Валентій Гербурт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Гербурт.
Валентій Гербурт
Народився 1524[1]
Скелівка, Старосамбірський район, Львівська область, Україна
Помер 7 липня 1572
Більськ-Підляський, Більська земля, Підляське воєводство, Малопольська провінція, Корона Королівства Польського, Річ Посполита
Країна  Річ Посполита
Діяльність католицький священник, католицький єпископ
Посада дієцезійний єпископd
Конфесія католицька церква[2]
Рід Гербурти
Батько Ян Гербурт
Брати, сестри Barbara Kmitad, Миколай Гербурт, Станіслав Гербурт і Ян Гербурт

Валентій Гербурт (лат. Valentinus Herborth, пол. Walenty Herburt; 1524 — 7 липня, 1572, Фельштин)  — перемишльський єпископ РКЦ.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився, правдоподібно, 15 жовтня у Фельштині (нині село Скелівка Старосамбірського району Львівської области, Україна). Походив з роду Гербуртів. Один з п'яти синів перемиського підкоморія Яна Гербурта та Ядвіги Хвалівни з Пелнятичів.

Його «прецептором» був Шимон Маріцюш, якого Пйотр Кміта разом з братами у квітні 1544 р. вислав до Італії. Ймовірно, якийсь час був у Льовені, Бельгії. У 1544 р. став каноніком краківським, з 1548 р. пробощем капітули Перемишля; отримав латинські парафії в Щебрешині (Холмська дієцезія), Єжманові (Краківська дієцезія). У 1551 р.: разом з братами був товаришем Станіслава Оріховського на сейм Пйотркувський; був послом до Пйотра Кміти у відомій справі вигнання оо. паулінів з Піньчува канцлером З. Олесьніцким. У 1558 р. отримав звільнення від сплат мостових податків і мита. У 1559 р. став адміністратором Перемиської дієцезії після смерти єпископа Дзядуского. У 1560 р. отримав від короля Перемиське єпископство РКЦ (підтвердила 4 вересня папська консисторія), 15 жовтня став ординарієм. 2 березня 1561 р. брав участь у Варшавському синоді.

Надгробок єпископа Валентія Гербурта в костелі святого Мартина. Стан до 1914

Провів обряд консекрації львівського латинського архиєпископа Павла Тарла, призначеного та затвердженого Папою на посаду в 1561 році.[3] 1566 р. брав участь у сеймику у Судовій Вишні. Був послом до ВКЛ стосовно унії з Короною (місія невдала). На сеймі 1569 р. боронив справи Костелу.

1564 р. видав наказ, за яким простолюдини, які мають ступінь доктора, мали право бути обраними членами капітули, як і шляхтичі. 15 січня 1564 р. видав ухвалу про примусове перебування каноніків при катедрі. У 1571 р. дав згоду заснувати колегію єзуїтів в Ярославі (фундація Зофії з Одровонжів Тарновскої).

Помер 27 липня 1572 р. в Більську під час подорожі на Підляшшя, коли з нунцієм Коммендоне хотіли переконати короля вступити до антитурецької ліги. Був похований у Фельштині. Залишив після себе шерег листів. За Естрайхером, він був автором твору: «пол. Rozprawa przygody starego żołnierza». Значну бібліотеку з інкунабул подарував Перемиській катедрі.

У костелі святого Мартина в дідичному Фельштині був надгробок єпископа.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Walenty Herburt
  2. ↑ Catholic-Hierarchy.org — USA: 1990.
  3. ↑ Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… [Архівовано 7 липня 2015 у Wayback Machine.] — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. —T. 4. — S. 307. (пол.)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Cynarski S. Herburt Walenty h. własnego (1524—1572) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1960—1961. — T. IX/3. — Zeszyt 42. — S. 453—455. (пол.)
Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Довідкові видання
Нормативний контроль
Єпископи-ординарії
Іван (?–1351?) • Миколай Русин (1353—1375?) • Ерік з Вінзену (1377—1391) • Мацей Яніна (1392—1420) • Януш з Любеня (1420—1435) • Пйотр з Хжонстова (1436—1452) • Миколай з Блажейова(1452—1474) • Анджей Опоровський (1479—1481) • Пйотр Мошинський (1482—1484) • Ян Казьмєрський (1484—1485) • Ян з Тарґовиська (1486—1492) • Миколай Крайовський (1492—1498) • Анджей Боришевський (1501—1503) • Мацей Джевіцький (1503—1514) • Петро Томіцький (1514—1520) • Рафал Лещинський (1520—1523) • Анджей Кшицький (1523—1527) • Ян Карнковський (1527—1531) • Ян Хоєньський (1531—1535) • Пйотр Ґамрат (1535—1537) • Станіслав Тарло (1537—1544) • Ян Дзядуський (1545—1559) • Філіп Паднєвський (1560) • Валентій Гербурт (1560—1572) • Лукаш Косцелецький (1574—1577) • Войцех Старозребський Собеюський (1577—1580) • Ян Боруковський (1583—1584) • Войцех Барановський (1585—1591) • Вавжинець Гослицький (1591—1601) • Мацей Пстроконський (1601—1608) • Станіслав Сецинський (1608—1619) • Ян Венжик (1619—1624) • Ахаци Ґроховський (1624—1627) • Адам Новодворський (1627—1631) • Генрик Фірлей (1631—1635) • Анджей Шолдарський (1635—1636) • Петро Гембицький (1636—1642) • Александер Тшебінський (1642—1644) • Павел Пясецький (1644—1649) • Ян Хризостом Замойський (1649—1654) • Анджей Тшебіцький (1654—1658) • Станіслав Сарновський (1658—1677) • Ян Станіслав Збонський (1677—1689) • Георг Альбрехт Денгофф (1689—1701) • Ян Казімеж де Альтен Бокум (1701—1718) • Кшиштоф Анджей Ян Шембек (1719—1724) • Александер Антоній Фредро (1724—1734) • Валентій Александер Чапський (1737—1741) • Вацлав Сераковський (1742—1760) • Міхал Водзіцький (1760—1764) • Валентій Венжик (1765—1766) • Анджей Миколай Млодзейовський (1766—1768) • Юзеф Тадеуш Керський (1768—1783) • Антоній Вацлав Бетанський (1783—1786) • Антоній Ґолашевський (1786—1824) • Ян Антоні де Поточкі (1825—1832) • Міхал Корчинський (1834—1839) • Франциск Ксаверій Захар'ясевич (1840—1845) • Францішек Вежхлейський (1846—1860) • Адам Ясинський (1860—1862) • Антоній Манастирський (1863—1869) • Мацей Гіршлер (1870—1881) • Лукаш Солецький (1881—1900) • Юзеф Пельчар (1900—1924) • Анатоль Новак (1924—1933) • Францішек Барда (1933—1964) • Ігнатій Токарчук (1966—1993) • Юзеф Міхалік (1993—2016) • Адам Шаль (від 2016)
Єпископи-помічники
Ян Дембський (1682—1690) • Людвік Бартоломей Залуський (1692—1699) • Павел Константи Дубравський(1699—1714) • Лукаш Яцек Чермінський (1714—1717) • Станіслав Юзеф Гоз'юш (1718—1720) • Міхал Пеховський (1721—1723) • Францішек Антоній Шембек (1724—1728) • Анджей Пруський (1729—1759) • Єронім Велоґловський (1761—1767) • Міхал Вітославський (1768—1769) • Станіслав Виковський (1770—1776) • Міхал Сераковський (1778—1786) • Антоній Вацлав Бетанський (1781—1783) • Ігнатій Лобос (1882—1885) • Якуб Ґлазер (1887—1898) • Юзеф Пельчар (1899—1900) • Кароль Фішер (1901—1931) • Францішек Барда (1931—1933) • Войцех Томака (1934—1967) •Станіслав Якель (1957—1983) • Болеслав Таборський (1964—1993) • Тадеуш Блашкевич (1970—1991) • Стефан Москва (1984—2004) • Едвард Бялоґловський (1988—1992) • Едвард Франковський (1989—1992) • Адам Шаль (2000—2016) • Мар'ян Роєк (2006—2012) • Станіслав Ямрозек (від 2013) • Кшиштоф Худзьо (від 2013)
українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Польща Це незавершена стаття про особу Польщі.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Валентій_Гербурт&oldid=41094661