Бій у Ризькій затоці
| Бій у Ризькій затоці | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Битва на Балтійському морі Війна на морі | |||||||
 Затоплений німецький міноносець V-99 після бою в Ризькій затоці. Серпень 1915 | |||||||
| Координати: 57°45′ пн. ш. 23°30′ сх. д. / 57.750° пн. ш. 23.500° сх. д. | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
Антанта: Російський імператорський флот Королівський ВМФ Великої Британії
|
Четверний Союз:.svg){kind=small} Кайзерліхмаріне
| ||||||
| Командувачі | |||||||
 Канін В. О. Максимов А. С.
|
.svg){kind=small} Генріх Прусський Едгард Шмідт
| ||||||
Бій у Ризькій затоці — бойові дії між російським Балтійським флотом та кайзерівським Флотом відкритого моря за контроль над Ризькою затокою в ході битви на Балтійському морі за часів Першої світової війни.
Історія[ред. | ред. код]
Внаслідок успішної наступальної операції у липні 1915 року німецька армія практично заволоділа всім південно-західним узбережжям Ризької затоки й підійшла до Риги. З метою знищення російських морських сил, що базувалися в цьому регіоні, німецьке морське командування запланувало операцію прориву в Ризьку затоку[1][2]. Для цього виділялося ударне угруповання флоту під командуванням віцеадмірала Шмідта, що складалося з 7 старих лінійних кораблів, 6 крейсерів, 24 ескадрених міноносців і міноносців, 1 мінного загороджувача, 14 тральщиків, 12 катерів-тральщиків, 2 проривачів мінних загороджень[Прим. 1][3]. Для прикриття цього формування до Фінської затоки висувалося з'єднання Флоту відкритого моря віцеадмірала Гіппера з 8 лінійних кораблів, 3 лінійних крейсерів, 4 крейсерів, 32 ескадрених міноносців, 13 тральщиків[1]. Маючи більш ніж дворазову перевагу над російським флотом, це угруповання кайзерівського флоту мало завдання не допустити прориву головних сил Балтійського флоту з Фінської затоки у відкрите море. Крім того, крейсери мали обстріляти споруди на острові Утьо (південніше Або-Аландського архіпелагу), де базувався ряд російських кораблів[4].
Для оборони Ризької затоки російський флот утримував тимчасове об'єднання — так звані морські сили Ризької затоки (лінкор «Слава», 36 есмінців і міноносців, 4 канонерські човни, мінний загороджувач «Амур», дев'ять підводних човнів і гідроавіатранспорт) під командуванням капітана 1 рангу П. Л. Трухачова. Обидві сторони використовували гідроавіацію, а німці — і «Цепелін»[3]. Росіянами була повністю перекрита мінними загородженнями протока, міни були встановлені також біля південного входу в Моонзунд і в декількох місцях Ризької затоки, на о. Моон встановлені дві берегові батареї і одна батарея на материку[5].
26 липня (8 серпня) німці здійснили першу спробу прориву в акваторію затоки, проте, вона скінчилася повним провалом. Внаслідок підриву на мінах німці втратили два тральщики, а крейсер «Тетіс» і один міноносець отримали важкі пошкодження, тому німецьке командування наказало припинило тралення фарватеру і відвело сили прориву з Ірбенської протоки[3][1].
3 (18) серпня, провівши перегрупування сил, німецькі тральщики під прикриттям лінійних кораблів, крейсерів і ескадрених міноносців розпочали другу спробу тралення фарватеру. Російські кораблі здійснювали артилерійське прикриття мінних загороджень, але у ніч на 17 серпня віцеадмірал Шмідт відправив для знищення лінкора «Слава» свої два есмінці V99 і V100. У бою з есмінцем «Новик» німецький V99 підірвався на мінах та викинувся на мілину. До 19 серпня кайзерівському флоту силами «Нассау» і «Позен», чотирьох легких крейсерів під прикриттям 31 міноносця вдалося, подолавши усі перешкоди, увійти до Ризької затоки[6]. Російським кораблям під прикриттям мінних загороджень і берегових батарей довелося відступити в Моонзунд[7]. Між кораблями сталися швидкоплинні сутички, в яких був потоплений канонерський човен «Сивуч»[8], а «Кореєць» викинувся на берег і наступного дня був підірваний своїм особовим складом[3][1].
Незважаючи на досягнутий успіх, німецькому командуванню не вдалося виконати завдання належним чином. Продовжувала існувати мінна небезпека, зріс ризик нападу підводних човнів противника, до того ж вранці 19 серпня торпедою атаки англійського підводного човна E1 Ноеля Лоренса був пошкоджений новітній лінійний крейсер «Мольтке»[9]. Усі ці фактори вплинули на рішення адмірала Шмідта залишити Ризьку затоку 21 серпня і повернутися у вихідне положення[3][1].
В ході операції німецький флот зазнав серйозних втрат: затонули 2 есмінці V-99 і S-31, 3 тральщики Т-46, Т-52 і Т-58 і проривач мінних загороджень; ушкодження отримали лінійні крейсери «Мольтке» і «Фон дер Танн», два крейсери «Тетіс», «Аугсбург», два міноносці V-100 і S-144 та тральщик Т-77[7]. Росіяни втратили потопленими два канонерські човни, пошкодженими були лінкор «Слава» і три есмінці, також були знищені кілька малотоннажних вантажних суден і ушкоджено берегові об'єкти[3][1].
Невдала операція прориву в Ризьку затоку змусила керівництво німецького флоту тимчасово відмовитися від активних дій і до кінця кампанії 1915 року проводити лише оборонні та демонстративні дії. Натомість Балтійський флот скористався поліпшенням оперативної обстановки й розгорнув боротьбу на німецьких морських комунікаціях, використовуючи підводні човни, надводні кораблі й мінну зброю. Незабаром, два російські ПЧ потопили 7 транспортів[10]. Почалися збої у морському сполученні німецьких компаній, судновласники стали затримувати свої пароплави в портах. Врешті-решт, німецьке морське командування було змушене перекинути всі свої легкі сили на захист комунікацій. Крім того, з Північного моря до Балтійського для цієї мети були переведені 2 крейсери й 2 флотилії міноносців[1].
Склад протиборчих сил у битві[ред. | ред. код]
Німецька імперія[ред. | ред. код]
- Сили Балтійського флоту (нім. Ostseestreikräfte):
- IV ескадра: броненосці «Брауншвейг», «Ельзас», «Віттельсбах», «Веттін», «Мекленбург», «Швабен», «Церінген»
- Розвідувальна група Балтійського моря: крейсери «Рун», «Принц Генріх», «Аугсбург», «Бремен», «Любек» і «Тетіс», есмінці V99 і V100
- Легкі сили: VIII и X флотилії есмінців (11 есмінців), II дивізіон тральщиків (14 од.)
- Підводні човни: U-9, U-26, UC-4
- Допоміжний мінний загороджувач: «Дойчлянд»
- Флот відкритого моря (нім. Hochseeflotte):
- I ескадра: дредноути «Нассау», «Рейнланд», «Вестфален», «Позен», «Остфрізланд», «Тюрінген», «Ольденбург», «Гельґоланд»
- I Розвідувальна група: лінійні крейсери «Зейдліц», «Мольтке» і «Фон дер Танн»
- II Розвідувальна група: крейсери «Ґрауденц», «Піллау», «Регенсбург» і «Штральзунд»
- Легкі сили: крейсер «Колберг», I флотилія есмінців (4 кораблі), III флотилія есмінців (10 кораблів), V флотилія есмінців (8 кораблів), IX флотилія есмінців (10 кораблів), I дивізіон тральщиків (13 кораблів)
- Дирижабль Parseval PL25
Російська імперія[ред. | ред. код]
- Морські сили Ризької затоки :
- пре-дредноут «Слава»
- крейсери: «Баян» і «Громобой»
- есмінці: 1-ша мінна дивізія у складі 20 есмінців 2-го рангу[Прим. 2] та 16 міноносців 3-го рангу
- мінний загороджувач «Амур»
- канонерські човни: «Храбрий», «Грозящий», «Сивуч» і «Кореєць»
- підводні човни: британські ПЧ типу «E»: E1 (лейтенант-командер Ноель Лоренс), E9 (лейтенант-командер Макс Гортон), російські «Гепард», «Макрель», «Мінога», «Дракон»
- гідроавіатранспорт: «Орлиця»
Див. також[ред. | ред. код]
- Готландський бій
- Фолклендський бій
- Битва при Імбросі (1918)
- Ютландська битва
- Рейд на Ярмут
- Бій при Доггер-банці (1915)
Примітки[ред. | ред. код]
- Коментарі
- ↑ Угруповання віцеадмірала Шмідта: 7 лінійних кораблів, 6 крейсерів, 24 ескадрених міноносці та міноносці, 1 мінний загороджувач «Дойчлянд», 14 тральщиків, 12 катерів-тральщиків, 2 проривачі мінних загороджень.
- ↑ 20 ескадрених міноносців, зокрема: «Новик», «Охотник»,«Генерал Кондратенко»,«Сибірський стрілець», «Амурець», «Усурієць», «Емір Бухарський», «Фінн», «Доброволець», «Украйна», «Войськовий», «Страшний», «Донський козак» тощо
- Джерела
- ↑ а б в г д е ж История Первой мировой войны 1914—1918 гг. / Кампания 1915 г. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 29 березня 2022.
- ↑ Russian WWI naval operations in the Baltic Sea. Архів оригіналу за 14 листопада 2016. Процитовано 29 березня 2022.
- ↑ а б в г д е Моонзундская (Ирбенская) операция 1915 г. Архів оригіналу за 2 квітня 2016. Процитовано 29 березня 2022.
- ↑ Г. Ролльман. Война на Балтийском море, стр. 210.
- ↑ Н. А. Бологов. Мировая империалистическая война 1914—1918 гг., стр. 305—307.
- ↑ Halpern, 1995, с. 197.
- ↑ а б БОИ В РИЖСКОМ ЗАЛИВЕ В АВГУСТЕ 1915 ГОДА. Архів оригіналу за 6 серпня 2019. Процитовано 29 березня 2022.
- ↑ 6 августа 1915 г. Бой канонерской лодки «Сивуч». Архів оригіналу за 10 січня 2020. Процитовано 29 березня 2022.
- ↑ Halsey, Francis Whiting (1920). History of the World War. Ten. New York: Funk & Wagnalls Company. pp. 35–37
- ↑ А. В. Томашевич. Подводные лодки в операциях русского флота на Балтийском море, стр. 264—268.
Література[ред. | ред. код]
- Фирле Рудольф. Война на Балтийском море = Firle R. Der Krieg in der Ostsee. — Л. : Редакционно-издательский отдел Морских Сил РККФ, 1926. — 296 с. (рос.)
- Halpern, Paul G. (1995). A Naval History of World War I. Annapolis: Naval Institute Press. ISBN 1-55750-352-4.
- Больных А. Г. Морские битвы Первой мировой: Трагедия ошибок. [Архівовано 30 грудня 2019 у Wayback Machine.] — АСТ, 2001. — 560 с. — ISBN 5170044291.(рос.)
- Меркушов В. А. Записки подводника 1905—1915 [Архівовано 25 грудня 2019 у Wayback Machine.]. — М.: Согласие, 2004.
Посилання[ред. | ред. код]
- Війна на морі [Архівовано 27 липня 2014 у Wayback Machine.](укр.)
- Кампания 1915—1917 гг. на Балтийском море [Архівовано 3 січня 2020 у Wayback Machine.]
- Сражение за Рижский залив [Архівовано 13 червня 2021 у Wayback Machine.](рос.)
