Володимир (Терлецький)

Володимир Терлецький
Володимир Терлецький як Василіянин на фотографіï від Анатолія Кралицького
Ім'я при народженні	Іполит Зиґмунт
Народився	1808(1808) Старокостянтинівський повіт, Волинська губернія, Російська імперія, нині  Україна
Помер	17 січня 1888(1888-01-17) Одеса, Російська імперія, нині  Україна
Діяльність	священик
Відомий завдяки	церковно-громадський діяч і публіцист
Alma mater	Ягеллонський університет
Титул	архимандрит
Конфесія	греко-католик, православний
У шлюбі з	Анна Шуґт

Архимандрит Володи́мир (світське ім'я Іполи́т Зи́ґмунт Терле́цький, пол. Włodzimierz Hipolit Zygmunt Terlecki; 1808, Волинь — 17 січня 1888, Одеса) — церковно-громадський діяч і публіцист.

Біографія

Походив зі сполонізованої шляхетської родини на Волині. Навчався в Кременецькому ліцеї та Вільнюському університеті (1825—1830). Після участі в польському Листопадовому повстанні опинився у Кракові, де відкрив медичну практику, одружився з польською поетесою Анною Шуґт (1810—1835), здобув ступінь доктора медицини, опублікував власний порадник з питань акушерства. З 1836 року — на еміграції у Франції, близький до оточення князя А. Чарторийського.

1842 року висвячений на священника у Римі, належав до ордену Змартвихвстанців. У меморіалах до папи Пія IX 1845 — 1848 Терлецький розгорнув широку програму унійної акції, включно з проєктом утворення українсько-католицького патріархату. Тоді ж з дозволу папи Терлецький перейшов на візантійський обряд. Опублікував (анонімно) політичне дослідження «Słowo Rusina ku wszej braci szczepu słowiańskiego о rzeczach słowiańskich» (1849). Концепція Терлецького — слов'янська федерація з демократичним устроєм, побудована на християнських принципах, що її рівноправну складову частину становила б Русь-Україна.

В 1850—1855 роках Терлецький — парох першої католицької церкви східного обряду в Парижі ім. св. Кирила й Методія; створив Східне Товариство, що мало підтримку впливових французьких католицьких кіл. Після дворічної подорожі по країнах Близького Сходу 1857 переїхав до Галичини (потім на Закарпаття) і вступив до Чину св. Василія Великого. Пізніше ігумен василіянських монастирів на Закарпатті. Співпрацював у галицькій пресі (газета «Слово»).

Терлецького вважають за надхненника так званого «обрядового руху» 1860-их років, що змагався за очищення обрядів греко-католицької церкви від латинських нашарувань. Заарештований угорською владою за підозру в панславізмі, 1872 виїхав до Росії, де перейшов на православ'я, згодом одержав звання архімандрита. Помер в Одесі.

Основні праці

• «Записки второго поклонического путешествия з Рима в Ерусалим.. .» (2 тт., 1861)
• «Угорская Русь и возрождение сознания народности между русскими в Венгрии» (1874)
• українські переклади Фоми Кемпійського і поезій Богдана Залєського;
• посмертно надруковані мемуари («Русская Старина», 1889, 1891).

Джерела

• Стеблій Ф. І. Терлецький Іполіт [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 62. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Остап Середа Aenigma ambulans: о. Володимир (Іпполит) Терлецький і «руська народна ідея» в Галичині // Україна модерна. — Ч. 4-5. — Львів, 2000. — С. 81—104.