Атомні прелюди

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Обкладинка першої збірки

«А́томні прелю́ди» — перша  збірка поезій одного з представників шістдесятництва, — поета, прозаїка, режисера, актора, кіносценариста Миколи Вінграновського — яка з’являється друком 1962 року. Збірка налічує 48 віршів.


Історія створення[ред. | ред. код]

Перші публікації віршів М.Вінграновського з'явились у 1957 р. («Дніпро»,№2) та 1958 р. («Жовтень», №8). Пізніше поезії молодої генерації з’являються на сторінках «Літературної України», яку редагує Павло Загребельний. Від 7 квітня 1961 року значну кількість місця займають у ній вірші Миколи Вінграновського (15), що були об’єднані під єдиною назвою — «З книги першої, ще не виданої». Отож, прелюди автора («Прелюд Землі», «Прелюд кохання», «Зоряний прелюд») культурний світ побачили ще до видання «Атомних прелюдів».

Характеристика збірки[ред. | ред. код]

Метафорична назва[ред. | ред. код]

У назву збірки Микола Вінграновський уводить музичний термін — «прелюди». Заголовок виконує номінативну функцію та підпорядковує всі поезії єдиному творчому задуму. Отже, письменник визначає музикальність стильовою домінантою своєї першої збірки. Прелюд у музиці — це «жанр камерно-інструментальної музики; п’єса вільного, імпровізаційного характеру», виконання якої дозволяло піаністові продемонструвати свою віртуозність. І рання творчість М.Вінграновського не підпорядковується жодним правилам. Вона мала зруйнувати прийняті раніше норми та протидіяти «соціалістичному реалізмові». Прелюд у музичній сфері є невеликим вступом до більш складного поліфонічного твору. Так, збірка «Атомні прелюди» складається зі значної кількості поезій — усього їх сорок вісім; вона є прологом до подальшої творчості письменника.

Прикметник атомні у назві збірки є також відображенням її основної ідеї: «Глобальна загроза людству, з протесту проти якої стартує поезія Вінграновського, змушує його відчувати та мислити також у глобальних масштабах. Тож не дивно, що цю поезію пронизує такий потужний — направду космічний — пафос».

Пісні[ред. | ред. код]

Більшість віршів збірки є римованими, що дає змогу покласти їх на музику. Наприклад, до музичної спадщини увійшли такі поезії М.Вінграновського: «Будеш, мати, мене зимувати…»(виконує КУля), «Величальна колискова»(Ніна і Тоня Матвієнко), «Це ти? Це ти. Спасибі… Я журюсь…» (O.Torvald), «Що робить сонце уночі…» (Tomato Jaws), «Може бути, що мене не буде…»[1] (Крихітка).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Пісня «Може бути» на youtube. Архів оригіналу за 29 вересня 2021. Процитовано 29 вересня 2021.

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Дзюба І. Духовна міра таланту // Вінграновський М. Вибр.твори. – К.: Дніпро, 1986. – С. 5-22.
  • Дзюба І. Чарівник слова // Вінграновський М.  З обійнятих тобою днів : поезії. – К.: Веселка, 1993. – С. 5-12.
  • Ільницький М. Світогляд і талант (Творчість Миколи Вінграновського) // https://md-eksperiment.org/post/20170510-svitoglyad-i-talant-tvorchist-mikoli-vingranovskogo [Архівовано 15 жовтня 2019 у Wayback Machine.]
  • Салига Т. …Голос мій не відлюбиться… [Вінграновськознавчі студії]. – Л.: ЛНУ ім. І. Франка, 2014. – 349 с.
  • Салига Т. Микола Вінграновський : літературно-критичний нарис.– К.: Рад. письменник, 1989. – 167 с.

Посилання[ред. | ред. код]

[1] [Архівовано 2 жовтня 2019 у Wayback Machine.]