вважається другим за твердістю природним матеріалом. Він був названий на честь свого відкривача муассанітом.

Нагороди

У 1906 р. Муассану була присуджена Нобелівська премія з хімії «за великий обсяг виконаних ним досліджень, за отримання елемента фтору і введення в лабораторну і промислову практику електричної печі, названої його ім'ям». Представляючи його від імені Шведської королівської академії наук, І. П. Класон заявив:

Весь світ захоплений великою майстерністю експериментатора, з якою ви виділили і досліджували фтор … За допомогою вашої електропечі ви дозволили розв'язати загадку створення алмазів в природі. Ви дали потужний імпульс світу технології, і він ще не реалізований повною мірою.

Муассан не промовив Нобелівської лекції.

Крім Нобелівської премії, Муассан отримав медаль Деві Лондонського королівського товариства (1896) і медаль Августа Вільгельма фон Гофмана Німецького хімічного товариства (1903). Він був членом Французької медичної академії і Французької академії наук, а також іноземним членом Лондонського королівського, Британського хімічного та інших наукових товариств. У 1900 р. Муассан був нагороджений орденом Почесного легіону.

Див. також

• реакція Анрі

Посилання

• Анрі Муассан [Архівовано 25 січня 2012 у Wayback Machine.] на сайті Нобелівського комітету.(англ.)

Джерела

(рос.)

• Лауреаты Нобелевской премии: Энциклопедия. Пер. с англ. Т. 1. — М.: Прогресс, 1992. 740 с.(рос.)
• Волков В. А., Вонский Е. В., Кузнецова Г. И. Выдающиеся химики мира. — М.: ВШ, 1991. 656 с.(рос.)