Бібліографія в Україні

Бібліографія в Україні.

Історія

Витоки української бібліографії, яка вже сформувалася як наука, сягають 1850-х рр., адже саме в цей час з'являються персональні покажчики творів українських письменників. Бібліографія стає складовою літературознавчої науки.

Перші зразки бібліографічних оглядів спостерігаємо у М. Костомарова, М. Максимовича, І. Франка. У становленні української бібліографії важливу роль відігравали альманах «Рада», журнали «Житє і слово», «Основа» та інші.

Після 1917 починається період радянського бібліографознавства. Саме в цей час бібліографія утверджується остаточно як наука, створюються державні організації, інститути й установи, що працюють у цьому напрямку.

Від утворення Центральної Ради у 1917 починається новий етап бібліографії. У вересні починає виходити фаховий журнал «Книгар», який містив поточну бібліографію, а також елементи з бібліографознавства. У січні 1918 р. голова Ради народних міністрів В. Винниченко підписав закон про утворення Головної книжкової палати в Києві. Ця установа створювалася за зразком міжнародного бібліографічного інституту в Брюселі. Завданням Головної книжкової палати (ГКП) було створення повної реєстрації всієї поточної бібліографії в Україні (головою став Ю. Меженко). Меженко визначив її головні засади і структуру. За його проектом ГКП ставала центром книжкового життя, зосереджувала і повністю керувала комплектуванням, розподілом, охороною книжкових багатств.

В ГПК утворювалися відділи:

1. Регістратури та книжкової літописі (для реєстрації поточного друку).
2. Бібліографічний інститут (готувати бібліографічні щорічники з різних галузей науки).
3. Книжковий фонд (збирати книжковий запас).

У 1920—1930-ті рр. плідно працюють такі відомі бібліографи: М. Баб'як, М. Вальо, Л. Ільницька, Ю. Меженко та інші.

До останнього часу не існувало ані повного репертуару української книги, ані національної бібліографії в повному її значенні, хоча концепції національної бібліографії розвивалися українськими бібліографами. Лише наприкінці 1980-х років була відновлена теоретична розробка та розпочалося практичне створення національної бібліографії, репертуару української книги та документальної україніки. Серйозна активізація роботи розгорнулася у двох провідних українських академічних бібліотеках: у НБ ім. В. І. Вернадського та ЛНБ ім. В. Стефаника, де проводилися спеціальні ради й робочі наради, відкрилися Меженковські читання. Ініціатором створення українського бібліографічного репертуару виступила Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського (НБУВ).

Сучасний стан

Зі здобуттям Україною незалежності починається ще один етап розвитку бібліографії. Формуються нові стандарти, створюються нові інститути в цій галузі. Нині бібліографічну діяльність проводить Книжкова палата України, яка в 2001 році видала двотомник «Універсальна десяткова класифікація» (УДК). Головними функціями Книжкової палати є державна реєстрація та централізована каталогізація усіх без винятку видів видань України; комплектування і зберігання повного і недоторканого фонду Державного архіву друку — головного сховища всіх видів видань України; наукові дослідження в галузі бібліографії, книгознавства, соціології книги та читання, консервації та реставрації документів тощо. Ці основні функції Книжкової палати визначає Стаття 27 Закону України «Про видавничу справу», прийнятого Верховною Радою України 5 червня 1997 р. № 318/972.

Українські бібліографи

Серед провідних бібліографів нашого часу відомі такі науковці, як І. Вовченко, М. Глушко, О. Мелещенко, В. Патока, Б. Черняков.

Джерела

• Голобуцький П. В., Жлудько Е. М. Бібліографія [Архівовано 21 січня 2022 у Wayback Machine.] // ЕСУ
• Статті щодо бібліографії [Архівовано 28 червня 2020 у Wayback Machine.] в Українській бібліотечній енциклопедії
• Ю. Я. Касяненко, M. П. Зяблюк. Юридична бібліографія [Архівовано 13 травня 2021 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія
• Інформація та документація. Бібліотечно-інформаційна діяльність. Терміни та визначення понять [Архівовано 13 липня 2019 у Wayback Machine.] : ДСТУ 7448:2013. – Введ. 2014–07–01. – Київ : Мінекономрозвитку України, 2014. – III, 41 с. – (Національний стандарт України) – Зі скасуванням в Україні ГОСТ 7.26–80.

Література

• Бойко М. Українська бібліографія за кордоном: 1922–1982. - Нью-Йорк, 1985.
• Василишин Д. В. Рекомендації зі складання й оформлення списку використаних джерел і літератури / Д. В. Василишин, О. М. Василишин. — Львів : Укр. акад. друкарства, 2008. — 168 с. — ISBN 978-966-322-125-0
• Гуменюк М. П. Українські бібліографи XIX — початку XX століття: Нариси про життя та діяльність. — Х.: Ред.-вид. відділ Кн. палати УРСР, 1969. — 182 с.: іл.
• Загальне бібліографознавство. Бібліографічні ресурси України : навч. посіб. / Г. М. Швецова-Водка ; М-во освіти і науки України, Рівнен. держ. гуманітар. ун-т. – Київ : Кондор, 2017. – 219 с.
• Ісаєвич Я. Українське книгознавство: етапи розвитку // Вісник Львівського університету. Серія книгознавство…, 2006. Вип. 1, С. 7-19.
• Історія бібліотечної справи та бібліографії в Україні: ретроспект. бібліогр. покажч. публікацій сер. XVIII – поч. ХХ ст. – у 2 т. / М-во культури України, Нац. парлам. б-ка України ; авт.-уклад. С. Л. Зворський. – К., 2013. – Т. 1. – 256 с.; Т. 2. – 240 с.
• Корнєйчик І. І. Історія української бібліографії. Дожовтневий період: Нариси. - Х., 1971.

Ресурси світової мережі

• М. І. Жарких. Бібліографія старої України 1240—1800 рр.^{[недоступне посилання з червня 2019]}
• Про проект веббібліографії старої України [Архівовано 6 жовтня 2008 у Wayback Machine.]