Залізне
| Залізне | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
.jpg)
| |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна
| ||||||||
| Область | Донецька область | ||||||||
| Район | Бахмутський район | ||||||||
| Громада | Торецька міська громада | ||||||||
| Засноване | 1894 | ||||||||
| Статус міста | з 1938 року | ||||||||
| Населення | ▼ 4 928 (01.01.2022)[1] | ||||||||
| Площа | 7 [2] км² | ||||||||
| Густота населення | 765 осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 85290—85292 | ||||||||
| Телефонний код | +380-6247 | ||||||||
| Координати | 48°22′30″ пн. ш. 37°52′24″ сх. д. / 48.37500° пн. ш. 37.87333° сх. д.Координати: 48°22′30″ пн. ш. 37°52′24″ сх. д. / 48.37500° пн. ш. 37.87333° сх. д. | ||||||||
| Висота над рівнем моря | 200 м | ||||||||
| Назва мешканців | залі́знівець, залі́знівка, залі́знівці | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Магдалинівка | ||||||||
| До станції | 5,8 км | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - фізична | 42,7 км | ||||||||
| - залізницею | 73 км | ||||||||
| - автошляхами | 52,3 км | ||||||||
| До Києва | |||||||||
| - залізницею | 701 км | ||||||||
| - автошляхами | 699 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Адреса | 85296 Донецька обл., Торецька міськрада, м. Залізне, пр. Піонерів, 14 | ||||||||
| Міський голова | Наумов Володимир Олександрович | ||||||||
|
| |||||||||
Залі́зне (до 1921 — хутір Нелі́півський; до 2016 — місто Арте́мове) — місто у Торецькій міській громаді Бахмутського району Донецької області, Україна. Входить до Горлівсько-Єнакієвської агломерації. Відстань до Торецька автошляхом місцевого значення становить близько 6 км.
Населення[ред. | ред. код]
Населення міста згідно з переписом 2001 року становило 6725 мешканців, на початок 2004 року — 6,4 тис. мешканців. Від 1970 року населення міста скоротилося вдвічі: люди виїжджають, оскільки вибір місць роботи невеликий.
За даними перепису 2001 року населення міста становило 6543 осіб, із них 16,75 % зазначили рідною мову українську, 82,82 % — російську, 0,20 % — білоруську, 0,11 % — вірменську, 0,03 % — молдовську[3].
Історія[ред. | ред. код]
Відоме з 1894 року як хутір Неліпівський. У липні 1905 року гірники Неліпівського рудника (пізніше шахта імені Артема) провели страйк, у якому взяли участь понад 100 гірників. У квітні 1916 року на Неліпівському руднику страйкувало понад 5 тисяч робітників. Радянська влада встановлена 1917 року, головою ради робітничих депутатів обраний ударник М. І. Дубовий[4].
У квітні 1920 року прибув Артем (Ф. Сергєєв), який закликав гірників Неліпівського рудника взяти участь у відновленні Центральної шахти. Після смерті Артема рудник перейменований в шахту імені Артема, а 1921 року і сам хутір перейменовано на честь Артема. Статус міста Артемове отримало 1938 року[5].
У боях другої світової війни взяли участь близько 3 тисяч артемівців, з них 1217 — загинули, 1648 бійців нагороджені орденами і медалями[4]. На братських могилах загиблих воїнів 1960 року встановлено 2 пам'ятники — у дворі загальноосвітньої школи № 13 і біля будівлі Будинку культури.
Пам'ятники загиблим воїнам
| |||||||||||
|
| ||||||||||
8 грудня 2014 року проросійськими терористами здійснюється артобстріл міста, при цьому відбувається руйнація школи. В приміщенні знаходилося близько 50 дітей, яких вчитель сховав у підвалі, одна дитина зазнала осколкового поранення[6].
Місто перейменоване на Залізне постановою ВР України № 1377-VIII від 19.05.2016 року[7].
Економіка[ред. | ред. код]
Видобуток кам'яного вугілля (шахта імені Артема ДП «Торецьквугілля» — закрита). Понад 50 % зайнятих у народному господарстві працюють у вугільній промисловості — на шахті «Південна» (ДП «Торецьквугілля»), розташовані у смт Південному.
На майданчику закритої шахти імені Артема планується створення підприємства «Дзержинськекоенергоресурс» із технологічним комплексом із переробки вуглевмісних відходів з муловідстійника збагачувальної фабрики «Дзержинська». На основі видобутих із відходів корисних компонентів будуть вироблятися високоякісні брикети для ТЕС і концентрат вугілля марки КЖ для коксохімії.
Транспорт[ред. | ред. код]
Розташоване за 6 км від залізничної станції Магдалинівка Донецької залізниці. До початку 2000-х років через місто проходив тролейбусний маршрут № 1 міста Торецька. Нині Залізне та Торецьк сполучають маршрутні таксі.
Визначні місця[ред. | ред. код]
- Дзержинський професійний гірничий ліцей
- Клуб шахти «Південна»
- загально-освітня школа № 13.
- міська лікарня № 1
Соціальна сфера[ред. | ред. код]
1 загальноосвітня школа, дитячий садок, професійний гірничий ліцей, територіальне медичне об'єднання, станція швидкої допомоги.
Постаті[ред. | ред. код]
- Казарін Владислав Вадимович (1994—2016) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Чисельність наявного населення України на 1 січня 2022 — Державна служба статистики України (укр.)(англ.)
- ↑ Міста і села України. Донеччина 2008[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 23 березня 2014.
- ↑ а б Артемово//Історія міст і сіл. Том Донецька область, стр. 308 [Архівовано 25 червня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Неизвестные снесли памятник под Торецком. липень 2020 р. Архів оригіналу за 25 липня 2020. Процитовано 25 липня 2020.
- ↑ Бойовики обстріляли школу в Артемовому, поранено дитину. Архів оригіналу за 10 грудня 2014. Процитовано 8 грудня 2014.
- ↑ Перевірка. zakon4.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 7 серпня 2016. Процитовано 3 червня 2016.
Посилання[ред. | ред. код]
- Картка на сайті ВР [Архівовано 23 березня 2014 у Wayback Machine.]
Джерела[ред. | ред. код]
- Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
- Петро Лаврів. Моя земля — земля моїх батьків. Донецьк, Український культурологічний центр, Донецьк: Донецьке обласне Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, РВП «Лебідь». 1995. 64 с. [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.]
- Пірко В. О. Заселення Донеччини у XVI—XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел) [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] / Український культурологічний центр. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 180 с.
- Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152 с. ISBN 5-8326-0011-8
- Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
- Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.
| |||||||||||
| ||||||||
|
