Бруно Россі

Бруно Россі
італ. Bruno Rossi
Народився	13 квітня 1905(1905-04-13)[…] Венеція, Італія
Помер	21 листопада 1993(1993-11-21)[…] (88 років) Кембридж, Массачусетс, США
Поховання	Цвинтар Порте-Сантеd
Країна	Італія  Королівство Італія  США
Діяльність	астроном, астрофізик, фізик, викладач університету, фізик-ядерник
Alma mater	Болонський університет
Галузь	фізика
Заклад	Університет Палермо Корнелльський університет Чиказький університет Массачусетський технологічний інститут Падуанський університет Флорентійський університет
Науковий керівник	Quirino Majoranad
Аспіранти, докторанти	Giuseppe Occhialinid Matthew Sandsd Lee Spetnerd Yash Pald John H. Tinlotd
Членство	Національна академія наук США Американська академія мистецтв і наук Леопольдина Американське філософське товариство Американське астрономічне товариство Туринська академія наук
Нагороди	премія Вольфа з фізики (1987) Медаль Елліота Крессона (1974) медаль Маттеуччі (1991) премія Румфорда (1976) honorary doctor of Durham Universityd honorary doctor of the University of Palermod
Автограф
Бруно Россі у Вікісховищі

Бруно Бенедетто Россі (італ. Bruno Benedetto Rossi; 13 квітня 1905, Венеція — 21 листопада 1993, Кембридж, Массачусетс) — італійський астрофізик і дослідник в галузі фізики елементарних частинок.

Біографія

Бруно Россі народився в єврейській родині Ріно Россі та Ліни Мінербі. Здобув вищу освіту в Болонському університеті. З 1929 року працював помічником в університеті Флоренції. У 1932 став професором експериментальної фізики Падуанського університету. У 1938 році, у зв'язку зі своїм єврейським походженням, був позбавлений професорської кафедри і через Копенгаген і Манчестер емігрував до США, де в 1939 році почав працювати при університеті Чикаго. У 1942 році призначений професором-помічником Корнеллського університету. У роки Другої світової війни працював над створенням радарів при Массачусетському технологічному інституті і пізніше — у Лос-Аламоській національній лабораторії над ядерною програмою США. У 1946 році став професором МасТех. Тут він вивчав космічне випромінювання і наприкінці 1950-х був одним із піонерів у галузі ракетних фізичних експериментів, зокрема з виміру міжпланетної плазми і (як радник при American Science and Engineering Inc.) відкрив перше джерело рентгенівського випромінювання за межами Сонячної системи. Scorpio X-1. 1970 року вийшов у відставку і, повернувшись до Італії, 1974—1980 років викладав в університеті Палермо.

Ще в 1930-ті роки вчений став одним із перших дослідників космічного випромінювання та одним з тих, хто зумів довести існування космічного рентгенівського випромінювання за допомогою експериментів, що проводяться ракетною технікою. У 1939 році він був першим вченим, який відкрив і доказав під час своєї діяльності в університеті Чикаго процес розпаду мюона, а також виміряв середню тривалість життя цієї частки. Був винахідником ряду електронних технологій в експериментальній фізиці, наприклад, Fast Ionization Chamber в Лос-Аламоській лабораторії в 1943 році, спільно зі швейцарцем Гансом Штаубом.