Внутрішньо переміщена особа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Внутрішньо переміщена особа (ВПО) — в українському законодавстві це громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.[1]

Внутрішньо переміщеними особами є люди, що були змушені раптово тікати зі своїх будинків у великих кількостях в результаті збройного конфлікту, внутрішньої ворожнечі, систематичних порушень прав людини або стихійних лих, але знаходяться на території власної країни[2].

Переселенці з окупованих територій Харківської та Луганської областей
Харків - внутрішньо переміщені діти

Фактично, внутрішньо переміщені особи, це особи, які підпадають під визначення вимушені переселенці, але які, покинувши місце свого постійного проживання, залишаються в країні своєї громадянської належності та можуть користуватися її захистом.

Специфіка внутрішньо переміщених осіб полягає в тому, що, бувши громадянами держави і залишаючись на її території, вони знаходяться під винятковою юрисдикцією і захистом своєї країни, навіть якщо сама держава і неспроможна забезпечити такий захист. Тому надання допомоги таким особам з боку міжнародних органів може кваліфікуватися як втручання у внутрішні справи держави.

За оцінками деяких кліматологів розвиток глобального потепління призведе до опустелювання, збезводнення і непридатності для подальшого проживання та господарської діяльності значних територій. Якщо в більшості країн, території яких лежать в одному кліматичному поясі, це викличе масову еміграцію, то в США, Росії, Канаді та Китаї, територія яких лежить в різних кліматичних зонах — значну хвилю внутрішніх переміщених осіб.

Статистика[ред. | ред. код]

Станом на 1 січня 2004 року, найбільше число внутрішньо переміщених осіб знаходилося в Колумбії (1244100 чоловік), Азербайджані (575600), Ліберії (531600), Шрі-Ланці (386100), Росії (368200), Боснії і Герцеговині (327200), Грузії (260200), Сербії і Чорногорії (256900), Афганістані (184300) і Кот-д'Івуарі (38000 осіб)[3]. Згідно з дослідженням Управління Верховного комісара ООН у справах біженців в кінці 2007 року за межами місць свого звичайного проживання перебували 11,4 мільйона біженців та 26 мільйонів внутрішньо переміщених осіб[4]. Недавні конфлікти, що викликали переміщення осіб всередині країни — конфлікт у Південній Осетії і військова операція в Палестині.

У зв'язку із конфліктом на сході України в країні офіційно налічується близько 1.5 млн внутрішньо переміщених осіб, станом на кінець 2018 року.

Біженці та вимушені переселенці російсько-української війни[ред. | ред. код]

Докладніше: Біженці та вимушені переселенці російсько-української війни

У 2022 році внаслідок повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну, кількість внутрішніх переселенців зросла. Міста на заході України як Чернівці, Львів, Ужгород та інші стали центрами приймання переселенців. Переселенцями стали не лише дорослі, але й діти, для яких, наприклад у Чернівцях, організовують дозвілля.[5]

Станом на 14 грудня 2022 року стало відомо, що через повномасштабну війну в Україні зареєстрували 4,9 млн внутрішньо переміщених осіб, з них 30% – це пенсіонери та люди з інвалідністю.[6]

Допомога ВПО[ред. | ред. код]

Необхідність надання допомоги особам, змушеним з об'єктивних причин стихійно змінити місце свого проживання особливо гостро проявилася в 1970-х в силу громадянських воєн, що розгорілися на територіях Анголи, В'єтнаму, Камбоджі, Судану[7]. До того часу допомога міжнародного співтовариства стосувалася лише біженців — осіб, які покинули межі своєї країни і не користуються її захистом. Міжнародним органом з питань біженців було Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН). У 1972 році УВКБ ООН, керуючись гуманними міркуваннями, включило «осіб, переміщених всередині країни», в свої Програми в області допомоги та відновлення для біженців і репатріантів. У цьому ж році Генеральна Асамблея ООН і Економічна і соціальна рада ООН своїми резолюціями розширили post factum мандат УВКБ ООН, рекомендувавши йому, за пропозицією Генерального секретаря ООН, брати участь у таких гуманітарних операціях ООН, в яких Управління володіє «особливими багатими знаннями та досвідом».

Міжнародними органами, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам є:

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Інструкція про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України: Наказ Міністерства оборони України від 23.03.2017 № 164. Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 7 березня 2022.
  2. ↑ Гудвін-Гілл Г. С. Статус біженця в міжнародному праві. М., 1997. С. 314—315
  3. ↑ Біженці в цифрах. Женева: УВКБ ООН, 2004, с. 12
  4. ↑ .php? menuid = 306 & pageid = 218 Число біженців та ВПЛ у всьому світі зростає другий рік поспіль[недоступне посилання з червня 2019]
  5. ↑ Чим зайняти дітей-переселенців у Чернівцях - ichernivchanyn.com (укр.). 15 березня 2022. Процитовано 30 березня 2022.
  6. ↑ Серед ВПО є 30% пенсіонерів і людей з інвалідністю – омбудсмен. Інформаційне агентство Українські Національні Новини (УНН). Всі онлайн новини дня в Україні за сьогодні - найсвіжіші, останні, головні. (укр.). Процитовано 11 жовтня 2023.
  7. ↑ Л. В. Павлова. Позастатутних діяльність УВКБ ООН: сприяння захисту переміщених осіб. Архів оригіналу за 23 січня 2015. Процитовано 23 січня 2015.

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Біженці та внутрішньо переміщені особи: співвідношення понять / М. М. Сірант // Митна справа. — 2015. — № 2(2.2). — С. 154—159.
  2. Внутрішньо переміщені особи в Україні та їх вплив на ринок праці регіону / Ю. І. Муромцева// Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди — Харків: ХНПУ , 2015. — Вип. 15 — С .124-131.
  3. Проблема визначення поняття «внутрішньо переміщені особи» в юридичній науці / К. О. Крахмальова/  Збірник наукових праць/ Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. — Київ: Юридична думка, 2000. — Вип.67 — С .137-145.
  4. Стадії процедури набуття статусу біженця в Україні / К. О. Нестеренко // Південноукраїнський правничий часопис. — 2012. — № 4. — С. 6-9.
  5. Порядок набуття статусу біженця за українським законодавством / Ю. М. Мартинюк // Актуальні проблеми держави і права. — 2014. — Вип. 73. — С. 72-76.
  6. Міжнародно-правові та національні засоби захисту прав біженців: Практикум для студ. юрид. клінік / Упр. Верхов. Комісара ООН у справах біженців, Ін-т приклад. гуманіт. дослідж . — Х. : Яшма, 2003. — 180 с.
  7. Деякі питання визначення статусу біженців та надання їм права притулку/ Я. А. Савченко // Вісник Академії адвокатури України. — 2011. — Число 3. — С. 214—217.
  8. Захист прав внутрішньо переміщених осіб: монографія / [І. С. Басова, С. Б. Булеца, В. В. Вашкович тіа ін.] ; за заг ред. О. Я. Рогача, М. В. Савчина, М. В. Менджул. — Ужгород: РІК-У, 2018. — 268 с. — ISBN 617-7404-98-8.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Внутрішньо_переміщена_особа&oldid=40616218