Беклешов Олександр Андрійович

Беклешов Олександр Андрійович
Народився	12 березня 1743(1743-03-12)
Помер	5 серпня 1808(1808-08-05) (65 років) Рига
Поховання	Покровський цвинтар (Рига)d
Громадянство	Російська імперія
Діяльність	державний службовець
Alma mater	Перший кадетський корпус (Санкт-Петербург)
Посада	член Державної ради Російської імперії
Військове звання	генерал від інфантерії
Нагороди	Орден Андрія Первозванного, Орден Святого Олександра Невського, Орден Святого Володимира, Орден Святої Анни Орден Святого Іоанна Єрусалимського (Росія)
Медіафайли у Вікісховищі

|нагороди і премії= |ширина=

Александр Беклешов (Беклешев; 12 березня 1743 / 1745 — 5 серпня 1808, Рига) — російський державний і військовий діяч, генерал від інфантерії (1797). За Павла I двічі (1799 і 1801) виконував посаду генерал-прокурора.

У різний час очолював такі губернії та намісництва: ризьке, орловське та курське, київське, подільське та малоросійське. У 1804—1806 практично обіймав посаду московського генерал-губернатора (офіційне найменування: «московський військовий губернатор і головний у Москві Московської губернії з цивільної частини»).

Життєпис

Народився 12 березня 1743.

Син капітан-лейтенанта флоту Андрія Беклешова та його дружини Ганни , уродженої Голенищевої-Кутузової. Брат Беклешових Арсенія, Миколи, Сергія та Олексія.

У віці тринадцяти років був прийнятий до Сухопутного кадетського корпусу. Знав кілька іноземних мов. У 1769 прийнятий на службу в лейб-гвардію Преображенського полку. Учасник Російсько-турецької війни (1768-1774): був в архіпелазькому поході під командуванням графа А. Орлова і брав участь в Чесменській битві 26 липня 1770.

У 1783 у чині генерал-майора вийшов у відставку з військової служби; призначений Катериною II губернатором Риги. Перебував на цій посаді близько шести років; зарекомендував себе якнайкраще і користувався великою повагою рижан. В 1789 А. Беклешов став генерал-губернатором Орловського та Курського намісництва. За свою генерал-губернаторську службу, що тривала до кінця царювання Катерини II, був нагороджений Орденом Святого Олександра Невського.

Правління Павла I, розпочате 1796, відрізнялося частими і раптовими кадровими перестановками. Опали та нагороди, призначення та усунення з посад чергували одне одного. Беклешов протягом трьох років встиг побувати кам'янець-подільським військовим губернатором та малоросійським генерал-губернатором, київським військовим губернатором та одночасно шефом Київського гренадерського полку та інспектором української дивізії. Під час цієї служби зведений в чин генерала від інфантерії; одночасно йому був наданий громадянський чин дійсного таємного радника.

З 7 червня 1799 — в свиті імператора і член Імператорської Ради. Через місяць отримав нове призначення — генерал-прокурором, з нагородженням Орден Святого Іоанна Єрусалимського (Росія). При призначенні А. Беклешова на цю посаду імператор сказав: «Ти та я, я та ти — вперед ми самі робитимемо справи» .

Але Беклешов пробув на цій посаді трохи більше ніж півроку: 2 лютого 1800 пішла несподівана опала з відстороненням взагалі від державної служби. М. Сперанський згодом зазначав, що Беклешов «мало поважав вимоги випадкових людей при дворі і тому часто бував із ними у сварці» .

У перші ж дні після вступу на престол Олександра I, 16 березня 1801, Беклешова було повернено на службу і відновлено на посаді генерал-прокурора, яку обіймав аж до реформи державного управління. Під час коронації нового монарха був нагороджений орденом Андрія Первозванного. А. Беклешов через консервативні переконання не поділяв реформаторського запалу імператора; із заснуванням міністерств (8 вересня 1802 ) та поєднанням посад генерал-прокурора та міністра юстиції отримав відставку.

У квітні 1804 отримав нове призначення — генерал-губернатором Москви, але на новій посаді пробув недовго: за два роки за станом здоров'я А. Беклешов залишив службу на найвищих постах. Визнанням державних заслуг стало надання імператором діамантового знака ордена Андрія Первозванного.

Раптово помер у Ризі в липні 1808; похований на міському Покровському цвинтарі. Не був одружений, але виховував прийомного (позашлюбного) сина Олексія, який загинув під час Вітчизняної війни (1812) у віці 22-х років.

Особисте життя та якості

М. Сперанський, оцінюючи генерал-прокурорів павлівського часу, писав: «Беклешов був розумніший від них усіх, але й найнещасніший з усіх, — йому нічого не вдавалося; найменше здібностей від усіх мав Обольянінов і йому все сходило з рук». Сприятливої думки про Беклешова був і князь Адам Чарторийський: Це була людина староруської партії, на вигляд груба, але яка під вельми грубою зовнішністю зберігала правдиве серце, тверде і співчутливе до лих інших. Його репутація як благородної людини була міцно сформованою... Він протидіяв, наскільки міг, крадіжкам, зловживанням, обману. Не міг терпіти, щоб його повірені зловживали правосуддям заради свого прибутку. Вийшов чистим і незаплямованим із цього випробування, оточений вдячністю місцевих жителів. Подібних прикладів дуже мало серед найвищих сановників. Беклешов завжди добре ставився до євреїв. У 1797 він звернувся до Сенату з клопотанням, щоб у Волинській та Подільській областях євреї підпорядковувалися не поміщикам, а магістратам, у яких засідали б на рівних правах із християнами. У 1802, будучи членом Державної ради, висловився проти заборони для євреїв торгувати у столицях та внутрішніх губерніях.

Військова служба

• 21 серпня 1757 — прийнятий до сухопутного шляхетного кадетського корпусу.
• 19 березня 1762 — сержант.
• 20 квітня 1764 — закінчив кадетський корпус із присвоєнням чину підпоручика і як найкращий випускник свого курсу залишений у корпусі на посаді корпусного ад'ютанта.
• 1 лютого 1767 — зведений в корпусні поручики та капітани армії.
• 1766 — член правління корпусу.
• 21 серпня 1757 — прийнятий до сухопутного шляхетного кадетського корпусу.
• 19 березня 1762 — сержант.
• 20 квітня 1764 — закінчив кадетський корпус із присвоєнням чину підпоручика і як найкращий випускник свого курсу залишений у корпусі на посаді корпусного ад'ютанта.
• 1 лютого 1767 — зведений в корпусні поручики та капітани армії.
• 1766 — член правління корпусу.
• 1771 — брав участь у висадці військ на Негропонт та в штурмі Мітилени.
• 24 листопада 1773 — зведений в полковники армії, призначений командиром Шліссельбурзького піхотного полку, з яким повернувся до Росії після укладання миру з турками.
• 1 січня 1774 — бригадир.
• 5 травня 1779 — генерал-майор із призначенням командиром Шліссельбурзького піхотного полку.

Державна служба

• 13 травня 1783 — член Військової Колегії.
• 8 грудня 1783 — на особистий вибір Імператриці визначений Ризьким намісником. Допомагав наміснику Прибалтійського краю графу Ю. Брауну застосовувати практично нове законоположення про губернії (1775), містове становище і грамоту, жалувану дворянству (1785). Займався розвитком шкіл та викладання російської мови.
• 1784 — нагороджений орденом св. Володимира ІІ ст. великого хреста.
• 14 квітня 1789 — Генерал-поручик.
• 24 листопада 1790 — Генерал-губернатор орловський і курський.
• 28 червня 1796 — нагороджений орденом св. Олександра Невського.
• 2 грудня 1796 — губернатор Малоросії.
• 3 декабря 1796 — генерал-лейтенант, шефом Володимирського мушкетерського полку.
• 4 грудня 1796 — військовий губернатор Кам'янець-Подільська, з дорученням управління Волинською, Мінською та Подільською губерніями (Брацлавську губернію, яка теж підпорядковувалася йому, на початку 1797, розформували)
• 27 січня 1797 — начальник Катеринославської дивізії та Кам'янецького гарнізону.
• 5 квітня 1797 — з нагоди коронації Павла I Беклешову було надано 1000 душ селян
• 10 квітня 1797 — генерал від інфантерії.
• лютий 1798 — накликав на себе монарше невдоволення заворушеннями в довіреному йому корпусі принца Конде.
• 14 березня 1798 — розжалуваний у дійсні таємні радники із призначенням до присутності у IV департаменті Сенату.
• 13 червня 1798 — генерал-губернатор Києва та Малоросії із завідуванням цивільною частиною в цих губерніях.
• 14 червня 1798 — знову нагороджений чином генерала від інфантерії.
• 24 жовтня 1798 — шеф Київського гренадерського полку та інспектор української дивізії з інфантерії.
• 6 червня 1799 — отримав Високий наказ про негайне прибуття в Санкт-Петербург.
• 7 червня 1799 — зарахований до свити імператора.
• 25 червня 1799 — призначений присутнім Імператорської ради
• 27 червня 1799 — призначений присутнім в Сенаті.
• 7 липня 1799 — генерал-прокурор.
• 8 липня 1799 — командор ордена Св. Іоанна Єрусалимського.
• 1 серпня 1799 — член комісії з постачання припасами Імператорської резиденції.
• 8 лютого 1800 — подав прохання про повне звільнення від служби.
• 16 березня 1801 — знову призначений генерал-прокурором.
• 30 березня 1801 — член неодмінної ради при імператорі.
• 15 вересня 1801 — нагороджений орденом Св. Андрія Первозванного з нагоди коронації Олександра I.
• 8 вересня 1802 — за власним проханням (через незгоду із західницькими поглядами імператора та його оточення) звільнений з усіх посад із залишенням повної платні.
• 30 квітня 1804 — Московський військовий губернатор і керуючий цивільною частиною в губернії
• 1 травня 1804 — Призначений присутнім московського V департаменту Сенату.
• 3 травня 1804 — підтверджене збереження за ним звання члена Державної Ради
• 29 січня 1805 — переведений у VI кримінальний департамент Сенату.
• 3 серпня 1806 — за станом здоров'я та власним проханням звільнений з посади московського військового губернатора із залишенням присутності в Сенаті. Нагороджений діамантовими знаками ордена Св. Андрія Первозванного.
• 1806 — головнокомандувач Другою областю державної міліції (Естляндська, Ліфляндська, Курляндська та Псковська губернії). Нагороджений орденом св. Володимира І ступеня.
• 23 березня 1808 — отримав наказ бути присутнім у II відділенні VI департаменту Сенату.

Джерела

• Иконников В. С. Александр Андреевич Беклешов. Киев, 1890.
• Иконников В. С. А. А. Беклешов, малороссийский военный генерал-губернатор. Киев, 1890.

Посилання

• Беклешов Олександр Андрійович // Русский биографический словарь : в 25 т. — СПб., 1900. — Т. 2 : Алексинский — Бестужев-Рюмин. — С. 671-673. (рос.)
• Москва: Энциклопедия /Гл. ред. С. О. Шмідт ; сост.: М. І. Андрєєв, В. М. Карєв. - М. : Велика російська енциклопедія, 1997. - 976 с. - 100 000 прим. - ISBN 5-85270-277-3 .
• В. Степанов. Генерал-губернатор Беклешов — всех умней и всех несчастней [Архівовано 10 січня 2022 у Wayback Machine.]