Йосафат Бражиц
| о. Йосафат Бражиц, ЧСВВ | |
|---|---|
.jpg) | |
| Народився |
1635 Вільно, нині  Литва |
| Помер |
12 лютого 1683 Вітебськ, нині  Білорусь |
| Поховання | Вітебськ |
| Діяльність | священик-василіянин, проповідник, екзорцист |
| Alma mater | Браунсберзька єзуїтська колегія |
| Конфесія | уніат (греко-католик) |
Йосафа́т Бра́жиц (пол. Jozafat J. Brażyc; 1635, Вільно — 12 лютого 1683, Вітебськ) — церковний діяч Великого князівства Литовського XVII ст., священник Руської унійної церкви, василіянин Литовської провінції Пресвятої Тройці, проповідник, настоятель монастирів у Холмі, Мінську, Полоцьку і Вітебську, екзорцист.
Життєпис[ред. | ред. код]
Навчання і дар екзорцизму[ред. | ред. код]
Народився у Вільно. До Василіянського Чину вступив на новіціят у Битенський монастир. У Мінську був учнем отця Венедикта Терлецького[1]. З цим першим мінським періодом життя о. Бражица пов'язане чудесне отримання дару зцілення людей, одержимих бісами. Єзуїт Ян Алойзій Кулеша в книзі «Віра православна…» (Вільно, 1704) розповідає епізод, який трапився з о. Йосафатом Бражицем у Мінську під час епідемії чуми (1654/1655[2]) і про який той особисто оповів авторові:
|
Під час морового повітря в Мінську, я попросив у настоятелів дозвіл допомагати зараженим. І коли я служив цим людям, будучи недавно рукоположеним священиком, то й сам заразився і помер. Господар поклав мене на дошках, а сам пішов приготовляти мені гріб. Я ж коли розлучився з тілом, опинився в ясно-зеленому краю, де мені з'явилася прекрасна Пані і сказала:„Мені подобається твоя відданість в праці для душ відкуплених Кров'ю мого Сина — не залишай їх, бо я випросила для тебе ще багато років життя і дар вигнання бісів.“
Я відчув себе цілком здоровим, лише дуже слабким, бо через хворобу довший час нічого не їв. Тоді я послав чотирилітню дитину господаря, яка нічого не розуміла, тому й не боялася, сказати, щоб господар приніс мені поїсти. А коли він не повірив, то я послав дитину вдруге, щоб покликати його самого. Коли ж він наблизився до вікна і побачив, що я сиджу, то почав утікати. Зібравши юрбу, вони разом ледве осмілились увійти. Я ж, підкріплений їжею, відразу приступив до своїх звичних справ[3]. |
|
В 1660 році призначений на схоластичне богослов'я до Єзуїтської колегії у Браунсбергу (нині Бранєво, Польща) і вписався на навчання 6 січня 1661 року, проте після двох років, не бажаючи складати приписану обов'язкову присягу, 10 лютого 1663 року покинув навчання в колегії[4].
Настоятель монастирів[ред. | ред. код]
.jpg)
Після повернення, виконував уряд настоятеля Холмського монастиря, а в часі відсутності владики Якова Суші (в 1664—1666 роках перебував у Римі), як офіціал керував Холмською єпархією. Був викладачем риторики у василіянській школі в Холмі і проповідником. В часі Великого посту, як згадує сучасник, відвідував хворих по шпиталях і убогих, вмивав їм ноги і давав милостиню. Коли повернувся Суша, о. Йосафата Бражица переведено на уряд настоятеля в Мінську, де зайнявся відновленням монастиря і монастирської церкви, пошкоджених внаслідок московських військових кампаній 1650-х поч. 1660-х років[5].
В 1671 році призначений на настоятеля Полоцького монастиря при катедрі Святої Софії. За його настоятельства при катедрі св. Софії постало братство Покрови Матері Божої. У Полоцьку Бражиц настільки ревно поширював культ блаженного Йосафата Кунцевича, що пізніше російський історик Михайло Коялович навіть припускав, що він був автором творів, приписуваних св. Йосафатові[1]. Як ігумен Полоцький і офіціал Полоцького архієпископа в 1680 р. брав участь в церковному соборі в Любліні (т. зв. Colloquio Lublinensi)[1], скликаному з ініціативи короля Яна ІІІ Собєського для того, щоб схилити до об'єднання всіх уніатів і православних Речі Посполитої в одну церковну організацію. Незадовго після цього, став першим настоятелем новозаснованого Вітебського монастиря.
Передбачив день своєї смерті і навіть сам задзвонив у монастирський дзвін, щоб за монашим звичаєм, братія зійшлася провести вмираючого в останню путь[6]. Після короткої молитви (літанії), помер 12 лютого 1683 року в опінії святості (лат. in odore sanctitatis) у Вітебську[1]. Похований був під амвоном дерев'яної Свято-Успенської монастирської церкви. Після побудови на місці старої церкви нового мурованого собору, місце поховання о. Йосафата Бражица забулося.
Характеристика[ред. | ред. код]
Відомий був перш за все зі святості свого життя, як «чудотворець», який мав владу зцілювати одержимих злими духами[1], як апостол Унії, опікун хворих і убогих. Володів також особливим даром навернення закам'янілих грішників.
Про Бражица згадували у своїх працях: Яків Суша, Ян Алойзій Кулеша, Ігнатій Кульчинський, Ігнатій Стебельський, Михайло Коялович, Волиняк (Ян Марек Ґіжицький) і Садок Баронч, а Олександр Тарасевич у 1680 році виконав мідерит із його портретом.
Борунська ікона Божої Матері[ред. | ред. код]
.jpg)
Йосафат Бражиц відзначався особливою набожністю до Пресвятої Богородиці й зберігав у себе Її ікону, яку перед смертю подарував своєму родичеві Михайлові Песлякові. Песляк заснував у 1692 році в селі Боруни (нині Ошмянський район Гродненської області, Білорусь) василіянський монастир і передав туди ікону. Вперше ікона згадана у 1705 році, а в 1712 в Супраслі була видана книга митрополита Льва Кишки про її чуда (перевидана там само в 1742 році). Сьогодні Борунська ікона Божої Матері — одна з найшановніших святинь Білорусі. Зберігається вона в Борунах у костелі святих апостолів Петра і Павла — колишньому унійному і василіянському храмі.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д Ks. Jozafat Skruteń, ZSBW. Brażyc J. Jozafat (1635—1683)… — S. 421.
- ↑ Иосафат Бражиц: иеромонах, экзорцист, хранитель Борунской иконы Матери Божьей | 4JC.ru — ДЛЯ ИИСУСА. www.4jc.ru. Архів оригіналу за 7 травня 2016. Процитовано 2 травня 2016.
- ↑ Jan Alojzy Kulesza. Wiara Prawosławna Pismem Swiętym, soborami, oycami Swiętymi, mianowicie greckiemi y Historyą kościelną przez … obiasniona…... — S. 319
- ↑ Dmytro Blažejovskyj. Byzantine Kyivan rite students… — P. 57.
- ↑ Борис І. Балик, ЧСВВ. «Катафальк чернечий» Василіян XVII—XVIII ст. (Рукописна збірка життєписів Василіян)… — C. 96.
- ↑ Wołyniak. Bazyljańskie klasztory unickie w obrębie prowincji Białoruskiej // Przewodnik Naukowy i Literacki. — 1907. — cz. 35. — S. 468.
Джерела[ред. | ред. код]
- Балик Б. І., ЧСВВ. «Катафальк чернечий» Василіян XVII—XVIII ст. (Рукописна збірка життєписів Василіян) // Analecta Ordinis Sancti Basilii Magni, Sectio II. — Vol. VIII. — Romae, 1973. — C. 67—98. (пол.)
- Blažejovskyj D. Byzantine Kyivan rite students in Pontifical Colleges, and Seminaries, Universities and Institutes of Central and Western Europe (1576—1983). — AOSBM, Sectio I. — Vol. 43. — Rome, 1984. — 366 p. (англ.).
- Kulesza J. A. Wiara Prawosławna Pismem Swiętym, soborami, oycami Swiętymi, mianowicie greckiemi y Historyą kościelną przez … obiasniona… [Архівовано 2 червня 2016 у Wayback Machine.]. — Wilno: Drukarnia Akademicka Societatis Jesu, 1704. — 342 s.
- Skruteń J., ZSBW. Brażyc J. Jozafat (1635—1683) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1936. — T. II. — S. 421. (пол.)
- Хмельницкая Л. Из истории витебской еврейской общины XVI—XVII вв. [Архівовано 6 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Шагаловский сборник. — Вып. 2. — Материалы VI—IX Шагаловских чтений в Витебске (1996—1999). Витебск, 2004. — С. 88—92. (рос.)
|
