Антоній Генріх Радзивілл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Антоній Генріх Радзивілл
Antoni Henryk Radziwiłł
Народився 13 липня 1775(17750713)
Вільно
Помер 7 квітня 1833
Берлін
Поховання Базиліка Святих Петра і Павла
Підданство королівство Пруссія
Національність литвин
Діяльність композитор, політик, посадова особа, меценат, філантроп, музикант
Alma mater Геттінгенський університет
Знання мов польська[1]
Членство Краківське наукове товариствоd[2]
Жанр опера
Титул князь
Посада намісник великого князівства Познаньського
Військове звання генерал-лейтенант
Термін 1815—1831 роки
Конфесія католицтво
Рід Радзивілли
Батько Михайло Єронім Радзивілл
Мати Олена Пшездецька
Брати, сестри Міхал Ґедеон Радзивілл і Aniela Radziwiłłd
У шлюбі з Луїза Прусська
Діти 4 сина і 2 доньки
Нагороди
Орден Білого Орла (Річ Посполита)
Орден Білого Орла (Річ Посполита)
Орден Білого орла
Орден Білого орла
Орден Червоного орла
Орден Червоного орла
Орден Чорного орла
Орден Чорного орла
Орден Святого Губерта
Орден Святого Губерта
Лицар честі і відданості Мальтійського ордену
Герб
Герб

Антоній Генріх Радзивілл, пол. Antoni Henryk Radziwiłł (*13 липня 1775 — 7 квітня 1833) — польський державний діяч, композитор, художник часів королівства Пруссія. Був 1-м ординатом на Пшигодзіце, 12-м ординатом Несвізьким, 10-м ординатом Олицьким.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив з польсько-литовського магнатського роду Радзивіллів, гілки Несвізько-Олицької. Другий син Михайла Єроніма Радзивілла, воєводи віленського, та Олени Пшездецької. Народився 1775 році у Вільно. Отримав гарну домашню освіту. З 1792 року навчався в Геттінгенському університеті. 1793 року отримав орден Білого орла. У 1794 році на запрошення короля Фрідріха Вільгельма II перебрався до Берліна, що в подальшому і визначило його пропрусську орієнтацію. 1795 року Антонію Генріху надано орден Червоного орла У 1796 році після тривалих перемовин з королівським двором одружився з принцесою Фрідерікою Луїзою, небогою пруссього короля Фрідріха II. Антоній Генріх Радзивілл осів в Пруссії і в 1796 році заснував ординацію на Пшигодзіце. Того ж року отримав орден Чорного орла

У 1794 році після придушення польського повстання під керівництвом Тадеуша Костюшко підтримував плани відродження Речі Посполитої на чолі з прусською династією, де сам розраховував стати віце-королем, а Тадеуша Костюшка призначити головнокомандувачем польської армії. Підтримував коаліцію Пруссії, Росії та Австрії проти Французької республіки, яка передбачала створення окремої армії з уродженців колишньої Речі Посполитої, але ці плани не були здійснені.

У 1802—1805 роках був близький до Юзефа Понятовського. 1806 року Фрідріха-Вільгельма III, короля Пруссії, займався складанням конституції для польських володінь цього королівства[уточнити]. Втім не завершив справи, оскільки того ж року прусська армія у війні проти Франції зазнала поразки. В результаті з прусських і австрійських земель було утворено велике герцогство Варшавське, підпорядковане Саксонії.

1813 року стає радником з польських питань російського імператора Олександра I під час участі того у Віденському конгресі. Отримав ордена Святого Губерта і став мальтійським лицарем. У 1814 році після смерті свого родича Домініка Єроніма Радзивілла успадкував Несвізьку і Олицьку ординації. Майновими справами Радзивіллів займалася спеціальна комісія, яка працювала до 1839 року.

1815 року Антонія Генріха Радзивілла було призначено першим князем-намісником Великого князівства Познанського, а також надано звання генерал-лейтенанта. також від російського імператора отримав орден білого Орла Царства Польського. Хоча ця посада була повністю формальної, в перший період він мав деякий вплив на політику, але потім берлінський уряд все більше і більше обмежував його владу. Його головним завданням було примирити поляків з Пруссією і прив'язати їх до династії Гогенцоллернів. Під час своєї каденції більше дбав про культуру великого князівства і не міг перешкодити понімеччиню польських земель. Водночас домігся визнання себе Несвізьким і Олицьким ординатом в Російській імперії, незважаючи на те, що Радзивілл не був її підданим. Цьому допомогли його родинні стосунки з Гогенцолернами, які в свою чергу були родичами Романових. У 1831 році під час Листопадового повстання в Царстві Польському (Російська імперія) змушений був подати у відставку. Автономія Познанського великого князівства була скасована.

Останній роки провів на богемському курортні Тепліце і Берліні. Помер у Берліні 1832 року. Поховано в Познаньському соборі.

Творчість[ред. | ред. код]

Вже в молодому віці став відомим як віолончеліст. В подальшому став видатним віолончелістом і гітаристом, грав на інших музичних інструментах, складав музику, грав в аматорських виставах, уславившись як співак. Відомий своєю музикою до опери «Фауст» (лібретто написав Й.Гете). Перше виконання деяких сцен відбулося в Берліні у 1820 році. Втім роботу було завершено лише у 1830 році. Музику до «Фауста» високо оцінив Фредерфк Шопен. З 1835 року щорічно до 1860 року виконувалася в Берлінській співочій академії. також з успіхом ставилася в театрах Німеччині, Чехії та Польщі. У Білорусі фрагменти опери вперше представлено в 1995 в Несвіжі «Білоруською капелою», прем'єра в Національному академічному Великому театрі опери Республіки Білорусь відбулася в 1999 році. В Німеччині після тривалої перерви виконана 2003 року на Дармштадтському фестивалі. 2005 року відбулося повне виконання після того, як було знайдено партитури хору, яких з українського архіву доправлено до Берліну.

У грудні 1814 року і в лютому 1815 року на з'їзді аристократії на Віденському конгресі була виконана одноактна ідилія «Великий день в замку, або Сцени трубадурів тисяча сто сорок восьмого року», музика якого належала різним композиторам, одним з них був і Антоній Генріх Радзивілл. Він виконав також одну з головних партій твору (Блонделя де Нель).

Антоній Генріх Радзивілл також є автором багато пісень французькою, польською і німецькою мовами і деяких фортепіанних композицій, 13 камерних творів. Значущими серед них є 4 романси «Миттєвості проходять» («Stunden vergehen»), «Тепер я ставок не роблю» («Ich hab' mein Sach auf nichts gestellt»), «Щільно оточені скелями» («Dicht von Felsen eingeschlossen»), «За прядкою» («An ihrem Rädchen»).

Крім того, є автором близько 10 картин аквареллю, переважно представників аристократичних родин.

Меценатство[ред. | ред. код]

Був покровителем мистецтва, дбав про розвиток і захист польської культури. Тримав в Берліні та Познані артистичні салони. Підтримував контакти з відомими композиторами. Йому присвятили свої твори Людвіг ван Бетховен («Іменинна увертюра», Шотландські пісні), Фелікс Мендельсон-Бартольді (фортепіанний квартет ор. 1), Фредерік Шопен (тріо g-moll ор. 8), Марія Шимановська («Серенада для віолончелі в супроводі фортепіано»). У 1817, 1823, 1824 і 1829 роках організовував польські художні виставки в Познані.

Родина[ред. | ред. код]

Дружина — Фрідеріка Луїза, донька принца Августа Фердинанда Пруссього

Діти:

  • Вільгельм (1797—1870), прусський генерал, 13-й ординат Несвізьский
  • Фердинанд Фрідріх Вільгельм Радзивілл (1798—1827)
  • Еліза (1803—1834)
  • Богуслав Фрідріх (1809—1873), 2-й ординат на Пшигодзіце і 11-й ординат Олицький
  • Фрідріх Вільгельм Фердинанд (1811—1831)
  • Августа Вільгеміна Луїза Ванда (1813—1845), дружина князя Адама Констанція Чорторийського

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. http://tnk.krakow.pl/czlonkowie/radziwill-antoni/
  3. а б Preußen (1832). Handbuch über den Königlich Preußischen Hof und Staat: für das Jahr .... 1832 (нім.). Decker.
  4. 'Handbuch über den Königlich Preußischen Hof und Staat : für das Jahr .... 1796' - Digitalisat | MDZ. www.digitale-sammlungen.de. Процитовано 4 травня 2023.
  5. 'Liste der Ritter des Königlich Preußischen hohen Ordens vom Schwarzen Adler' - Digitalisat | MDZ. www.digitale-sammlungen.de. Процитовано 4 травня 2023.
  6. Bayern (1828). Hof- und Staatshandbuch des Königreichs Bayern: 1828 (нім.). Landesamt.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Tadeusz Nowakowski: Die Radziwills. Die Geschichte einer großen europäischen Familie, dtv, München 1975, ISBN 3-423-01102-5
  • Antanas Henrikas Radvila. Lietuviškoji tarybinė enciklopedija, IX t. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 1982. T.IX: Pintuvės-Samneris, 306 psl.
  • Скорабагатаў В. Беларускі «Фауст» // Спадчына. 1995. № 1;
  • Віктар Скорабагатаў. Антоні Генрык Радзівіл // Зайгралі спадчынныя куранты. — Мн., 1998. С. 48—62.
  • Шышыгіна-Патоцкая К. Нясвіж і Радзівілы, Мн.: Беларусь, 2007.
  • K. Ruchniewicz/M. Zybura (Hrsg.): «Der du mein ferner Bruder bist…» Polnische Deutschlandfreunde in Porträts. Fibre Verlag, Osnabrück 2015, S. 11–30.