Бородін Леонід Іванович
| Бородін Леонід Іванович | ||||
|---|---|---|---|---|
| Ім'я при народженні | Бородин Леонид Иванович | |||
| Народився |
14 квітня 1938 Іркутськ, СРСР | |||
| Помер |
24 листопада 2011 (73 роки) Москва, Росія ·інфаркт міокарда | |||
| Поховання | Сергієв Посад | |||
| Громадянство |
 СРСР,  Росія | |||
| Національність | росіянин | |||
| Діяльність | Прозаїк | |||
| Alma mater | Іркутський університет і Бурятський державний університет | |||
| Мова творів | російська | |||
| Роки активності | 1977—2011 | |||
| Напрямок | реалізм | |||
| Жанр | роман, повість | |||
| Членство | Громадська палата РФ першого складу (2006-2008)d | |||
| Нагороди |
| |||
|
| ||||
Бородін Леонід Іванович(рос. Бородин Леонид Иванович, 14 квітня, 1938 — 24 листопада, 2011) — російський антирадянськи налаштований письменник, вчитель за першою освітою, в'язень, головний редактор журналу «Москва».
Життєпис. Ранні роки[ред. | ред. код]
Народився в місті Іркутськ. Батько — Шеметас Фелікс Казимирович, вчитель, був арештований 1939 року і засуджений до 10 років ув'язення. Мати — Валентина Йосипівна та вітчим - Бородін Іван Захарович, вчителька та директор школи.
На світогляд хлопця мали значний вплив няня та книги, з дитинства добре знав твори російських поетів і письменників 19 ст., в інтерв'ю пізніше називав це власним віртуальним світом свого дитинства (хоча тоді цієї назви не існувало).
Освіта[ред. | ред. код]
Літературної освіти, типової для радянських письменників, ніколи не мав. Але пройшов важкий шлях зміни декількох навчальних закладів і змін професій. Один рік провчився в спеціалізованій школі МВС, котру покинув після 20 з'їзду КПРС і розвінчання культу особи Сталіна. Далі був Іркутський державний університет, з якого був виключений за антирадянські висловлювання. 1962 р. закінчив педагогічний інститут в Улан-Уде. Працював учителем історії, вихователем та директором шкіл-інтернатів.
Перший арешт[ред. | ред. код]
1965 року прийшов у Всеросійский соціал-християнський союз звільнення народу (ВСХСОН) в Ленінграді. Це була перша після Громадянської війни 1918-1922 рр. російська, напівпідпільна, антикомунистична організація, метою якої було принагідне знищення комуністичної влади в СРСР та створення в країні національного за формою та персоналістичного за характером державного устрою, запровадження в країні демократичних засад в умовах історично специфічної євразійської держави. Три головні завдання програми — християнізація російської політики, християнізація економіки та християнізація культури [1]. Організацією керував Огурцов Ігор В'ячеславович, що створив і теоретичну програму дій. Ця програма перегукувалась із тезами, виробленими ще російськими філософами початку 20 ст. С. Франком, І. Ільїним тощо.
Конспірація не спрацювала в країні, наскрізь прошитої доносами та інформаторами КДБ. Всі члени ВСХСОНа були арештовані і кинуті в тюрми. Але програмний документ організації встигли переправити за радянський кордон і він вийшов із друку в паризькій «ИМКА-ПРЕСС». Серед прогнозів був і висновок про неминучій кінець комуністичного правління російського зразка. Це надало можливість історикам дослідити тези організації, її мету, порівняти з висновками російських філософів, викинутих із країни ще на філософських кораблях.
Серед арештованих 1967 року був і Леонід Бородін за статтею 70 УК РСФСР («Антирадянська агітація і пропаганда») .
Перше ув'язнення, заслання[ред. | ред. код]
Бородін потрапив в мордовский Дубровлаг, де також відбували ув'язнення Андрій Синявський. Був звільнений після повного строку покарання 18 лютого 1973 р.[2] з Володимирської тюрми, котра була найсуворішим каральним закладом для радянських політв'язнів. Але відправлений на заслання. Змінив низку професій - асенізатор, сторож, будівельник в Сибіру, бурильником-підривником на Братській ГРЕС тощо. Під час ув'язнення почав писати вірші, а в засланні звернувся до прози. Робив тексти в короткі часи дозвілля після виснажливої роботи. Частку творів сам передруковував. Один з них був переправлений за кордон, де вийшов з друку. Співпрацював в самвидаві з журналом «Вече». А коли той припинив існування, організував друк видання «Московський сборник», що був продовженням «Вече» (встигли надрукувати два числа, третє було арештоване). Негласний нагляд КДБ за нескореним антирадянщиком Бородіним не припинявся.
Друге ув'язнення і амністія в хаосі перебудови[ред. | ред. код]
13 травня 1982 року арештований вдруге за друк літературних творів за кордоном та діяльність в самвидаві. Як «рецидивіст» засуджений до 10 років ув'язнення та п'яти років заслання. За словами письменника, незламності навчався у ув'язнених православних ( ІПЦ та ІПХ), адже стійкі віряни теж підлягали арештам в СРСР.
ІПЦ (істинні православні церкви) та ІПХ (істинні православні християни) відбували по два-три карних терміни. Радянські юристи доводили, що в СРСР не було ув'язнень по 20-40 років. В Карному кодексі їх справді не було. Але каральній машині СРСР ніщо не заважало відслідкувати щойно звільненого ІПХ на шляху до церкви, почути хоч одне антирадянське висловлювання в найближчі три дні від агентів КДБ в церкві, наново звинуватити жертву і засудити до нових 10-15 років. Леонід Бородін зустрів таких ІПЦ та ІПХ, що відбули по двадцять-сорок (20-40) років ув'язнень. ( Двадцять років ув'язнення мав і Огурцов Ігор В'ячеславович, після чого емігрував із СРСР ).
Він перебував в політичній зоні «Перм-36». Термін перебування в тюрмі був скорочений Леоніду Бородіну завдяки хаосу перебудови та постанові Політбюро ЦК КПРС про звільнення (помилування) засуджених за статтями 70 и 190-1 Карного кодексу РРСФР. Був звільнений 1987 року[3]. Сам Леонід Бородін писати клопотання про помилування відмовився.
Редактор журналу[ред. | ред. код]
1990 року за запрошенням тодішнього головного редактора Володимира Крупіна — Л. І. Бородін почав працювати в редакції журналу «Москва».
В період 1992—2008 — був головним редактором цього видання, а з вересня 2008 — його генеральний директор, з 2010 року — головний редактор. З 2005 року залучений до членів Суспільної палати за наказом президента РФ, в останній період життя був викладачем в Літературному інституті в Москві.
Смерть[ред. | ред. код]
Помер від інфаркта 2011 р[4] . Поховання відбулося на цвинтарі міста Сергієв Посад, Московська область.
Вибрані твори (російською)[ред. | ред. код]
- «Повесть странного времени»[5], 1968[6], премія французького ПЕН-клубу «Свобода» (1969)
- «Перед судом»[5], 1968[6]
- «Год чуда и печали», 1981
- «Третья правда», 1981
- «Расставание», 1984
- «Ловушка для Адама», 1994
- «Царица смуты» (оповідання про Марину Мнішек), 1996
- «Без выбора. Автобиографическое повествование», 2003
- «Посещение», 2003
Нагороди[ред. | ред. код]
- Всеросійская Пушкінська премія «Капитанская дочка»
- Литературна премія «Умное сердце» імені Андрія Платонова (1997)
- Премія Олександра Солженіцина (2002)
- Літературна премія «Ясная Поляна»
- Велика літературна премія Росії
- Орден преподобного Сергія Радонезького III ступеня
Джерела[ред. | ред. код]
- Казак В. Лексикон русской литературы XX века = Lexikon der russischen Literatur ab 1917. — М.: РИК «Культура», 1996. — 492 с. — 5000 экз. — ISBN 5-8334-0019-8
- Диссиденты о диссидентстве. «Знамя». — М., 1997, № 9
- Леонид Бородин [Архівовано 30 червня 2015 у Wayback Machine.] // ГЛФР (Гражданский литературный форум России). Классики и современники.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Леонид Бородин: «Считаю себя русистом»: Интервью Владимиру Бондаренко // Завтра, № 4(68), 12.04.2002
- ↑ Искатель правды. Слово Владимира Осипова на кончину писателя Леонида Бородина // Русская народная линия
- ↑ [1] Леонид Иванович ::: Воспоминания о ГУЛАГе :: База данных :: Авторы и тексты
- ↑ Басинский П. Правда Леонида Бородина // Российская газета. — 27 ноября 2011.
- ↑ а б Леонид Бородин. Повесть странного времени. Рассказы [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.]. Франкфурт-на-Майне, «Посев»[ru], 1978, 240 с
- ↑ а б Архівована копія. Архів оригіналу за 1 липня 2015. Процитовано 28 червня 2015.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)