Бернард Меретин
 | Частина інформації в цій статті застаріла. (січень 2020) |
| Бернард Меретин | |
|---|---|
| Бернард Мереттінер | |
| Народження |
кінець 17 століття невідомо |
| Смерть | 3 або 4 січня 1759 |
| Країна (підданство) |
 Річ Посполита |
| Діяльність | архітектор |
| Праця в містах | Львів, Бучач, Городенка |
| Архітектурний стиль | бароко, рококо |
| Найважливіші споруди | Собор святого Юра, бучацька ратуша, костел Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці та монастирська резиденція (Городенка) |
 Бернард Меретин у Вікісховищі | |
Берна́рд Мерети́н (нім. Bernard Merettiner, кінець XVII століття — 3 або 4 січня 1759) — архітектор епохи пізнього бароко та рококо німецького походження. Працював на західноукраїнських землях, які у XVIII столітті входили до складу Польщі.
Біографія[ред. | ред. код]
,_%D1%81.%D0%93%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%8F.%D0%A4%D0%BE%D1%82%D0%BE.jpg)
Станіслав Лоза (Stanisław Łoza) у довіднику «Architekci i budowniczowie w Polsce» (1954) назвав такі варіанти прізвища архітектора: Meretyn, Meredyn, Meredyna, Meredinia, Meredyni, Meretynier, Merettini, Merettinus, Merderer, Mäderer, Meretiner, Merettiner[1]. Тадеуш Маньковський уважав, що Бернард Меретин мав німецьке походження[2]. Його думку поділяв львівський дослідник Володимир Вуйцик. Також він, провівши аналіз усіх варіантів написання прізвища Меретина в міських актових книгах, віднайшов, зокрема такі: Meretynier Bernat architectus, Meretync, Meredyn, Merettyn, Mirydyn, Mertynier, Merderer, Bernadt architecto, Bernat, Bennard, Merettini, Meretyn. Попри те, що в писемних джерелах і літературі прийнявся саме останній, спольщений варіант, Вуйцик вважав, що справжнім прізвищем архітектора було Merettiner. Так архітектор неодноразово підписувався особисто. Зіставляючи це зі свідченнями сучасників, які між іншим називали його німцем, Вуйцик зробив однозначний висновок, що німець — справжня національність Меретина[3].
Біографічні відомості про Бернарда Меретина до моменту появи на західноукраїнських землях відсутні. Близько 1738 року з'явився у Львові, де оселився та працював архітектором. Створив спілку з архітектором Мартином Урбаніком, що прибув із Замостя. Меретин, як і Урбанік, ніколи не належав до львівського цеху будівничих, через що перебував із місцевими архітекторами в постійному конфлікті. Відомо про кілька судових позовів проти обидвох архітекторів, в яких перелічують будови, які вони вели без дозволу цеху, часто відбираючи їх в цехових майстрів уже у процесі будівництва. Для захисту в цих справах Меретин активно користувався протекцією своїх впливових замовників. Матеріали цих позовів нині дозволили встановити авторство Меретина в багатьох львівських спорудах. Попри конфлікти з львівським цехом Меретин активно задіював у роботах за межами Львова львівських будівничих. Серед них практикантом на будівництві в Городенці був Петро Полейовський — у майбутньому відомий архітектор.
На початках протектором Меретина був міський райця, доктор медицини Карло Ґарані, чий палац і кам'яницю у Львові (за Галицькою брамою, близько 1756 року[4], нині палац Бесядецьких) він перебудовував. Потім виконував невеликі роботи в резиденції Марії Софії Чорторийської зі Сенявських, у середньовічньому храмі святого Юра перед його розбиранням у 1743 році. У цей час отримав перше велике замовлення — перебудову парафіяльного костелу в Наварії на новий тринавний храм з бароковим фасадом коштом хорунжого і судді перемиського Марціна Вєнявского. Другою схожою роботою була перебудова овальної каплиці та прилеглої частини кляштору кармелітанок черевичкових у Львові, розпочата 1743 року.
Надалі головним замовником і патроном майстра став магнат і меценат Микола Василь Потоцький, який проводив значні будівельні роботи у своїх маєтностях (особливо Городенці та Бучачі). Велику роль у спорудах Меретина відігравала скульптура. У тих же проєктах М. В. Потоцького був задіяний видатний скульптор епохи рококо Йоганн Георг Пінзель. Першого з двох своїх синів, що народився 1752 року, Пінзель на честь хрещеного батька Б. Меретина також назвав Бернардом.
Є дані про те, що 1742 року архітектор проживав при монастирі кармеліток взутих, перебудовуючи монастирський костел. 1757 року поселився в кам'яниці Генсьоровській (№ 9 на вулиці Театральній).
Після смерті в 1746 році фундатора собору святого Юра Атанасія Шептицького, який записав для виконання робіт 116 800 польських злотих, настала кількарічна перерва, яка закінчилася з призначенням Льва Шептицького: 31 березня 1750 року відновлено контракт з Меретином. 14 лютого 1754 року Л. Шептицький підписав новий контракт з Меретином для справи закінчення «фабрики» митрополичої церкви, за яким за 9 років мав сплатити архітектору 162 000 польських злотих, підтверджений у міському суді 26 лютого 1756 року. Останню фазу робіт гостро критикував французький архітектор П'єр Ріко де Тіррегайль. Зачеплений за живе як провідний львівський архітектор, 3 листопада 1756 року Меретин вніс до міських актів протестацію, в якій відкидав несправедливу критику, попереджав про початок судового процесу. Епілог цієї справи, яка ледь не примусила Л. Шептицького 14 листопада 1754 року розірвати контракт, невідомий. Мусіла вона дуже негативно вплинути на здоров'я Меретина.[5]
Помер у Львові 3 або 4 січня 1759 року, залишивши по собі сина Йосифа і доньку Франциску, на той момент вже заміжню за Войцехом Баліцьким. Вдова Анна Меретинова (за іншими даними Катерина) вийшла заміж удруге — за Войцєха Шатковского. Протягом кількох років кредитори добивались сплати боргів архітектора від його родичів. Син і зять Б. Меретина за борги перебували в тюрмі в 1761 році, магнат-замовник М. В. Потоцький звертався до львівського магістрату стосовно вирішення їхньої справи. У спадковому інвентарі записано 19 великих «образів», 5 менших, килим, перська оббивка, коляска. Мав депозит, який зберігав у черниць-кармелітанок черевичкових, що на момент смерті становив 302 дукати, 1679 тинфів, багато клейнотів[6].
Цілий ряд храмів за проєктами Меретина збудували після його смерті.
Творча спадщина[ред. | ред. код]
Споруди Меретина виконані в стилі пізнього бароко та рококо з елементами класицизму, пристосованому до українських традицій. Показовим для еволюції стилю майстра є Городенківський костел, в котрому архітектор застосував ряд прийомів, розвинутих у подальшому у головному своєму творінні — соборі святого Юра.
Польський дослідник Ян Островський вважає його разом з Яном де Вітте найвідомішими архітекторами, які працювали «у Русі́» в середині XVIII ст., а на їхній творчості відчутний вплив австрійсько-чеської школи[7] Збіґнєв Горнунґ вбачав у типології храмів Меретина зв'язок з австро-німецькими бароковими храмами.
Сакральні споруди[ред. | ред. код]
- Собор святого Юра у Львові — найбільше досягнення майстра. Рококовий ансамбль світового мистецького рівня, належить до найкращих зразків рококо в Україні, Європі. Будували в період з 1745 по 1770 роки. Угоду з Меретином уклали 26 червня 1745, за якою щомісячна оплата становила 40 червоних злотих[4]
- Перебудова монастиря місіонерів при колишній вірменській церкві Святого Хреста у Львові (1744, нині вулиця Замарстинівська, 9).
- Перебудова костелу і монастиря сакраменток у Львові (провадив роботи 1744 року).
- На замовлення М. В. Потоцького керував закладенням фундаментів василіянського монастиря в Бучачі (1751).
- Два храми в Городенці: костел Непорочного Зачаття Діви Марії (найбільший за розмірами твір Меретина,[8] 1745–1760) і церква Успіння Діви Марії (1763—1764).
- Перебудова парафіяльного костелу в селі Наварія під Львовом (1740–1748).
- Реконструкція після пожежі 1748 року костелу тринітарського монастиря, що на вулиці Краківській у Львові[9].
- Костел усіх святих, Годовиця (1758).
- Перебудова костелу монастиря кармеліток взутих у Львові протягом 1743–1759 років. Колишній монастир знаходиться на вулиці Стефаника, 2. Нинішній вигляд сильно різниться від початкового, зміненого класицистичними перебудовами першої половини XIX ст.[10]
- Костел Воздвиження Чесного Хреста, Берездівці (1771, репліка годовицького).
- Костел Непорочного зачаття Діви Марії в Лопатині (бл. 1766,[4] чи 1772, репліка годовицького).
- Парафіяльний костел у Коломиї (1759–1775, нині на вулиці Мазепи, 93). Збережений донині в майже невпізнаваному вигляді після нищення та перебудов для господарських потреб у радянський час. За об'ємно-просторовим вирішенням майже ідентичний із храмами Меретина в Годовиці та Берездівцях. Зберігся багатий іконографічний матеріал.[11]
- Костел у Буську (1780).
- Костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії, Винники (за припущеннями Пйотра Красного; певні елементи храму нагадують «чеське бароко» Кристофа та Кіліяна Іґнаца Дінценгоферів[12])
- Схема фасаду костелу Преображення Господнього в Тарногруді (нині Польща, 1751–1771) близька композиційно до схеми винниківського костелу[12].
Житлові та громадські споруди[ред. | ред. код]
- Перебудова після пожежі в 1745 році палацу міського райці і доктора медицини Карла Ґарані. Нині будинок відомий як Палац Бесядецьких на пл. Галицькій, 10 у Львові.
- Від 1746 року будує у Львові палац соколівського старости Александра Бекерського. Початково, від 1742 року будовою займався львівський цеховий будівничий Шимон Кустош. Палац розташовувався біля львівського монастиря капуцинів, що на нинішній вулиці Короленка.
- Перебудова палацу черського каштеляна Казімежа Рудзінського у Львові.
- Перебудова кількох кам'яниць на львівському Ринку: Сапіжинської (№ 10), Землянської (№ 33), тильної сторони кам'яниці Алембеківської (№ 13). Ці факти висвітлено в позові мулярського цеху до міського суду 1744 року.
- Збереглися контракти на будівництво Меретином кількох кахлевих печей у магнатських резиденціях у Львові.
- Бучацька ратуша з баштою заввишки 35 м (1751, або 1743—1758).
- Палац М. Жевуського в Роздолі, званий «Франкополь»[13].
- Фасад кам'яниці № 8 на площі Ринок у Львові (1754, власність вінницького старости Людвіка Каліновського[4]).
- Роботи в кам'яницях «Францвенігівській» № 30, Зухоровичівській № 40, Роттендорфівській № 43 на Площі Ринок у Львові[4].
- Роботи для єпископа РКЦ Самуеля Ґловінського в маєтку у Винниках[12], (знищений під час І-ї світової війни)[джерело?]
Придорожні статуї[ред. | ред. код]
Почерк Меретина[ред. | ред. код]
Приписувані роботи[ред. | ред. код]
За архівними даними, у 1744—1745 роках «пан Бернард» провадив роботи з барокізації каплиці Вишневецьких (колишньої каплиці Бучацьких) у Львівській латинській катедрі (заміна долівки, перемурування крипт, виконання п'єдесталу під хрест, що вінчає купол)[16].
-
-
Палац Бесядецьких у Львові -
Палац Любомирських, Львів, Площа Ринок, 10 -
Кам'яниця Кільяніщинська, Львів, Площа Ринок, 33 -
Святий Ян Непомук, Бучач -
Статуя Пречистої Діви Марії, Бучач -
Костел Непорочного Зачаття в м. Городенка
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Ostrowski Jan K. Jan Jerzy Pinsel — zamiast biografii [Архівовано 6 червня 2021 у Wayback Machine.] // Sztuka Kresów Wschodnich: materiały sesji naukowej. — 1996. — № 2. — S. 370. (пол.)
- ↑ Маньковський Т. Бернард Меретин, львівський архітектор XVIII ст. [Архівовано 6 червня 2021 у Wayback Machine.] // Ї. — 2013. — Ч. 72.
- ↑ Вуйцик В. Бернард Меретин — видатний архітектор епохи пізнього бароко [Архівовано 2 червня 2021 у Wayback Machine.] // Ї. — 2013. — Ч. 72.
- ↑ а б в г д е Hornung Z. Meretyn Bernard… — S. 443. (пол.)
- ↑ Hornung Z. Meretyn Bernard (zm. 1759)… — S. 443—444. (пол.)
- ↑ Hornung Z. Meretyn Bernard (zm. 1759)… — S. 444. (пол.)
- ↑ Ostrowski J. K. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Monasterzyskach // Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Praca zbiorowa. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, Drukarnia narodowa, 1996. — Cz. I : Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — T. 4. — 402 il. — S. 91. — ISBN 83-85739-34-3. (пол.)
- ↑ Krasny P., Ostrowski J. K. Kościół parafialny p.w. Niepokalanego Poczęcia Najśw. Panny Marii i dawny klasztor Misjonarzy w Horodence // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : Antykwa, drukarnia «Skleniarz», 2009. — T. 18. — S. 95. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 978-83-89273-79-6. (пол.)
- ↑ Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 132. — ISBN 978-966-7022-77-8.
- ↑ Архітектура Львова… — С. 133, 134.
- ↑ Соколовський З. Парафіальний костел в Коломиї // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — Вип. 5. 1996. — С. 134—135. — ISBN 5-7707-9955-2.
- ↑ а б в Krasny P. Kościół parafialny p. w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Winnikach // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Cz. I. — T. 4. — S. 169. (пол.)
- ↑ Palkij H. Rzewuski Michał Józef (Józef Michał) h. Krzywda (zm. 1770) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1992. — T. XXXIV/1. — Zeszyt 140. — S. 135. (пол.).
- ↑ Мистецькі пам'ятки Бучача (уривок праці Г. Логвина) // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 99.
- ↑ Береговська Р. Барочний кармелітський Благовіщенський костел у Більшівцях // Пам'ятки України. — 2013. — № 6 (червень). — С. 43.
- ↑ Katedra łacińska we Lwowie / opracowali J. Adamski, M. Biernat, J. K. Ostrowski, J. T. Petrus // Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. — Kraków : Antykwa, Goldruk, 2013. — Cz. I : Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — T. 21. — S. 27. — (ISBN 978-83-63463-09-0. (пол.)
Джерела[ред. | ред. код]
- Возницький Б. Г. Микола Потоцький староста Канівський та його митці архітектор Бернард Меретин і сницар Іоан Георгій Пінзель. — Львів : Центр Європи, 2005. — ISBN 966-7022-50-1.
- Вуйцик В. С. Будівельний рух у Львові другої половини XVIII ст. // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — Т. 241 (CCXLI), 2001. — С. 121—122.
- Вуйцик В. С. Меретин і Пінзель у Городенці // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — № 14, 2004. — С. 300—302. — ISBN 966-95066-4-13.
- Вуйцик В. С. Нові штрихи до творчої біографії Бернарда Меретина // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці Комісії архітектури та містобудування. — Львів, 2001. — Т. 241 (CCXLI). — С. 517—523.
- Меретин Бернард // Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 397. — ISBN 5-88500-042-5. [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.]
- Hornung Z. Meretyn Bernard (zm. 1759) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1978. — T. ХХ/3, zeszyt 86. — 409—616 s. — S. 442—444. (пол.)
- Krasny P. O problemach atrybucji architektury nowożytnej: Kościoły w Kołomyi, Busku, Brzozdowcach i Łopatynie a twórczość Bernarda Meretyna [Архівовано 4 березня 2017 у Wayback Machine.] // Folia Historiae Artium. — 1994. — № 30. — S. 119—129. (пол.)
Посилання[ред. | ред. код]
|
