Бистра Винарова
| Бистра Винарова | ||||
|---|---|---|---|---|
| болг. Бистра Върбанова Винарова | ||||
 | ||||
| Портрет Бистри Винарової. Джерело Державна агенція „Архіви“ | ||||
| При народженні | Бистра Вербанова Винарова | |||
| Народження |
6 листопада 1890 Софія | |||
| Смерть | 15 квітня 1977 (86 років) | |||
| Софія | ||||
| Поховання | Центральний цвинтар Софіїd | |||
| Національність | богарка | |||
| Країна |
 Болгарія | |||
| Діяльність | художниця | |||
| Напрямок | експресіонізм | |||
| Вчитель | Єлисавета Консулова-Вазова, Ferdinand Dorschd і Ганс Гофман | |||
| У шлюбі з | Simeon Radevd | |||
| Діти | Trai͡an Radevd | |||
| Родичі | Георгій Вилкович і Варбан Вінаров | |||
| Нагороди |
 | |||
|
| ||||
 Бистра Винарова у Вікісховищі | ||||
Бистра Вербанова Винарова, по чоловікові Радева (болг. Бистра Върбанова Винарова; 6 листопада 1890, Софія — 15 квітня 1977, Софія) — перша болгарська художниця-експресіоністка.[1]
Біографія[ред. | ред. код]
Винарова народилася 6 листопада 1890 в Софії, в сім'ї Ельзи Винарової та генерала Вербана Винарова. Спочатку вивчала живопис у відомої художниці Єлисавети Корсулової-Вазової. В 1906 році сім'я Винарових переїжджає жити до Відня. Після смерті батька в 1908 році Винарова переїжджає в Німеччину, де вивчає живопис під керівництвом професора Ф. Дорша в Дрездені в 1911–1916 роках та при професорі Гансові Гофманові в 1916–1918 роках.[1] Бистра Винарова швидко ввійшла в коло європейського авангарду, та стала однією з художників-експресіоністів Червоного кола як Отто Дікс, Оскар Кокошка та болгарські художники Бенчо Обрешков, Жорж Папазов та інші.
Бистра Винарова викладала для жінок графіку у Віденській художній академії в 1920-х роках. В 1923 році вона вийшла заміж за Симеон Радєва. Тому ж року з великим успіхом вона проводить у Відні персональну виставку. Рецензію на її роботи пише Нікос Казандзакіс, який вихваляє її талант. Через дипломатичну кар'єру Симеона Радєва, в період з 1925 по 1940 рік Бистра та Симеон живуть в Туреччині, Франції, Великій Британії, Швейцарії, Бельгії, США.
1917 року Бистра взяла участь у колективній виставці в Мюнхені, а згодом в 1922 — у Львові (Лемберг), а в 1923 — у Відні. З 1923 року Бистра була Членом Спілки болгарських художників, але через політичні причини вона декілька разів призупиняла, а потім знову поновлювала членство. Вона було відома не тільки своїм живописом, але і графікою. Високохудожнє виконання робіт є характерним для творів Винарової.
Бистра Винарова була нагороджена Орденом святих Кирила та Мефодія І та ІІ ступеня в 1963 та 1970 роках, а в 1975 удостоєна ордена «Червоного трудового прапору».
Бистра Винарова померла 15 квітня 1977 року в Софії.[2] Письменник та журналіст Троян Радєв (1929–2010) — її син.
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
Влітку 2013 (23 липня — 30 вересня) Національному художньому музеї Болгарії державна агенція «Архіви» під патронатом Міністерства культури Болгарії організувала першу повну виставку робіт болгарської художниці під назвою «Багатство болгарських архівів. Мистецтво Бистри Винарової (1890–1977)».[3][4]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Галина Минчева, «Рилке и Никос Казандзакис били влюбени в Бистра Винарова» [Архівовано 7 вересня 2012 у Archive.is], в. «Монитор», 2 юли 2005 г.
- ↑ Централен държавен исторически архив, ф. 77К, оп. 1-3.
- ↑ «ДА „Архиви“ представя изложба за изкуството на Бистра Винарова» [Архівовано 20 січня 2012 у Wayback Machine.], Vesti.bg, 22.07.2013.
- ↑ Тодоров, Калин. «Забравената първа дама на експресионизма» В: «Дневник», 4 август 2013 г. Архів оригіналу за 7 серпня 2013. Процитовано 9 квітня 2015.
Посилання[ред. | ред. код]
- (болг.) Бистра Винарова на родинному дереві сім'ї Хаджиіванових [Архівовано 17 квітня 2015 у Wayback Machine.]
- (болг.) Забута перша пані експресіонізму [Архівовано 7 серпня 2013 у Wayback Machine.]
|
