Вікіпедія:УРЕ/Том 1/АНТРАКОЗ ЛЕГЕНЬ - АРКТИЧНИХ ПУСТЕЛЬ ЗОНА/Тексти

АНТРАКОЗ ЛЕГЕНЬ (грец. ανθραξ —вугілля) — захворювання, яке виникає внаслідок відкладання в легенях вугільного пилу, що потрапляє з забрудненого повітря А. л. спостерігається у робітників деяких галузей промисловості, здебільшого у шахтарів. Легені при А. л. набувають сірого або чорного кольору, ущільнюються в зв'язку з надмірним розвитком сполучної тканини, частіше уражаються запаленням і, зокрема, туберкульозом Запобігання А л.— доцільна організація праці, застосування технічних засобів боротьби з пилом! Ці засоби широко використовуються у вугільній промисловості СРСР

АНТРАКОЗІЯ (Anthracosia) — вимерлий рід прісноводних двостулкових молюсків Дехто вважає рід А. ідентичним родові карбоні-кола (Carbonicola). Скам'янілі рештки останніх часто зустрічаються в середньому карбоні Донбасу Від А. пішла назва «антракозиди» для всіх викопних прісновод. двостулк. молюсків карбону і перму.

Anthracomya dubia, ліва стулка (перм).

АНТРАКОМІЯ (Anthracomya) — вимерлий рід двостулкових молюсків. Скам'янілі рештки А. в середньому та верхньому карбоні Донбасу часто виповнюють породи, які супроводять шари вугілля. Вважається, що А. були насельниками річок та їх дельт і стариць, озер і, можливо, опріснених лагун.

АНТРАКОТЕРІЙ (Anthracotherium) — рід вимерлих парнокопитних ссавців, схожих на свиней розмірами, виглядом і способом життя А. були характерні в олігоцені для Європи; в міоцені жили також в Пд. Азії. Рештки А вказані О. С. Роговичем для пізньоеоценових відкладів Києва і зустрічаються в буровугільних відкладах Зх_; Європи, звідки і походить назва А. (грец. ανθραξ — вугілля і θηρ — звір).

АНТРАКОТЕРІЙОВА ФАУНА — сукупність наземних тварин, що жили в болотистих і лісистих місцевостях Європи й Америки в олігоценову епоху. Характерними представниками А. ф. були антракотерії, тапіри, безрогі носороги, свині-гіотерії, видри, вихухолі, білки, а також підковоноси, вівери, опосуми, бобри, пелікани, мартини, ібіси, марабу, папуги, крокодили та ін.

АНТРАКТ (франц. antre — між, acte — дія) — 1) Перерва між діями вистави або відділами концерту. 2) Муз. вступ до дії або картини (крім першої) оперної, балетної, драматичної вистави. А. передає основний настрій, зміст наступної дії. Напр., вступ до 2-ї дії опери «Богдан Хмельницький» К. Данькевича.

АНТРАХІНОН C₁₄H₈O₂ — ароматичний дикетон; жовті ромбічні кристали, t° плав. 286°, t° кип. 379—381° У пром-сті А. одержують з антрацену, окислюючи його двохромовокислим натрієм і сірчаною кислотою або киснем повітря над ванадієвим каталізатором при т-рі 400—500°. А. утворює два ряди однозаміщених похідних у положеннях а і р. З похідних А. пром. значення мають окси-, аміно- та хлорантрахінони, які використовуються для виготовлення антрахінонових барвників. Похідні А. поширені в природі як пігменти рослин (марена, щавель, крушина тощо).

АНТРАХІНОНОВІ БАРВНИКИ — органічні барвники похідні антрахінону, що відрізняються великою стійкістю, особливо до дії світла Вони поділяються на протравні, що утворюють на волокні міцні лаки з алюмінієм, хромом, залізом, напр алізарин; кислотні — для вовни, напр антрацен синій, та кубові Спеціальні А. б., напр. «синій З», вживають для фарбування ацетатного шовку, каучуку, гуми, мінеральних масел та ін. Протравні і деякі кубові А б. використовують у поліграфії Технічний синтез А. б. почався у 2-й пол. 19 ст Тепер відомо понад тисячу синтетичних антрахінонових барвників.

АНТРАЦЕН (грец. ανθραξ — вугілля) C₁₄H₁₀ — органічна сполука з класу ароматичних вуглеводнів. Безколірні кристали з фіолетовою флуоресценцією, t° плав. 216,1°. Міститься в кам яновугільному дьогті (0,3— 0,5%). В техніці А. виділяють з важких фракцій кам'яновугільної смоли (антраценового масла), що киплять між 270 і 400° А. використовують у виробн. антрахінону. Рад. вчені М. О. Ільїнський, О. Є. Норай-Кошиць та ін. дослідили донецьку кам'яновугільну смолу з метою використання антрацену.

АНТРАЦИТ (грец. ανθραξ — вугілля) — найбільш метаморфізована відміна кам. вугілля з класу гумітів. Колір чорний або сіруваточорний, блиск металічний з жовтим відтінком; злам раковистий, зрідка зернистий; нит. в. 1,4—1,7; тв. 2—4. Хім. властивості А.: вуглецю 92—97%, водню 2—3%, кисню 2—3%, азоту — 1%, фосфору—0,01%, вологи 2—4% , золи 3—9% , летких речовин 2—8%, сірки 1—3% ; кокс не спікається і дає порошок; теплотворність — 8000—8600 ккал. Під мікроскопом А. в тонких шліфах непрозорий, рослинні залишки невиразні. Вивчення китайських А. дозволило виявити в них деревну структуру, смоляні тіла, кутикулу, мак-ро- та мікроспори. А. є в різних р-нах Донецького кам'яновугільного басейну у вигляді шарів значної потужності, гол. чин. у відкладах кам.-вуг. та пермської систем. Крім того, А. виявлено у Зх. Сибіру та на сх. схилах Уралу. За кордоном поклади А. відомі в Китаї, Америці, Франції та ін. країнах. А. не самозапалюється і витримує перевезення на значні відстані. А. використовується у пром-сті як енергетичне паливо. В металургії як замінник коксу використовують т. з. термічний А., який одержують шляхом прожарювання А. особливого гатунку в шахтних печах при т-рі до 1350°.

Літ.: Жемчужников Ю. Н. Общая геология ископаемых углей. Изд. 2. М., 1948; Гапеев А. А. Твердые горючие ископаемые. М., 1949.

АНТРЕПРЕНЕР (франц. antrepreneur — підприємець) — власник приватного театру або видовищних підприємств у капіталістич. країнах. В СРСР після націоналізації театрів (1919) А. немає.

АНТРИТ, отоантрит (лат. antrum — печера) — запалення слизових оболонок середнього вуха та сполученої з його порожниною великої комірки сосковидного відростка вискової кістки — т. з. антруму. А. спостерігається у ослаблених немовлят і дітей молодшого віку, спричиняється мікробами. Ознаки виявленої форми А. — біль у вусі, підвищення т-ри тіла, почервоніння барабанної перетинки, іноді гноєтеча з вуха. Прихована форма А., яка буває звичайно при захворюваннях органів травлення токсичноінфек-ційного характеру, супроводиться незначними місцевими проявами ураження вуха. Лікування А.: прийом сульфаніламідних препаратів, впорскування антибіотиків; при утворенні гнояка — операція розрізу барабанної перетинки (іноді вдаються до операції на сосковидному відростку); велику роль відіграє загальне зміцнення організму дитини.

АНТРОПОВ Олексій Петрович (25. III 1716—23. VI 1795) — російський портретист. Син солдата. Вчився у А. Матвєєва 1752—55 розписував іконостас Андріївської церкви в Києві. До найкращих творів А. належать «Портрет А. М. Ізмайлової» (1754, Трет. галерея), «Портрет М. А. Румянцевоі» (1764, Рос. музей). Вони приваблюють реалістичною правдивістю і досконалістю характеристики. У парадному портреті Петра III (1762, Рос. музей) А. виразно й правдиво передав потворну зовнішність та моральне убозтво імператора. Перебуваючи в Києві, зазнав впливу укр. мистецтва. «Портрет отамана Ф. І. Краснощокова» (1761, Рос. музей) має багато спільних рис з укр. портретом 18 ст. Твори А. є важливою ланкою в розвитку рос. портрета.

АНТРОПОГЕНЕЗ (грец. ανθρωπος — людина, γενεσις — виникнення) — розділ антропології, що висвітлює питання про місце людини серед організмів, час і місце її виникнення, про первісний суспільний розвиток людей, про фактори олюднення безпосередніх предків людини — двоногих мавп. Див. Походження людини.

АНТРОПОГЕНОВИЙ ПЕРІОД І АНТРОПОГЕНОВА СИСТЕМА, антропоген (грец. ανθρωπος — людина, γενεσις — виникнення) — найновіший період історії Землі, який триває і тепер. Назва А. введена 1922 рос. геологом О. П. Павловим, який самим її змістом (період людини) відбив принцип виділення і основну особливість А. Систему відкладів А. назвали: англ. геолог В. Букланд (1823) — дилювієм, франц. геолог Ж. Денуайє (1828) — четвертинною. Назви дилювій (букв, потоп) і четвертинна система («четверта фаза творіння») виникли в зв'язку з біблійними уявленнями про історію Землі, а тому виходять з наук, вжитку. Загальновизнано, що А. з усіх геол. періодів найкоротший. Тривалість його точно не встановлена, часто її визначають в 1 млн. років, але найновіші дослідження деяких рад. і зарубіж. вчених зменшують її до 160—200 тис. років. Поділ А. на епохи твердо не встановився. В Зх. Європі А. поділяють на плейстоцен і голоцен; Міжнародна асоціація по вивченню четвертинного періоду прийняла 1932 поділ А. на 4 епохи: еоплейстоцен, мезоплейстоцен, неоплейстоцен і голоцен.

Ряд радянських дослідників поділяє антропоген на 3 епохи: ранню — постпліоцен, або гоміцен, середню — плейстоцен і пізню— голоцен. В умовах Європи в гоміцені клімат був тепліший, а в плейстоцені і на початку голоцену — холодніший, ніж тепер. Похолодання пов'язують з явищами зледеніння рівнин Європи; часто допускають кілька зледенінь протягом А.: гюнцське, міндельське (або окське), ріське (або дніпровське), вюрмське (або валдайське) та ін. (див. Зледенінь епохи, Гляціалізм). На думку інших, плейстоценове і ранньоголоценове похолодання зі зледеніннями не пов'язане (див. Антигляціалізм). Відклади А. представлені пісками, гравіями, глинами, суглинками, торфом. В плейстоце-новому, а також в ін. відділах А. поширені валунні глини і суглинки, які часто наз. мореною, оскільки походження їх пов'язується з діяльністю льодовиків. Найхарактернішою породою А. в серед. смузі Європи, особливо на Україні, а також в Серед. Азії, Китаї, Пн. Африці є карбонатний суглинок — лес жов-туватопальового кольору. На лесі сформовані родючі чорноземні грунти. В гоміцені утворилися суглинки переважно червоного і червонуватого кольору. Найдавнішими відкладами А. на Україні вважаються нижні шари гравію долини р. Дністра і чаудинські шари Керченського п-ова. Протягом А., особл. в плейстоцені, проявлялася Альпійська складі частість, що призвело до значних порушень земної кори не тільки в горах, а й на рівнинах; з цими порушеннями (див. Тектоніка) пов'язані поява і зникнення Хазарського (плейстоцен), Балтійсько-Біломорського і Хвалинського (пізній плейстоцен —голоцен) морських басейнів і відкладання гравіїв і пісків, які місцями (Прикаспійські р-ни) стали колекторами нафти. У відкладах А. в Сибіру є родовища розсипного золота та ін. Значна частина антропог. відкладів є важливою будів. сировиною. Характерними тваринами А. були мамонт, шерстистий носорог, велетенський олень (які вимерли переважно під впливом діяльності людини) та численні ін. представники тваринного світу, що існують і тепер. Пн. олені і вівцебики в плейстоцені і голоцені взимку заходили на тер. України. Рослинний світ був представлений сучас. формами. На поч. А. в межах Великого Середземномор'я виникла людина, яка поступово розселилася по всій земній кулі. На Україні (на півдні) рештки викопних людей і місця їхнього проживання відомі починаючи з плейстоцену.

Літ.: Четвертинний період, в. 1 —12. К., 1930 — 37; Бон дарчук В. Г. Геологічна будова УРСР. К.—X., 1947; Підоплічко І. Г Коротка історія Землі. К., 1958; Заморий П. К. Четвертичные отложения Украинской ССР. К., 1954; Герасимов И. П., Марков К. К. Четвертичная геология. М., 1939.

АНТРОПОЗОЙСЬКА ЕРА, антропозой (грец. ανθρωπος — людина, ζωος — живий) — введена 1928 О. М. Жирмунським назва антропогенового періоду в розумінні найновішої ери історії Землі. Не знаходить повного визнання через невідповідність тривалості антропогену поняттю про тривалість геол. ери.

АНТРОПОЇДИ (грец. ανθρωπος — людина і ειδος — вид) — група людиноподібних мавп— сучасних (звичайний шимпанзе і бонобо, гори ла, орангутанг, гібони і сіаманги) і вимерлих (парапітек, удабнопітек, австралопітек, гігантопітек та ін.). Див. Людиноподібні мавпи.

АНТРОПОЛОГІЧНА ШКОЛА — крайній реакційний напрям бурж. кримінальн. права, що розглядає злочинність як біологічне явище. А. ш. виникла в 70-х рр. 19 ст. Засновником її був італ. психіатр Ломброзо. У книзі «Злочинна людина» (1876) він твердив, що існують «природжені злочинці», яких, незалежно від того, чи вчинили вони злочини, чи ні, можна визначити за властивими їм анатомічними та психічними ознаками. Ці злочинці, як вважав Ломброзо, невиправні, тому їх необхідно знешкоджувати, фізично знищуючи або довічно ув'язнюючи. До «природжених злочинців» він відносив також революціонерів, в т. ч. діячів Паризької комуни. Концепція Ломброзо та його послідовників (Феррі, Гарофалло та ін.) як реакційна і псевдонаукова зазнала критики з боку передових вчених-природознавців, зокрема І. І. Мечникова.

В умовах загальної кризи капіталізму А. ш. знову набуває поширення у вигляді різних пеоломброзіанських «вчень»; підкреслюється ідея «небезпечного стану», яка використовується для виправдання сваволі і поліцейських репресій проти трудящих. У тісному зв'язку з А. ш. була й расова «теорія» фашизму, яка обґрунтовувала застосування насильства і терору до «нижчих» рас. Найновішим виявом ломброзіанства (зокрема в США) є т. з. кримінальна біологія (біокримінологія), яка намагається довести, що схильність до злочинів залежить від «расового типу» злочинця, і проповідує підвищену соціальну небезпечність «некорінних американців» (негрів, негроїдів, індійців) та революційних і демократичних сил, виправдовуючи суди Лінча і політику терору, спрямовану проти робітничого руху.

АНТРОПОЛОГІЯ (грец. ανθρωπος — людина, λογος — слово) — біологічна наука, що вивчає тілесну природу людини, її походження і дальший розвиток; близько стоїть до суспільних наук.

Назва А. з'явилася ще в Давній Греції, але в сучас. розумінні А. як наука оформилась у 19 ст. На справжній науковий грунт А. поставлена тими антропологами, які в своїх дослідженнях керуються марксистсько-ленінською теорією. В 19 ст. до А. часто відносили психологію, етнографію і археологію. В США й Англії до А. І тепер відносять етнографію. Радянські антропологи чітко розмежовують названі науки. Напрями в самій А. ще далеко не усталені. Здебільшого розрізняють: 1) морфологію людини; 2) антропогенез; 3) етнічну А. Є й ін. схеми поділу А. Практично в А. можна розрізняти два основні напрями: 1) соматичну А.; 2) палеоантропологію. Соматична А досліджує в першу чергу тіло живих людей, застосовуючи для цього спеціальні антропометричні інструменти і прилади (див. Антропометрія). Описовий метод соматичної А. полягає у ваг. характеристиці тіла та його частин окремо (голори, носа, очей, губ, грудей), волосяного покриву, кольору шкіри, у визначенні зросту і т. ін. Методами анатомії досліджуються особливості будови внутр. органів, методами ембріології — утробний розьиток людини, серологіч. методами — склад крові. Соматична А. має значення в питаннях визначення реальних показників і співвідношень зросту різних груп населення (для взуттєвої, пошивної та ін. пром-сті). Розділ сомат. А.— криміналістична А. — використовує спец, методи, зокрема дактилоскопію, для точного встановлення особи та ін. Палеоантропологія досліджує викопних людей і є основою для розв'язання багатьох питань антропогенезу. Крім краніометрії та остеометрії, палеоантропологія певною мірою використовує методи палеонтології, геології і археології.

Прогресивна А. дожовтневого часу і радянська А. беззаперечно довели генетичну єдність людей, походження їх від одного виду двоногих людиноподібних мавп. Вивчаючи тілесну природу людей, рад. антропологи показують не тільки певну відмінність їхніх зовнішніх ознак, але й загальну спорідненість людських рас і народів. Реакц. бурж. вчені, навпаки, однобічним трактуванням результатів досліджень намагаються довести, з одного боку, неіснуючу ідентичність народу і раси, з другого — різку окремішність, расову нерівноцінність тих чи інших народів, народностей і племен. Отже, праці реакц. бурж. антропологів дуже засмічені антинаук. расистськими твердженнями, а сама А. є ареною боротьби прогресивної А. з такими проявами бурж. А., як веисманістська антропогенетика, соціал-дарвінізм, расизм, євгеніка, антропосоціологія, геополітика, космополітизм, шовінізм, буржуазний націоналізм та ін. Серед прогресив. антропологів нашої Батьківщини визначне місце посідають А. П. Богданов (1834-96), М. М. Міклухо-Маклай (1846-88) і Д. М. Анучин (1843-1923). Широкі антрополог, дослідження провадять сучас. рад. антропологи. При Моск. держ. ун-ті є Ін-т антропології і Антропологічний музей, очолювані В. П. Якимовим. Цей ін-т видає журнал «Советская антропология». Серед укр. антропологів, що працювали в дожовтневий період, треба назвати Ф. К. Вовка (1847—1918). Але він, сприйнявши некритично напрями зх.-європ. А., допустився у своїх працях істотних бурж.-націоналіст, помилок. З рад. укр. антропологів значні дослідження провели А. 3. Носов і Л. П. Ніколаєв.

Літ.: Антропологія. Річник Кабінету ім. Ф. К. Вовка, в. 1 — 4. К., 1928—30; Підоплічко І. Г. Походження людини в світлі науки. К., 1958; Бунак В. В., Нестурх М. Ф., Рогинский Я. Я. Антропология. М., 1941; Рогинский Я. Я., Левин М. Г. Основы антропологий. М., 1955.

«АНТРОПОЛОГІЯ» — щорічник Кабінету антропології АН УРСР. Видавався в Києві 1928—30; вийшло з друку 4 в Крім матеріалів з антропології, в «А.» опубліковано статті про дослідження археол. пам'яток епохи первіснообщинного ладу, а також статті про наслідки вивчення палеоліту та неоліту на Україні за перше десятиріччя Радянської влади.

АНТРОПОМЕТРІЯ (грец. ανθρωπος — людина, μετρεω — міряти) — один з основних методів антропологічного дослідження, який полягає у вимірюванні тіла людини та його частин з метою встановлення вікових, статевих, расових та ін. особливостей фіз. будови. В залежності від об'єкта дослідження розрізняють соматометрію (власне А.), тобто вимірювання живої людини, краніометрію — вимірювання черепа, остеометрію — вимірювання кісток скелета. До А. відносять також антропоскопію — якісну (описову) характеристику форм частин тіла, форми голови, рис обличчя, пігментації шкіри, волосся, райдужної оболонки очей і т. д. Потреба в антропометрич. дослідженнях зумовлюється великою мінливістю розмірів тіла людини. Межі коливання розмірів людей однієї як.-н. групи, як правило, заходять за межі коливань розмірів людей ін. групи. Це т. з. трансгресивна мінливість, яка зумовлює необхідність кількісних визначень. Результати антропометрич. вимірів порівнюються за спеціально розробленими правилами, що грунтуються на принципах варіаційної статистики.

Для антропологіч. досліджень користуються спеціальними інструментами: товстотним, ковзним і координатним циркулями, мандибулометром, металевим складаним антропометром Мартіна, спеціальними остеологія, дошками.

Антропометрич. методи мають велике значення в прикладній антропології. Рад. антропологами доведено, що в оцінці фіз. розвитку людини велику роль відіграють спеціально розроблені шкали, які грунтуються на емпірич. вивченні зв'язку між ознаками. За цим принципом Ін-т антропології Моск. держ. ун-ту розробив нові стандартні моделі (зро-стовики), які забезпечують відповідність предметів широкого вжитку до реальних типів будови тіла людини.

АНТРОПОМОРФІЗМ (грец. ανθρωπος — людина, μορφη — вигляд, форма) —уподібнення будь-чого до людини або перенесення її фізичних та інтелектуальних властивостей на тварин, рослини, речі та явища навколишнього світу. А. властивий донауковому світоглядові людей; він лежить в основі майже всіх релігій, що уявляють богів у людській подобі.

А. був грунтом для стародавньої поезії і народної творчості в цілому. Риси А. проявляються в образному мисленні, в сучасному мистецтві й літературі, напр. в байках, в казках, де часто різним тваринам і речам приписуються людські властивості.

АНТРОПОСОФІЯ (грец. ανθρωπος — людина і σοφια — мудрість) — релігійно-містичне віровчення, різновидність теософії. Засновник А. — реакційний нім. філософ-містик Рудольф Штейнер (1861—1925). Послідовники А. твердять, що в людині є особливі «надприродні якості», які дають їй можливість вступати в пряме спілкування з нібито існуючим світом духів. Останнім часом в бурж. країнах (особливо в Зх. Німеччині та США) А. знову починають посилено проповідувати реакційні ідеологи.

АНТРОПОСОЦІОЛОГІЯ — реакційне вчення, різновидність расизму. А. виникла в кінці 19 ст. і тоді ж зустріла рішучу відсіч прогрес, антропологів, але була відроджена нім. фашистами і сучас. англо-американ. расистами. За А., носіями «вищих» психіч. здібностей є «істинні арійці» — представники нордичної раси (див. Нордизм) Пн. Європи, що характеризуються довгоголовістю, світловолосістю, світлоокістю та ін. Короткоголові, темноволосі і темноокі люди є нібито «другосортними».

АНТРОПОХОРІЯ (грец. ανθρωπος — людина, χωρεω — іду рухаюсь) — перенесення насіння рослин людиною. А. відбувається звичайно несвідомо: з посівним матеріалом культурних рослин, при перевозках товарів і масовому пересуванні людей (під час війни, при переселенні). Нерідко рослини заносяться дуже далеко від місця свого первинного поширення. Так, під час підкорення Америки європейці занесли туди насіння подорожника, який прижився на новому материку (тубільці називали його «слідом білої людини»). Деякі бур'яни, навпаки, з Америки були занесені в Європу. Іноді під А. розуміють і свідоме поширення рослин людиною (інтродукція, акліматизація).

АНТРОПОЦЕНТРИЗМ (грец. ανθρωπος -людина і лат. centrum — центр) — різновидність телеології, антинаукове вчення, за яким людина нібито є центром і кінцевою метою всесвіту і створена богом «за своїм образом і подобою». Матеріалістична наука довела, що людина виникла природним шляхом внаслідок еволюційного розвитку організмів на Землі.

АНТУАН (Antoine) Андре (31. І 1858— 19. X 1943) — французький режисер, актор, критик. Очолював Вільний театр (1887—95), театр Антуана (1897—1906), театр «Одеон» (1906—14). А. обстоював принципи акторського ансамблю, прагнув до життєвої правди, але вдавався до натуралізму. А. ставив п'єси нових франц. драматургів і твори Л. Тол-стого, Тургенєва, Ібсена, Гауптмана. З 1914 А. — театр, критик; автор «Щоденників директора театру» (1939).

АНУБІС — один з восьми головних богів староєгип. міфології, син Озіріса, бог потойбічного світу. Вважався за супровідника душ померлих на той світ, на суд Озіріса. А. зображався у вигляді людини з головою шакала.

АНУРІЯ (грец. α — без і ονρον — сеча) — повне припинення сечовиділення. А. настає при захворюваннях, що перебігають з падінням серцевої діяльності і зниженням кров'яного тиску, при ураженні нирок (нефрит, отруєння сулемою), при механічних перешкодах для витікання сечі. А., що триває більше двох діб, спричиняється до уремії — отруєння організму шкідливими продуктами обміну. Лікування повинно бути спрямоване на усунення причин анурії.

АНУЧИН Дмитро Миколайович (8. IX 1843— 4. VI 1923) — російський рад. вчений — географ, антрополог, етнограф і археолог. З 1896 — академік. Протягом майже 40 років А. керував кафедрою географії Московського ун-ту. Створив при Московському ун-ті антропологічно-етнографічний музей. З 1890 президент Товариства любителів природознавства, антропології і етнографії. Для праць А. характерні матеріалістичне розуміння природи та глибокий історизм. А. підкреслював тісний зв'язок географії з господарським розвитком країни, але переоцінював роль географіч. середовища в розвитку суспільства. Важливою працею є «Рельєф поверхні Європейської Росії в послідовному розвитку уявлення про нього» (1895), в якій значна увага приділяється рельєфу України. Після Великої Жовтн. соціалістичної революції А. брав активну участь в організації науково-краєзнавчих установ. В. І. Ленін відзначав А. як видатного географа, вважаючи, що він може взяти участь у складанні першого радянського Великого атласа світу. А. вніс великий вклад в антропологію, яку розвивав з позицій дарвінізму. Займався проблемою походження людини та людських рас. У статті «До антропології українців» А. розкритикував і засудив націоналістичні погляди Ф. К. Вовка, який безпідставно намагався доводити наявність різких антропологічних відмін між росіянами та українцями. Багато працював А. в галузі археології.

АНФАНТЕН Бартелемі-Проспер (1796 — 1864) — французький утопіст-соціаліст. 1821 — 23 перебував у Росії. Повернувшись до Франції, А. брав участь у таємних т-вах, що вели боротьбу з режимом Реставрації. Познайомившись з Сен-Сімоном (1825), А. став його послідовником, особливо захоплювався ідеєю «нового християнства». 1830—32 А. очолював сен-сімоністську громаду, поступово перетворивши її на чисто реліг. секту. А. вороже ставився до респ. і особливо революц. робітничого руху. Після розпаду громади став пропагандистом ідеї бурж. пром. розвитку і посідав керівні пости на капіталістич. підприємствах

АНФЕЛЬЦІЯ (Ahnfeltia) — рід червоних водоростей класу флоридових (Florideae). Слань 10—20 см довж., нитковидна, хрящувата, рясно дихотомічно розгалужена, тем-вочервоного, часто майже чорного кольору Відомо 4—5 видів. Найбільш поширена А. складчаста (A. plicata). Росте в холодних морях і океанах у прибережній зоні. В СРСР з неї добувають агар-агар.

АНХІЗ — у греко-римських переказах дарданський цар, батько Енея — героя Троянської війни і засновника римської держави; персонаж поеми «Енеїда» Вергілія і травестійної однойменної поеми І. Котляревського.

АНХІНГА (Anhinga) — рід птахів род. змієшийкових ряду пеліканоподібних. Див. Змієшийка.

АНХІТЕРІЙ (Anchitherium) — вимерлий трипалий представник род. конячих (Equidae), предок справжніх коней, досягав розмірів поні, жив у міоценову епоху в Європі, Азії і Пн. Америці. А. був об'єктом відомих досліджень В. О. Ковалевського щодо еволюції конячих. Рештки А. знайдено в середньоміоценових відкладах Пн. Кавказу і в Казахстані, а на Україні — в середньосарматських відкладах Жовтокам'янки Дніпроп. обл. і в кучурганських відкладах Одеської області.

АНЦЕНГРУБЕР Людвіг (29. XI 1839— 10. XII 1889) — австрійський письменник, драматург. Н. у Відні. Працював у книгарні, був актором мандрівної трупи, журналістом. У драмах реалістично змальовував життя селян та ремісників, гостро засуджував клерикалізм і бюрократизм: «Священик з Кірх-фельда» (1870), «Селянин-кривоприсяжник» (1871), «Хробак сумління» (1874), «Четверта заповідь» (1878). Використав форму віденської народ, п'єси — «фольксштюк». Написав роман «Пляма ганьби» і кілька збірок оповідань.

АНЦИЛОВЕ МОРЕ (Анцилове озеро) — холодноводний басейн, який існував на місці Балтійського моря в голоцені (перед Літоріновим морем, змінивши Іолдійове море). А. м. на Пн. і Сх. було ширше, ніж Балтійське м. В глинястих відкладах А. м. є численні залишки прісноводної фауни, зокр. молюска анцилюса (Ancylus fluviatilis), звідки й назва А. м., запроваджена Мунте 1895.

АНЧАР (Antiaris) — рід деревних рослин род. шовковицевих (Moraceae). Відомо 16 видів, пошир, в Сх. Індії та на о-вах Малайського архіпелагу. Всі види А. містять отруйні алкалоїди, але особливо отруйне упас-дерево (A. toxicaria) з о. Ява. Його молочним соком тубільці з давніх часів користувалися для отруєння стріл. Думка про те, що це дерево отруює навіть повітря навколо себе, неправильна. О. С. Пушкін у вірші «Анчар» використав перекази про це дерево.

АНШЛІФ (нім. Anschliff — відточування) — препарат мінералу, гірської породи чи скам'янілості з одною полірованою поверхнею. А. використовується при вивченні напівпрозорих та непрозорих рудних мінералів під мікроскопом у відбитому світлі. Часто при дослідженні А. застосовують реакцію травлення. Останнім часом вивчення А. провадять в інфрачервоному промінні.

«АНШЛЮС» (нім. Anschluss — приєднання) — політика насильственого загарбання Австрії. Проводилась нім. імперіалізмом з кінця першої світової війни і особливо після встановлення 1933 фашистської диктатури, при підтримці австр. фашистів. 15. III 1938. після окупації австр території, Гітлер при потуранні США, Англії і Франції, що прагнули спрямувати нім. агресію проти СРСР,оголосив приєднання Австрії до Німеччини. Визволення Австрії 1945 привело до відновлення її незалежності. Державний договір, підписаний у Відні 15. V 1955, заборонив приєднання Австрії до Німеччини.

АНЮЙ ВЕЛИКИЙ І МАЛИЙ — дві праві притоки р. Колими, що впадають в неї одним гирлом. Довж. В. Анюю — 683 ямс, М. Анюю — 718 км. Басейн річок лежить у гірській місцевості, вкритій тундровою рослинністю. В пониззі судноплавні. Багаті на рибу.

АНЬДУН (Дадунгоу) — місто на Пн. Сх. Китаю, в пров. Ляонін.'Порт на р. Ялу-цзяні, за 24 км від її гирла. 360 тис. ж. (1953). Важливий торг. центр і вузол шляхів сполучення з Кореєю. Пром-сть лісообробна, целюлозна, шовкова, алюмінійова

АНЬХОЙ — провінція на Сх. Китаю, в пониззі рр. Хуайхе і Янцзи. Пл. 146 тис. км². Нас. 30,3 млн. чол. (1953). Адм. центр м. Хефей (Лучжоу). Великі міста: Аньцін, Бенпу, Уху. Пн. ч. А. — продовження Сх.-Китайської низовини; центр, ч. — погорбована рівнина, яку перетинає хребет Хуайяньшань (1860 лі), пд. А. — нагір'я. Клімат помірний, мусонного типу. Пересіч. т-ра січня 4-1°, липня +28°. Опадів 700—1100 мм на рік. Найбільші ріки Янцзи і Хуайхе. Багато озер, найбільші — Хунцзеху і Чаоху. Грунти на рівнині алювіальні. Ліси займають 16% території. А. — один з головних с.-г. районів країни. Основна галузь с. г. — землеробство. Гол. культури: рис, пшениця, соя, бавовник, рапс, чай, тютюн. Щодо збору чаю, рапсу і тютюну А. займає одне з провідних місць в Китаї. За роки народ. влади виконано великий комплекс робіт по регулюванню течії р. Хуайхе та збільшенню площ зрошуваних земель (до 90% всієї орної землі в 1959). Швидко розвиваються гірнича пром-сть (видобування вугілля в Хуайнанському родовищі, заліз. руди в Мааньшані, мідної руди в Тунгуаньшані та Аньціні, алунітів у Луцзяні), металургійна пром-сть (Мааньшаньський металург. комбінат, Тунгуаньшаньський мідеплавильний комбінат), маш.-буд., текст., паперова, харчова пром-сть. Осн. вид транспорту — водний (70% вантажообороту). Протяжність залізниць 703 км.

АНЬЦІН (Хуайнін) — місто на Сх. Китаю, в пров. Аньхой. Порт на р. Янцзи. 105,3 тис. ж. (1953). До 1953 — центр пров. Аньхой. Пром-сть текст., харч., гірнича; виробництво чаю, паперу, китайської туші.

АНЬШАНЬ — місто на Пн. Сх. Китаю, в пров. Ляонін. 620 тис. ж. (1956). Великий центр важкої пром-сті. Найбільший в країні металургійний комбінат (4,5 млн. т сталі, 1958), що працює на базі багатих місцевих родовищ заліз. руди. Заснований комбінат у 1916, за роки народ. влади повністю реконструйований. Важке машинобудування, хім. промисловість.

АОМИНЬ (Макао) — колонія Португалії на невеличкому півострові в гирлі р. Сіцзяну (Пд.-Китайське м.). До складу колонії також входять невеликі о-ви Тайпа та Цзюао (Колоан). Пл. 16 км². Нас. бл. 200 тис. чол. (1958), майже всі — китайці. Адм. центр— м. Аоминь (167 тис. ж.). В 1557 А. був орендований у Китаю Португалією з умовою збереження за Китаєм суверенних прав на п-ів. Але згодом Португалія відмовилась сплачувати оренду і з 1874 проголосила А. своєю колонією. Трудящі А неодноразово виступали проти колонізаторів. Найважливіші галузі господарства — рибальство та рибна пром-сть. Невеликі сірникові, цементні та ін. підприємства. Значення А. як торг. порту зменшилось у зв'язку з конкуренцією Сянгану (Гонконгу).

АОМОРІ — місто в Японії, на Пн. о. Хонсю, адм. центр префектури Аоморі. 183,7 тис. ж. (1955). Лісопром., транспорт, і торг, центр. Залізнич. станція, порт, зв'язаний залізнич. поромом з портами Хакодате і Муроран (о. Хоккайдо). Машинобудування. Рибальство.

АОРИСТ (грец. αοριστος — неозначений)— дієслівна форма, властива стародавнім мовам (грец., старослов., старорус. та ін.), яка виражала минулу дію без вказівки на її тривалість. У старослов. і старорус. мовах А. утворювався перев. від основи інфінітива за допомогою суфікса -х-: бы-ти, бы-х (я був). Самостійною формою дієслова минулого часу А. виступає у пд.-слов. мовах та у серболужицькій (зх.-слов. мові). Сліди А. залишилися в окремих зх.-укр. говірках.

АОРСИ — велике сарматське плем'я, що на рубежі н. е. населяло степові простори від Дону до Аральського м., де воно було сусідом хорезмійців. Пізніше А. увійшли в об'єднання аланів. За свідченням античних авторів, у руках А. були стародавні торг. шляхи з Пн. Причорномор'я на Кавказ, в Середню Азію, Індію та Китай.

АОРТА (грец. αορτη) — головна поздовжня судинна магістраль тіла. Безхребетні тварини мають 2—4 А., сполучені між собою бічними судинними дугами. У риб, що мають 2 А.. кров від серця надходить по черевній А. до зябер, звідки по спинній А. та її відгалуженнях розходиться по всьому тілу Наземні хребетні мають одну аорту. А. птахів та ссавців являє собою головну артерію великого кола кровообігу. У людини А. починається від лівого шлуночка серця, при виході з серця колбо-подібно розширюється; в цьому місці А. має З клапани півмісяч. форми, що перешкоджають поверненню виштовхнутої крові до серця. Від серця А.

Аорта людини: 1 — висхідна А., 2 — безіменна артерія; 3 — ліва загальна сонна артерія; 4 — ліва підключична артерія; 5 — дуга А.; 6 — грудна А.; 7— черевна А.; 8 — права і ліва клубові артерії.

піднімається вгору (висхідна А.), після чого загинається дугоподібно назад (дуга А.) і на рівні 4-го грудного хребця переходить у низхідну А. (грудна, а нижче діафрагми — черевна А.). На рівні 4—5-го поперекового хребця низхідна А. розділяється на праву та ліву загальні клубові артерії, які переходять у стегнові. Від дуги А. відходять безіменна, ліва загальна сонна та ліва підключична артерії; від грудної А. — міжреберні та ін. артерії; від черевної А. — черевна, брижові, ниркові та ін. артерії.

АПАНАСЕНКО Йосип Родіонович (16. IV 1890—5. VIII 1943) — рад. військ. діяч, генерал армії. Член ВКП(б) з 1918. Н. в селі Митрофановському (тепер Апанасівське) на Ставропольщині. В громад. війну — організатор і командир партизанських загонів та Північно-Благодарненської сел. д-зії. В 1-й Кінній армії — командир кав. бригади і д-зії. Після закінчення Військ. академії командував кав. дивізією і корпусом, був командуючим військовим округом, командуючим Далекосхід. фронтом. 1943 А. — заст. командуючого Воронезьким фронтом. Нагороджений багатьма орденами СРСР 5 серпня 1943 загинув у бою під Бєлгородом. Пам'ять А. увічнено спорудженням пам'ятника в Бєлгороді.

АПАРАТНЕ ПРЯДІННЯ — система прядіння, яка застосовується для виготовлення пряжі низьких номерів (товстої) з нерівномірних за довжиною і тонкістю волокон, а також з коротких волокон і відходів виробництва та сумішей різних волокон.

Пряжа, виготовлена апаратним способом, відрізняється рихлістю і пухнатістю, що необхідно для вироблення повстяноподібних (суконних), начісних (бумазейних, байкових) та інших видів тканини. Див. Прядіння.

АПАСІОНАТО (італ. appassionato — пристрасний) — 1) Емоційно-збуджений характер виконання муз. твору. 2) «Апасіоната» — фп. соната Бетховена (№ 23, ор. 57, 1804) — улюблений твір В. І. Леніна.

АПАСТАМБА ЗАКОНИ — збірник заповідей, ритуалів і звичаїв Стародавньої Індії, складений, за переказами, в 4 ст. до н. е. мислителем Апастамбою. А. з. містять відомості про найхарактерніші риси рабовласницького суспільства Індії кінця 4 ст. до н. е., зокрема про систему варн (станів), регулюють відносини між членами різних варн.

АПАТИТ (грец. απαταω — обманюю) — мінерал з групи фосфатів [Ca₅(PO₄)3 F, Cl]; частіше зустрічається фтор-апатит, часом F (або Cl) заміщується на CO₃, SO₄, OH та ін. Кристали мають форму 6-гранних призм, табличок, голок; безбарвні, зеленуваті, жовтуваті, блакитні; блиск скляний, на зломі— жирний, тв. 5, пит. в. 3,2. Зустрічається також у вигляді зернистих мас; у такій формі разом з нефеліном утворює величезне Хібінське родовище в Мурманській обл. А. є гол. складовою ч. фосфоритів, великі родовища яких встановлені в різних р-нах СРСР, в т. ч. на Україні (Придністров'я, Харківщина та ін.). Хібінські апатити і почасти фосфорити є осн. сировиною для виробн. штучних фосфатних добрив, а також фосфору та його сполук.

Літ.: Ферсман А. Е. Апатит, его месторождения, геохимия, запасы и экономика. В кн.: Хибинские апатиты, т. 3. Л., 1931; Бушинский Г. П. Апатит, фосфорит, вивианит. М., 1952.

АПАТРИДИ (аполіди) — особи, що не мають громадянства. Див. Безгромадянство.

АПЕКС (лат. apex — верхівка) — точка на небесній сфері, в напрямі до якої рухається Земля або Сонце (Сонячна система). А. руху Сонця (Сонячної системи) відносно навколишніх зір визначається статистич. обробкою видимих рухів зір; він знаходиться в сузір'ї Геркулеса. А. руху Землі навколо Сонця переміщається протягом року, залишаючись у площині екліптики.

АПЕЛЛЕС (Απελλης) — видатний старогрецький живописець 2-ї пол. 4 ст. до н. е. Придворний художник і друг Александра Македонського. Особливість живопису А.— витонченість та граціозність. Крім портретів, А. створив ряд картин; найвизначніша зображала богиню Афродіту, коли вона виходить з моря і викручує волосся. Твори А. не збереглися.

АПЕЛЯЦІЯ (лат. appellatio — звернення) — діюча в бурж. судочинстві форма оскарження судових рішень до вищестоящого {апеляційного) суду. Апеляц. суд проводить у межах скарги повторний розгляд справи по суті з участю сторін; він може залишити попереднє рішення суду в силі або ухвалити нове. А. відмінна від касації — іншої форми оскарження в бурж. судочинстві, яка має місце тільки при формальних порушеннях закону. В А. відбиті негативні риси бюрокра-тич. бурж. судочинства: вона затягує суд. розгляд, дослідження доказів відбувається в гірших умовах, ніж у суді першої інстанції. Рад судочинство від А. відмовилося.

АПЕЛЬСИН (Citrus sinensis) — вічнозелене плодове дерево роду цитрус, родини рутових, вис. 6—12 м. Походить з Пд.-Сх. Азії. Має круглу компактну крону. Листя з округлою основою і загостреною верхівкою. Плоди кулясті або овальні, іноді з зачатковим плодом на верхівці; забарвлення від світложовтого до майже червоного; соковиті, кислосолодкі плоди містять цукри (до 9%), лимонну кислоту (до 2,5%), вітаміни А, В і С; використовуються свіжими і переробленими (соки, варення, джем, цукати). Із шкірки добувають ефірну апельсинову олію (до 2%). Доросле дерево дає до 300—500 і більше плодів. Промислова культура А. розвинута в Італії, Іспанії, США, Греції та в ін. країнах. В СРСР А. культивують на чорноморському узбережжі на Пд. від Сочі.

АПЕНДИКС, червоподібний відросток (лат. appendix — придаток) — кінцева частина сліпої кишки людини та деяких тварин. Довжина А. у людини здебільшого коливається в межах 2—20 см, діаметр — З—7 мм; найчастіше А. знаходиться в здухвинній ділянці живота справа. Зовні А. вкритий очеревиною (іноді — лише наполовину). Стінка А., крім очеревини, складається з таких шарів: підочеревинного, м'язового, підслизового (багатого на лімфоїдні елементи) та слизової оболонки, що вистилав його

Апельсин: 1 — гілка з плодом; 2 — поперечний розріз плода.

порожнину. Щодо очеревини розрізняють внутрішньо- та позаочеревинне розміщення А. Запалення А. викликає хворобу апендицит.

АПЕНДИКУЛЯРІЇ (Appendiculariae) — клас підтипу покривників (Tunicata). Невеличкі вільноплаваючі тварини морського планктону Тіло А. складається з тулуба, оточеного драглистим «будиночком», і хвоста, що підтримується хордою. Живляться А. дрібними організмами, які разом з водою за-ганяюгь хвостом в отвір на передньому кінці «будиночка». Виходить вода крізь отвір на задньому кінці. А. періодично скидають «будиночки» і утворюють нові В Чорному м. відомий один вид А. — Oicopleura cophocerca.

АПЕНДИЦИТ — захворювання, що зумовлюється запаленням апендикса — червоподібного відростка сліпої кишки; спричиняється мікроорганізмами (гол. чин. — кишковою паличкою, стафілококом, стрептококом), які проникають в стінку відростка здебільшого з порожнини кишечника (рідше потрапляють з крові або лімфи) Захворювання на А. і лікування його завжди привертало увагу вітчизн. хірургів. Великий вклад в цю справу внесли рос. і укр. хірурги О. О. Боб-ров, І. І. Греков, С. І. Спасокукоцький, М. М Волкович та ін.

За перебігом А. поділяється на гострий і хронічний Приступ гострого А. починається найчастіше раптово; з'являється більш або менш різкий біль у верхній ділянці живота або біля пупка (згодом біль переміщується в праву здухвинну ділянку живота). Нерідко виникають нудота і блювання. Випорожнення найчастіше затримується. Внаслідок подразнення нервів очеревини виникає захисне напруження м'язів живота — спочатку в правій здухвинній ділянці, а потім і поза нею. Легке натискування на стінку живота рукою і швидке відняття її спричиняє різкий біль (симптом Щоткіна — Блюмберга). Т-ра тіла трохи підвищується або залишається нормальною, пульс частішає, кількість лейкоцитів у крові збільшується При наявності таких ознак потрібний негайний лікарський нагляд. Категорично забороняється застосовувати проносне, клізми та болезаспокійливі засоби. Лікування гострого А. — виключно хірургічне (негайна операція — видалення червоподібного відростка) При своєчасному проведенні ця операція звичайно не супроводиться ускладненнями; якщо її не зробити вчасно, може статись змертвіння або прорив відростка, що нагноївся, з дальшим розлитим запаленням очеревини (перитоніт) Ознакою хронічного А. є постійний ниючий біль в правій здухвинній ділянці живота, розлади діяльності кишечника та ін.

Літ..: Волкович Н. М. Аппендицит. К., 1926; Кримов О. П., Крамаренко Ю. Ю. Спеціальна хірургія. Вид. 2. К., 1948; Ковтунович Г. П. Диагностика и лечение аппендицита. «Новий хирургический архив», 1957, № 4; Бржозовский А. Г. Частная хирургия. Изд. 3. М., 1954.

АПЕННІНИ — гірська система в Італії. Становить кістяк Апеннінського п-ова. На Пн. Зх. сполучається з Альпами, на Пд. Сх.—з Калабрійськими горами. Довж. бл. 900 км, шир. — до 100 км. Інколи до А. відносять гори Калабрії і навіть Сіцілії, і тоді довжина їх відповідно збільшується до 1100 і 1500 км. Макс. вис. А. 2914 м (гора Корно в масиві Гран-Сассо-д'Італія). Власне А.

утворені гол. чин. з мезозойських, палеогенових і неогенових пісковиків, глин та вапняків, які були зім'яті в складки в процесі альпійської складчастості. Найтиповіші для А. ландшафти середньовисотних гір з м'якими схилами та округлими вершинами. Є численні виходи мінеральних джерел та родовища будівельного і виробного каменю. На нижніх схилах збереглися зарості вічнозелених чагарників, гаї вічнозелених дубів та середземноморських сосен. Вище — каштанові, дубові, букові та ялино-смерекові ліси, здебільшого вирубані. Дуже поширені культурні ландшафти: на нижніх схилах виноградники, оливкові та цитрусові насадження, вите — ниви і пасовиська.

АПЕННІНСЬКИЙ ПІВОСТРІВ — півострів у Пд. Європі. Пл. 149 тис. км², шир. 130— 300 км. З материком Європи з'єднується Паданською рівниною, одмежованою на Пн. Альпами. Омивається із Зх. Тірренським м., з Пд. — Тонічним м., з Сх. — Адріатичним м. Має багато зручних гаваней. В рельєфі переважають молоді складчасті гори (Апенніни) та горбасті передгір'я. Місцями зустрічаються старі масиви (Калабрія) та вулканічні форми (діючий вулкан Везувій, Флегрейські поля). Часті землетруси. Клімат субтропічний середземноморський. Рослинність нижніх ділянок — вічнозелені ліси та чагарники, више — широколисті та хвойні ліси. Корисні копалини — ртуть, боксити, пірит, мармури.

АПЕРТУРА (лат. apertura — отвір) — діючий отвір оптичної системи, який визначається розмірами лінз або діафрагм. Кут 2м

(мал.) між променями, що проходять через крайні точки вхідної зіниці, наз. кутовою А.,ап віті м, де п — показник заломлення середовища, в якому міститься предмет, наз. числовою А. Вона визначає кількість діючого світла, яскравість зображення і роздільну вдатність приладу. Напр., умовою роздільності мікроскопа є рівн. d = 0,61 λ : n sin u, де λ — довжина хвилі променів, що освітлюють предмет, d — відстань між двома ледве роздільними точками предмета.

АПЕТИТ (лат. appetitus — прагнення) — відчуття потреби в їжі. Механізм виникнення А. складний, він залежить як від безумовних рефлексів на їжу, так і від численних умовних. А. визначається багатьма факторами. Значною мірою А. залежить від психіч. діяльності людини. Добрий А. є одним з істотних показників норм, життєдіяльності організму і водночас, як показали дослідження І. П. Павлова та його учнів, важливою передумовою її. А. слід відрізняти від відчуття голоду, що зумовлюється збіднінням організму на необхідні для його життєдіяльності речовини. При більшості захвор. А. знижується, але іноді він буває хворобливо підвищеним (деякі нервово-психічні захворювання, діабет, ожиріння) або спостерігається хворобливий потяг (зокрема, при вагітності) до вживання в їжу незвичайних речовин — крейди, деревного вугілля.

АПІС — в староєгип. релігії священний бик, якого обоготворили в Мемфісі бл. 3600 до н. е. Бика взагалі шанували в Єгипті як найкориснішу для людини тварину. А., як і Озіріс, вважався втіленням сил родючості.

АПЛІКАТА (лат. applicata — прикладена) — одна з декартоиих координат точки у просторі.

АПЛІТ (грец. απλους — простий) — магматична жильна дрібнозерниста порода, що складається виключно з світлозабарвлених мінералів того ж складу, що й глибинна порода, з якою А. пов'язаний. Здебільшого А. пов'язаний з гранітом, хоч може зустрічатися з діоритом (діоритовий А.), сієнітом (сієнітовий апліт).

АПМУ (Асоціація пролетарських музикантів України) — муз.-громадська організація, що існувала в 1928—32. Ідеологічно і організаційно зв'язана з РАПМ. Об'єднувала частину укр. рад. композиторів, музикознавців і муз. педагогів. АПМУ допустила ряд значних помилок. Ап-мівці заперечували значення муз. класичної спадщини, культивували адміністрування та групівщину. АПМУ була ліквідована в зв'язку з постановою ЦК ВКП(б) від 23. IV 1932 «Про перебудову літературно-художніх організацій».

АПНОЕ (грец. απνοια — відсутність дихання)— тимчас. припинення дихальних рухів, зумовлене гальмуванням дихального центра, розташов. в довгастому мозку, найчастіше — внаслідок посиленої вентиляції легень (після посиленого довільного або штуч. дихання). Це призводить до збідніння крові на вуглекислоту, яка подразнює дихальний центр. А. може бути викликане також збудженням чутливих нервових закінчень легень, кровоносних судин, шкіри та ін. А. припиняється при відновленні нормального вмісту вуглекислоти, а також при нестачі кисню в крові.

АПОГЕЙ (грец. απογειος — далекий від Землі) — 1) Точка орбіти Місяця або штучного супутника Землі, найбільш віддалена від її центра. 2) (Перен.) — вищий ступінь, найбільше піднесення, розквіт (напр., А. слави, А. могутності).

АПОКАЛІПСИС (грец. αποκαλυψις — відкриття, одкровення), «Одкровення Іоанна Богослова» — остання книга Нового завіту. А. написаний бл. 69 н. е. і є найдавнішим твором християнської л-ри. Провіщаючи «кінець світу», «друге пришестя Христа», «тисячолітнє царство боже» після «страшного суду», А. відбиває наївні фантастичні погляди ранніх християн на довколишній світ. А. — зразок містично-релігійної мішанини, яку Т. Г. Шевченко дуже влучно назвав «боговдохновенной галиматьей». Віддавна служителі реліг. культу використовують А. для залякування віруючих моторошними картинами майбутнього, змальованими в апокаліпсису.

«АПОКРИСИС» (грец. αποκρισις — відповідь) — видатний антиуніатський полемічний твір 16 ст., виданий 1597 польською і 1598 староукраїнською мовою під назвою «Апокрисис албо отповедь на книжкы о соборе берестейском...» Невідомий автор «А.», що заховався під псевдонімом Христофора Філалета (можливо, це був Христофор Бронський) піддає гострій критиці положення Брестської церковної унії 1596, виступає проти католиків та уніатів, які утискували православних, нищівно викриває єпіскопів-зрадників, папську курію та єзуїта П. Скаргу. Автор «А.» застерігає, що польсько-шляхетська політика соціального і національно-релігійного гноблення призведе до «внутрішньої війни», до народного повстання. «А.» мав велику популярність, був поштовхом до розвитку полемічної л-ри і сприяв піднесенню визвольного руху на Україні і в Білорусії.

АПОКРИФИ (грец. αποκρυφος — таємний, прихований) — релігійно-легендарні твори, які не визнавались церквою канонічними й заборонялися. У ранні часи християнства А. називалися твори, зміст яких був недоступний для неосвічених людей. Пізніше в число цих творів проникли критичні вчення опозиційних антицерковних груп, що нерідко виражали ідеї пригноблених народних мас. Щоб запобігти користуванню ними, церк. вселенські собори затверджували списки (т. з. індекси) заборонених книг. За часів феодалізму А. були досить поширені в європ країнах, зокрема в Росії і на Україні Найдавніші відомі А. з'явилися в Київ Русі в 11—12 ст. Апокрифічна література весь час збагачувалася і мала вплив на рос. і укр. писемну та усну л-ру, зокрема на «Повесть временных лет», твори укр. письменника 17 ст. І. Галя-товського, «Енеїду» І. Котляревського, поезії С. Руданського. І. Франко збирав і вивчав апокрифи

Літ.: Франко І. Апокрифи і легенди з українських рукописів, т. 1—5. Львів, 1896—1910.

АПОЛЛІА АПОЛОГІА (грец. απολεγω — перестаю, припиняю і απολογια — захист, виправдання) — короткий опис православного собору, що відбувся в Києві 1628 в зв'язку з антиправославною «Апологією» Мелетія Смотрицького. В присутності Смотрицького «Апологія» була проклята, а сам автор публічно зрікся її. Книга надрукована в 1628, очевидно, в Києві.

Літ.: Славянские книги кирилловской печати XV- XVIII вв ,К., 1958.

АПОЛЛІНЕР (Apollinaire) Гільйом (літ. псевд. Вільгельма-Аполлінарія Костровицького; 1881—1918) — французький поет, художник і критик, представник декадентської течії франц. літератури 20 ст. Поезія А., незважаючи на декадентський характер, свідчила про визначний поетичний хист автора, мала вплив на буржуазну літературу 20 ст., особливо на сюрреалістів.

АПОЛЛОН — в грец. міфології бог світла, сонця, син Зевса і Латони, брат-близнюк Артеміди Культ А. — один з найдавніших і найпоширеніших у Греції та Римі. Спочатку А. був богом скотарства й землеробства, пізніше — покровителем переселенців, мистецтва й муз, богом лікування та ін А. зображували прекрасним юнаком з луком або лірою в руці.

АПОЛЛОН (Parnassius apollo) — великий денний метелик род парусникових (Papilionidae) Основний колір молочний, задні крила круглі з червоними «очками». Зустрічається в горах Європи й Сибіру, а на рівнині — спорадично в деяких місцях Європ. частини СРСР, зокрема на Україні (Карпати, Київське Полісся). Гусінь живе на заячій капусті й молодилі.

АПОЛЛОНІЙ ДІСКОЛ — грецький граматик Александрійської школи 2-ї половини 2 століття, відомий дослідник грец. мови, а також упорядник граматики. Його праці мали вплив на розвиток мовознавчої науки в Європі та за її межами. З творів А. Д. збереглися: «Про займенник», «Про прислівник», «Про сполучник», «Про синтаксис».

Літ.: Grammatici Graeci, vol. 1. Apollonii Dyscoli. Comp Schneider R. et Uhlig G. Lipsiae, 1878; Античные теории языка и стиля. М.—Л., 1936.

АПОЛЛОНІЙ ПЕРГСЬКИЙ (Ανολλωνιος ο Περγαιος; 3 ст. до н. е.) — старогрецький математик, представник Александрійської школи. Осн. твір «Про конічні перерізи» містить систематич. виклад теорії т. з «конічних перерізів», тобто кривих еліпса, параболи й гіперболи. В творі «Про дотикання» А. П. розв'язав відому геом. задачу: побудувати коло, яке дотикається трьох інших кіл чи трьох прямих або проходить через три дані точки. Для обчислення планетних орбіт А. П. створив теорію епіциклів.

АПОЛЛОНІЙ РОДОСЬКИЙ (бл. 295—215 до н. е.) — старогрецький поет і граматик епохи еллінізму. Н. в Александрії Відав Александрійською б-кою. Пізніше жив і працював на о. Родос. З граматич. і поетичних творів А. Р збереглися лише незначні уривки й поема «Аргонавтика» — кращий зразок «ученої» епічної поезії александрійського періоду, що мала великий вплив на римську поезію, зокрема на Вергілійову «Енеїду».

АПОЛОГ (грец. απολογος — оповідання) — повчальне алегоричне оповідання, притча. За жанровими ознаками А. тотожний з байкою. Цей термін вживається стосовно до античної і стародавньої східної байки. Твори байкарів нового часу вже не називають апологом.

АПОЛОГЕТ (грец. απολογεομαι — захищаю) — запальний прихильник якоїсь ідеї, напряму, вчення Спочатку А. називали захисників християнського богослов'я і релігії; у переносному розумінні —беззастережні захисники і вихвалячі певних ідейних течій або систем Сучасні А імперіалізму — праві соціалісти та ін. ревізіоністи марксизму-ленінізму — марно намагаються довести, що бурж. лад є найкращою формою організації суспільства

АПОЛОГІЯ (грец. απολογια — виправдання, вихваляння) — промова або письмовий твір на захист якоїсь особи або думки, теорії. Відомі з давніх часів А. Сократа, Апулея. Багато апологетичних творів написано на захист християнства в перші століття н. е. (Тертулліан, Оріген та ін.) Термін А широко використовувався в укр полемічній л-рі 16—17 ст Тепер цей термін для визначення окремого літ жанру не вживається.

АПОМІКСИС (грец. απο - поза і μιξις— сполучення, змішування) — розмноження рослин без статевого процесу На відміну від нестатевого розмноження, при А зберігаються статеві органи, іноді недорозвинені. У вищих рослин розрізняють кілька типів А.: 1) Партеногенез — утворення зародка з незаплідненої яйцеклітини 2) Апогамія — розвиток зародка з будь-якої клітини статевого покоління (напр., у папоротей — з клітин заростка, у покритонасінних рослин — з синергід або антипод зародкового мішка). 3) Апоспорія — паргеногенетичний або апогамний розвиток зародка, поєднаний з утворенням статевого покоління у вищих спорових рослин або зародкового мішка у покритонасінних рослин не із спори, а із соматичних клітин. 4) Адвентивна ембріонія— утворення зародка з соматичних клітин насінного зачатка з вростанням його в зародковий мішок.

АПОМОРФІН — блювотний засіб, похідне морфіну. Діє безпосередньо на блювотний центр головного мозку, збуджуючи його. Застосовується гол. чин. при отруєннях у тих випадках, коли неможливо зробити промивання шлунка, а також при лікуванні алкоголізму Вводиться у водному розчині підшкірно, рідше приймається всередину.

АПОНЕВРОЗ, сухожильне розтягнення (грец. απονευρωσις) — сухожилля, яким широкі м'язи прикріплюються до кісток або ін. тканин. У людини А. є в ділянці долоні, підошви, волосистої частини голови та ін. Іноді терміном А. позначають щільну фасцію.

АПОПЛЕКСІЯ, апоплектичний інсульт, «удар» (грец. αποπλησσω — уражаю ударом) — хворобливий стан, що настає внаслідок крововиливу в головний мозок або під оболонки мозку. Хворий раптово втрачає притомність, лице його стає багрово-червоним або, навпаки, блідим; дихання хрипляче, часте, пульс уповільнений, напружений; часто буває блювання, іноді криваве; сечовиділення й випорожнення затримане або стає мимовільним; зіниці на світло не реагують. Такий стан триває від кількох годин до 2—3 діб і іноді закінчується смертю. Тонус м'язів і рефлекси спочатку знижені, пізніше підвищуються. А. призводить до паралічу половини тіла або окремих кінцівок, паралічу лицьового нерва (перекривлення рота), розладів чутливості, зору, слуху, до порушення мови. А. настає при підвищеному кров'яному тиску, при атеросклерозі, на грунті сифілітичних уражень судин головного мозку, при травмах тощо. Іноді крововилив відбувається при просочуванні крові крізь непошкоджену стінку судин. Кров, що вилилась з судин, здавлює мозкову тканину, яка пізніше руйнується. Безпосередньою причиною А. найчастіше є фізичне або емоційне напруження. Лікування — повний спокій, вдихання кисню, призначення серцевих засобів та засобів, що знижують кров'яний тиск. Лікування наслідків А. — масаж, гімнастика, фізіотерапія.

АПОРАЙС (Aporrhais, син. — Chenopus) — рід черевоногих молюсків. Раковина веретеноподібна, з 5—10 оборотами, устя видовжене, губа зовнішня; розростаючись, вона утворює у дорослих особин лопаті, які в сукупності з устям нагадують ступню водоплав. птаха. Сучасні види живуть в Середземному морі та Атлантичному океані. У викопному стані А. відомі з Середземноморської провінції починаючи з юри, в УРСР — з канівської світи Подніпров'я та міоцену зх. областей.

АПОРІЯ (грец. απορια — безвихідність) — за формальною логікою — утруднення в міркуванні, яке уявляється непереборним. В античній філософії широко відомі А. Зенона Елейського в поняттях руху, простору і часу. Всі А. зумовлені об'єктивною суперечністю буття і можуть бути подолані тільки матеріалістичною діалектикою.

АПОСТЕРІОРНЕ ЗНАННЯ (лат. a — від і posterior — наступний) — знання, набуте з досвіду, з практики. А. з. є протилежністю т. з. апріорному знанню.

АПОСТОЛ Данило Павлович (1654—1734) -миргородський полковник [1683—1727], гетьман Лівобережної України [1727—34], один з визначних діячів укр. козацької старшини кін. 17 — поч. 18 ст. Походив із значного укр. старшинського роду великих землевласників Апостолів, які майже 80 років (1659— 1736) тримали в своїх руках полковницький уряд у Миргородському полку (Павло, Данило, Павло Апостоли). А. був талановитим військовим керівником. Брав участь у походах проти турків і татар в кін. 17 — на поч. 18 ст. У Північній війні відзначився в битві під Ерестфером (1701), Варшавою (1705). А. належав до укр. старшини, яка твердо трималася союзу з Росією. В 1708 у війні з Швецією зрадник І. Мазепа силою примусив А. приєднатися до Карла XII, але через три тижні А. повернувся в рос. армію і очолив козацькі полки в боротьбі проти швед, загарбників Пізніше брав участь у перс, поході 1722. Популярність А. серед укр. старшини і вірність Росії сприяли тому, що з відновленням гетьманства 1727 його обрано гетьманом Лівобережної України. Проте влада гетьмана була обмежена.

Літ.: Історія Української РСР, т. 1. К., 1955; Шутой В. Народна війна на Україні проти шведських загарбників у 1708—1709 рр. К., 1951; Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник, т, 1. К., 1908.

АПОСТОЛ Павло Данилович (р. н. невід. — п. 1736)— миргородський полковник (1727—36). Син гетьмана Д. Апостола. Здобув освіту в одному з пансіонів Петербурга. А.—автор «Щоденника» (травень 1725—травень 1727), написаного франц. мовою, який переклав і видав рос. мовою О. М. Лазаревський «Щоденник» А.— важливе джерело для вивчення соціально-економічної історії Лівобережної України. В бою з турками під Козловом (Євпаторія) А. смертельно поранено.

Літ.: Марченко М. І. Українська історіографія (з давніх часів до середини XIX ст.). К. 1959: Модзалевский В. Л. Малороссийский родословвик, т. 1, А—Д. К., 1908.

«АПОСТОЛ» — перша друкована книга на Україні. Виданий у лютому 1574 Іваном Федоровим у Львові. В основному повторює моск. вид. «А.» 1564 шрифтом, композицією набору і оформленням (прикраси, ініціали, заставки тощо). Однак в укр. першодруку є ряд відмінностей та нововведень: деякі додаткові гравюри, зокрема друкарська марка Івана Федорова, що складається з двох частин: ліворуч — герб м. Львова, праворуч — знак самого першодрукаря та герб Г. Ходкевича; зміни в гравюрному зображенні апостола Луки, а також досить цікава післямова, в якій Іван Федоров розповідає про історію львівської друкарні і свою працю книгодрукаря Львівський «А.» являє собою велику наукову й істор. цінність як первенець

«Апостол». Видання 1574.

книгодрукування на Україні і як наочне свідчення рос.-укр. культурних взаємин.

Літ.: Крип'якевич І. П. Зв'язки Західної України з Росією до середини XVII ст. К., 1953; Попов П. М. Початковий період книгодрукування у слов'ян. К., 1958.

АПОСТОЛИ (грец. αποστολος — посланець) — мандрівні проповідники перших віків християнства; іноді були організаторами і духовними наставниками місцевих християнських громад. Поступово представники християнської церкви, з метою пропаганди християнського вчення, почали фабрикувати «послання», приписуючи їх різним міфічним А. В 2 ст. н. е. були складені євангелії з їхнім міфом про «земне життя» боголюдини Христа. В них розповідається і про те, що Ісус Христос з великої кількості своїх послідовників вибрав 12 найкращих учнів — А., яких послав проповідувати своє вчення. Всі євангельські А., як і Ісус Христос, — особи вигадані, міфічні.

АПОСТОЛІКИ (апостольські брати) — селянсько-плебейська єретична секта Пн. Італії 2-ї пол. 13 — поч. 14 ст. Своєю метою А. ставили здійснення соціальної рівності і знищення церк. ієрархії. Боролись проти засилля світських і церк. феодалів. Католицька церква жорстоко розправилася з апостоліками.

АПОСТОЛОВЕ (до 1923 — с. Покровське) — місто, центр Апостолівського р-ну Дніпропетровської обл. УРСР. Залізнич. вузол. Засноване на поч. 18 ст. З 1939 — селище міськ. типу, з жовтня 1956 — місто. 12,5 тис. ж. (1959). В А. — цегельний та маслоробний з-ди, залізнич. майстерні, комбінат пром. і прод. товарів, міжрайонна машиноремонтна майстерня, РТС, елеватор, лісорозсадник. 2 середні, восьмирічна, музична школи, 2 школи робітн. молоді, Будинок культури, 4 клуби, 4 б-ки. В р-ні вирощують озиму пшеницю, соняшник, кукурудзу. Садівництво. Велика рогата худоба, свині, вівці, птахівництво. На території р-ну родовища будматеріалів (граніт, вапняк, мер-гель), бурого вугілля.

АПОСТОЛОВО-НІКОПОЛЬСЬКА ОПЕРАЦІЯ 1944 — операція військ 3-го (командуючий — ген. армії Р. Я. Малиновський) і 4-го (командуючий — ген. армії Ф. І. Толбухін) Українських фронтів у районі Нікополя і Апостолового по розгрому 6-ї нім. армії і ліквідації нім. плацдарму на лівому березі Дніпра. Наступ рад. військ почався 30 січня в умовах бездоріжжя, викликаного раптовою відлигою і дощами. Переборюючи жорстокий опір ворога, війська фронтів прорвали багатотраншейну укріплену оборону противника на Пн. Сх. від Кривого Рога і на Пн. від Нікополя, 5 лютого оволоділи важливим залізнич. вузлом Апостолове і 8 лютого — м. Нікополем. Навально просуваючись вперед, рад. війська до 16 лют. вийшли на р. Інгулець, а 22 лют. оволоділи значним пром. центром України — м. Кривим Рогом. З розгромом 6-ї нім. армії, що мала 20 посилених д-зій, і ліквідацією оперативного плацдарму на лів. березі Дніпра було зірвано плани гітлерівського командування, яке хотіло завдати удару в напрямі Мелітополя, тобто в тил рад. військам, шо готувалися до операції по визволенню Криму, а також було створено вигідні умови для наступальних операцій по визволенню Правобережної України.

АПОСТРОФ (грец. αποστροφος — звернений набік) — знак, за допомогою якого в укр. мові відокремлюються йотовані голосні літери від попередніх губних приголосних та «р», напр. м'язи, бур'ян. А. також позначають пропущену кінцеву голосну попереднього слова перед початковою голосною наступного слова або розділяють приголосну префікса від кореня слова, напр.: «Всіх панів до 'дної ями» (П. Тичина). У фонетич. транскрипції А. позначається пом'якшення приголосних — д'ад'ко (дядько).

АПОТЕЦІЙ (грец. αποτηκη — комора) — форма плодового тіла сумчастих грибів — дискоміцетів і дискоміцетних лишайників. А. має звичайно блюдцеподібну форму, а спороносний шар (гіменій) розташований на його поверхні. Сумки гіменію мають циліндричну форму і активно викидають спори.

АПОФЕМА (грец. αποτιθημι — відкладаю)— 1) Довжина перпендикуляра, опущеного з центра правильного многокутника на будь-яку з його сторін. 2) У правильній піраміді А. — висота бічної грані.

АПОФЕОЗ (грец. αποθεωσις — обожування)—

1) Прославляння якоїсь особи або події.

2) Святкове завершення події. 3) Заключна урочиста масова сцена вистави або святкової концертної програми, в якій прославляється народ, герой або суспільна подія. В А. бере участь велика кількість дійових осіб. А. має монументальний характер, сповнений особливого піднесення, величі. Класич. зразок А. в рос. опері — заключна сцена опери Глінки «Іван Сусанін».

АПОФЕРМЕНТ (грец. απο — з, із і лат. fermentum — закваска) — білкова частина ферменту, що зумовлює його специфічність; активує його іншу складову частину — кофермент. Нестійкий до підвищеної температури.

АПОФІЗА, апофіз (грец. αποφυσις — нарост, відросток) — 1) Кінцева частина трубчастих кісток (без епіфіза), вирост, відросток хребця та ін. кісток. 2) Нижня безплідна частина коробочки деяких мохів. 3) Ромбічна площинка над потовщеним кінцем сім'яної луски соснової шишки. 4) Жилоподібне відгалуження магматичного тіла, що ввіходить в оточуючі гірські породи.

АППАЄВ Хасан Алійович (1902—37) — карачаївський рад. письменник, один з основоположників карачаївської л-ри. Член ВКП(б) з 1925. Н. в аулі Карт-Джурті у наймитській сім'ї. Автор відомого романа «Чорна скриня» (1932—36) — про життя та боротьбу свого народу під час Великої Жовтн. соціалістич. революції.

АППАЛАЧІ (від імені індіанського племені аппалачів) — гірська система на Сх. Пн. Америки, що простяглась з Пн. Сх. на Пд. Зх. на 2300 км. Складається з ряду поздовжніх паралельних хребтів середньою вис. 1000—1300 м. Окремі вершини понад 2000 м (г. Мітчелл, 2036 м). Сформовані А. в герцин-ську фазу складчастості. Гудзоно-Мохокська долина ділить А. на Північні і Південні. Пн. А. утворені переважно з метаморфічних та кристалічних порід, згладжені і сильно розчленовані долинами. Пд. А. вищі за Пн., збудовані переважно осадочними породами палеозою. Тут серед хвилястої підвищеної місцевості виділяються Камберлендські гори, далі на Сх. — Аллеганські гори (часто назва Аллегани поширюється на всю систему А.). А. багаті на корисні копалини. Відомі родовища залізної руди, кам. вугілля, нафти, природного газу, цинку, олова, бокситів, марганцю та ін. Клімат А. на Пн. помірно холодний. Атмосферних опадів випадає понад 1000 мм, пересіч. т-ра січня —6, —8°, липня + 16, +18⁰; на Пд. клімат помірно теплий, т-ра січня до +2°, липня +25°. Грунти переважно підзолисті і буроземні. Ліси — широколистяні й хвойні.

АППЕРЦЕПЦІЯ (лат. ad — до і perceptio — сприймання) — залежність сприймання від попереднього досвіду особистості. А. є виявом загального закону, за яким зовн. предмети і явища визначають зміст психічної діяльності, діючи через внутрішні суб'єктивні умови, що склалися в ході попереднього розвитку індивіда в результаті його взаємодії з середовищем. Сприймання залежить не тільки від об'єкта, а й від суб'єкта, від наявних у нього потреб, інтересів, уявлень, понять і т. п Безпосередні враження від об'єкта активізують певні сліди минулих вражень; вони включаються у склад попереднього досвіду, завдяки чому сприймання відбувається швидше, набуває вибірковості й осмисленості. А. знаходить своє пояснення в системній роботі кори великих півкуль головного мозку. Тим самим розкривається антинаук. характер ідеалістичних тлумачень А. як прояву активності якоїсь надприродної «душі» людини.

АППІАН (кін. 1 ст. — 70-і рр. 2 ст.) — історик Стародавнього Риму. Праця А. «Історія Риму» (24 книги) багата на фактичний матеріал. Збереглися також його історії воєн: громадянських, з Карфагеном, Сірією, Македонією, Лівією і в Іспанії К. Маркс і Ф. Енгельс цінили А. за те, що він відобразив класову боротьбу, ясно і виразно показав, що громад. війни в Римі велися за володіння землею.

АППІЙОВА ДОРОГА — споруда Стародавнього Риму. «Збудована з воєн, метою за наказом цензора Аппія Клавдія 312 до н. е.; дорога з'єднувала Рим через Капую з Брундізієм. Вздовж А. д. біля Рима до наших днів збереглися пам'ятники римського некрополя часів поганства і раннього християнства, дослідження яких дали цінний матеріал з історії культури античного Риму.

АПРАКСІН Федір Матвійович (1661 — 1728) — сподвижник Петра І, генерал-адмірал рос. військ, флоту. З 1700— нач. Адміралтейського приказу, з 1718 — президент Адміралтейств-колегії, з 1726 — чл. Верховної таємної ради. Брав участь у створенні Балт. та Азов, флотів. Командував військом та флотом під час Північної війни (1700—21). Командував флотилією в персидському поході (1722—23).

АПРЕТУВАННЯ ТКАНИН (франц apprêter — остаточно оздоблювати) — цикл прикінцевих оздоблювальних операцій, яким піддають тканини в процесі їх виробництва. Осн. операцією А. т. є просочення тканин спец, розчинами (апретами) з метою поліпшення їхнього зовн. вигляду і надання їм особливих властивостей відповідно до їх призначення. В результаті апретування тканини стають приємними на дотик, м'якими, еластичними, блискучими або матовими, водонепроникними або вогнестійкими, немнуч-кими, довговічними і т. ін. Найчастіше апретування роблять крохмальним клейстером або тваринним клеєм (кістковим або міздряним). Такі апрети надають тканинам жорсткості, пружності і гарного вигляду, але вони дуже нестійкі і після прання зникають, внаслідок чого зовн. вигляд тканин різко погіршується. Тому рад. хіміки-текстильники розробили багато незмивних апретів різного призначення. Для пом'якшення тканин, збільшення їхньої пружності застосовують апрети з жировими речовинами (маслами, милами) і з гігроскопічними (гліцерином, патокою, кухонною сіллю). Для надання тканинам водонепроникності застосовують препарати, які заміщують гідрофільні групи целюлози гідрофобними (апрети текстин, салан та ін.). Ними обробляють тканини спец, призначення: брезенти, намети, плащові тканини.

В апрети для вогнестійкої обробки тканин додають розчинне скло або різні мінеральні солі. Бавовняні та віскозні тканини апретують різними штучними смолами. Апретування трикотажного полотна і трикотажних виробів провадять в основному переліченими засобами.

Літ.: Копьев А. А. Несмываемый аппрет. М., 1947; Абрамов С. А. Отделка трикотажних изделий М., 1957.

АПРИЛОВ Василь (21. VII 1789—2. X 1847) — болгарський громадсько-політичний діяч, педагог і письменник. Дитячі роки провів у Росії, де здобув освіту. Деякий час жив на Україні. Повернувшись у Болгарію, приєднався до над.-визвольного руху, прагнув піднести народну освіту. 1835 разом з Н. С. Палаузовим заснував у Габрові першу в країні народну школу, за зразком якої відкривались пізніше всі болгарські школи. А.— автор ряду пед. праць: «Болгарські книжники, або якому слов'янському племені власне належить кирилівська азбука» (1841), «Думи про теперішню болгарську освіту» (1847) та ін.

АПРІОРНЕ ЗНАННЯ (лат. a — від, prior — попередній) — знання, яке нібито з самого початку притаманне свідомості. А. з. — антинаукове поняття ідеалістичної філософії, яке означає знання, що грунтуються на абстрактних міркуваннях, не спираючись на досвід і практику. Апріоризм — специфічна риса філософії І. Канта. Матеріалістична філософія відкидає ідеалістичні твердження про апріорне знання.

АПРОБАЦІЯ польова — метод польової оцінки сортових посівів с.-г. культур з метою встановлення придатності врожаю насіння для посіву. При А. п. агроном-апробатор визначає процент рослин, які за морфол. і біол. ознаками належать до даного сорту, ураженість рослин хворобами, забур'яненість, домішку культурних рослин, а також перевіряє виконання правил насінництва. Для сортової насінної кукурудзи обов'язковою є ще й амбарна апробація. На посіви, визнані за сортові, видається господарству акт апробації. Крім польових культур, методом А. п. оцінюються також овочеві, плодові та ягідні культури. В УРСР сортова оцінка методом А. п. провадиться з 1924.

Літ.: Польова апробація сортових посівів. В кн.: Загальна селекція і насінництво польових культур. К., 1952; Руководство по апробации сельскохозяйственных культур, т. 1—2, изд. 5. М., 1947—49, т. 3—4, изд. 3. М.—Л., 1949—50.

АПРОКСИМАЦІЯ (лат. approximare — наближати) — наближене вираження одних математичних об'єктів іншими, простішими, напр. кривих ліній — ламаними, ірраціональних чисел — раціональними, неперервних функцій — многочленами і т. д. А. присвячені окремі розділи сучасної математики, напр. діофантові наближення — А. ірраціональних чисел раціональними, наближення та інтерполяція функцій — А. неперервних функцій алгебраїчними і тригонометричними многочленами.

АПСІШУ Екабс (літ. псевд. Яунзема Яніса; 8. XII 1858—10. VI 1929) — латиський письменник. Родом з хутора Каланьги Валкського повіту. По закінченні семінарії вчителював. В оповіданнях «Волосний суд» (1885), «Багата рідня» (1886) та ін. правдиво відобразив безпросвітне життя латис. селян. У 90-х рр. А. в своїй творчості відходить від реалізму.

Тв.: Избранное. Рига, 1954.

АПТЕКА (грец. αποθηκη — комора) — мед.-сан. заклад, що виготовляє і відпускає ліки за рецептами, продає готові лікувальні засоби, які дозволено відпускати без рецепта, лікувальні мінер, води, перев'яз, матеріали, предмети догляду за хворими та інші мед. вироби. Заклади типу А виникли в країнах стародавнього світу (Китай, Єгипет. Індія, Греція, Рим). Вперше про А. в Росії згадується в л-рі 15 ст. В Києві перша А. була відкрита 1715. До Великої Жовтн. соціалістич. революції на Україні були переважно приватні А., які постачалися гол. чин. з-за кордону. 1919—20 в УРСР А. було націоналізовано. За роки Рад. влади мережа А. на Україні збільшувалась (з 1067 А. в 1913 до 2419 в 1941) Одночасно створювалась потужна мед. промисловість. Під час тимчасової окупації України в період Великої Вітчизн. війни фашистами було знищено 1807 А., причому завдано збитків на 290 млн. крб. В післявоєнні роки кількість А. в УРСР щороку зростала: 1945 працювало 1843 А., 1955—2849, 1958—3007. Крім госпрозрахункових А., які відпускають медикаменти за плату, при лікарнях працюють А. закритого типу (1958 таких А. в УРСР було 562). В УРСР А. підпорядковані Гол. аптечному управ. М-ва охорони здоров'я.

Літ.: Аптечное дело в Украинской ССР. К., 1958.

АПТЕКЕР Герберт (н. 1915) — прогресивний історик і громад. діяч США. Комуніст. Написав ряд праць з історії: «Негри в громадянській війні» (1938), «Документальна історія негритянського народу в Сполучених Штатах» (1951) тощо. В праці «Лауреати імперіалізму» (1954) викриває бурж. фальсифікаторів історії. 1959 вийшов 1-й том його 12-томної історії США — «Колоніальний період». А. — редактор теоретичного журналу Компартії США «Політікл афферс» («Political Affairs»).

АПТЕКМАН Йосип Васильович (18. III 1849—1926) — народник, один з організаторів «Землі і волі». 1879 приєднався до «Чорного переділу» і редагував його однойменний орган. 1880 засланий в Якутію на 5 років, потім виїхав за кордон. Повернувшись 1889, працював земським лікарем. В 1905 за заклик до збройного повстання був заарештований. У 1906—17 перебував в еміграції. Після повернення в Росію активної участі в політ. житті не брав. А. автор книг «Товариство „Земля і воля" 70-х рр.» (П., 1924), вперше опублікованої 1906—07, і «Чорний переділ» (1923).

АПТСЬКИЙ ВІК І ЯРУС — пізній вік ранньокрейдової епохи крейдового періоду. Провідними скам'янілостями А. я. є амоніти: Parahoplites melchioris, Acanthoplites tobleri, Cheloniceras subnodosocostatum, Deshayesutes deshayesi, деякі белемніти та ін. Відклади А. я. поширені в СРСР — на Далекому Сході, Памірі, в Урало-Ембинському р-ні, на Копет-Дагу, Кавказі, Поволжі та в Пд. Україні (Крим) ; в Пн. Америці, Зх. Європі. За місцем першого опису цих відкладів в околицях м. Апта (Франція) походить і назва, запроваджена 1842 А. д'Орбіньї.

АПУЛЕЙ (Apuleius) Люцій (бл. 125—180)— римський письменник. Родом з Пн. Африки. З багатьох віршів, прозових творів, ораторських промов і науково-філософських трактатів А. до нас дійшло лише кілька. Найвідо-міший роман — «Метаморфози» («Золотий осел») — мав значний вплив на європ. л-ру. В ньому поєдналися реалістичні й сатиричні картини життя з еротикою, фантастикою, містикою, характерними для рабовласницького суспільства часів занепаду. В романі багато вставних новел, з яких одну — про Амура і Псіхею використали європ. поети, художники, композитори. Укр. мовою її переклав І. Франко.

АПУЛЕЙ САТУРНІЙ Луцій (р. н. невід.— п. 100 до н. е.) — римський політ. діяч, відомий оратор. Очолював політ, угруповання популярів, яке захищало інтереси плебсу. 103 до н. е. А. С, обраний народ, трибуном, провів законопроекти про зменшення цін на хліб, про надання землі ветеранам і організацію колоній в провінціях. А. С. убили оптимати.

АПУЛІЯ — істор. область на Пд. Сх. Італії. Включає провінції Барі, Бріндізі, Лечче, Таранто і Фоджа Пл. 19,4 тис. км², нас. 3,4 млн. чол. (1957). Більша частина А. — горбаста рівнина (плато Ле-Мурдже), на Пн. гірський масив Гаргано (1056 лі). Клімат — середземноморський. Річок мало. В посушливих р-нах — вічнозелені чагарники. А. — аграрний р-н з великим поміщицьким землеволодінням. Дає ¹/2 збору оливків у країні, бл. ¹/₄збору тютюну і винограду. З зернових сіють пшеницю, ячмінь і овес. В центр. ч. розвинуте вівчарство. А. багата на боксити (щорічний видобуток — бл. 300 тис. т). Розвинута харчова і легка пром-сть, а також переробка нафти, судно- і машинобудування (мотори і с.-г. машини). В Таранто військ.-морська база і арсенал. Гол. порти: Бріндізі, Барі, Таранто.

АПУРЕ — річка у Венесуелі, ліва притока р. Оріноко (Пд. Америка). Довж. 1580 км. Бере поч. в Кордільєра-де-Меріда. Судноплавна на 1400 км.

АПУХТІН Олексій Миколайович (27. XI 1841—29. VIII 1893) — російський поет. Н. в м. Болхові на Орловщині. З 1859 друкувався в «Современнике», хоч і не поділяв революц.-демократич. напряму журналу. В пізніших поетичних творах «Божевільний», «Рік у монастирі» (1883), повісті «Архів графині Д.» (1890) виявилися занепадницькі настрої. Чимало віршів А. («Пара гнідих», «Мухи») покладено на музику.

АПШЕРОНСЬК — місто, центр Апшеронського р-ну Краснодарського краю РРФСР. Розташоване на р. Пшесі (бас. Кубані). Залізнич. станція. 29,9 тис. ж. (1959). Лісова пром-сть, авторемонтний та ін. з-ди, фруктопереробний комбінат. У районі — видобування нафти і газу.

АПШЕРОНСЬКИИ ВІК І ЯРУС — найпізніший вік пліоценової епохи неогенового періоду. 6 спроби відносити А. я. до антропогену. Провідними окам'янілостями А. я. є двостулкові молюски: Apsheronia propinqua, Didacna intermedia, Dreissensia latro та ін. Відклади А. я. поширені в Прикаспійській низовині, частково на Пн. Кавказі, в Закавказзі, на Апшеронському п-ові (звідки й назва, введена М. П. Барботом де-Марні та С. Є. Симановичем 1891). На сх. узбережжі Чорного моря відклади А. я., очевидно, синхронні відкладам гурійського горизонту.

АПШЕРОНСЬКИЙ ПІВОСТРІВ — п-ів на Каспійському узбережжі Кавказу, вдається в море на 60 км. Поверхня рівнинна, місцями слабо погорбована. Вис. 50—165 м. Багато грязьових вулканів. На А. п. одне з найбагатших в СРСР родовищ нафти. На А. п. столиця Аз. РСР — м. Баку.

АР (франц. are від лат. area — площа) — метрична міра площі. Один А. = 100 м² = = 10 дкм² = 0,01 га.

«АРА» («American Relief Administration»— «Американська адміністрація допомоги») — урядова організація США, створена 1919 під керівництвом Г. Гувера. Офіц. її завданням було подання допомоги європ. країнам, які потерпіли під час першої світової війни. «А.» використовувалась для зміцнення економіч. і політич. позицій США, для боротьби з революційним рухом і Рад. Росією. За Ризьким договором з РСФРР (20.VIII 1921) і Московським — з УРСР (10.1 1922) «А.», вже як неурядова орг-ція, в зв'язку з тяжким продовольчим становищем в ряді районів була допущена на рад. територію (гол. чином на Поволжя, в Катеринославську, Донецьку, Київ., Одес, Харк. губ. і Крим). Оскільки створений на території Рад. Росії апарат «А.» в ряді випадків використовувався для підтримки контрреволюційних елементів і шпигунства, її діяльність в СРСР в червні 1923 було припинено. Незабаром «А.» перестала існувати.

АРАБАЖИН Костянтин Іванович (2. І 1866 — серпень 1929) — російський і український літературознавець, письменник. Н. в Каневі в дворянській родині. Закінчив Київський ун-т. Перебував у дружніх взаєминах з І. Франком, М. Павликом, Лесею Українкою, М. Драгомановим. Автор праць про М. Лєрмонтова, Л. Толстого, М. Горького, статей в рос. і укр. періодичних виданнях «Новая жизнь», «Зоря», «Діло».

АРАБАТСЬКА ЗАТОКА — затока Азовського м. між пн. берегом Керченського п-ова та Арабатською стрілкою. Глиб. А. з. 8—9 м. Довж. 22 км, шир. між мисом Казантип та Арабатською стрілкою 40 км. У А. з. розташована рибальська пристань Кам'янське.

АРАБАТСЬКА СТРІЛКА — піщана коса, що відділяє Сиваш (Гниле море) від Азовського м. Довж. А. с. — 112 км, шир. від 270 м до 7 км. На Пн. протокою Тонкою А. с. відділяється від материка. У північній, більш підвищеній і широкій частині А. с. розташовані озера Чокракське і Генічеське; в останньому добувають сіль. Вздовж А. с. проходить шлях з Генічеська на Керченський півострів.

АРАБЕСКИ (італ. arabesco — арабський)— складний орнамент з геометричних фігур і стилізованих рослинних мотивів, куди часом включаються каліграфічні східні написи. Набув поширення в мистецтві арабів та ін. народів Близького і Середнього Сходу. В переносному значенні А. застосовуються до літ. творів, («Арабески» М. В. Гоголя).

АРАБИ — народності, основне населення Марокко (7,5 млн.), Алжіру (8,5 млн.), Тунісу (3,5 млн), Лівії (1,1 млн.), ОАР (27,2 млн.), Судану (6 млн.), Саудівської Аравії (6,8 млн.), Лівану (1,3 млн.), Іорданії (1,4 млн.), Іраку (4 млн.), Адену (0,7 млн.), Оману (480 тис), Кувейту (200 тис.) та ін. країн Пн. і Пн.-Зх. Африки та Передньої Азії. їх близько 80 млн. чол. Мова — арабська, семітської мовної підгрупи. Належать А. до індосередземноморської раси. Первісна батьківщина А. — Центр. і Пд. Аравія. Внаслідок араб. завоювань 7—8 ст. і розширення торговельних зносин А. розселились і по ін. країнах. У сучас. А. поряд з капіталістичними відносинами збереглись пережитки феодалізму і первіснообщинного ладу. Осн. заняття більшості А. — землеробство. Частина А.— бедуїни Лівії, Іорданії, Саудівської Аравії, Оману, Катару — займаються тваринництвом (верблюдоводством, вівчарством). Розвинуте виробництво вовняної пряжі, шкіряних і дерев'яних побутових речей. Частина А. ОАР, Алжіру, Іраку працюють у пром-сті. Кочові А. живуть у чотирикутних наметах. А. — мусульмани-суніти; у Ірані та Пн. і Сх. Іраку — шиїти, Саудівській Аравії — ваххабіти. У Лівані більшість А. — християни; у кочовиків ще сильний культ предків. А. — активні учасники національно-визвольного руху народів Азії і Африки, спрямованого проти імперіалістичного і колоніального гніту.

Літ.: Ковалівський А. П. Вивчення культури новітнього Єгипту в Радянському Союзі. «Учені записки Харківського університету», т. 89. Труди історичного факультету, 1957, т. 6.

АРАБІ-ПАША Ахмед (1842—1911) — керівник національно-визвольного руху в Єгипті 1879—82. Див Орабі-паша.

АРАБЛІНСЬКИЙ (Халафов) Гусейн Мамед огли (1881—7. III 1919) — азербайджанський актор і режисер. Н. в Баку в сім'ї моряка Сценічну діяльність почав 1905. На формування світогляду і творчого методу А. великий вплив мали революц події 1905—07. Улюблені образи А. — волелюбці, борці. Це — Фархад («Нещасний юнак» Ахвердова), Франц Моор («Розбійники» Шіллера). А. поставив основні драм, і оперні вистави в дореволюційному азербайджанському театрі. В 1919 А. вбитий найманцем мусаватистів.

АРАБСЬКА КУЛЬТУРА — культура, створена власне арабами на протязі їх історичного розвитку. Термін «Арабська культура» часом поширюють і на всі ті культури, що творилися в середні віки як арабськими народами, так і народами Близького і Середнього Сходу, Північної Африки і Південно-Західної Європи, які тоді перебували під владою або під безпосереднім впливом араб, халіфату. Спільною зовнішньою ознакою всіх цих культур була арабська мова. Араби творчо засвоїли культуру старод. світу — греко-еллінську, римську, єгипетську, арамейську, іранську, індійську і китайську, перейнявши її від завойованих або сусідніх народів 3 участю підлеглих їм народів — сірійців, персів, хорезмців (нині —узбеки і туркмени), таджиків, азербайджанців, берберів, іспанців (андалусців) та ін. араби зробили дальший важливий крок у розвитку загальнолюдської цивілізації.

Колискою А. к. була Зх., Центр. і Пн. Аравія. А. к. передувала культура населення Пд. Аравії, яке розмовляло сабейською мовою і мало свою писемність. А. к. зазнала як впливу цієї культури, так і культури областей

Передньої Азії та Єгипту, де частина арабів оселилася ще в стародавні часи, а також культури арамейського населення р-нів нинішніх Сірії, Лівану, Палестіни та Іраку. Десь у 4 ст. араби вже створили своє літерне письмо, що являло собою один із різновидів арамейського скоропису. В 7 ст. в Аравії утворилась араб. теократична держава, яка шляхом завоювань до серед. 8 ст. виросла у велику феод. імперію — араб. халіфат (див Багдадський халіфат), що до його складу, крім країн Арабського Сх., ввіходили Іран, Афганістан, ч. Серед. Азії, Закавказзя та Пн.-Зх. Індії, країни Пн. Африки і значна ч. Піренейського п-ова (Андалусія). Араб. феодали насаджували в завойованих країнах іслам і араб. мову. Частина завойованих ними країн була арабізована, інші зберегли свою культурну і мовну самостійність, проте араб. мова в цих країнах застосовувалась в науці, як латинь в серед.-віч. Європі. Центрами А. к. в різні часи були Дамаск, Багдад, Кордова (див. Мордовський халіфат), Каїр та ін. міста. В 9—10 ст., що характеризуються бурж. вченими як «епоха мусульманського Відродження», провідними центрами культури були Бухара і Хорезм.

Після розпаду халіфату (8—10 ст.) — цього штучного конгломерату народів з різним рівнем розвитку, що тримався гол. чин. військовою силою араб. завойовників, — розвиток А. к. в новоутворених араб. державах і культури визволених неараб. народів продовжувався під впливом зростання виробництва і обміну. Занепад А. к. почався в 16 ст. після завоювання більшості араб. країн турками. В 19—20 ст. гальмом розвитку культури арабських народів, що почала відроджуватись, стала західноєвропейська буржуазія, яка завоювала і перетворила на свої колонії країни Арабського Сходу. Під впливом Великої Жовтневої соціалістичної революції, внаслідок загальної кризи імперіалізму в арабських країнах почалось піднесення національно-визвольного руху за незалежність, а разом з тим почалось і відродження А. к. та дальший розвиток її в сучасних арабських країнах.

Арабська наука на початку своєї історії розвивалась під впливом старогрец. науки і під впливом та у взаємодії з сучас. їй високорозвиненою наукою народів Серед. Азії, Закавказзя, Індії, Персії, Єгипту, Сірії. Дальший розвиток араб. науки зумовлювався потребами виробництва і військової справи, якій арабські завойовники надавали великого значення. Араб. наука, як і А. к. взагалі, зосереджувалася в досить широкій на той час мережі освітніх закладів. Шкільна освіта виникла після араб. завоювань, коли араб. мова поширилась як мова адміністрації і релігії. Початкові школи при мечетях (мектеби або кюттаби) існували вже з 8 ст. З розвитком філологічних і природничих наук у Багдадському халіфаті, а потім і в інших араб. державах виникають наук.-навчальні центри: починаючи з 8 ст. граматичні школи у Басрі, Куфі та Багдаді. В 830 у Багдаді було створено академію «Дар аль-улюм» («Дім наук»). У 972 в Каїрі засновано університет аль-Аз-гар. Високого розвитку досягла освіта в ара-бо-піренейських землях. У 10 ст. у самій лише Кордові було 27 медресе, де викладали медицину, математику, астрономію, філософію. Історич. заслугою арабів є те, що вони, перейнявши досягнення науки античного часу, розвинули її далі і передали народам Заходу, ставши, т ч., ніби мостом між античністю і сучас. цивілізацією. Твори Евкліда, Архімеда і Птолемея стали відомі Зх. Європі завдяки арабам. Праця Птолемея «Мегале синтаксис» («Велика побудова») відома Зх. Європі в араб. перекладі як «Альмагест». Маючи уявлення про кулястість землі, араби 827 у Сірійській пустелі виміряли дугу меридіана для визначення розмірів земної кулі, виправили і доповнили астр. таблиці, дали назви багатьом зіркам (Вега, Альдебаран, Альтаїр) і т. д. У Багдаді, Самарканді і Дамаску існували обсерваторії. Запозичивши інд. цифрову систему, араб. вчені почали оперувати великими числами; від них пішло поняття «алгебра», вжите вперше узбецьким математиком аль-Хорезмі (780—847). В галузі математики аль-Батані (858—929) опрацював тригонометричні функції (синус, тангенс, котангенс), а Абу-ль-Вефа (940—997) зробив ряд визначних відкриттів у галузі геометрії та астрономії. Використавши праці Галена і Гіппократа, араб. вчені розвинули медицину, вивчили лікувальні властивості ряду мінералів і рослин. Ібн-аль-Байтар дав опис понад 2600 ліків і лікарських та ін. рослин в алфавітному порядку, в т. ч. бл. 300 нових. Мед. знання арабів були зведені в одне ціле хірургом госпіталю у Багдаді Мухаммедом ар-Разі (864—925) і ібні Сіно Абуалі (Авіценною; 980—1037), твір якого «Канон медицини» став настільною книгою зх.-європ. лікарів 12— 17 ст. Арабська офтальмологія мала близьке до сучас. уявлення про будову ока. Ряд відкриттів з фармакологічної хімії зробив алхімік Джабір Ібн-Хайян (8 ст.). Араби ознайомили народи різних країн, в т. ч. і Зх. Європи, з досконалими виробами з заліза, сталі, шкіри, вовни і т. д., запозичили у китайців компас, порох, папір, завезли до Зх. Європи коноплі, рис, тутовий шовкопряд, фарбу індиго; запозичили в Китаї і просунули далеко на Захід культуру бавовнику; вперше почали виробляти тростинний цукор, акліматизували велику кількість садових та с.-г. культур. Визначаючи місце А. к. в історії людства, Енгельс відзначав, що арабська наука дала людству десяткову систему числення, початки алгебри, сучас. написання цифр та алхімію. Значних успіхів було досягнуто в розвитку істор. і геогр. наук. Вакіді (747—823), Белазу-рі (9 ст.) написали історію перших завойовницьких походів арабів, а ат-Табарі (838—923), аль-Масуді (п. 956), Ібн-Кутейба (9 ст.) та ін. зібрали відомості з заг. історії та цінні дані про життя різних народів. Араб. вчені, мандрівники й купці залишили цікаві описи подорожей до Єгипту, Ірану, Індії, Цейлону, Індонезії, Китаю і країн Зх. та Сх. Європи, в яких є, зокрема, цінні відомості про життя і побут східних слов'ян (русів). У цих творах розповідається про слов'янські князівства Ку-явію (Київське), Славію (Новгородське) і Арта-нію; аль-Масуді згадує про князівство Астарбрана на чолі з Саклаїком, Дулеба з Вандж-Славою; пише про князівство Валінана (волинян) на чолі з Маджаком, якому корились слов'янські племена; наводить відомості про релігію слов'ян. Ібн-Фадлан, Ібн-Руста (Ібн-Даста) писали про побут, звичаї, одяг і за-

няття слов'ян. Ібн-Хордадбег описав шляхи, якими слов'яни добиралися до Серед. Азії і Багдада. Ібн-Якуб розповів про торгівлю східних слов'ян з ін. народами. Араб. автори подають відомості про походи слов'ян, напр. Святослава, проти хозарів і булгарів. Араби знали Київ під назвою Куяба або Куява. Купець Абу-Гамід, який тричі (1150—53) відвідав Київ («gurud Küjaw), розповідає про предмети торгівлі Київської Русі, грошові знаки (шкурки білок) і т. д. На підставі відомостей купців і мандрівників араб. вчені склали карту відомого їм світу. Слід відзначити, що поряд з достовірними відомостями в працях араб. вчених зустрічається чимало фантастичних вигадок.

Арабська філософія як одна з форм суспільної свідомості феод. епохи довгий час була тісно пов'язана з богослов'ям. З розвитком природничих і прикладних наук в ній почали зароджуватись матеріалістичні й атеїстичні тенденції. Першими, хто відходив від традиційного розуміння ісламу, були мутазиліти, які виступали проти догмату про приреченість і прагнули обгрунтувати реліг. догмати з точки зору розуму, виходячи з філософських положень деяких античних авторів. Разом з тим знайомство з творами Арістотеля, Платона та ін. сприяло відходу араб. філософії від традиційної догматики богослов'я. Підкреслюючи важливість точних наук і природознавства, аль-Кінді (800—879) критикував Коран і поклав початок використанню філософії Арістотеля для створення власних філософських систем. Видатний арабський мислитель Ібн-Рошд (Авероес; 1126—98) розвинув матеріалістичну тенденцію у філософії Арістотеля, відстоював думку про вічність світу, незнищуваність матерії та її руху, про смертність людської душі, заперечував можливість створення богом світу з нічого і т. п. Ібн-Баджжа (Авенпаце, п. 1138) стверджував значення розуму, підкреслюючи, що моральне, духовне вдосконалення проходить через наукове пізнання, і проповідував ідею створення ідеальної держави, в якій людина матиме всі можливості для вільного і всебічного розвитку. Значний вплив на розвиток арабської філософії справила творчість великого таджицького мислителя ібні Сіно Абуалі (Авіценни). Творчість Ібн-Рошда та інших відомих діячів арабської філософії сприяла розвиткові філософської думки народів Європи.

Арабська література. Художню араб. л-ру в перший, доісламський період (5— поч. 7 ст.) творили кочові племена арабів, а пізніше і арабізовані народи Спершу виникла проза— легенди, оповідання, пізніше — поезія; переходом до вірша була римована проза — «садж». Поетичні змагання допомогли виробити різноманітні складні віршовані форми. Осн. жанр поезії — касида. Традиція виділяє кілька видатних поетів доісламського періоду, авторів «муаллак» (нанизаних касид): Імруулькайс (п. бл. 530), Антара та ін. Головним твором часів встановлення ісламу є «священна книга» Коран, написана римованою прозою. В епоху Омейядського халіфату літ. центрами були Дамаск і Куфа. Найславніші поети цього часу: Ахталь (п. 710), який першим в араб. л-рі згадує про слов'ян; Джарір (п. 728) та сатирик Фараздак (п. 733). В містах розвивається життєрадісна поезія кохання. Омар Ібн-абу-Рабіа (п. бл. 719) з Мекки — перший араб. поет-городянин. У період від Аббасідського перевороту (750) до зруйнування Багдада монголами (1258) це місто було одним з значних осередків араб. культури. Араб. поезія, особливо придворна, наслідує класичні форми й мову бедуїнської поезії. Але виникає і нова за змістом та формою — міська поезія. її найвизначніший представник — Абу-Нувас. Поети «нового стилю» використовують нові віршовані форми і поетичні засоби [Абу-ль-Атагія (бл. 750—828) — перший філософ в л-рі; Абан Лахікі — поет-вільнодумець]. Перекладається багато творів з перс. л-ри, виникає своєрідна новела — макама. У 9— 10 ст. поширюються твори наук. характеру з вставними оповіданнями і віршами. В деяких є цікаві відомості про слов'ян та Сх. Європу, напр. в оповіданнях аль-Масуді (п. 956)— про храми слов'ян (можливо, в Прикарпатті); в «Книзі чудес Індії» та ін. творах зібрано багато оповідань про мандрівників по морю. Має певні художні якості і реалістич. опис подорожі Ібн-Фадлана на Волгу 921—922. З занепадом Іраку центром літ. життя стає Сірія, м. Халеб (Алеппо), де жили славетні поети: мандрівний панегірист і філософ Мутанаббі та поет-вільнодумець Абу-ль-Ала аль-Мааррі. Єгипет також стає видатним осередком л-ри. Тут створюються великі народні героїчні романи; в 14—15 ст. остаточно складається книга «Тисяча і одна ніч». Найвидатніший араб. поет мамлюкського Єгипту — Омар Ібн-аль-Фарід (1181—1235). В Пн.-Зх. Африці — видатний поет того часу Ібн-Гані (п. 993). Марокканець Ібн-Батута (1304— 77) описав подорож майже по всьому відомому тоді світі, зокрема по Криму і Волзі.

До араб. л-ри належить і л-ра Андалузії — араб. Іспанії, Португалії та Каталонії. Розквіт її припадає на 10—12 ст. Найвідоміші поети аристократич. кола — севільський халіф Мутамід (1040—95), його дружина Румейкія, Ібн-Аммар, лірик Ібн-Хамдіс (1055—1132). Пройнята «життєрадісним вільнодумством» літ. творчість арабів, як писав Ф. Енгельс, мала велике значення для європейського Відродження.

Після падіння Гранади (1492) та турецького завоювання більшості араб. країн араб. л-ра переживає період занепаду. В поезії панує формалізм, в прозі — компілятивність. Але з'являються і твори народ. мовою, з життя народу. В кін. 16 ст. в Сірії писав народ. мовою популярний поет Іса-аль-Газар. Можливо, що він є автором віршованої поеми про подорож на Україну і в Росію з патріархом Іоакимом IV (був у Львові 1585—86). Певне літ. значення має опис подорожі по тих же країнах Павла Халеписького та опис Грузії, складений його батьком патріархом Макарієм.

Арабське образотворче мистецтво. Найдав. пам'ятки належать до епохи рабовласницького суспільства. У 7—10 ст воно ще наслідує елліністичне, коптське, візант. і сасанідське мистецтво. Але вже в цей час розвивається прикладне мистецтво: з'являються художні тканини з тонким візерунком, вироби з бронзи, гірського кришталю, кераміка з кольоровими поливами, скло, різьблення по Дереву. Пам'яток монумент. живопису збереглося

Абдаллах Ібн-аль-Фадл. Виготовлення ліків. Мініатюра. 1222. Київський музей західного і східного мистецтва.

дуже мало: стінописи палаців у Сірії (Кусейр-Амра, 8 ст.) та Месопотамії (Самарра, 9 ст.). Найдавніші араб, мініатюри створені в Єгипті у 10—11 ст. В 13—14 ст. в Багдаді виникає школа мініатюри, в якій відчувається зв'язок з іранською мініатюрою монгольської епохи (один аркуш є у Київському музеї західного та східного мистецтва).

Арабська архітектура. До 2— 5 ст. н. е. відносяться рештки монументальних склепистих споруд у Хаурані (Сірія). В ранніх пам'ятниках араб. архітектури позначився вплив елліністично-римської, візантійської і сасанід-ської традицій, напр. палац 4 — 8 ст. у Мшатті (Іорданія), мечеть «Купол скелі» (691) в Єрусалимі (Палестіна). В 7—10 ст. створюється своєрідний тип колонної мечеті з прямокутним подвір'ям у центрі, оточеним багатонефними залами і галереями зі стрункими аркадами. До цього типу належать Велика мечеть у Дамаску (705), мечеть Амра в Каїрі (642). З 11 —12 ст. в араб. архітектурі великого значення набирає орнаментика, що вкриває будівлі зовні і всередині; широко застосовуються стилізовані рослинні, сталактитові, епіграфічні та літерні узори. З 13 ст. поширюються куполи як засіб перекриття будівель і важливий елемент архітектурної композиції. На Піренейському п-ові в 13— 14 ст. створюються чудові архітектурні споруди т. з. мавританського стилю, в якому араб. форми і декор поєднувалися з окремими зх.-європ. архітектурними мотивами. Визначними пам'ятниками цього стилю є замок Альгамбра в Гранаді (13—14 ст.) і палац Альказар в Севільї (14 ст.). Після завоювання араб. держав турками араб. архітектура зазнала впливу візантійського і турецького мистецтва. Напр., мечеть Мохаммеда Алі в Каїрі (1824—57).

Арабська музика. Відомості про стародавню араб. муз. культуру дуже бідні. Крім пісень праці, обрядових, побутових, військових, відомі караванні пісні (худа). Араб, музика одноголосна, мелодії багаті на мелізми, побудовані на 17-ступеневому звукоряді. Серед муз. інструментів головний — уд (рід лютні). Видатними представниками старод. муз. культури були: Джаміле (співачка), Ібрагім аль-Маусім (композитор і співак, п. 804), Зер'яб (співак, бл. 1-ї пол. 9 ст.) та ін. Муз. теоретики збирали пісенну творчість. Існували співацькі школи, де навчалися рабині.

А. к. завжди привертала до себе увагу європ. вчених, у т. ч. російських і українських. Відомості про А. к. йшли до Київської Русі спочатку через Візантію, а пізніше й безпосередньо з Араб. Сходу. В ранньому

середньовіччі на Україні були поширені оповідання про царицю Савську, «Каліла й Дім-на» під візант. назвою «Стефаніт та Інхілат», «Балачвар Будасар» (історія Будди) під назвою «Варлаам та Іосаф», книга «Рафлі» — переробка араб. «Рамлі» (ворожіння на піску). З розвитком раціоналізму у 15 ст. поширюються в староукр. перекладах твори араб. походження: повчальна книга «Таємниця таємниць» (в араб. л-рі приписувалась Арістотелю, а на Україні була відома під назвою «Аріс-тотелеві ворота») та «Логіка» араб. філософа аль-Фарабі (п. 950) в переробці Маймоніда (н. 1204).

Відомий також Коран, який належав проф. євр. мови Киево-Могилянської академії Симону Тудорському (переписаний 1682), — один з Коранів, які видавалися для мусульман-татар, переселенців до Білорусії. Для них під араб. текстом Корану араб. літерами писалися пояснення білоруською мовою. Іоанікій Галятовський писав полемічні твори проти ісламу. Один його трактат польською мовою «Мухаммедів коран» у 80-х рр. 17 ст. кілька разів видавався в Чернігові.

Завдяки подорожам сірійських арабів по Україні (патріархи Іоаким IV та Макарій) став можливим безпосередній культурний зв'язок з арабами-християнами. На поч. 18 ст. на кошти гетьманського уряду було видано Євангеліє араб. мовою. Мандрівник Василь Григорович-Барський (1701—47) знав розмовну араб. мову і дав цікаві відомості про араб. країни, де він довго жив. У 16 — 17 ст. до укр. мови ввійшло чимало араб. слів: майдан, кайдани, чайка (назва човна), кава (араб. «кагва»), нафта тощо. Г. Сковорода згадує в своїх творах вживані тоді привітання араб. мовою та пахощі «блаженної Аравії». С. Гулак-Артемовський у «Запорожці за Дунаєм» використав легенду про Гаруна ар-Рашіда з «1001 ночі». В новій укр. л-рі староараб. тематика знайшла свій відбиток у перекладах Л. Боровиковського, у поемі П. Куліша «Магомет і Хадіза», в художніх творах

І. Франка, Лесі Українки, А. Кримського та ін. Вперше на Україні араб. мову й л-ру викладав Б. Дорн у Харківському ун-ті (1829—32). Відомі праці професорів того ж ун-ту М. Петрова «Могаммед. Походження ісламу» (вид. 1865, 1869, 1882) та В. Надлера «Культурне життя арабів у перші століття гіджири (622—1100) та його виявлення в поезії і мистецтві» (1869) з численними перекладами зразків араб. поезії. Видатним дослідником араб. історії, культури, л-ри був акад. А. Кримський. Крім заг. оглядів та окремих досліджень, він дав численні переклади з араб. мови на укр. (починаючи з 1890 друкувалися в Галичині), писав літературні твори на араб. сюжети. Ряд праць з історії арабів та арабської л-ри належить А. П. Ковалівському, Т. Кезмі (1882—1958) та іншим.

Літ.: Енгельс Ф. Діалектика природи. К., 1953; Энгельс Ф. Борьба в Венгрии. В кн.: Маркс К. и Энгельс Ф. Сочинения, т. 6. М., 1957; Гафуров Б. Г. История таджикского народа, т. 1. М., 1955; Крачковский И. Ю. Избранные сочинения, т. 1—5. М.—Л., 1955—58; Бартольд В. В. Культура мусульманства. П., 1918; Бартольд В. В. Мусульманский мир. П., 1922; Всемирная история. В 10 т., т. 3—4. М., 1957—58; Крымский А. Е. История арабов и арабской литературы, светской и духовной, ч. 1 — 2. М., 1911—12; Крымский А. Арабская литература в очерках и образцах. М., 1911; Кримський А., Боголюбський О. До історії, вищої освіти у арабів та дещо про арабську Академію наук. К., 1928; Мистецтво країн ісламу. Каталог. Склала М. Вязьмітіна. К., 1930; Ковалевский А. П. Книга Ахмеда Ибн-Фадлана о его путешествии на Волгу в 921—922 гг. X., 1956; Гольдциэр И. Ислам. СПБ, 1911; Шуази О. История архитектуры, т. 2 [гл. 2]. М.„ 1937; Денике Б. Искусство Востока. Казань, 1923; Кверфельдт Э. К. Керамика Ближнего Востока. Л., 1947; Джазири Хамади. Арабская музыка. «Советская музыка», 1958, № 10; Kremer A. von. Kulturgeschichte des Orients unter der Chatifen, Bd. 1—2. W., 1875—77; Carra de Vaux B. Les penseurs de l'Islam, t. 1 — 5. P., 1921—26.

АРАБСЬКА ЛІГА (Ліга арабських країн) — об'єднання Іорданії, Іраку, Іємену, ОАР, Саудівської Аравії, Лівану, Лівії, Судану, Марокко і Тунісу з метою зміцнення співробітництва, захисту суверенітету і незалежності араб, країн. А. л. утворена 1945 на конференції в Каїрі. Керівний орган А. л. — Рада ліги, в якій кожна держава має один голос. Англія намагалась використати А. л. як знаряддя своєї політики на Близькому Сході. З 1953 А. л. відіграє певну роль у боротьбі проти колоніальної політики зх. держав у країнах Араб. Сходу, хоч в ній і відбувається внутрішня боротьба.

АРАБСЬКА МОВА — найпоширеніша з семітських мов, належить до південної галузі цієї мовної групи; мова арабських народностей. А. м. розмовляють бл. 80 млн. чол. у Зх. Азії (Ірак, Сірія, Ліван, Іорданія, Іємен, Саудівська Аравія), у Пн. і Пн.-Сх. Африці (Єгипет, Лівія, Туніс, Алжір, Марокко, частина Судану і ряд місцевостей на сх. узбережжі до Занзібару).

А. м. сформувалась бл. 6 ст. в Аравії на основі пн. діалектів. Під терміном «А. м.» розуміють єдину літературну (класичну) мову, а також п'ять основних груп діалектів: аравійську, сірійську, єгипетську, іракську та магрибську (Пн. Африка). Допомагаючи й сприяючи культурному і науковому розвитку ряду країн у минулому, А. м. тепер стала важливим фактором об'єднання народів Близького Сходу в їх спільній боротьбі за визволення від колоніального гніту. За довгий істор. час А. м. збагатила мови народів світу наук. інтернаціональними термінами в галузі математики, астрономії, хімії, тепер же сама інтенсивно поповнює свою лексику новою термінологією, запозиченою від ін. народів. Для граматичної структури й лексики А. м. найхарактерніші такі особливості: у фонетиці — багатство приголосних фонем (28), голосних — шість; у морфології — корені слів переважно складаються з трьох приголосних. Для будови слова характерна внутр. флексія, напр.: ktb — «писати»; kitabun — «книга»; kitabun — «писар» та ін. А. м. має три відмінки, три числа. Іменники і прикметники розрізняються лише в контексті. Займенники не відмінюються. Як службові слова використовуються іменники. Дієслівних форм («порід») 15: основна, підсилювальна, спонукальна та ін. В синтаксисі підрядність речень розвинена слабо, речення мають сполучний зв'язок. Звукове (консонантно-приголосне) письмо арабів виникло на основі арамейського. Існує багато систем написань, але найголовніша — скоропис несхі. Найдавніші писемні пам'ятки: намарський (328), забадський (512), харранський (568) написи. Перша граматика А. м. належить Сібавайгі (п. 796). Для вивчення А. м. багато зробили рос. семітологи: В. Р. Розен (1849—1908), М. В. Юшманов (1896— 1946), І. Ю. Крачковський (1883—1951),

Арабське письмо.

груз. арабіст Г. В. Церетелі, а також укр. учені-арабісти А. Ю. Кримський, А. П. Ковалівський, Т. Кезма та ін.

Літ.: Кезма Т. Элементарные основи грамматики арабского языка. К., 1928; Крымский А. Е. Семитические языки и народи. Изд. 2, ч. 2. М., 1910; Юшманов Н. В. Грамматика литературного арабского язика. Под ред. Крачковского И. Ю. Л., 1928; Церетели Г. В. Арабские диалекты Средней Азии, т. 1. Бухарский арабский диалект. Тбилиси, 1956; Wehr Hans. Arabisches Wörterbuch für die Schriftsprache der Gegenwart. Leipzig, 1956; Баранов X. К. Арабско-русский словарь. М., 1957.

АРАБСЬКИЙ КІНЬ — стародавня порода верхових коней; виведена в центральних р-нах Аравійського п-ова. В Європі широко відома з 11—12 ст. А. к. відзначаються гармонійністю форм, невибагливістю і великою витривалістю. Масть здебільшого сіра, руда, гніда, рідше ворона і кара. Шкіра чорна. Середні проміри (в см) кобил Терського кінного заводу: висота в холці 149,3, коса довж. тулуба 150,2, обхват грудей 174,8, обхват п'ястка 18,4.

Жеребець арабської породи.

За зовнішнім виглядом і окремими особливостями будови тіла А. к. різнотипні. В СРСР розрізняють 3 основні типи: с и г л а в і — коні високої породності, середнього розміру, ніжної конституції; кохейлан — коні широкотілі, коротконогі, міцні, середнього розміру; х а д-б а н — великі коні яскраво вираженого швид-коалюрного типу. А. к. використані при виведенні орловського рисака, чистокровних верхових коней, тракененського коня та ін. А. к. розводять в Терському кінному заводі.

АРАБСЬКІ ЦИФРИ — традиційна назва десяти математич. знаків 0, 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, за допомогою яких записується в десятковій системі числення будь-яке число. А. ц. виникли в Індії і в 10—13 ст. були занесені в Європу арабами (звідси й назва). Див. також Цифри.

АРАБСЬКО-АМЕРИКАНСЬКА НАФТОВА КОМПАНІЯ, «Арамко» (Arabian-American Oil Company) — компанія, створена магнатами США в Саудівській Аравії (1933—39), в якій беруть участь «Стандард ойл оф Нью-Джерсі», «Стандард ойл К° оф Каліфорніа», «Тексас ойл» (по 30% акцій) та «Соконі мобіл ойл» (10%). Жорстоко експлуатуючи місцевих робітників, зарплата яких майже в 10 раз менша, ніж у робітників-нафтовиків США, компанія дає величезні прибутки монополістам. В 1956 чистий прибуток досяг 60% її інвестицій в країні. Видобуток компанією нафти в Саудівській Аравії становить щорічно близько 50 млн. т (в 1957—49 млн. т, 4-е місце в капіталістичному світі). Ця компанія та інші монополії є натхненниками агресивної політики США на Близькому Сході. Проти засилля монополій розгорнувся широкий визвольний рух народних мас арабських країн.

АРАВАКИ (ароваки, аруаки) — група (бл. 100) індіанських племен Пд. Америки, що становлять окрему аравакську мовну сім'ю. А. належать до американської гілки монголоїдної раси. Більшість А. винищена колонізаторами. Сучасні аравакські племена— гуахіро, маравани, гуана та ін. живуть у Венесуелі, Бразілії, Парагваї. А. належать до осілих племен, які стоять на різних ступенях суспільного розвитку. А. займаються підсічним мотичним землеробством (вирощують маніок, кукурудзу, батати, бавовник), рибальством, мисливством, а також гончарством, ткацтвом, плетінням. Частина А. працює наймитами на фермах і плантаціях американських монополій та місцевих поміщиків, зазнаючи жорстокого визиску.

АРАВІЙСЬКА ПУСТЕЛЯ - пн.-сх. частина Сахари, розташована між долиною Нілу і Червоним морем (Єгипетський р-н Об'єднаної Арабської Республіки). На Пд. переходить в Нубійську пустелю. Являє собою плоскогір'я, що поступово підіймається на Сх. (до 2000 м) і далі крутими уступами обривається до Червоного м. В основі — старод. кристалічні породи, перекриті вапняками і червоними нубійськими пісковиками. В А. п. розробляються поклади нафти, олова, фосфоритів.

АРАВІЙСЬКЕ МОРЕ — водний простір Індійського ок., глибоко врізаний в материк Азії між Аравією та Індостаном Затоки: Персидська, Оманська з Ормузькою прот. і Аденська. Пл. 3683 тис. км². Макс. глиб. 5203 м. А. м. розміщене в обл. мусонів. Зима ясна, суха. Літо хмарне, дощове, з штормовими вітрами і тайфунами (квітень — листопад). Солоність відкритого моря — 36,5%, Персидської затоки — 38—40%. Течії в поверхневому шарі спрямовані взимку на Пд. Зх., влітку — на Пн. Сх. Гол. о-ви: Сокотра, Мальдівські. Порти: Бомбей, Карачі, Абадан, Аден.

АРАВІЙСЬКИЙ ПІВОСТРІВ — найбільший півострів Азії. Пл. бл. 3 млн. км². Омивається на Зх. Червоним м., на Пд. — Аден-ською зат. і Аравійськими., на Сх. — Оман-ською і Персидською зат. А. п. являє собою плоскогір'я (пересічна висота 400—1000 м) з заг. похилом з Пд. Зх. на Пн. Сх. Обриси А. п. прямолінійні, береги мало порізані. В основі А. п. залягають давні кристалічні породи, перекриті на Сх. мезозойськими і третинними вапняками і пісковиками. На Зх. і Пд. А. п. облямовують брилові гори Іємену (вис. до 3760 лі), на Пд. Сх.— молоді складчасті гори Оману (вис. до 3352 м). В центр. частині А. п. розташована гірська країна Недж (вис. 1500—1800 м) з широкими лавовими плато і гранітними масивами, окресленими на Сх. куестовими грядами. На Пн. від неї лежить кам'янисто-піщана пустеля Великий Нефуд, а на Пд. Сх. — піщана пустеля Руб-ель-Халі (одна з найбільших у світі). Клімат А. п. дуже сухий і жаркий. Пересіч. т-ри січня від +7° на Пн. до +24° на Пд., липня— відповідно +26; +32°; у центр, частині — макс. т-ри досяг. +50°. Опадів звичайно менше 100 мм на рік, лише в горах Іємену —

до 1000 мм. Постійних рік майже немає. Багато тимчасових потоків (ваді). Рослинність напівпустельна і пустельна. Переважають грубі трави (пустельна осока, аристида), напівкущі (астрагал, полин) і кущі (акація, тамариск). В оазисах — фінікові пальми, фруктові дерева, бавовник, зернові тощо. В горах Пд. Сх. — тропічні ліси. Населення А. п., за різними джерелами, 7,5—10 млн., гол. чин. араби. Зосереджене в основному в гірських р-нах і оазисах. Переважають (за винятком Іємену) кочові скотарі. На А. п. розміщені Саудівська Аравія, Іємен, Аден, Оман, Договірний Оман, Катар, Кувейт і частково Ірак та Іорданія. Гол. багатство — нафта, що є предметом гострих імперіалістичних суперечок.

АРАГАЦ (Алагьоз) — згаслий вулкан на Вірменському вулканічному нагір'ї у Вірм. РСР. Вис. 4095 м. А. являє собою андезитобазальтовий вулканічний конус, розташований на лавовому плато, пл. бл. 9 тис. км². На вершині незначні фірнові поля. Пологі схили, вкриті високогірними луками, використовуються під пасовиська.

АРАГВІ — річка у Сх. Грузії, утворюється злиттям Білої і Чорної А., які беруть поч. на Гол. Кавказькому хребті. Впадає в р. Куру. Довж. бл. 100 км. Пл. бас. 2744 км². Вода А. використовується для зрошення. В долині Білої А. проходить Воєнно-Грузинська дорога.

АРАГО (Arago) Домінік-Франсуа (26. II 1786—2. X 1853) — французький учений і політ. діяч. Член Паризької академії наук (з 1809) і її секретар (з 1830). З 1851— директор Паризької астрон. обсерваторії. Відомий працями з астрономії, оптики, електромагнетизму, метеорології і фіз. географії. Дослідженнями спектрального складу світла, яке приходить до Землі від змінної зорі Алголь, А. довів, що у міжзоряному просторі швидкості поширення світла всіх кольорів однакові (див. Дисперсія світла). А. — видатний популяризатор науки. 1830 був обраний в Палату депутатів, входив до складу тимчасового уряду 1848. У дні червневого повстання А. виступав проти повсталого паризького пролетаріату.

АРАГОН — істор. область на Пн. Сх. Іспанії. Пл. 47,6 тис. км², нас. 1,1 млн. чол. (1957). Гол. місто Сарагоса. Пн. р-ни А. зайняті схилами Піренеїв, Пд. — Іберійськими горами, в серед. частині — Арагонська низовина. В кліматі і рослинності гірських р-нів області спостерігається вертикальна зональність. У високогірній зоні — альпійські луки, чагарникові зарості гірської сосни, в середньовисоких горах — смерекові і букові ліси. А. — одна з найпосу-шливіших областей країни. Для с.-г. низовинних р-нів створено зрошувальні системи. В економіч. відношенні А. — відстала аграрна область з великими латифундіями і масовим безземеллям селян. Зернові культури займають ²/3 оброблюваної площі. На зрошуваних землях — культури винограду, оливків, цукрових буряків. В гірських р-нах — переважно вівчарство. Пром-сть розвинута слабо. Незначний видобуток бурого вугілля, заліз. руди, алюмінію і сірки. На гірських річках невеликі гідроелектростанції. Підприємства харч. пром-сті. Через А. проходять з-ці з Мадріда до Барселони і міст Франції.

Історія. У 8 ст. А. був завойований арабами, у 9 ст. — франками і включений до складу Іспанської марки. У ході реконкісти (відвоювання ісп. територій в арабів) А. перетворюється на королівство (11 ст.), яке у 12 ст. приєднує до себе Каталонію, у 13 ст.— Сіцілію, у 14 ст. — Сардінію, у 15 ст. — Неаполь. У 15 ст. в А. відбувається низка селянських повстань, жорстоко придушених. 1479 А. об'єднується з Кастілією, чим покладено початок створенню єдиної ісп. держави.

АРАГОН (Aragon) Луї (н. 3. X 1897) —видатний французький письменник, критик і громадський діяч, комуніст. Н. в Парижі. З 1950 член ЦК Компартії Франції. На перших творах позначились формалістичні впливи («Селянин Парижа», 1926). Зв'язок з робітн. рухом у Франції і успіхи соціалістичного будівництва в СРСР мали вирішальний вплив на формування передового світогляду А. В 1930 бере участь у Міжнародній конференції революц. письменників у Харкові. Після відвідання Радянського Союзу пише поему «Червоний фронт» (1930), збірку поезій «Ура, Урал!» (1934). А. стає активним прихильником комуністичних ідей, починає боротьбу за створення мистецтва і л-ри соціалістич. реалізму («Комуністи мають рацію», 1933; «За соціалістичний реалізм», 1934). Створює великий цикл соціальних романів — «Реальний світ» («Базельські дзвони», 1934; «Багаті квартали», 1936, та ін.). Був редактором «Юманіте». В роки другої світової війни— учасник Руху Опору (зб. «Ніж у серце», 1941; «Французька зоря», 1945; оповідання «Рабство і велич французів», 1945). З великою любов'ю пише про робітничий клас, викриває ворогів трудящих, показує розклад бурж. суспільства (нариси «Комуністична людина», 1946—53; зб. віршів «Знову ніж у серце», 1948; поеми «Очі і пам'ять», 1954, «Незакінче-ний роман», 1956; роман-епопея «Комуністи», 1949—51). Поряд з цим значне місце в його творчості посідають ліричні твори. Літературно-критичні й теоретичні праці А. — «На захист французького романа», «Справжня воля культури», про Гюго, Стендаля та ін. Творчості рад. письменників присвячена кн. «Радянські літератури» (1955). А. багато зробив для популяризації української л-ри у Франції: Т. Шевченкові він присвятив нарис «Українське інтермеццо», високу оцінку дав «Вершникам» Ю. Яновського, з яким був особисто знайомий ще з 30-х рр. 1958 вийшов

роман «Страсний тиждень». А. — член Всесвітньої Ради Миру, один з керівників Національного Комітету письменників Франції, директор тижневика «Леттр Франсез». Міжнародна Ленінська премія «За зміцнення миру між народами», 1957.

Тв.: Укр. перекл. — Червоний фронт. X., 1932; Поезії. К., 1950; Українське інтермеццо.«Вітчизна», 1958, № 1; Рос. перекл. — Собрание сочинений. В 11 т., т. 1—7... М., 1957—59.

Літ.: Вербицький П. П. Прапороносці миру. X., 1955; Луи Арагон. Био-библиографический указатель. М., 1956.

АРАГОНІТ — мінерал з класу карбонатів, CaCO₃. За хім. скл. відповідний кальциту, але кристали А. мають призматичний і голчастий вигляд, більшу твердість (3,5—4) і пит. в. (2,9—3,0), спайність відсутня. Колір білий, жовтуватий, іноді сірий, зеленуватий, блиск скляний. А. зустрічається у вигляді кірочок, радіальних і переплетених («залізна квітка») зростків, натічних і оолітових форм («гороховий камінь»). А. входить до складу перламутру мушлі в більшості молюсків.

АРАЗІ (літ. псевд. Арутюняна Мовсеса; н. 1. IV 1878)—вірменський рад. письменник, один з основоположників вірм. пролет. прози. Н. в с. Шулавери (тепер — м. Шаумяні). Вчився в Петерб. технологічному ін-ті. За участь у революц. русі був заарештований 1901, 1905. В ранніх оповіданнях відтворена героїка боротьби трудящих за нове життя. Осн. тема творів пожовтневого періоду — зростання соціалістич. свідомості людей. Автор історико-революційного романа «Палаючий обрій» (1940) та повісті про життя вірм. інтелігенції — «Переможні паростки» (1950). Перекладач Горького. Автор статей про Шевченка (1939).

Тв.: Рос. перекл. — Избранные рассказы. Ереван, 1952.

Літ.: Терзибашян В. Арази. Ереван, 1956.

АРАЙС БЕРЦЕ Аугуст (20. III 1890 — 11. VI 1921) — латиський письменник. Походив з батрацької родини з блгавського пов. Професіональний революціонер. Керівник підпільного революц. руху, редактор газ. «Ціня». Член ЦК Компартії Латвії (1919). Оповідання та вірші А. Б. присвячені героям революц. підпілля. Найбільш відомий твір — «Смерть Менуса» (1921).

Тв.: Рос. перекл.— Смерть Менуса. Рига, 1948.

АРАКІШВІЛІ Дмитро Гнатович (23. II 1873—13. VIII 1953) — грузинський композитор, музикознавець-етнограф, педагог, академік АН Груз. РСР (з 1950). Створив опери «Шота Руставелі» (1914, нова ред. 1947), «Життя — радість» (1926), симфонії, бл. 70 романсів на тексти рос. і груз. поетів.

АРАКС — права притока Кури. Довж. 994 км, пл. бас. 102 тис. км². Бере поч. у Туреччині на схилах гори Бінгель, у межі СРСР входить після впадіння притоки Ахурян і протікає по тер. Вірм. РСР та Аз. РСР. На протязі 605 км є державним кордоном СРСР з Туреччиною та Іраном. У верхів'ях типова гірська річка; нижче, вступаючи у межі Араратської рівнини, розбивається на низку рукавів, далі перетинає гірські хребти, тече у вузькій каньйоноподібній долині. Останні 150 км протікає по широкій Куро-Араксинській низовині. Гол. притоки: ліві — Ахурян, Раздан (Занга), Арпа, Акера, праві — Котурчай, Карасу. Живлення мішане. Водами А. зрошують Мільський та Муганський степи в Аз. РСР.

АРАКЧЕЄВ Олексій Андрійович (4. X 1769—3.V 1834) — всесильний царський ставленик при Олександрі І, граф. З 1808 — військ. міністр, з 1810 — голова департаменту військ. справ Держ. ради. Був начальником військ. поселень. А. ввів у країні режим найлютішої політич. реакції, поліцейської сваволі та вояччини, нещадно придушував антикріпосницькі виступи селян і солдатів. А. придушив повстання бузьких козаків 1817, вчинив жорстоку розправу над учасниками Чугуївського повстання військ, поселенців 1819 і над повсталими селянами на Дону і в Катеринославській губ. 1820.

АРАКЧЕЄВЩИНА — реакційний режим деспотизму і вояччини в Росії 19 ст., пов'язаний з ім'ям О. А. Аракчеєва. А. була системою політичних і поліцейських заходів царського уряду, спрямованих на захист кріпосництва, самодержавства і мракобісся в країні від антикріпосницького руху і вільнодумства. Однією з ланок цієї системи було встановлення жорстокого режиму в армії, створення військових поселень. У країні панувала система висліджування, нашіптування, шпигунства. Згодом поняття «А.» стало символом усякого деспотичного режиму і грубого свавілля.

АРАЛЬСЬК — місто, центр Аральського р-ну Кзил-Ординської обл. Каз. РСР. Порт на пн.-сх. березі Аральського моря. Залізнич. ст. (Аральське Море). 17 тис. ж. (1956). Судноверф, судноремонтний з-д, рибохолодильний комбінат, склозавод, маслозавод та ін. Біля А. — розробки кухонної солі і сульфату натрію.

АРАЛЬСЬКЕ МОРЕ (тюрк, арал — острів) — одне з найбільших озер світу, що лежить на Пд. Зх. Азіатської частини СРСР. Пл. А. м. 66 458 км². Найбільша глиб. 68 м, серед. — 15,5 м. У морі багато о-вів загальною пл. 2345 км². Найбільші о-ви: Кугарал, Возрождєнія, Барса-Кельмес. Пн. берег А. м. сильно порізаний і має кілька великих заток. Зх. — рівний, підвищений, з крутили обривами—чинками вис. до 100—150 м. Сх. і пд. береги низовинні. Рівень А. м. мінливий. Амплітуда коливання пересічних річних рівнів бл. З м. Сучас. рівень має відмітку 52 м над рівнем океану. Коливання рівня А. м. залежать від стоку Аму-Дар'ї і Сир-Дар'ї, які його живлять. З будівництвом Каракумського каналу та Голодностепської зрошувальної системи відбудуться значні зміни у водному балансі А. м. Солоність А. м. 10—11%. Пн. ч. А. м. взимку замерзає. Судноплавство триває бл. 7 м-ців. В А. м. водиться до 20 видів риб. Середньорічний вилов риби — понад 350 тис. ц. Осн. пром. риби — сазан, лящ, вобла. Карту А. м. вперше склав О. І. Бутаков, у експедиції якого брав участь Т. Г. Шевченко, який дав низку зарисовок Аральського моря.

АРАМЕЙСЬКА МОВА - мова семітських племен Передньої Азії. Стала міжнар. мовою в Ассірійській державі з 8 ст. до н. е. У древньоперській державі А. м. була офіційною мовою також для зх. частини імперії, включаючи Єгипет та М. Азію. А. м. витіснена арабською мовою в 7 ст. н. е. В А. м. — 3 основні діалекти: зх.-арам., сх.-арам., або вавілоно-арам., і центр.-арам. (т. з. сірійська мова). Писемні пам'ятки дуже багаті, найдавніші сягають 8 ст. до н. е. Залишки діалектів

А. м. й досі зберігаються в окремих місцях Іраку та Закавказзя під назвою — новосірійська (або айсорська) мова.

Літ.: Крымский А. Е. Семитские языки и народы, ч. 1 — 2. М., 1903—10.

АРАМЕЙЦІ — численні семітські кочові племена. Наприкінці 2-го і поч. 1-го тис. до н. е. А. вийшли з пустельних районів Аравії і, зломивши опір Ассірії, вдерлись у Палестіну, Сірію, Фінікію і Пн. Месопотамію. Нашестя А. супроводилось масовим винищуванням і оберненням у рабів місцевих жителів. А. стали основним населенням Передньої Азії, а їхня мова — панівною. Після 7 ст. н. е. А. асимілюються арабами. Окремі поселення нащадків А. збереглися до нашого часу.

АРАНДАРЕНКО Микола Іванович (1795— 1867) — український дворянський історик, статистик, етнограф. У 40—50-х рр. 19 ст. займав посаду управителя Полт. палати держ. маєтностей, потім був архангельським губернатором. А.—автор роботи «Записки про Полтавську губернію» (ч. 1—3, Полтава, 1846—52), в якій висвітлюється історія Полтавщини з найдавніших часів, адм.-політ. устрій, історія держ. установ 17—18 ст., подаються відомості про природу, розвиток с. г., пром-сті, ремесел, торгівлі; вміщено цінні етнографічні та фольклорні матеріали. Праця А., незважаючи на його монархічно-дворянські переконання, має наукову цінність як джерело для вивчення історич. минулого Полтавщини.

АРАНЖИРОВКА (франц. arrangement — порядок, улаштування) — перекладення, пристосування музичного твору, написаного для певного інструмента (голосу чи ансамблю), для виконання його в іншому складі інструментів (голосів). Напр., Пасакалія В. Косенка для фп. в перекладенні для баяна та ін.

АРАНЬ (Arany) Янош (1. III 1817—22. X 1882) — угорський поет-демократ. Н. в с. Надьсалонті. Перший твір — сатира «Втрачена конституція» (1845). А. брав участь у революції 1848—49, редагував газ. «Друг народу». Найкращий його твір — поема «Тол-ді» (1847—79). В баладі «Уельські барди» (1857) оспівує мужність патріотів, які не схиляються перед іноземними загарбниками, висуває ідею нац. визволення народу і виступає проти монархічної сваволі. Поеми, роман у віршах, елегії, балади, ліричні вірші А. глибоко демократичні за змістом. А. належать перші переклади творів Гоголя угорською мовою.

АРАРА, ара (Ara) — рід папуг. Птахи з яскравим оперенням — блакитним, червоним, жовтим, зеленим, з великим дзьобом. Довж. тіла до 1 м, хвоста — до 58 см. Пошир. в тропіч. лісах Центр. і Пд. Америки. Іноді нападають на плантації. Добре приручаються, але погано навчаються «говорити». В народній термінології назвою «А.» позначають багатьох довгохвостих папуг, зокрема з р. Anodorhynchus.

АРАРАТ — згаслий вулкан на Вірменському нагір'ї. Розташований у Туреччині, на березі р. Араксу, поблизу кордону з СРСР. Має 2 вулканічні конуси: Великий А. — вис. 5166 м і Малий А. — 3914 м, утворені базальтами. Вершина Вел. А. вкрита снігом. Є льодовики. За біблійною легендою, на А. нібито зупинився ковчег (судно) «праведника Ноя», що єдиний з своєю родиною і представниками всього тваринного світу врятувався від т. з. «всесвітнього потопу».

АРАРАТСЬКА РІВНИНА (Араратська улоговина) — рівнина; пн. ч. її лежить у межах Вірм. РСР, пд. — в Туреччині. Оточена масивом Арагац, Памбакським, Гегамським і Агридаг хребтами та вулканічним масивом Арарат. Середня вис. 700— 1000 м. Утворена озерно-річковими відкладами. Клімат різко континентальний, сухий. Природний ландшафт напівпустель змінений поливним землеробством. Вирощують бавовник, тютюн, виноград, персики та інше.

АРАУКАНИ (самоназва мапуче — «люди землі») — група індіанських племен Пд. Америки (1941 бл. 200 тис. чол.). Мова А. становить окрему мовну сім'ю. До 16 ст. А. населяли Центр. Чілі, займалися полюванням на гуанако (лам), одомашнювали їх. В результаті винищувальних воєн колонізаторів А. були обезземелені. Тепер А. живуть у резерваціях в пд. частині Центр. Чілі, займаються скотарством і частково землеробством. Частина А. працює як наймана робоча сила.

АРАУКАРІЯ (Araucaria) — рід род. араукарійових. Високі вічнозелені хвойні дерева з кільчасто розташованими гілками і плоскою хвоєю. Шишки кулясті, великі; насіння більшості видів їстівне. Відомо 12 видів, пошир. в Пд. Америці та Австралії. А.— красиві декоративні дерева. В СРСР на Кримському та Кавказькому узбережжях Чорного м. вирощують 2 види: А. чілійську (A. imbricata) та А. бразільську (A. brasiliana).

АРАФУРСЬКЕ МОРЕ — частина Індійського ок. між Австралією і Новою Гвінеєю. А. м. досліджене мало. Найбільш мілке і тепле серед морів Індійського ок. Узбережжя А. м. малозаселене. Великих гаваней немає.

АРАХІС, земляний горіх (Arachis hypogaea) — однорічна трав'яниста рослина род. бобових з прямостоячим або сланким стеблом. Походить з Бразілії. Широко культивується в Індії, Китаї, Африці, США. В СРСР вирощується гол. чин. в Закавказзі, Серед. Азії; на Україні — в степовій, частково в лісостеповій зонах. Плоди А. розвиваються в землі на особливих пагонах (гінофорах), які утворюються з надземних квіток і заривають зав'язь у грунт. В горіхах багато білків (24—35%), олії (43— 65%), вуглеводів (15—20%) і вітаміну B1. З А. одержують дуже цінну харчову олію. Вижимки використовують у кондитерській пром-сті. Горіхи А. їстівні. Урожайність зі га 10—20 ц бобів і 30—40 ц сіна; при зрошенні — до 40 ц бобів і 50 ц сіна.

Арахіс: 1 — загальний вигляд рослини; 2 — плід у розрізі.

АРАХНОЇДИТ (грец. αραχνιον — павутина і ειδος — вид) — запалення павутинної оболонки головного (церебральний А.) або спинного (спінальний А.) мозку. Найчастіше виникає внаслідок травм черепа й хребта, може спричинятися інфекцією або хронічною інтоксикацією. Ознаки церебрального А. — головний біль, судорожні припадки та ін., спінального — різкі болі, що нагадують радикуліт. Лікування А. консервативне (антибіотики, рентгено- і фізіотерапія) або хірургічне (гол. чин. при обмежених формах). Якщо лікування починається своєчасно, А. здебільшого закінчується видужанням.

АРАХНОЛОГІЯ (грец. αραχνη — павук і λογος — слово, вчення) — галузь зоології, що вивчає павукоподібних.

АРБЕНС ГУСМАН Хакобо (н. 14. IX 1913) — прогресивний політ. діяч Гватемали. 1944 брав активну участь у поваленні диктатури Убіко. 1945—50 — мін. оборони. Обраний 1950 президентом Гватемали, А. Г. прагнув ліквідувати напівколоніальний статус країни і феод. пережитки в економіч. житті; 1952 провів аграрну реформу, націоналізувавши (за викуп) частину земель великих поміщиків і монополії США «Юнайтед фрут компані». В червні 1954 уряд А. Г. був повалений в результаті збройної інтервенції, організованої США. А. Г. емігрував до Мексіки.

АРБЕС (Arbes) Якуб (12. VI 1840 — 2. IV 1914) — чеський письменник і публіцист. Н. в передмісті Праги. Ввів у чеську л-ру новий жанр — романету, середній між романом і новелою («Святий Ксаверій», 1873; «Розіп'ята», 1876; «Мозок Ньютона», 1877). Автор творів, що викривають капіталістич. відносини («Сучасні вампіри», 1882; «Месія», 1883; «Агітатор», 1893, та ін.). А. — один з перших творців чеського реалістич. романа про життя пролетаріату.

АРБІТР (лат. arbiter — суддя-посередник) — особа, яку або призначають відповідні органи, або обирають самі сторони за добровільною згодою з метою розв'язання спорів. Функції А. відомі ще римському праву, за яким А. мирили сторони або були суддями при третейському розгляді справ (див. Третейський суд). В СРСР А. є в складі арбітражу, при зовнішньоторговій і морській арбітражних комісіях.

Арбітраж в СРСР — спец. орган для розв'язання майнових, а також і переддого-вірних спорів, що виникають між соціалістич. організаціями при укладенні договорів. Завданням А. є зміцнення госпрозрахунку і планової дисципліни. В СРСР є А. державний і відомчий. А. державний утворюється на підставі Положення, затвердженого ЦВК і РНК СРСР 3 трав. 1931. В УРСР А. державний створено за постановою ЦВК і РНК УРСР від 5 черв. 1931. Органи держ. А. є при Раді Міністрів СРСР, при Радах Міністрів союзних і авт. республік, при викон. комітетах обл. (крайових) Рад та при викон. комітетах міських Рад Москви і Ленінграда. Органам держ. А. підвідомчі всі майнові (від 1000 крб.) і переддоговірні спори між державними, кооперативними (крім колгоспів) та ін. громадськими орг-ціями, підприємствами й установами, якщо вони підпорядковані різним міністерствам, раднаргоспам або різним кооперативним системам. Підсудність як майнових, так і переддоговірних спорів тому чи іншому органові держ. А. залежить від суми позову або суми договору. Одним з основних принципів діяльності А. є розв'язання спорів з участю відповідальних представників сторін під керівництвом призначеного арбітра. При відсутності погодження або при неявці однієї чи обох сторін спір вирішує арбітр. В СРСР існує також відомчий А. Йому підвідомчі майнові і переддоговірні спори між організаціями одного міністерства, відомства, рад-наргоспу, кооперативної системи. Інструктування відомчого А. покладено на держ. А. За досвідом СРСР організовано А. в країнах народ. демократії, напр. в Албанії (1947), Польщі і Румунії (1949), Болгарії (1950) та ін.

АРБІТРАЖ МІЖНАРОДНИЙ — один з мирних засобів розв'язання міжн. спорів у формі третейського розгляду справ. А. м. передбачений багатьма міжн.-правовими актами, в тому числі Статутом ООН. Звернення до А. м. добровільне і можливе після укладення міжнародної угоди держав, т. з. третейського запису або компромісу. Третейський запис визначає предмет спору, склад третейського суду, порядок його обрання, процедуру розгляду справи, джерела права, які мають бути застосовані арбітрами, і зобов'язання виконати рішення А. м. Третейський суд може складатися з одного або кількох арбітрів і суперарбітра (голови). Кожна сторона призначає однакове число арбітрів. Суперарбітр призначається сторонами або обирається арбітрами чи іншим порядком за домовленістю сторін. Рад. Союз, незмінно відстоюючи політику мирного співіснування і співробітництва з усіма державами, взаємної поваги суверенітету, рішуче виступає проти спроб імперіалістич. держав використати А. м. для нав'язування своєї волі іншим країнам, як це вони намагаються зробити шляхом примусового А. м. Комісія міжнар. права ООН підготувала проект процедури А. м., в основу якого покладено добровільність міжнародного арбітражу.

АРБУЗИНКА (до 1946 — Гарбузинк а) — село, центр Арбузинського р-ну Микол. обл. УРСР, на р. Арбузинці, за 2 км від залізнич. ст. Кавуни. 6,7 тис. ж. (1959). Промкомбінат, харчокомбінат. 2 середні, 4 початкові школи, школа сільської молоді, Будинок культури, кінотеатр, 4 клуби, 2 б-ки. В районі: коноплезавод, маслозавод, РТС, кар'єр сірого граніту; посіви пшениці, кукурудзи, соняшника, коріандру, розведення молочно-м'ясної худоби.

АРБУЗОВ Борис Олександрович (н. 4. XI 1903) — рад. хімік. Проф. Казанського ун-ту, академік АН СРСР (з 1953; чл.-кор. з 1943). Н. в м. Пулави (Польща). Працює в галузі хімії терпенів, елементо-органічних сполук, дієнових вуглеводнів. Спільно з батьком 0. 6. Арбузовим винайшов новий метод одержання вільних радикалів тріарилметанового ряду. Важливе значення мають дослідження А. по розробленню нових способів підсочки хвойних і аналізу скипидарів. Опублікував понад 90 наук. праць. Сталінська премія, 1951.

АРБУЗОВ Олександр Єрмінінгельдович (н. 11. IX 1877) — рад. хімік. Проф. Казанського ун-ту (з 1911),

академік АН СРСР (з 1942), Герой Соціалістичної Праці, деп. Верх. Ради СРСР 2—5-го скликань. Н. в с. Арбузов-Баран, Татар. АРСР. Основні праці — в галузі фосфороорганічних сполук (Сталінська премія, 1943, 1947), таутомерії, хім. технології, історії орган. хімії. Відкрив каталітичну реакцію перегрупування середніх ефірів фосфористої кислоти («перегрупування Арбу-зова»), винайшов новий метод одержання вільних радикалів тріарилметанового ряду; йому належить багато праць по дослідженню складу і властивостей скипидарів. А. — один з видатних представників школи М. М. Зініна, О. М. Бутлерова, О. М. Зайцева.

АРБУЗОВ Олексій Миколайович (н. 26. V 1908) — російський рад. драматург. Н. в Москві. Був режисером, актором. Перша значна п'єса — «Далека дорога» (1936). Переважна більшість п'єс А. про рад. молодь, формування її характеру, становлення світогляду. Для творчості А. є характерною психологічна драма, пов'язана з проблемами сусп. життя. Кращі п'єси — «Таня», «Європейська хроніка», «Роки блукань» — поставлені на сцені багатьох укр. театрів.

Тв.: Пьесы. М., 1957; Укр. перекл.— Роки блукань. К., 1955; Європейська хроніка. К., 1953; Таня. К., 1956; Будинок на околиці. К., 1958.

АРБУСЬЄ (Arboussier) Габрієль д' (н. 1908) — політичний діяч колоніальної Африки, публіцист. А. — ген. секретар Демократичного об'єднання Африки (ДОА), яке згуртовує передові сили колоній Зх. та Екваторіальної Африки на боротьбу проти франц. імперіалізму. А—активний борець за мир в усьому світі, віце-голова Всесвітньої Ради Миру. 1949 А. відвідав СРСР.

АРГАЛІ — дика гірська вівця, поширена в Пд. Сибіру, Серед, і Центр. Азії; те саме, що й архар.

АРГАСОВІ КЛІЩІ, аргазидові кліщ і (Argasidae) — родина паразитичних кліщів, включає 2 роди. Розміри від 3 до 30 мм, форма тіла овальна або яйцевидна, покриви зморшкуваті або бугорчасті. Щиток відсутній. У циклі розвитку мають кілька стадій німфи. Живляться кров'ю наземних хребетних; при ссанні крові об'єм тіла А. к. дуже збільшується. Нападають вночі, вдень переховуються в норах гризунів, гніздах птахів, щілинах підлоги, стінок та ін. Багато видів А. к. є перенощиками збудників ряду захворювань. Так, персидський кліщ (Argas persicus) переносить збудників спірохетозу курей; види р. орнітодорус (Ornythodorus) — збудників кліщового поворот, тифу. Поширені А. к. в країнах з теплим кліматом; в СРСР зустрічаються на півдні УРСР, на Кавказі, в Казахстані, Серед. Азії.

АРГАТ (грец. εργον — праця, робота) —. наймит, робітник. Аргатами називали в Запорозькій Січі у 18 ст. бідних козаків, які наймитували в Криму, Молдавії, Валахії.

А. були найбіднішою частиною козацтва. А. — активні учасники гайдамацького руху. З їхнього середовища вийшло багато ватажків повстанських загонів. А. був деякий час відомий керівник Коліївщини Максим Залізняк.

АРГЕЗІ (Arghezi) Тудор (н. 1880) — румунський письменник. Акад. Рум. АН (з 1955). Н. в Бухаресті. Перші твори надрукував 1896. Деякий час перебував під впливом модернізму. В зб. «Необхідні слова», «Квіти плісняви», «Вечірні пісеньки» писав про виродження бурж. суспільства. В 40-х рр. відкрито виступав проти фашизму. У вірші «А тепер — до діла!» (1945) в алегоричній формі оспівав перемогу над гітлерівцями. В 1955—56 вийшли книга віршів для дітей «Пасіка», філософська поема «Пісня людині» та цикл «1907» — про революц. події 1907 в Румунії; 1957 — поетична збірка «Строкаті вірші».

АРГЕЛАЛДЕР (Argelander) Фрідріх-Вільгельм-Август (2. III 1799—17. II 1875) — німецький астроном. Член Берлін. АН (з 1870), проф. університетів у Гельсінгфорсі і Бонні. Працював деякий час у Росії (Гельсінгфорс, Або), де визначив положення 560 зір з великими власними рухами. Визначив рух Сонця у просторі, розробляв методи спостереження змінних зір. Склав каталог і атлас 324 198 зір Північної півкулі неба.

АРГЕНТИТ, срібний блиск (лат. argentum — срібло) — мінерал, сульфід срібла (Ag₂S)- Утворює недосконалі кубічні та кубо-октаедричні кристали, іноді — дендрити. Колір свинцевосірии до залізочорного; тв. 2— 2,5; пит. в. 7,2—7,4. Зустрічається в гідротермальних родовищах разом з самородним сріблом та ін. мінералами. Важлива срібна руда. В СРСР зустрічається на Алтаї, у Сх. Забайкаллі, відомий на Україні в поліметалевих родовищах Нагольного кряжа (Донбас).

АРГЕНТІНА (Аргентінська Республіка).

Загальні відомості. А. — країна в Пд. Америці. Межує на Зх. з Чілі, на Пн. — з Болівією і Парагваєм, на Пн. Сх. — з Бразілією і Уругваєм, на Сх. омивається Атлантичним ок. Пл. 2,8 млн. км². Нас. 20,3 млн. чол. (1958). Столиця — м. Буенос-Айрес.

Державний устрій. А. — федеративна республіка, в її складі 22 провінції і один округ (столичний). На чолі держави стоїть президент, який обирається на 6 років. Він же — глава уряду, а також головнокомандуючий збройними силами. Вищий орган законодавчої влади — Національний конгрес, що складається з двох палат: палати депутатів, яка обирається на 4 роки, і сенату, який обирається на 6 років (по 2 сенатори від столиці і кожної провінції). За конституцією президент має право запроваджувати в країні стан облоги, при якому скасовуються всі конституційні гарантії.

Природа. Східна ч. А. — великі, переважно низовинні рівнини: Гран-Чако, Ентре-Ріос, Ла-Плата (Пампа). На Зх. рівнини змінюються Передандійським плато, що переходить в Анди (г. Аконкагуа, 6960 м) з численними конусами вулканів і сніговими вершинами. На Пн. від 27° пд. ш. в межі А. заходить Міжандійське плато — пуна Атакама (до 4200 м). Весь Пд. Сх. зайнятий Патагонським плато (до 2000 м). А. має значні поклади нафти, свинцевих, цинкових, вольфрамових, залізних, мідних, уранових руд та ін. Клімат рівнинної ч. на Пн. — тропічний, з вологим жарким літом і теплою сухою зимою (пересіч. т-ра січня +30°, липня +20°, опадів до 900 мм), в центр, р-нах — субтропічний (пересіч. т-ра січня +23°, липня +9°, опадів бл. 1000 мм), у Патагонії — помірний, напівпустельний (пересіч. т-ра січня +12, +22°, липня +2, +5°, опадів 100—250 мм), в Андах — на Пн. переважають високогірні, пустельні клімати, в пд. р-нах помірно холодні. Річкова сітка густіша на Пн.: великі судноплавні ріки — Парана з Парагваєм, Уругвай. Ріки Пд. А. маловодні. В країні багато озер, особливо на Пд. Патагонії і в бас. Парани та Уругваю. Ліси займають бл. ¹/₅ ч. території А. У Гран-Чако, на червоноземних грунтах, сухе рідколісся з цінним, багатим на танін деревом квебрахо; в Пампі, на родючих чорноземних грунтах — лучно-степова рослинність; у Патагонії, на бурих грунтах — напівпустелі. Зволожені схили гір на півночі вкриті тропічними лісами, на півдні — мішаними.

Населення. Основне населення — аргентінці — нащадки ісп. колонізаторів 16—18 ст.; дальший приріст ішов значною мірою за рахунок імміграції з Іспанії, Італії, Франції, Польщі, Західної України та ін. Корінне населення — індіанці — майже повністю винищене колонізаторами. В А. налічується 20— 30 тис. індіанців (гуарані, кечуа, араукани) та бл. 400 тис. метисів. Розміщення населення дуже нерівномірне. Найщільніше заселені р-ни, що прилягають до гирла Ла-Плати. В зх. і пд. р-нах А. проживає незначна кількість населення. Велике землеволодіння і аграрна криза зумовлюють постійне переселення селян у міста (в 1943—53 — понад 100 тис. сімей). Міське населення становить 62,5%. Найбільші міста (в тис. ж.): Буенос-Айрес — 3733 (1958), Росаріо — 761, Кордова — 352, Ла-Плата — 325. З 6446 тис. чол. самодіяльного населення, згідно з переписом 1947, в сільському, лісовому господарстві і рибальстві зайнято 25%, в обробній промисловості — 22,4%.

Історичний нарис. До ісп. завоювання, що почалося в 1-й пол. 16 ст., територія А. була заселена індіанськими племенами. В процесі колонізації ці племена відтіснялись на Зх. і винищувались. Сподіваючись знайти в А. великі запаси срібла, іспанці назвали захоплений район і найбільшу річку Ла-Платою (срібною). Районом Ла-Плати управляв призначений іспанським королем аделантадо (правитель). В 1776 утворилося віце-королів-ство Ла-Плата, до якого входили території сучас. А., Болівії, Парагваю і Уругваю. Іспанські королі щедро наділяли землею урядовців, військ, адміністрацію і служителів церкви, що призвело до створення в А. великого феодального землеволодіння. Незадоволені своїм становищем креоли (нащадки перших ісп. поселенців), скориставшись ослабленням Іспанії на поч. 19 ст., вигнали віце-короля і 1810 сформували тимчасовий уряд. Під керівництвом Бельграно і Сан-Мартіна вони 1810—14 вели запеклу збройну боротьбу за незалежність. 1816 конгрес представників провінцій в м. Тукумані проголосив незалежність «Сполучених провінцій Ла-Плати». 1826 була створена Аргентінська федеративна республіка.

На протязі 19 ст. йшла боротьба між унітаріями — прихильниками сильної централізованої влади і федералістами, що представляли інтереси поміщиків внутр. р-нів і виступали за широку автономію провінцій. 1825—28 А. вела невдалу війну з Бразілією за Уругвай; 1865—70 брала участь у війні проти Парагваю. 1853 була проголошена конституція А., яка з деякими змінами діє і до цього часу. З 2-ї чверті 19 ст. в А. посилюються економіч. і політ. позиції Англії. 1824 Англія надала А. першу позику, згодом почала будувати залізниці, комунальні і пром. підприємства. 1833 Англія захопила Фолклендські (Мальвінські) о-ви. В кін. 19 ст. в А. проникає американський і німецький капітал. Імперіалістичні країни перетворили А. в постачальника м'яса, зерна та ін. сировини.

На рубежі 19 і 20 ст. в А. почали складатися нац. буржуазія і робітн. клас. 1887—91 створюється бурж. партія — Громадянський радикальний союз, який відігравав значну роль у житті країни. 1896 організувалася соціалістична партія. Масовий робітн. рух в А. особливо посилився після першої світової війни в зв'язку з погіршенням економіч. становища внаслідок посиленого проникнення іноземного капіталу і під впливом Великої Жовтн. соціалістич. революції. Численні страйки робітників переросли в загальний страйк, придушений силою зброї в січні 1919. В 1918 з соціалістичної партії виділяється ліве крило — Інтернаціональна соціалістична партія, яка 1920 була перейменована в Комуністичну. 1922 створилося ліве «Об'єднання профспілок Аргентіни». Світова економіч. криза 1929—33 тяжко вплинула на економіч. становище А. Дрібна буржуазія розорялась, посилилось зубожіння, зросло безробіття серед робітників, загострилася класова боротьба. 1930 реакційні сили вчинили держ. переворот і поставили на чолі уряду генерала Урібуру, який загнав у підпілля революц. організації робітн. класу, розпустив опозиційні партії. Такої ж політики дотримувався уряд ген. Хусто [1932—38]. 1936 за участю компартії в А. був створений народний фронт, але він не став вирішальною силою суспільного життя в країні.

В зовнішньополітичних питаннях уряди А. після першої світової війни орієнтувалися на Англію і протистояли т. з. панамериканській політиці США. Водночас капіталісти США і Німеччини зміцнювали свої позиції в А. В роки другої світової війни А., прикриваючись нейтралітетом, сприяла воєнним заходам Німеччини. Тільки в березні 1945 уряд А. формально оголосив війну країнам осі. В роки війни А. вдалося нагромадити деякі запаси іноземної валюти і золота і поліпшити своє фінансове становище; розвинулась текст., харчова та ін. галузі обробної пром-сті. 1943 в результаті військового перевороту до влади в А. прийшла група офіцерів на чолі з Хуаном Пероном (президент 1946—55). Починаючи з 1953 Перон пішов на значні поступки монополіям США, переслідував компартію та інші прогресивні організації. 1946 були встановлені дипломатичні відносини А. з СРСР. У вересні 1955 уряд Перона був повалений. На виборах 1958 перемогу здобула

Книга, надіслана аргентінськими українцями українському радянському народові в 1945. Містить понад 5500 власноручних привітань і записів про грошові внески.

партія Громадянсько-радикальний союз (непримиренних), і президентом був обраний Артуро Фрондісі. Внутрішньополітична обстановка в А. в 1957—59 характеризується посиленням страйкового робітничого руху, загостренням класової боротьби.

Українці в Аргентіні. В. А. проживає, за неофіц. даними, 150—160 тис. українців, переважно емігрантів з західноукраїнських земель. Еміграція українців в А. почалася з кінця 19 ст. 1904—05 з Бразілії в А. переселилося близько 5 тис. вихідців з Чернігівщини. Особливо великий потік емігрантів з Зх. України був 1924—32. Українці селилися в основному на пустуючих лісистих землях двох пн. провінцій — Місіонес і Чако, де вони становлять більшість сільського населення. Основне заняття українців у пров. Чако — вирощування бавовнику, в Місіонес — тютюну і чаю. В пров. Мендоса, де українці також проживають компактною групою, вони займаються виноградарством, садівництвом, городництвом. Багато укр. сімей в степових провінціях А. займаються хліборобством. Досить велика група українців працює на пром. підприємствах Буенос-Айреса та його передмість. Більшість українців А. живуть у злиднях. В містах їх використовують на найважчих підсобних роботах. Навіть у районах, де українці живуть компактними групами, вони не мають своїх шкіл. Незважаючи на територіальну розкиданість, українці об'єднувалися в прогресивні орг-ції, брали участь у робітничому русі і підтримували постійний зв'язок з батьківщиною. Прогресивні укр. робітн. і культосвітні орг-ції в 1929 об'єдналися в Союз українських робітничих орг-цій А., який видавав газ. «Пролетар». Цей союз, заборонений урядом, 1932 відновив свою роботу під назвою Союз українсько-білоруських робітничих орг-цій, з друкованим органом «Українська робітнича газета» (1932—35). 1935 засновано прогресивне т-во ім. Т. Г Шевченка та інші культосвітні організації, почала видаватися газ. «Світло» (до 1949). В роки другої світової війни в А. були створені культосвітні т-ва ім. Лесі Українки, ім. І. Франка та ін. Українці А. зібрали сотні тисяч песо і багато одягу для допомоги населенню Рад. України, яке потерпіло від фашистської навали. 1946—47 відбулися з'їзди укр. прогресивних орг-цій, на яких прийнято рішення про посилення культ. освітньої роботи, про зміцнення зв'язків з населенням Рад. України. Для керівництва всією роботою була створена Центр. Рада укр. демократич. організацій Аргентіни. Активну участь в діяльності укр. прогресивних орг-цій і в органах преси в А брали В. Штангрет, С. Вальчук. Й. Ткачук, В. Мисливець, М. Гула, Р. Демко, В. Сенчина, П. Губарчук. 1948—49 уряд А. заборонив діяльність

прогресивних укр. т-в і клубів. 1949—52 виходив укр. мовою журн. «Батьківщина». Тепер в А. видається укр. газ. «Знання» і журн. «Родина» (укр., рос. й ісп. мовами). В останній час бл. 5 тис. українців повернулися з А. на Батьківщину. Укр. прогресивні орг-ції в А. працюють, зазнаючи утисків з боку уряду. Вони ведуть наполегливу боротьбу проти буржуазно-націоналістичних організацій.

Партії і профспілки. В А. існує бл. 40 політичних партій. В зв'язку з розколом у 1957 бурж. партії Громадянський радикальний союз на основі її лівого крила створилася партія Громадянський радикальний союз непримиренних на чолі з А. Фрондісі; на основі правого крила— партія Громадянський радикальний союз народу на чолі з Бальбіном та ін. Інтереси буржуазії відображає також створена 1955 Християнсько-демократична партія. Виразником інтересів поміщиків і с.-г. буржуазії є Прогресивно-демократична партія. Соціалістична партія переживає глибоку кризу. Значний вплив має Комуністична партія Аргентіни. Чисельність її за останні роки зросла. Ген. секретар — А. X. Альварес. Весною 1959 була заборонена і діє нелегально. Профспілки А. до 1958 були об'єднані в Загальній конфедерації праці, яка розпалася на три профцентри.

Преса та радіо. В А. видається понад 140 газет. Найвідоміші з них: «Демокрасія» («Democracia»), «Ла насьйон» («La Nacaiòn»), «Ла пренса» («La Prensa»), «Ель мундо» («El Mundo»). Орган соціалістич. партії — «Вангуардія» («La Vanguardia»); орган прогресивної інтелігенції — «Пропосітос» («Propositos»); органи компартії — «Нуестра палабра» («Nuestra palabra») і «Ла ора» («La Hora»).

Радіостанції А. належать в основному трьом компаніям: «Ель мундо», «Бельграно» і «Сплендід». В Буенос-Айресі — телевізійний центр.

Господарство. А. — аграрно-індустріальна, найбільш розвинута в економічному відношенні країна Латинської Америки. Але й її економіка залежить від зовн. ринків і монополій США, Англії та ін. великих капіталістичних країн. Господарство А. спеціалізується гол. чин. на виробництві зернових культур і продуктів тваринництва для експорту. У с. г. панують великі землевласники та іноземні компанії. Великі г-ва з пл. понад 1 тис. га володіють 75% землі. 80% селян безземельні і змушені орендувати землю (здольщина, суборенда) або найматися в батраки. Обробляється близько 11% нл. (30 млн. га, 1954). Зрошується 1,5 млн. га. На поч. 1958 працювало 71,6 тис. тракторів. виробн. основних експортних культур (збір 1957/8): пшениця— 5,8 млн. т, кукурудза — 4,8 млн. т, лляне сім'я — 630 тис. т, соняшник — 760 тис. т. Більшість зерна та олії дають пров. Пампи та міжріччя Парани і Уругваю. На Пн. поширені посіви бавовнику. Цукрова тростина культивується на Пн. Зх. (пров. Тукуман). В зх. провінціях — виноградарство і пром. садівництво (яблука, груші, сливи, абрикоси), в пониззі Парани — цитрусові.

Важливою галуззю с. г. є тваринництво. Переважає пасовищне розведення великої рогатої худоби. За поголів'ям великої рогатої худоби (44,2 млн. голів, 1957) А. займає 4-е місце серед капіталістич. країн; овець (45,7 млн.) — 2-е місце. Значне поголів'я коней— 5,8 млн., свиней — 3,9 млн. Бл. 20% м'яса і 70% вовни йде на експорт. Осн. районом розведення великої рогатої худоби є Пампа. Вівчарство поширене в Патагонії та інших посушливих районах А.

За рівнем пром. продукції А. посідає 13-е місце серед капіталістич. країн (0,9% продукції, 1958). Переважають галузі первинної обробки с.-г. сировини: м'ясохолодобійна (переробляється понад 2 млн. т м'яса на рік), борошномельна (2,2 млн. т борошна, 1957), маслоробна (206 тис. т масла), цукрова (658 тис. т, 1957), сироварна, виноробна. Розвинуті текст, та взуттєва пром-сть. Значно меншу питому вагу має важка пром-сть. Видобуток нафти — 5,2 млн. т (1958—60% потреб країни), вугілля — 260 тис. т (1958— 5% потреб), свинцю — бл. ЗО тис. т, цинку— 22 тис. т. Експортне значення має видобуток вольфраму та берилію. виробн. сталі — 236 тис. т (1958), прокату 654 тис. т — в основному на імпортному брухті. Машинобудування розвинуте слабо. Працюють автоскладальні з-ди, судноверфі, завод с.-г. машин та ін. Пром-сть А. зосереджена гол. чин. в прилеглих до Ла-Плати р-нах. Найбільший пром. центр — Буенос-Айрес (бл. половини пром. продукції країни).

Протяжність залізниць 46 тис. км, шосе — 17 тис км. На поч. 1958—330 тис. легкових і 228 тис. вантажних автомашин. Гол. роль в зовн. торгівлі відіграє морський транспорт (99% експорту й імпорту); ⁴/₅ вантажів перевозиться на іноземних суднах. Найважливіші порти: Буенос-Айрес, Росаріо, Ла-Плата.

Експорт: м'ясо, шкіра, вовна, жири, пшениця, кукурудза, дубильний екстракт, вольфрам, берилій. Продукція тваринництва становить 54% заг. вартості експорту, зернові— 26% (1957). Імпорт: нафта, вугілля, чорні метали, металовиробн. верстати, автомобілі, хімікалії, текстильні вироби. Гол. місце в зовн. торгівлі займають США, Англія, ФРН, Бразілія. Розвивається торгівля з СРСР, Чехословаччиною, Польщею. Грошова одиниця — песо.

Освіта. Офіційно в А. проголошено загальне обов'язкове навчання дітей віком від 6 до 14 років. У 1954 було 16 189 поч. шкіл (2 565 164 учні), проте бл. ²/₃ дітей шкільного віку залишається поза школою. В А. існує «єдина шкільна система», але в серед. школах, як правило, навчаються діти заможних. У 1954 було 459 серед, шкіл (102 742 учні) та 1340 проф. шкіл (216 343 учні). Ре-ліг. орг-ції (католицькі) мають у своєму віданні широку сітку шкіл різного типу, під їхнім впливом перебуває також багато приватних шкіл. У вищих уч. закладах — 141 893 студенти. Найбільший ун-т у Буенос-Айресі (засн. 1821). Найбільша бібліотека — Національна в Буенос-Айресі (607 208 томів). Музеї: Нац. музей образотворчих мист., Нац. історичний, Природничих наук у Буенос-Айресі та ін. В столиці є наук, установи і т-ва (Академія л-ри, Нац. академія права та ін.).

Медико-санітарний стан. 1956 було 2198 лікарень на 103 тис. ліжок (5,5 ліжка на 1 тис. чол.). 1955 було 25 тис. лікарів, 9650

зубних лікарів, 25 300 мед. сестер, 3950 акушерок, 8050 фармацевтів. Народжуваність 1956 становила 23,8 чол. на 1 тис. нас, смертність — 8,2, дитяча смертність — 58,5 на 1 тис. живонароджених. 1955 зареєстровано 3565 випадків захворювання на бруцельоз, 6256 — на дизентерію. 1956 було 6496 випадків поліомієліту. Підготовку лікарів проводять мед. факультети при 6 ун-тах. Мед. службою керує м-во охорони здоров'я і соціальної допомоги. Лікарі здебільшого практикують приватно.

Література А. є однією з найбагатших л-р сучас. Латинської Америки. Як нац. л-ра вона формувалася з кін. 18 ст. в умовах боротьби за незалежність А. В колоніальний період л-ра була чисто наслідувальною. В кін. 18— на поч. 19 ст. прогресивний романтизм стає панівним напрямом. У л-рі й театрі розробляються теми патріотизму и становища селян. 1787 поставлено анонімну комедію «Кохання поміщиці», 1789— класицистичну трагедію з життя індіанців «Сіріпо» М. де-Лавардена. Визначні поети цього періоду: народ, співець Б. Ідальго (1788—1822), Е. де-Лука (1786—1824), В. Лопес-і-Планес (1785—1857), X. Варела (1794—1839). Після встановлення республіки в А. демократична л-ра використовує народну пісенну творчість і орієнтується на прогресивну л-ру Англії і Франції. Кращий представник нової л-ри Е. Ечеверріа (1805—51) — засновник нац. поезії, романтик, послідовник Байрона (поеми «Полонянка», «Авальянеда», вірші, драми, новели). В 30—70-х рр. 19 ст. розвивається творчість таких письменників-реалістів, як X. Аскасубі (1807—57; поеми — «Сантос Ве-га», «Пауліно Лусеро»), X. Ернандес (1834— 96; поема «Мартін Ф'єрро»), X. Мармоль (1818 — 81; «Амалія» — перший нац. роман). Під кін. 19 і в 20 ст. поширюються декадентство, модернізм. В той же час з'являється група письменників критичного реалізму: Р. Гвіральдес (1886—1927), Б. Лінч (роман «Стерв'ятники Флоріди»), Р. Пайро (1887— 1927; роман «Пригоди внука Хуана Морейри»). М. Гальвес написав кілька соціальних романів («Нача Регулес», «Історія Аррабаль»), але згодом перейшов у табір реакції. Сучас. прогресивну л-ру А. представляють відомі поети: комуніст Р. Туньйон (н. 1905), Кор-дова-Ітурбуру (н. 1899); поет і прозаїк А. Варела (н 1905; роман «Темна ріка»); прозаїки: Е. Кастро (романи «Остров'яни», «Зоране поле»), Р. Ларра («Гран-Чако», «Його прозвали вихрястим»), Е. Мальса («Місто», антифашист. роман «Листопадове свято»), X. Флоріані («Осяяні надією»); драматург Л. Бартлетт (н. 1902) — засновник «Народного театру»; новеліст і критик Е. Агості — автор популярної книги «На захист реалізму» та ін.

Архітектура. Індіанські племена, що за давніх часів населяли країну, залишили порівняно небагату спадщину в будівельному мист. З 16 ст. під впливом завойовників створюється нова архітектура в традиціях іспанського барокко (собор у Кордові, 18 ст.). В 18—19 ст. поширюються впливи архітектури класицизму, спочатку стриманої та монументальної (собор у Буенос-Айресі, 1804), потім пишної. В 2-й пол. 19 ст. в архітектурі А. запанувала еклектика, з поч. 20 ст. — конструктивізм.

Образотворче мистецтво. Мистецтво старод. населення А. — індіанців — кочових пастухів —проявилося лише в орнаментуванні побутових і культових предметів.

З 16 ст., після завоювання країни іспанцями, аргент. мистецтво перебувало під впливом мистецтва метрополії. В 17—на поч. 18 ст. в архітектурі, скульптурі і живопису панує барокко, в кін. 18—на поч. 19 ст. його змінює класицизм.

А. Віго. «За хліб і свободу». Гравюра.

Сучас. живопис А. виник у 1-му десятилітті 20 ст., зазнаючи впливу імпресіонізму. Визначними сучас. художниками А. є монументалісти Л. Спілімберго та Х.-К. Кастаньїно, що присвячують свої твори людям праці. Велику популярність здобула творчість А. Берні. Група «Боедо» об'єднує гол. чин. графіків, які в своїх творах порушують соціальні теми (Д. Урручуа, А. Віго). Значних успіхів досягла нац. скульптура в творчості Р. Іруртія, А. Ріганеллі та X. Фіорованті. В сучасному мист. А. сильні також формалістичні напрями.

Е. Сото Авенданьйо. «Гаучо». Бронза.

Музика А. інтонаційно споріднена з ісп. музичним фольклором та індіанськими наспівами і ритмами. Поширена форма народ. пісенно - танцювальної музики — танго. Найуживаніший муз. інструмент — 6-струнна гітара. Професіональну аргент. музику представляє творчість Хуліана Агірре, Карлоса Густавіно, Хуана Хосе Кастро (н. 1895, автор симфоній та балетів), Карлоса Паса (н. 1872) та ін. Великий муз. центр — Буенос-Айрес (консерваторія, оперний театр, симф. оркестр).

У 1956 на Україні виступала видатна аргент. гітаристка та композитор Марія-Луїза Анідо.

Театр. З 16 ст. в А. були поширені народ. театралізовані видовища. У 1783 відкрито перший постійний театр у Буенос-Айресі. У 2-й пол. 19 ст. виникло багато театрів, але в них виступали тільки європ. гастролери. В 30-х рр. створено т. з. незалежні театри на протилежність комерційному театрові. В репертуарі цих театрів — п'єси нац. драматургів А. Джунке, Р. Арльта, А. Куосані, твори світової класич. і сучас. драматургії: Шекспіра, Лопе де Вега, Шіллера, Гоголя, Чехова, Горького, Леонова, Катаєва та ін.

Кіно. Перший фільм в А. був створений 1916; у 1930 — перший звуковий фільм «Пісня гаучо» (режисер Феррейра). Серед визначних творів аргент. кінематографії: «Війна гаучо», «Дика пампа» (режисер Л. Демаре), «Альбеніс» (режисер Л.-С. Амадорі), «Течуть каламутні води» (режисер У. дель Карріль), «Кам'яні обрії» (режисер Р.-В. Баррето). Відомі аргент. кіноактори: Ф. Наварро, Л. Торрес, Е. Муїньйо, Т. Мерельйо, Л. Сан-дріні та ін. Аргент. кіномистецтво залежить тепер від «Центральної кінокомпанії» і «Акціонерної спілки Клементе Лококо», які випускають на екрани перев. продукцію Голлівуда. Деякі аргент. фільми йшли на екранах України.

Літ.: Ленін В. І. Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму. Твори. Вид. 4, т. 22; Губарчук П. Українці в Аргентіні. «Жовтень», 1956, № 12 і «Волинь», 1957, №3;Дмитерко Л. Там, де сяє Південний Хрест. К., 1957; Страны Латинской Америки. М., 1949; В о л к о в А. В. Аргентина. М., 1956; Джемс П. Латинская Америка. Пер. с англ. М., 1949.

АРГЕНТОМЕТРІЯ (лат. argentum — срібло) — метод об'ємного аналізу для кількісного визначення іонів, з якими іон срібла дає малорозчинні осади (галогеніди, особливо хлориди, роданіди та ін.). Титрування в нейтральному середовищі провадять розчином нітрату срібла певної концентрації, використовуючи як індикатор хромат калію або деякі барвники, напр. еозин. При аналізі кислих розчинів додають надлишок нітрату срібла і титрують його роданідом калію, використовуючи як індикатор нітрат заліза. Аналогічно визначають кількість срібла у сплавах.,

АРГІЛІТ (лат. argilla — глина) — гірська порода з групи осадочних, проміжний продукт перетворення глини в метаморфічний сланець. Складається з глинистих мінералів та різних домішок (хім., механічних і органічних). Від глини відрізняється щільністю, нерозмокливістю і сланцюватістю, яка вказує на його слабкий метаморфізм. Утворюється А. при дегідратації і цементації глинистих порід. А. характерний для складчастих областей і давніх відкладів платформ.

АРГІНІН HOOC • NH₂ • CH(CH₂)₃ • NH • • C • NH • NH₂ (δ-гуанідин - α-аміновалеріанова к-та) — одна з незамінних амінокислот. Входить до складу тваринних і рослинних білків. В організмі тварин, бере участь у синтезі сечовини.

АРГІШТІ — ім'я кількох царів Урарту. Найбільш відомим був А. І [778—750 до н. е.], який вів уперту боротьбу з Ассірією і значно зміцнив державу Урарту.

АРГО (франц. argot) — спеціальний жаргон незначної групи людей, об'єднаних за соціальними або професійними ознаками. Від загаль-норозмовної мови відрізняється словами, зрозумілими лише даній групі людей.

«АРГО» — український літературний збірник. Вийшов у Києві 1914. В «А.» вміщено план драматичної поеми Лесі Українки, над якою вона працювала в останні дні. В поемі мав бути виведений образ александрійського мудреця Феокріта. Окрім того, в збірнику були видруковані твори Грицька Григоренка (О. Судовщикової-Косач), М. Чернявського, Олени Пчілки та інших укр. письменників.

АРГОЛІДА — північно-східна область Пелопоннесу (в Старод. Греції). В 18—17 ст. до н. е. А. — один з центрів Нріто-мікенської культури — переживала культурне та економічне піднесення. Після дорійського завоювання в 12 ст. до н. е. А. поступово занепадає і в 4 ст. до н. е. підпадає під владу Спарти; пізніше входила до Ахейського союзу.

АРГОН (Argon; грец. αργος— недіяльний) Ar — хімічний елемент нульової групи періодичної системи Д. І. Менделєєва, один з інертних газів. Порядковий номер 18, ат. в. 39,944. Природний А. складається з ізотопів Ar³⁶ (0,337%). Ar³⁸ (0,063%), Ar⁴⁰ (99,600%); штучно одержано радіоактивні ізотопи Ar³⁵, Ar³⁷ і Ar⁴¹ А. — безколірний газ, молекули його одноатомні; t° кип. — 185,83°, t° плав.— 189,3°, критична т-ра — 122,4°; критичний тиск 48 атм. В природі А. зустрічається лише у вільному стані і становить 0,933% (за об'ємом) повітря, з якого вперше його виділили 1894 У. Рамзай і Дж. Релей. Добувають А. фракціонуванням рідкого повітря. А. використовують для наповнювання ламп розжарювання, електронних приладів та ін. Як радіоактивний індикатор використовують Ar³⁷, період піврозпаду якого 34 дні.

АРГОНАВТИ ('Αργοναυτης — ті, що плавали на кораблі «Арго») — в грец. міфології герої, які на чолі з Неоном першими з греків здійснили далекий морський похід у Колхіду на кораблі «Арго» за золотим руном. У цьому міфі відбилася історія ранньої грец. колонізації (8—6 ст. до н. е.).

АРГУМЕНТ (лат. argumentum) — 1) В логіці— істинне судження, за допомогою якого в процесі логічного доведення встановлюється істинність тези. Осн. видами А. є: очевидні положення, аксіоми, факти, закони науки, визначення понять і т. ін. 2) В математиці — а) А функції — величина, що стоїть під знаком даної функції (тобто величина, від значень якої залежать значення функції). А. функції f(x) (напр., sin x) є x. А. функції може бути, в свою чергу, функцією деякої змінної величини, напр. А. тригоном. функції sin (2x + 5) є 2x + 5, тобто лінійна функція змінної x; б) А. комплексного числа z = x + iy, зображеного на площині XOY точкою з координатами x і y, — кут між радіусом-вектором цієї точки та віссю абсцис.

АРГУНОВИ — талановита сім'я російських художників — кріпаків графів Шереметьєвих. Серед них: 1) Іван Петрович (1727— 1802) — відомий портретист. Найкращі його твори: портрет гр. Толстої, 1768 (Київ держ. музей рос. мистецтва), «Портрет невідомої селянки в російському вбранні», 1784 (Третьяк. галерея). Учнями І. П. Аргунова були А. П. Лосенко, К. І. Головачевський\ 2) Микола Іванович (н. 1771—п. бл. 1829)— портретист. Син І. П. Аргунова. Вчився у батька. В 1816 звільнений з кріпацтва. У 1818 здобув звання академіка. До кращих творів належить «Портрет П. І. Жемчугової», 1803 (музей в Кускові, під Москвою).

АРГУНЬ — річка, що разом з р. Шилкою утворює р. Амур. Довж. 1520 км, пл. басейну — 169 700 км². А. бере початок на схилах Вел. Хінгану в Маньчжурії, де зветься Хайлар. В серед, течії має рівнинний характер, в нижній течії — гірська річка. На протязі 944 км вздовж А. проходить держ. кордон СРСР з Китаєм. З 17 ст. по А. йшли торговельні шляхи з Сибіру до міст Сх. Китаю.

АРГУС ('´Αργος) — в грец. міфології стоокий велетень, якому Гера наказала вартувати Іо, обернену на корову, але Гермес убив А. Переносно А. — пильний, суворий вартівник, доглядач.

АРДАГАСТ — антський цар і полководець. Жив у 2-й пол. 6 ст. На чолі слов'янського війська в 583 здійснив глибокий рейд у межі Візантійської імперії, дійшов майже до Константинополя, але на зворотному шляху під Адріанополем зазнав поразки від візантійського полководця Коментіола. В 593 з перемінним успіхом вів активні воєнні дії на Дунаї. А. згадується в творах візант. істориків Феофілакта Сімокатти і Феофана.

АРДЕБІЛЬ — місто в Іранському Азербайджані (Іран). 65,8 тис. ж. (1956). Текст. ф-ка, виробн. килимів (паласів), повсті, шкіри. В А. —визначні пам'ятники азербайджанської архітектури (14—17 ст.).

АРДЕННИ — департамент на Пн. Сх. Франції, біля кордону з Бельгією. Пл. 5,3 тис. км². Нас. 280 тис. чол. (1954). Адм. центр— Мезьєр. Вовнова, металообр. пром-сть. У с. г. переважає скотарство; розвинуте лісове господарство.

АРДЕННИ — гірський масив у Пд. Бельгії, частково у Франції і Люксембургу. Складається з вапняків і сланців. Виник у палеозої (герцинська складчастість). Вис. до 674 м (г. Ботранж). На плоскій поверхні А. багато торфових боліт, на пн. схилах — букові і березові ліси. Поклади кам. вугілля і заліз. руди.

АРДЕННСЬКА ОПЕРАЦІЯ 1944—45 — контрнаступ німецьких військ в Арденнах проти англо-амер. армій. В А. о. німецько-фашистське командування розраховувало прорвати фронт на стику англ. і амер. військ,

завдати удару в напрямі Льєж — Антверпен, вийти на узбережжя і, оточивши приморську групу армій, знищити її і примусити зх. держави до замирення, що дало б йому змогу зміцнити Сх. фронт. Розпочавши наступ 16 грудня, німецькі війська за 8 днів прорвали оборону союзників і вклинилися на глибину

90—100 км. Виникла небезпека повторення Дюнкерка. Охоплене тривогою, англо-амер. командування через Черчілля 6 січня 1945 звернулось до Й. В. Сталіна з проханням про негайну допомогу. Наступ Рад. Армії, намічуваний на 20 січня, розпочався 12 січня. Він змусив німецько-фашистське командування припинити дії в Арденнах, перекинути на Сх. фронт 5-у і 6-у танкові армії, а тим часом англо-американське командування стабілізувало фронт. Фальсифікатори історії в зх. державах замовчують вирішальний вплив наступу рад. військ на наслідки Арденнської операції.

Літ.: Фальсифікатори історії. (Історична довідка). К., 1948; Деборин Г. А. Вторая мировая война. М., 1958.

АРДЕНСЬКИЙ КІНЬ (арден) — порода робочих коней, виведена у 19 ст. в Бельгії в гірській місцевості Арденни. Спочатку ардени були кіньми універсального типу, але далі, завдяки схрещуванню з брабансонами, значно змінились і тепер являють собою коней того ж типу, що й брабансони, але трохи меншого розміру. А. к. відзначаються міцною конституцією, великою силою, невибагливістю і витривалістю, їх помісі розводять на Україні, в РРФСР, Казахстані, Груз. і Вірм. РСР. А. к. використані для виведення російського ваговоза.

АРДОН — ліва притока р. Тереку. Довж. 102 км, пл. басейну 2630 км². Бере початок серед льодовиків Головного Кавказького хребта. А. використовується для зрошення. Долиною А. проходить Воєнно-Осетинська дорога.

АРЕАЛ (лат. area — площа, ділянка) — область поширення видів або інших систематичних груп рослин і тварин. Розмірами і формою А. дуже різноманітні. Як правило, вищі систематичні групи мають більші А. Основним поняттям біогеографії є А. виду. Є види, поширені по всіх материках або океанах (космополітичні), а є види, поширені лише на певній обмеженій території (ендемічні) Межі А. можуть змінюватись під впливом багатьох факторів. Поширення виду всередині А. не обов'язково буває суцільним; вид заселяє лише ті площі, де умови середовища відповідають, його вимогам.

АРЕНА (лат. arena — пісок) — майданчик всередині цирку для виступів артистів; посилається тирсою, зверху іноді застеляється брезентом або килимом. А. являє собою круглий манеж діаметром 13 м, обгороджений бар'єром. В амфітеатрах і цирках Старод. Риму на А. відбувалися спортивні змагання, бої гладіаторів, цькування звірами засуджених. В перен. значенні — поле діяльності, місце дії взагалі.

АРЕНСЬКИЙ Антон Степанович (12. VII 1861—25. II 1906) — російський композитор, піаніст і педагог. Закінчив Петербурзьку консерваторію (1882). У 1883—95 викладав у Московській консерваторії; 1895—1901 — керівник петербурзької Придворної співацької капели. Хоч творчості А. бракувало справжньої глибини, проте в цілому він ішов за традиціями прогресивної рос. реалістичної музики. Його творчості властиві правдивість, виразність, задушевність, висока майстерність, на ній помітно позначився вплив Чайковського. В останні роки свого життя А. часто гастролював, побував також і на Україні (Київ, Катеринослав, Одеса). А. створив опери «Сон на Волзі», «Рафаель», «Наль і Дамаянті», балет «Ніч в Єгипті», музику до поеми Пушкіна «Бахчисарайський фонтан», симфонії, інструментальні ансамблі, романси тощо. Теоретичні праці А. — підручники з гармонії та аналізу музичних форм.

АРЕОМЕТР (грец. αραιος — рідкий і μετρον — міра) — прилад для вимірювання густини рідин. Застосування А. основане на Архімеда законі. Розрізняють А. з незмінною вагою (мал. 1) і незмінним об'ємом (мал. 2). Більше поширені перші; виготовляють їх із скляної трубки, в нижню частину якої кладуть баласт (ртуть, свинцевий дріб) для надання стійкого вертикального положення. Такий А. занурюється тим глибше, чим менша густина рідини. На трубці А. нанесена шкала, проградуйована при певній т-рі в г/см³ або в градусах Боме (°Be). В СРСР застосовують А., шкала яких проградуйована в г/см³ при т-рі +20 або +4 °С. В разі відхилення т-ри досліджуваної рідини від нормальної до показів А. вносять температурну поправку за формулою D₂ = D₁ [1 — α (t₂ — t₁)], де D₁ — покази А., t₁ — т-ра, при якій проградуйовано А., D₂ — густина при t₂, при якій проведено вимірювання, α — коеф. розширення рідини.

Існують спеціальні А., які мають відповідні назви, напр.: лактометри — для визначення жирності молока, спиртометри — для визначення вмісту винного спирту у воді, сахарометри — для визначення густини цукрових розчинів.

АРЕОПАГ (грец. Αρειος παγος —пагорб Ареса) — вищий судовий і урядовий контролюючий орган стародавніх Афін. Спершу А. — рада знаті, згодом А. складався з службових осіб — архонтів, його довічних членів. Особливо зросла роль А. в період перед реформою Солона. А. контролював дії службових осіб і всіх держ. органів, застосовуючи право вето, здійснював нагляд за додержанням законів, культів і звичаїв, а також за вихованням; розглядав кримінальні справи. В разі загрози державній безпеці А. ставав надзвичайним органом з усією повнотою влади. З перемогою демократії реформою Ефіальта (462 до н. е.) А. був позбавлений політич. прав і залишився в основному як суд. орган.

АРЕС, Арей (Αρης) — у грец. міфології спочатку бог бур і гроз, а пізніше бог війни, що виїздив на бойовій колісниці в золотому озброєнні; його супроводили сестра Еріда (сварка), сини Дім (страх) і Фоб (жах).

АРЕТІНО (Aretino) П'єтро (19. IV 1492— 21. X 1556) — італійський письменник-гума-ніст кінця епохи Відродження. Боровся проти феодально-католицької реакції. За сміливі виступи проти монархів та Ватікану його прозвали «бичем королів». А. — один із засновників публіцистики в Італії і взагалі в Європі. В своїх комедіях «Придворне життя» (1526), «Лицемір» (1542), трагедії «Горацій» (1546), пародійній поемі «Орландіно», у віршах і публіцистичних творах (памфлети, листи, «бесіди», сатиричні «пророцтва») А. викривав пороки аристократії та духівництва.

АРЕЦЦО — місто в Серед. Італії, адм. центр пров. Ареццо в області Тоскана, на р. Арно. 69,5 тис. ж. (1955). Залізнич. вузол. Текст., металообр. промисловість, виноробство. Численні пам'ятки мистецтва 13—16 ст. А. — батьківщина Ф. Петрарки — поета епохи Відродження.

АРЕШТ (лат. arrestum — судова постанова, наказ про А.) — 1) Позбавлення волі, взяття під варту. Застосовується як запобіжний захід і як адм. стягнення. Як запобіжний захід А. полягає в ув'язненні, до якого органи слідства вдаються тоді, коли є підстави вважати, що обвинувачений може ухилитися від слідства і суду, або коли перебування його на волі перешкоджатиме розслідуванню і є суспільнонебезпечним. Як адм. стягнення застосовується до винних у дрібному хуліганстві і дрібній спекуляції за постановою нарсудді строком від 3 до 15 діб. За ст. 127 Конституції СРСР і ст. 107 Конституції УРСР ніхто не може бути арештований без постанови суду або санкції прокурора. Відомий ще дисциплінарний А. Він передбачений статутами збройних сил та окремих міністерств і відомств за порушення служб. дисципліни.

2) Органи суду і прокуратури застосовують також А. майна як примусовий захід забезпечення цивільного позову або виконання вироку про конфіскацію майна. А. майна полягає в забороні відчужувати або знищувати його. До А. майна вдаються й органи Держбанку, нотаріату та ін. для забезпечення зобов'язань, а також стягнень, штрафів, накладених в адм. порядку. Не дозволяється накладати А. на зарплату, предмети першої потреби, на знаряддя й інструменти, необхідні громадянам для трудової діяльності, а також на основні кошти соціа-лістич. організацій.

АР'ЄРГАРД (франц. arrière-garde, букв.— тилова охорона) — військовий підрозділ, частина або з'єднання, що охороняє військо при поході від фронту в тил або вздовж фронту. Сила, склад, завдання і віддалення А. залежать від обставин та величини колони, що охороняється.

АРЗАМАС — місто обл. підпорядкування, районний центр Горьковської обл. РРФСР, на р. Тьоші (права прит. Оки). Залізничний вузол. 41 тис. ж. (1959). Легка, харчова галузі пром-сті: велика повстяна ф-ка, ремонтний, ливарно-механіч., пивоварний та лікерний з-ди, м'ясокомбінат. Пед. ін-т, З технікуми (механізації с. г., лісовий, рад. торгівлі), театр, музей.

«АРЗАМАС» (1815—18) — петербурзький літературний гурток прихильників Карамзіна, до якого входили видатні письменники: К. М. Батюшков, В. А. Жуковський, П. А. Вяземський, В. Л. Пушкін, О. С. Пушкін та ін. Боровся проти консервативного літ. товариства «Бесіда аматорів російського слова» (1811—16), очолюваного Шишковим. 1817 до «А.» вступили майбутні декабристи М. В. Орлов, М. І. Тургенєв, М. М. Муравйов, які прагнули надати йому політич. спрямованості. Серед членів гуртка не було єдності поглядів, і він розпався.

АРЗАМАСЬКИЙ ГУСЬ (арзамаська гуска) — поширена в Горьковській обл. місцева порода гусей; відома з 18 ст.; назву дістала від м. Арзамаса, звідки й походить. Середня жива вага гуски 4,8 кг, гусака 5,7 кг. Оперення біле, буває сіре й рябе, дзьоб і ноги яскравооранжові. Несучість до 20 яєць. А. г. добре відгодовуються. М'ясо ніжне, соковите. П'ятимісячні гусенята досягають ваги дорослих гусей.

АРЗНІ — селище міського типу в Котайкському р-ні Вірм. РСР за 5 км від залізнич. станції Елар. 3,2 тис. ж. (1959). Бальнеологіч. курорт; має вуглекислі хлоридно-гідрокарбонатно-натрійові води. Показання: захворювання серцево-судинної системи, шлунка, печінки та ін. Клімат А. помірно теплий.

АРИДНІ ОБЛАСТІ (лат. aridus — сухий)— пустельні і напівпустельні області з посушливим кліматом. Яскравий приклад А. о. — пустеля Сахара. В СРСР до А. о. відноситься низовинна частина Серед. Азії. Для А. о. характерна різка перевага випаровування над опадами, великі добові і річні амплітуди т-ри повітря і сильне сонячне нагрівання. Власної річкової сітки майже немає, більшість рік є транзитними, багато з них закінчується сухими дельтами в безстічних западинах з солоними озерами. Рослинність надзвичайно бідна або її зовсім немає. Широко розвинені шщані масиви, перевіяні вітром у бархани і дюни. Лежать А. о. в субтропічних широтах обох півкуль, інколи трапляються в прилеглих частинах помірного пояса, якщо гори або віддаленість морського басейну перешкоджають надходженню вологи (Серед, та Центр. Азія, Патагонія, внутр. частина Австралії).

АРИК (тюрк.) — місцева назва постійного зрошувального каналу в Середній Азії, Закавказзі тощо.

АРИСТОКРАТІЯ (грец. αριστος — найкращий і κρατος — сила, влада, панування) — в класовому суспільстві вищий прошарок привілейованого стану. В рабовласницькому суспільстві до А. належали багаті родини, які експлуатували рабів і вільних бідняків. В епоху феодалізму А. — титулована і багата верхівка панівного класу (князі, герцоги, лорди, графи, барони, вищі церк. сановники, придворні кола дворянства). Після бурж. революцій в ряді європ. держав А. була усунута від влади; в деяких країнах, напр., в Англії, вона зрослася з великою буржуазією і значною мірою зберегла свої земельні багатства, привілеї, титули і політ. права. Нова, дворянсько-бурж. А. є найреакційнішою частиною експлуататорських класів і оплотом фашизму. В капіталістич. д-вах серед пролетаріату існує прошарок, відомий під назвою робітничої аристократії. В СРСР та ін. соціалістичних країнах А. як класовий прошарок ліквідована.

АРИСЬ — місто, центр Ариського р-ну Пд.-Казахстанської обл. Каз. РСР. Залізнич. вузол. 21,1 тис. ж. (1956). Підприємства по обслуговуванню залізнич. транспорту. В р-ні — зарості цитварного полину — сировини для єдиного в СРСР підприємства по вироби сантоніну.

АРИТМІЇ СЕРЦЯ (грец. α — не і ρυθμος — ритм) — група порушень діяльності серця, пов'язаних з розладом ритмічності, послідовності і сили скорочень серцевого м'яза. А. с. зумовлюються порушенням його властивостей (автоматизму скорочень, збудливості, провідності) Вони спостерігаються при багатьох захворюваннях, зокрема при хворобах серця (міокардит, міокардіосклероз та ін.), при порушеннях нервової регуляції серця, що не супроводиться хворобливими змінами серцевого м'яза, тощо. Іноді А. с. являють собою фізіологічне явище, яке виникає в процесі пристосування організму до різних умов внутр. та зови, середовища. Основні форми А. с: прискорення скорочень серця (т. з. тахікардія), сповільнення їх (брадикардія), приступи серцебиття (пароксизмальна тахікардія) та ін Деякі види А. с. перебігають непомітно для хворого, інші — супроводяться неприємним відчуттям серцевих «перебоїв», запамороченням. Виявляють А. с, вислуховуючи серце, досліджуючи пульс, електрокардіографією. Лікування А. с. спрямоване на усунення основного захворювання; при А. с. з успіхом застосовується ряд медикаментів: наперсник, строфант, валеріана, хінін, хінідин, атропін та ін.

АРИФМЕТИКА (грец. αριθμος — число) — наука про числа. Як галузь математики А. рівнозначна з чисел теорією. А. є також назвою шкільної дисципліни, яка знайомить з додатними раціональними числами, арифм. діями з ними та деякими відомостями про подільність цілих чисел. Навчання А. розвиває логічне мислення дітей, їхню кмітливість, дає необхідну підготовку до практич. діяльності і дальшого вивчення математики й фізики. У середній школі вивчають також числа від'ємні раціональні, ірраціональні і комплексні. Відповідні розділи теорії чисел прийнято об'єднувати в навчальну дисципліну вищої пед. школи під назвою теоретична А.

Поняття цілого додатного числа і дій з такими числами формувалися у виробнич. діяльності людства з дуже давніх часів. Найдавніші письмові пам'ятки з арифм. відомостями (єгип. папіруси і вавілон. таблички початку 2-го тис. до н. е.) вже знайомлять з цілими і дробовими (додатними) числами, з 4 діями, подають розв'язання арифм. задач. Пізніші пам'ятки вавілон. культури (1-е тис. до н. е.) свідчать про високу обчислювальну техніку і вироблення позиційної системи числення з основою 60. Перші теоретичні дослідження з А. було виконано у Старод. Греції. Грецькій математиці належать розроблення основ теорії подільності, вироблення поняття про нескінченність послідовності цілих чисел (натурального ряду), впровадження ірраціональних чисел та розробка їх теорії, доведення нескінченності множини простих чисел та ін. Протягом середньовіччя А. розвивалася в основному народами Сходу (впровадження від'ємних чисел — Індія, Середня Азія; позиційна система числення з основою 10 і записом нуля — Індія; удосконалення техніки арифм. дій, винахід десяткових дробів — Середня Азія). Наука арабізованих країн Сходу і через її посередництво наука Європи поступово освоюють теоретичну спадщину

грецької математики. В 16—17 ст. найсприятливіші умови для розвитку науки склалися в зх.-європ. країнах. Тут у зв'язку з розвитком алгебри входять у вжиток від'ємні числа, впроваджуються комплексні числа, відкриваються ланцюгові і, вдруге, десяткові дроби. Поступово поняття числа абстрагується від конкретних процесів лічби певних предметів та вимірювання, і числа вже не розглядаються як «іменовані». У 18 ст. переважно завдяки дослідженням Л. Ейлера теорія чисел став самостійною наук. дисципліною. В 19 ст. дослідження складних питань теорії чисел привели до значного узагальнення поняття цілого числа (К. Гаусс, Е. Куммер, Ю. Дедекінд, Є. І. Золотарьов) і певного завершення теорії подільності. У зв'язку з цим укр. математик Г. ф. Вороний і нім. математик Г. Мінковський подали важливе узагальнення алгоритму ланцюгових дробів. Геометрична інтерпретація комплексних чисел, відома з початку століття, забезпечила їм права громадянства в алгебрі та матем. аналізі і стала основою дальших узагальнень. У свою чергу, сучасні теорії дійсного числа розроблено у зв'язку з потребами А. і математичного аналізу на основі властивостей раціональних чисел (Ю. Дедекінд, Г. Кантор, К. Вейєрштрасс). Тільки в кінці 19 ст. досить повно розроблено аксіоматику натуральних чисел і дій з ними (в основному Д. Пеано).

З поч. 20 ст. зміст і структура розділів А. залишаються в основному без змін. У навчальних планах рад. вищих пед. закладів теоретична А. фігурує як розділ курсу елементарної математики фіз.-матем. факультетів. Розроблення цього курсу належить майже виключно діячам рад. вищої школи.

Літ.: Арнольд І. В. Теоретична арифметика. К., 1939; Погребиський Й. Б. Арифметика. К., 1953; Беллюстин В. К. Как постепенно дошли люди до настоящей арифметики. М., 1940; Кэджори Ф. История элементарной математики. Пер. с англ. Одесса, 1917.

АРИФМЕТИЧНА ПРОГРЕСІЯ — послідовність чисел a₁, a₂, ..., а_n, з яких кожне наступне дорівнює сумі попереднього і певного сталого числа d, що наз. різницею цієї А. п. Якщо d > 0 (d < 0), то А. п. називається зростаючою (спадною). Загальний член а_nА. п. обчислюється за формулою а_n = а₁ + + d(n — 1); сума S_n перших n членів А. п.— за формулою S_n = n/2(а₁ + а_n).

АРИФМЕТИЧНЕ СЕРЕДНЄ n чисел a₁, a₂, ..., а_n — частка від ділення суми цих чисел на число їх: а = (a₁+ a₂ + ... + + а_n) : n. Напр., А. с. чисел 3, 4, 5 дорівнює (З + 4 + 5) : 3 = 4.

АРИФМЕТИЧНИЙ ТРИКУТНИК (трикутник Паскаля) — трикутна числова таблиця, на бічних сторонах якої стоять одиниці, а числа, що стоять всередині, утворюються додаванням двох чисел, що стоять над ними:

1

1 1

1 2 1

1 3 3 1

1 4 6 4 1

(n + 1)-й рядок А. т. дає біноміальні коефіцієнти для розкладу п-го степеня бінома (а 4- 6)^п. Див. Ньютона біном.

АРИФМОМЕТР (грец. αριθμος — число і μετρεω — міряти) — настільний механічний прилад для виконання арифметичних дій. Основою конструкції є «цифровий елемент», напр. цифрове коліщатко (зубчатка), яке фіксується храповиком у 10 положеннях (0,1; 0,2; ... повного оберту) відповідно до чисел 1, 2, 3, ..., 10(0). Кілька таких цифрових коліщат дають змогу зобразити багато-цифрове число. Сусідні цифрові коліщата з'єднано так, що повний оберт коліщатка нижчого розряду повертає цифрове коліщатко вищого розряду на 0,1 оберту; цим автоматизується «перенос десятків». Обертання в одному напрямі дає додавання, у протилежному — віднімання. Множення і ділення виконуються порозрядним додаванням і відніманням. Сучасні автоматизовані А. — це електромеханічні прилади, в яких числа встановлюються і операції з ними виконуються натискуванням кнопок. В УРСР А. виробляють у Харкові.

Літ.: Булгаков И. С. Счетные машини, ч. 1. М., 1950; Делоне Б. Н. Краткий курс математических машин, ч. 1. М.—Л., 1952.

АРІАБХАТА (н. 476 — р. см. невід.) — індійський астроном і математик. В його творі «Аріабхатіам» стисло викладено матем. відомості, необхідні для астрономічних обчислень; зустрічаються добування квадратного і кубічного коренів із чисел, найпростіші задачі на складання і розв'язання рівнянь (в т. ч. неозначених); наводиться наближене значення числа π = 3,1416.

АРІАДНА ('Αριαδνε) — в грец. міфології дочка крітського царя Міноса, яка вивела Тезея, що врятував острів Кріт від страховиська Мінотавра, з Лабіринти за допомогою клубка ниток. Звідси «нитка А.» у переносному значенні — порятунок.

АРІАНСТВО — одна з ранніх течій християнства. Назва — від імені священика з м. Александрії Арія (256—336). Заперечуючи церк. вчення про єдину суть трійці, аріанці твердили, що Христос — «син божий» — нижчий за «бога-отця».На Нікейському соборі 325 А. було визнане за єресь і остаточно засуджене християнською церквою 381. Найбільше поширилось А. в 4 ст. на Пд. Римської імперії, а також серед германських племен. Пізніше, в 16—17 ст., дещо змінене Ф. Соціном, А. поширилось в Польщі і було відоме на Україні. В Чернігові, Хмільнику, Гощі та ін. містах існували аріанські школи, в яких учні, крім вивчення лат. м., риторики, логіки та етики,здобували певне коло знань з арифметики, геометрії та ін. В зв'язку з активізацією католицизму в середині 17 ст. аріанські школи на Україні були закриті.

АРІДНИК — за давніми віруваннями гуцулів чорт, сатана, злий дух.

АРІЄЛЬ — 1) Ім'я кількох біблійних персонажів; в європ. демонології — добрий дух водної або повітряної стихії. 2) Супутник планети Урана. Діаметр бл. 950 км, відстань від Урана бл. 192 тис. км. Площина орбіти А. майже перпендикулярна до площини орбіти Урана. Див. також Супутники планет.

АРІЗОНА — штат на Пд. Зх. США. Пл. 295,1 тис. км². Нас. 1078 тис. чол. (1957). Адм. центр — Фінікс. Більшу частину поверхні займає плато Колорадо (1500—3000 м). Гол. ріка — Колорадо. Клімат різко посушливий з жарким літом (т-ри липня від +20 до +32°) і м'якою зимою (т-ри січня від 0 до +13°). Опадів 50—200 мм на рік (у горах до 500 мм). Рослинність на плато напівпустельна, в горах — хвойні ліси. А. — один з ма-лонаселених штатів Зх. США. Серед населення багато мексіканців. Індіанців 8,8%, гол. чин. в резерваціях. А. — район гірничої пром-сті. Видобуток руд: міді (1-е місце в США, 464,9 тис. т, 1957), цинку (30,2 тис. т), свинцю (11,3 тис. т); срібла (144,7 тис. кг), золота (4540 кг, 1956). На ріці Колорадо велика ГЕС — Боулдер-Дам. С. г. — на поливних землях. Гол. культура — бавовник (збір 188 тис. т, 1956). Посіви сорго, ячменю. Вирощують апельсини, грейпфрути, овочі. Тваринництво м'ясо-вовнового напряму. 943 тис. голів великої рогатої худоби (на 1. І 1958), 445 тис. голів овець. 3,5 тис. км залізниць.

АРІЙСЬКА РАСА — неіснуюча «раса людей першого сорту», «раса панів», яку вигадали расисти і до якої залічували себе в той чи інший час різні зх.-європ. загарбники. Гітлерівські мракобіси «найчистішими представниками А. р.» вважали лише німців, намагаючись цим обгрунтувати їх «право» панувати над слов'янами та ін. народами «неарійської раси». Сучасні реакц. бурж. антропологи до А. р. залічують англосаксів і німців, свідомо фальсифікуючи науку в інтересах реваншистів і колоніалістів. Див. також Арійці, Расизм.

АРІЙЦІ — в буржуазній етнографії і антропології цією назвою позначаються всі або окремі народи індоєвропейської сім'ї мов. В самому слові А. закладена расистська суть, оскільки за давньоіранською легендою арії означає благородні (люди) на противагу т у-р а м — неблагородним. Етнографи і антропологи 19 ст. необгрунтовано вважали А. однорідним народом, який, нібито, в 2-му тис. до н. е. вийшов з Паміру або Гіндукушу кількома «хвилями» і розселився в Європі, давши початок грекам, латинянам, слов'янам, германцям тощо. Деякі вчені вважають, навпаки, що А. прийшли в Азію з Європи і завоювали народи долини р. Інду. Німецькі та інші зх.-європейські расисти надали А. значення «вищої раси» і заодно звузили поняття А., шукаючи серед них «чистих А.». Гітлерівці оголосили «чистими А.» німців, а «нечистих А.» і неарійців жорстоко переслідували та винищували.

АРІМАН (грец. 'Αριμαν, староперс. — Анхра-Майнью — «дух зла») — персонаж староіранської міфології, бог зла, начало всього темного й лихого на світі. В реліг. легендах А. протиставлений його брат — бог добра — Агура-мазда (Ормузд), з яким А. постійно ворогував.

АРІОВІСТ (1 ст. до н. е.) — вождь германського племені свевів. Близько 60 до н. е. А. виступив проти племені едуїв, розбив їх і закріпився в Пн. Галлії. Намагання А. поширити свої володіння і вплив в Галлії римський сенат сприйняв як загрозу вторгнення до Італії. 58 до н. е. Юлій Цезар розбив А. в р-ні Весонтіона (сучас. м. Безан-сон). Поранений в бою, А. втік за Рейн і невдовзі помер.

АРІОЗО (італ. arioso — співуче, подібно до арії) — сольний вокальний номер в опері (кантаті, ораторії), різновидність арії, від якої відрізняється меншим розміром і наспівно-декламаційним характером (напр., А. Тараса «Що у світі є святіше понад наше побратимство» в опері Лисенка «Тарас Бульба»). А. виникло з мелодичного речитативу.

АРІОН (7—6 ст. до н. е.) — старогрецький мандрівний поет, один із засновників хорової лірики. Родом з о. Лесбос. Створив новий ліричний жанр — дифірамб — хорову пісню в діалогічній формі, — з яким пов'язане походження античної трагедії. З численних (бл. 2000) творів А. не збереглося нічого.

АРІОСТО (Ariosto) Лудовіко (8. IX 1474— 6. VII 1533) — італійський поет. Н. в Реджо. В перших творах наслідував Горація, Тібулла, Овідія. Найвідоміший твір — поема «Несамовитий Роланд» (1505—32). Сюжет її побудований на матеріалі французького епосу, куртуазних рицарських романів, зразках античних поетів, але в ній показане життя сучасної А. Італії. Поема, пройнята життєрадісністю і релігійним скептицизмом, мала значний вплив на італійську і європ. л-ру.

Тв.: Рос. перекл. — Неистовый Роланд. Л.,. 1938.

АРІСМЕНДІ (Arismendi) Родней (н. 21. III 1913) — діяч робітничого руху Уругваю. Член Компартії з 1931, А. очолював Федерацію комуністичної молоді. З 1938 — член Нац. комітету Компартії. Був редактором газ. «Хустісія» та інших органів партійної преси. З 1946 — депутат парламенту. З 1955— перший секретар Нац. комітету Компартії Уругваю. А. — автор численних праць з питань робітн. руху в Уругваї та нац.-визвольного руху в Латинській Америці.

Тв.: Рос. перекл. — Вторжение доллара в Латнискую Америку. М., 1948; Великая Октябрьская социалистическая революция и национальноосвободительное движение в Уругвае. М., 1957.

АРІСТАРХ Самоський ('Αρισταρχος ο Σαμιος; 4 ст. — 1-а пол. З ст. до н. е.) — старогрецький астроном. А. висловив здогад про те, що планети, Земля і Місяць рухаються всередині сфери нерухомих зір, у центрі якої розташоване нерухоме Сонце. Земля рухається навколо Сонця по колу, обертаючись при цьому навколо своєї осі. Це було найвигаим досягненням старогрец. геліоцентричної доктрини. А. перший зробив спробу визначити відносні віддалі до Місяця і Сонця та їхні розміри.

АРІСТІД ('Αριστειδης) (бл. 540—467 да п. є.) — старогрецький афінський політичний діяч і полководець. Виражав інтереси землевласницької аристократії Аттіки. Учасник греко-перських воєн (500—449 до н. е.): битв при Марафоні (490 до н. е.), Саламіні (480 до н. е.) і Платеях (479 до н. е.). Організатор Делоського морського союзу (див. Афінська держава). За виступи проти Фємістокла 483 до н. е. зазнав остракізму.

АРІСТІПП з Кірени (н. бл. 435 до н. е. — р. см. невід.) — старогрецький філософ-ідеаліст, учень Сократа, ідеолог рабовласницької аристократії. Засновник кіренської школи, представники якої визнавали, що речі існують поза свідомістю людини, але вони непізнаванні, людям доступні лише відчуття цих речей. А. — творець гедоністичної етики, за якою мета людського життя полягає в задоволенні й насолоді. Але людина, твердив А., не повинна бути рабом насолод.

АРІСТОВ Аверкій Борисович (н. 4. XI 1903) — радянський парт. і держ. діяч, член Президії ЦК КПРС, секретар ЦК КПРС.

Депутат Верховної Ради СРСР 2—5-го скликань, депутат Верховної Ради РРФСР. Член КПРС з 1921. Н. в родині рибалки в м. Красному Ярі Астраханської губ. 1912—19 — робітник рибних промислів. 1919—21 — на керівній комсомольській роботі. 1922—25 вчився на робітничому факультеті в Астрахані і Казані. 1925—26 —червоноармієць, секретар партбюро полку. По закінченні військової служби — на партійній роботі в Астрахані. 1932 А. закінчив Ленінгр. політехн. ін-т. 1932— 34 — інженер на заводі «Центролит» в Ленінграді. 1934—39 — на наук.-педагог. роботі в Ленінграді і Свердловську. А. — кандидат тех. наук, доцент. З 1939 А. — на керівній парт, і рад. роботі. 1940—43 — секретар Свердлов, обкому ВКП(б), 1943— 44 — секретар Кемеров. обкому ВКП(б), 1944—50 — перший секретар Краснояр. крайкому і міськкому ВКП(б), 1950—52 — перший секретар Челябін. обкому ВКП(б), 1952— 53 — секретар ЦК КПРС і зав. відділом партійних, профспілкових і комсомольських органів ЦК КПРС. 1953—54 — голова виконкому Хабаров. крайової Ради депутатів трудящих. 1954—55 — перший секретар Хабаров. крайкому КПРС. З 1955 — секретар ЦК КПРС, член Бюро ЦК КПРС по РРФСР. На XIX з'їзді КПРС обраний членом ЦК КПРС, на пленумі ЦК — членом Президії ЦК КПРС, на XX з'їзді — членом ЦК КПРС, а з червня 1957 — членом Президії ЦК КПРС. Нагороджений двома орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора і орденом Червоної Зірки.

АРІСТОВ Василь Михайлович (н. 30. I 1898) — російський рад. актор і режисер, нар. арт. УРСР (з 1946). Член КПРС з 1941. Сценічну діяльність почав 1913 в Москві. 1935 А. переїздить на Україну. Працює спочатку в Київ. рос. драм. театрі, а з 1936— в Харк. рос. драм. театрі. Кращі ролі: Полежаєв («Неспокійна старість» Рахманова), Безсеменов («Міщани» Горького). А. поставив: «Бронепоїзд 14—69» Іванова, «Вороги» Горького,та ін.

АРІСТОНІК ('Αριστονικος) (р. н. невід. — п. 129 до н. е.) — вождь повстання рабів і міської бідноти Пергаму проти Риму і місцевих рабовласників, яке охопило всю Малу Азію. А. боровся за незалежність Пергаму і мріяв створити «державу Сонця», де пануватимуть рівність і свобода. Повстанці розбили військо каппадокійського царя Аріара-та і римського консула Публія Красса. 129 до н. е. консул М. Перперна захопив у полон А. і відіслав його до Риму, де А. було закатовано. Повстання було придушене військом консула М. Аквілія.

АРІСТОТЕЛЬ ('Αριστοτελης; 384—322 до н. е.) — великий старогрецький філософ,

геніальний вчений-енциклопедист. А. жив в епоху великих соціальних і політ. потрясінь, викликаних значним посиленням класової боротьби між рабами і рабовласниками та жорстокими війнами, що закінчилися втратою незалежності тодішніми античними д-вами і створенням імперії під владою Македонії. Народився А. в грецькій колонії Стагіра, звідки дістав назву «Стагіріт». Учився в Афінах у філософській школі Платона. Був вихователем Александра Македонського. В 335 заснував власну філософську школу— Лікей (ін. назва — Перипатетична).

У своїх творах, що охопили всі галузі знань того часу, А. прагнув узагальнити досягнення античної думки. Характерна риса його філософії — вагання між матеріалізмом та ідеалізмом. Залишаючись в основному на позиціях ідеалізму, А. в ряді питань (особливо теорії пізнання) відстоював принципи матеріалізму. Свою філософію А. поділяв на вчення про «буття», вчення про «моменти буття», вчення про «становлення». Перша з цих частин містить вчення про сутність, її пізнання та про категорії Тут А. дав критику ідей Платона, на думку якого реально існують тільки загальні ідеї, а конкретні речі б лише «тінями» ідей. А. вказував, що Платон штучно відокремив поняття сутності від речей. На відміну від Платона, А. вважав за сутність конкретні речі, а поняття — за відображення їх. Конкретні речі, за А., становлять першу сутність, а поняття (роди і види) — другу Коли б не існувало першої сутності, не було б і другої. Така критика філософії Платона є, як відзначив Ленін, критикою ідеалізму взагалі. А. вважав, що сутність існує не поза речами, а в самих речах; визнавав об'єктивне існування природи і виходив з того, що матерія існує вічно. Пізнання об'єктивно існуючої природи відбувається через відчуття, уявлення, поняття. Без відчуттів немає справжнього знання. А. також критикує погляд Платона на пізнання, як «пригадування» душею того, що з нею відбувалося в царстві ідей, з якого душа нібито походить. В. І. Ленін так характеризував теорію пізнання А.: «Нема сумніву в об'єктивності пізнання. Наївна віра в силу розуму, в силу, міць, об'єктивну істинність пізнання» (Ленин В. И. Сочинения, т. 38, с. 366).

Категорії, які служать знаряддям пізнання сутності речей, А. розглядав як типи зв'язків не тільки в наших поняттях, а й як відображені зв'язки між речами і явищами. На думку А., існує десять таких категорій: сутність, кількість, якість, відношення, місце, час, положення, притаманність, дія, підпадання дії (πασχειυ). В інших випадках А. говорить про меншу кількість категорій. Зразком стихійної діалектики А. є визначення ним категорії кількості як предмета математики. А. вказує, що математик обминає різницю у властивостях речей, напр. теплоту, вагу та інші «чуттєві суперечності» і

розглядає лише кількісну сторону. В. І. Ленін з цього приводу зауважує, що тут А. висловив точку зору діалектичного матеріалізму, але виразив її «випадково, невитримано, нерозвинено, мимохідь». Вчення А. про категорії було значним вкладом у розвиток філософії.

А. вперше в історії філософської думки зробив спробу детального вивчення форм і законів мислення. Енгельс високо оцінив це, вказавши, що А. дослідив «найістотніші форми діалектичного мислення». Логіка А. своїм завданням ставила вивчення зв'язків між поняттями, які відповідають реальним зв'язкам між предметами і явищами дійсності. Під цим кутом зору А. досліджував усі основні форми мислення — поняття, судження, умовиводи, сформулював основні закони формальної логіки, поклав початок її розвитку як науки. В творах А. з питань логіки, які дістали загальну назву «Органон», підкреслюється збіг форм мислення з формами буття. В цьому полягає значна заслуга А., на яку вказував Ленін у своїх «Філософських зошитах». Незважаючи на деяку метафізичну обмеженість у висновках з логіки, А. в результаті широких і універсальних знань, зокрема з природознавства, виходить за межі формальної логіки. В його творах можна бачити шукання, живі проблиски діалектичної думки. Але разом з тим А. не зміг розібратись у діалектиці загального і одиничного, критикував діалектику Геракліта та ін.

У вченні про «моменти буття» А. розглядає матерію, форму, рух. Він вкладає це вчення у загальну формулу переходу можливості у дійсність. У вченні А. про матерію і форму особливо яскраво проявляється його вагання між матеріалізмом і ідеалізмом. Матерія визначається як чиста можливість буття, а не саме буття За А., існують два види матерії— перша матерія як чиста можливість буття (вона незмінна), і друга матерія, яка перебуває у речах (вона змінюється, має початок і кінець). Внутрішній зв'язок між цими видами А. не зумів розкрити. Матерію він розглядав як щось пасивне, аморфне. Це свідчить про його метафізичну обмеженість, яка знайшла, зокрема, своє виявлення у критиці А. матеріалізму Емпедокла, Левкіппа, Демокріта. Форма виступає в А. як активний елемент, навіть як сутність. За А., існує дві форми Форма перша, або «форма форм», яка є рушієм, але яка не розвивається, стоїть над матеріальним світом і не має ні початку, ні кінця. Форма друга перебуває в речах, змінюється. Припущення першої форми за своєю суттю не відрізняється від ідей Платона і є виявом ідеалізму, бо «форма форм» — це не що інше, як бог.

У розділі «становлення» викладається вчення про причини, якими визначається перехід можливості в дійсність. А. налічує 4 причини: 1) матеріальну, 2) формальну, 3) дійову, 4) цільову (або кінцеву). Припущення формальної та цільової причин є даниною ідеалізмові й телеології. А. вважав, що про кожну річ неорганічної і органічної природи можна запитати: «для чого?», «заради чого?». Це означає, що мета властива розвиткові кожної окремої речі, рослини, тварини. Існує також мета, або ентелехія перша, і в розвитку Всесвіту. Ця мета стоїть над

матеріальним світом і спрямовує розвиток Всесвіту. Вчення про ентелехію за своєю суттю є різновидність ідеалізму. У вченні про природу А. висловив ряд прогресивних ідей. Він уперше в історії людського мислення створив класифікацію форм руху, підсумовуючи розвиток природознавчих уявлень стародавніх греків. А. розрізняв шість видів руху: 1) виникнення, 2) знищення, 3) рух як зміна якісна, 4) збільшення, 5) зменшення, 6) переміщення. Важливе визнання А. руху як якісної зміни. Ніхто з його попередників не дав такого глибокого аналізу руху. Поняттю руху А. надавав великого значення, оскільки, на його думку, рух служить справі поєднання форми і матерії при утворенні речей.

У «Фізиці» А., узагальнюючи вчення своїх попередників, виклав погляди на природу. Основою світу, за А., є матеріальний субстрат, первинна матерія із взаємовиключаю-чими протилежними властивостями, «первинними якостями»: тепле і холодне, сухе і вологе. З комбінації цих властивостей утворюються 4 стихії: вогонь (тепле і сухе), повітря (тепле і вологе), вода (холодне і вологе), земля (холодне і сухе). Зміна властивостей призводить до зміни агрегатного стану речовини. Коли, наприклад, у воді якість «холодне» замінюється на «тепле», вода перетворюється у пару (або у повітря). Це тому, що замість комбінації «холодне і вологе» (вода) виникла нова комбінація (тепле і вологе). В деяких випадках А. правильно відзначає, що якісні зміни відбуваються іноді раптово (стрибком), як, наприклад, перехід води у пару. В цьому виступає наївна і стихійна діалектика. Однак А. не розумів загального характеру стрибків у розвитку. Заслуга А. в натурфілософії полягала в тому, що він систематизував і узагальнив уявлення про природу, які склалися в рамках стародавнього суспільства. Ці погляди в наївній формі виявляли діалектичні ідеї про загальний зв'язок явищ і їх розвиток.

А. вважав Землю за єдиний центр Всесвіту, обмеженого, на його думку, у просторі і безконечного в часі. Навколо Землі обертаються особливі сфери, в яких закріплені планети і небо з зірками. Ці погляди пізніше розробив Птолемей (у 2 ст. н. е.). У вченні про світ в цілому, про зірки і небо ідеалізм А. знайшов своє остаточне завершення: «ефір», з якого, за А., складаються зірки, — це божественна сутність; причиною руху небесних тіл є бог. А. висловив думку про те, що Земля і Місяць кулеподібні.

Свої погляди на явища природи А. виклав у творах «Історія тварин», «Про виникнення тьарин» та ін. На підставі численних спостережень А. поділив тварин на 2 групи, що приблизно відповідають групам хребетних і безхребетних, заклав основи описової й порівняльної анатомії, описав бл. 500 видів тварин. Вивчаючи зародковий розвиток курей, А. спостерігав поступове новоутворення частин організму. А. висловив ідеї про єдність в природі та про градацію організмів, тобто про існування в природі поступових переходів від неживих тіл до рослин і від них—до тварин. Праці А. мали великий вплив на дальший розвиток біології і медицини.

В працях А. є багато і географічних відомостей. В його «Метеорології» описано атмосферні явища, але розуміння їхніх причин і пояснення впливу клімату на людей дуже недосконалі. А., напр., вважав, що жителі Північного Причорномор'я «самим кліматом приречені на рабство».

В своїх суспільно-політ. поглядах А. виступає як ідеолог античного рабовласницького суспільства, захисник рабства і рабовласницької держави. Рабство А. розглядав як природне явище: природа прирекла одну людину бути рабом, іншу — паном. Держава, за А., виникла природним шляхом з сім'ї як першої форми спільного існування людей. Шляхом об'єднання кількох сімей утворюються «селища», а з них і держава. Поняття «суспільство» і «держава» А. чітко не розрізняв. Вчення А. про д-ву було спробою виправдати рабовласницький лад, зобразити його як вічний і природний стан суспільства; причому д-ва, за А., має позакласовий характер. В цьому виявилась обмеженість А. як представника експлуататорського класу рабовласників. На основі свого вчення про д-ву А. створив етичний ідеал. В своїй етиці він всіляко звеличував рабовласників і принижував рабів. Вчення про «справедливість», яке завершує етику А., зводилось до виправдання економіч. і політ, нерівності людей. А. був видатним економістом свого часу. Саме з нього Маркс починає свій виклад історії економіч. думки, зокрема вчення про товар, вартість, гроші і т. д.

На протилежність реакційним поглядам Платона на прекрасне як «ідею», А. захищав реалістичний погляд на мистецтво як на відтворення дійсності і надавав йому пізнавального значення, критикуючи Платона, що протиставляв мистецтво і пізнання. А. висунув ряд педагогічних ідей, створив свою систему виховання «вільнонароджених» і дав цій системі теоретичне і психологічне обгрунтування. Вихованню А. надавав великого значення, бо, на його думку, людина від природи одержує лише зародки здібностей, які можна розвинути тільки вихованням. В природі людини у нерозривній єдності перебувають три сторони: рослинна, тваринна (вольова) і розумна. Відповідно до цих трьох сторін будується і виховання, яке повинно охоплювати фізичне, моральне і розумове виховання людини. Ці думки про виховання «згідно з природою» були розвинуті пізніше— в 17 і 18 ст. А. вимагав урахування вікових особливостей дітей. Виховання, на думку А., повинно бути не приватною, а держ. справою.

А. мав великий вплив на дальший розвиток філософії і науки, зокрема в Росії і на Україні. В 16 і 17 ст. курси філософії А. читались на Україні в братських школах і в Києво-Могилянській колегії (курси Йосифа Кононовича-Горбацького, Інокентія Гізеля та ін.). У першій половині 18 ст. вчення А. викладалось у Київській академії (курси Феофана Прокоповича, Михайла Козачинського, Георгія Кониського та ін.), у Греко-слов'янській академії в Москві і в кількох десятках семінарій в Росії і на Україні (Харків, Переяслав). Наявність внутрішніх суперечностей у поглядах А. привертала увагу і прогресивних, і реакц. мислителів: прогресивні діячі зверталися до його мате-

ріалістичних і діалектичних тенденцій, реакційні — використовували ідеалістичні і метафізичні сторони його вчення. Філософія А. була використана католицькою церквою, яка перекрутила і пристосувала її до християнського віровчення. Бурж. історики філософії також фальсифікували справжній зміст вчення А. В наш час офіційні ідеологи католицизму— неотомісти — запозичають у А. його рабовласницьку ідеологію для захисту імперіалізму.

Марксизм-ленінізм високо цінить наукову спадщину А., зокрема філософію, яка у свій час була вершиною людської думки. Маркс називав А. «Александром Македонським старогрецької філософії», а Енгельс — «всеосяжною головою» стародавнього світу.

Тв.: Рос. перек л.— Метафизика. М.—Л., 1934; Категории. М., 1939; Аналитики, первая и вторая. Л., 1952; Физика. Изд. 2. М., 1937; О душе. М., 1937; Политика. М., 1911; Афинская полития. Изд. 2. М., 1937; Этика. СПБ, 1908; Об искусстве поэзии. М., 1957; Риторика. СПБ, 1894; О возникновении животных. М.—Л., 1940; О частях животных. М., 1937.

Літ.: Маркс К. Капітал, т. 1 [розділи 1, 4, 11, 13], т. З [с. 392—393]. К., 1954; Маркс К. До критики політичної економії [розд. 1—2]. К., 1954; Енгельс Ф. Анти-Дюрінг. К., 1953; Енгельс Ф. Діалектика природи. К., 1953; Ленин В. И. Сочинения. Изд. 4, т. 38: Конспект книги Гегеля «Лекции по истории философии»; Конспект книги Аристотеля «Метафизика». История философии, т. 1. М., 1957.

АРІСТОФАН ('Αριστοφανης) (бл. 446—385 до н. е.) — великий старогрецький поет, «батько комедії», як називав його Ф. Енгельс, найяскравіший представник т. з. старогрецької комедії, для якої характерна гостра політична сатира. Родом з о. Егіна, був афінським громадянином. Патріот свого поліса (міста-держави), А. жив загальнонародними інтересами і в своїх комедіях відгукувався на всі злободенні питання громадського життя. Творчість А. припала на ча си, коли афінська рабовласницька де мократія переживала глибоку кризу і в Афінах загострилася соціально-політична боротьба. А. брав найактивнішу участь у цій боротьбі, був «яскраво вираженим тенденційним поетом» (Ф. Енгельс). Він сміливо й уїдливо висміював правлячі кола афінської держави, їхню внутрішню й агресивну зовнішню політику, що призвела до згубної Пелопоннеської війни. Війну А. вважав найбільшим соціальним лихом. Тема війни й миру посідає в його творах центральне місце.

За античними відомостями, А. написав понад 40 комедій, з яких збереглося 11: «Ахарняни» (425 до н. е.), «Вершники» (424), «Хмари» (423), «Оси» (422), «Мир» (421), «Птахи» (414), «Лісістрата» (412), «Жінки на святі Фесмофорій» (411), «Жаби» (405), «Жінки в народних зборах» (392), «Плутос» (338). Сюжети А. брав не з міфології, а створював сам, широко використовуючи казки, пісні, народні жарти, пародії. Його твори — це гротескне відтворення дійсності.

Комічними ситуаціями й прямими висловлюваннями хору А. критикує афінських держ. діячів, агітує за мир, зображує розклад суспільної моралі, глузує з своїх літературних ворогів. Хор у комедіях А. виступає у вигляді ос, жаб, птахів, навіть хмар. Грубий натуралізм у А. поєднується з патетичною лірикою, а комедійність доведена подекуди до буфонади. Проте твори А. в основі своїй реалістичні і за змістом глибоко народні. Нестримно смілива своїм сатиричним характером, вільним і одвертим сміхом, комедія А. в історії л-ри — неповторне явище.

За рішенням Всесвітньої Ради Миру 1955 в усьому світі широко відзначено 2400-ліття з дня народження А., великого поета й палкого поборника миру.

Тв.: Укр. перекл. — Комедії. Перекл. Б. Тена. Вступна стаття О. Білецького. К., 1956; Хмари. Перекл. Т. Франка. Львів, 1918; Лісістрата. Перекл. К. Лубенського. X., 1928; Комедії. Перекл. В. Свідзінського. К., 1939; Рос. перекл. — Комедии. В 2 т. М., 1955.

Літ.: Соболевский С. И. Аристофан и его время. М., 1957.

АРІЯ (італ. aria — пісня) — музичний твір, що є складовою частиною опери (ораторії, кантати) і виконується одним співаком в інструментальному супроводі; іноді самостійний муз. твір для голосу (концертна А.). В драматургічному розвитку опери А. є важливим засобом муз. характеристики героя, передаючи його душевний стан, настрій (напр., А. Богдана «Гляньте, люди» в опері К. Данькевича «Богдан Хмельницький»). Буває, що арію підготовляє муз. вступ або речитатив (напр., речитатив та А. Остапа «Що ти вчинив?» в опері М. Лисенка «Тарас Бульба»). Оперна А. має закінчену муз. форму і може виконуватися самостійно. Іноді А. називається також інструментальна муз. п'єса наспівного характеру. Різновидністю А. є арієта — невеличка А. з пісенним характером мелодії.

АРКА (лат. arcus — дуга) — криволінійний брус плавного обрису, несуча будівельна конструкція. На відміну від вертикального тиску балки, тиск А. на опори буде

Мал. 1. Схеми арок: 1 — двошарнірна; 2 — тришарнірна; з — безшарнірна; 4 — з затяжкою.

похилий, через що виникає горизонт. опорна реакція (розпір). Від склепіння А. відрізняється лише значно меншою шириною. Під вертикальним навантаженням А. працює переважно на стиск і меншою мірою на згин. А. бувають безшарнірні, двошарнірні та тришарнірні; якщо опорні кінці А. з'єднати стрижнем (затяжкою, що сприймає горизонт. реакцію), утворюється А. з затяжкою (мал. 1). Частини А. мають такі назви: п'ята А. (поперечний переріз біля опори), замок А. (поперечний переріз біля вершини А.), стріла підйому Р (віддалення центра замка А. від лінії, що з'єднує центри п'ят А.). Від-

стань між центрами п'ят наз. розрахунковим прольотом І. Із збільшенням стріли підйому зменшується розпір А. Залежно від внутрішнього обрису А. бувають півциркульні, колові, стрілчасті, кільовидні та ін. (мал. 2). Вісь А. добирають так, щоб згинаючі моменти були найменші; тоді А. буде найбільш

Мал. 2. Види арок: 1 — півциркульна; 2 — колова; з — стрілчаста; 4 — кільовидна.

міцною і стійкою. Кам'яна А. — найдавніша (3000 до н. е.); в 2-й пол. 19 ст. виникла металева А., в 20 ст. створена і поширилась в будівництві залізобетонна А., за допомогою якої можна перекривати великі прольоти.

АРКА ТРІУМФАЛЬНА - споруда на честь видатної особи чи події — брама з одним або трьома арочними отворами, прикрашена скульптурами і написами. Визначні А. т.: Тіта і Константина в Римі, Траяна в Анконі, Адріана в Афінах, Тібесси та Тімгада в Алжірі, арки в Оранжі і Реймсі (Франція). Відома А. т. в Ленінграді, збудована 1833 арх. В.П. Стасовим на відзначення перемоги Росії у війні 1812—14 («Иарвська тріумфальна брама»).

Арка Тіта у Римі. 70—80-1 роки н. е.

АРКАДА (франц. arcade) — ряд однакових за формою і розмірами арок, що спираються на стовпи або колони. Здебільшого А. застосовуються при спорудженні відкритих галерей, що ідуть вздовж фасаду будинку; навантаження стіни за допомогою арок рівномірно розподіляється між окремими підпорами. АРКАДІЯ — гірська область на Пд. Греції, в стародавньому Пелопоннесі, населення якої — переважно скотарі і землероби; тепер частково ввіходить до складу однойменного нома (невеликої адм. одиниці) Греції. Під час дорійського вторгнення (12 ст. до н. е.) А. зберегла незалежність. В середині 6 ст. до н. е. під тиском Спарти А. ввійшла до складу Пелопоннеського Союзу. Під час Пелопоннеської війни А. зробила спробу створити окремий союз. Згодом А. ввійшла до складу Ахейського Союзу і разом з ним була завойована Римом.

Аркада Економічної брами Києво-Печерської лаври. 1696-98.

Здавна А. оспівувалась поетами як щаслива країна, з патріархальними, простими звичаями пастухів і пастушок.

АРКАДЬЄВ (Кудерко) Аркадій Іванович (н. 7. II 1907) — російський рад. актор, нар. арт. УРСР (з 1951). На сцену вступив 1925 в Одес. район. драм. театр. В 1932—35 працював у Дніпропетр. рос. драм, театрі, з 1935 — в Київ. театрі Червоної Армії (тепер Львів. театр Прикарпат. ВО). Кращі ролі: Пеклеванов («Бронепоїзд № 14—69» Іванова), Ю. Фучік («Прага залишається моєю» Буряківського), Кудряш («Гроза» Островського). Сталінська премія, 1952.

АРКАН — 1) Старовинний український чоловічий танець. Характерне ритмічне чергування — ²/₄ в першому такті та ²/₈ і ¹/₄ у другому <img src="part7-65.jpg" alt="part7-65.jpg" width="59" height="19">. А. мав дві групи рухів: а) «прибий» і «зміни» та б) «підківка», «тропачок», «гайдук» (перша властива тільки А., друга зустрічається також в коломийкових танцях). А. танцюють зімкнутим колом або півколом з топірцями в руках. Танець поширений в Станіс, Чернів. та Закарп. областях. 2) Довгий мотузок із зашморгом на кінці, щоб ловити тварин (напр., коней в табуні). У скотарів Гід. Америки А. називають ласо.

АРКАНЗАС — штат на Пд. США, на Зх. від р. Міссісіпі. Пл. 137,6 тис. км². Нас. 1768 тис. чол. (1957), в т. ч. бл. 22% негрів. Адм. центр — Літл-Рок. У пн.-зх. частині — плато Озарк (до 350 м) і невисокі гори Бостон і Уошіто (850 лі), на пд.-сх. — низовина. Гол. ріки: Міссісіпі, Арканзас. Пересіч. т-ра січня +5,4°, липня +27,3°. Опадів 6л. 1200 мм на рік. Мішані ліси збереглися в горах. А. — аграрний штат. Стан с. г. безперервно гіршає. Число ферм скорочується (з 242 тис. в 1930 до 145 тис. в 1954). Головна с.-г. культура — бавовник (збір 223 тис. т, 1957, 4-е місце в США). Посіви кукурудзи, вівса, картоплі, овочів. 1507 тис. голів великої рогатої худоби (на 1. І 1958), в т. ч. 343 тис. корів. А. дає 95% видобутку бокситу в США (район м. Літл-Рока). Невеликий видобуток вугілля, нафти, природного газу. Алюмінійова, нафтоперероб., хім., лісова пром-сть. 6450 км залізниць.

АРКАС Микола Миколайович (7. І 1853— 26. III 1909) — український композитор. Н. в Миколаєві, закінчив Одеську гімназію (1870) та Новоросійський (тепер — Одеський) ун-т (1875). З 1875 по 1898 служив у морському відомстві в Миколаєві. В Одесі здружився з П. Ніщинським та М. Кропивницьким; дружба з останнім мала велике значення для всієї художньо-творчої діяльності А. В 1903 А. познайомився з М. Лисенком, до творчості якого ставився з великою повагою.

Музичні здібності виявив ще в дитинстві. Перші композиторські спроби А. належать до серед. 70-х рр. Серед його творів — записи та обробки народ, пісень (80), романси та дуети. Головний твір А. — опера «Катерина»

(1891), написана за власним лібретто на сюжет однойменної поеми Т. Шевченка. Музика опери мелодійна, пройнята колоритом укр. народ. пісенності. Вперше поставлена в Москві трупою М. Кропивницького (1899). З того часу вона увійшла в репертуар укр. театр. труп та аматорських гуртків. Перша опера на шевченківський сюжет — «Катерина» — з новою художньою силою зазву-чала в радянському театрі. А. побіжно займався питаннями історії; його книга «Історія України — Русі» містить націоналістичні перекручення і наукового значення не має.

Літ.: Кауфман Л. М. М. Аркас. К., 1958.

АРКАТУРА (нім. Arkatur) — низка декоративних, однакових за розмірами, глухих арок (аркатурний пояс, аркатурний фриз), які часто спираються на несправжні консолі і кронштейни, іноді на колонки. А. застосовується для пластичного оздоблення фасаду будинку або стіни приміщення.

АРКБУТАН (франц. arc-boutant — підпірна арка) — кам'яна арка, що передає розпір склепіння від стіни до підпірного стовпа — контрфорса. А. був відомий в Древній Русі (застосований в Софійському соборі Києва, 1037), проте у вітчизняній архітектурі зустрічається дуже рідко. В 2-й пол. 12 ст. А. став архітектурно-конструктивною основою великих готичних соборів Франції, Італії, Німеччини тощо.

АРКОЗИ (аркозові пісковики)— грубозернисті пісковики, які утворилися внаслідок руйнування гранітів, гнейсів та ін. кислих магматичних порід зернистої структури. До складу А. ввіходять зерна кварцу, польового шпату, почасти слюди та плагіоклазу, які зцементовані глинястими або слюдистими мінералами, кремнекислотою, окисами заліза та ін.

АРКОНА — 1) Місто і релігійний центр балтійських слов'ян 10—12 ст. на о. Рюген (слов. Руя). Зруйнована датчанами 1168. А. була відома храмом слов'янського бога Свя-товита, описаним серед -віч. хроністом Саксоном Граматиком. Розкопки 1921 підтвердили правильність цього опису. 2) Мис на Пн. о. Рюген.

АРКОНАДА (Arconada) Сесар-Муньйос (н. 5. XII 1898) — іспанський письменник-кому-ніст. Н. в Кастілії. Перші кроки в л-рі позначені сюрреалістичними впливами. В 30-х рр. перейшов на позиції реалізму (романи «Турбіна», 1930; «Розподіл землі», 1934). Визвольній боротьбі ісп. народу (1936—39) присвячені роман «Ріка Тахо» (1938), зб. віршів «Романси війни» (1937), фарс «Здобуття Мадріда» (1938). З 1939 живе в СРСР. Найвидатніше з його доробку: збірка оповідань «Іспанія непереможна» (1943), поема «Долорес» (1945), трагедія «Мануель Санчес» (1948). А. — перекладач з рос. на ісп. мову.

АРКСИНУС (лат. arcus — дуга і синус) — колова функція, обернена синусові.

АРКТАНГЕНС (лат. arcus — дуга і тангенс) — колова функція, обернена тангенсові.

Арктика (грец. αρκτικος — північний) — частина поверхні земної кулі, яка прилягав до Пн. полюса. За межу А. вважають ізотерму 4-10° найтеплішого місяця, яка приблизно збігається з пн. межею поширення деревної рослинності. До складу А. входить пн. узбережжя Європи, Азії, Америки та майже весь Пп. Льодовитий ок. з островами. Заг. пл. А. близько 25 млн. км², з них більше 60% займають водні простори. Острови своїм розташуванням ділять прибережну частину океану на окремі морські басейни. Більшість островів А. являє собою високі гірські плато з крутими скелястими берегами. Деякі з них вкриті льодовиковими щитами. Заг. площа сучас. льодовиків становить бл. 2 млн. км², з них у межах рад. сектора А. більше 54 тис. км². Моря навколо надовго замерзають, вкриваються значною товщею льоду. Дно Пн. Льодовитого ок. має окремі підвищення — хребти та западини. Центральна, найбільш глибоководна ч. океану має назву Арктичного басейну. В її межах — западина Г. Сєдова (5220 м), найглибша в Пн. Льодовитому ок. Від Новосибірських о-вів до Гренландії простягається підводний хр. Ломоносова і паралельно йому (від о. Врангеля до о. Елсміра) лежить хр. Менделєєва. Природні умови А. суворі, що визначається не так зимовими морозами, як різкими вітрами, хуртовинами та низькими т-рами влітку. Взимку панує полярна ніч. Охолодження земної поверхні в умовах характерної в цей час для внутр. р-нів А. малохмарної погоди надзвичайно велике. Отеплюючий вплив на А мають океанічні води та теплі води Пн.-атлантичної морської течії. Пересічні т-ри найхолодніших місяців знижуються в р-ні полюса до — 35, —40°, на узбережжях до —30°; абс. мінімум досягає —55°. Влітку сонце не заходить, піднімається на небі невисоко, гріє слабо. Танення снігу та льоду обмежує можливість підвищення т-ри вище 0°. Пересічна т-ра повітря найтепліших місяців в р-ні полюса підвищується до 0°, на узбережжях до +10°. Опади навіть влітку випадають переважно у вигляді снігу. Річна сума опадів від 75—100 мм поблизу полюса до 300—400 мм на узбережжі материків. Взимку над А. формується область високого тиску В інші пори року значного розвитку досягає циклонічна діяльність, яка спостерігається здебільшого на периферії. Влітку поле високого тиску розмите, і циклонічна діяльність захоплює також і центр. р-ни. З низькими т-рами пов'язане значне поширення багаторічної мерзлоти, яка в окремих р-нах досягає потужності кількох сот метрів (в СРСР — Сх. Сибір). Починаючи з 1920 помічається деяке потепління клімату А. Низькі т-ри, мала кількість тепла, фізіологічна сухість, багаторічна мерзлота, короткий вегетаційний період (2—2,5 міс.) — головні причини відносної бідності рослинного покриву та тваринного світу А. Рослинність А. переважно багаторічна. Серед рослин переважають лишайники й мохи. Квіткових мало. Тваринний світ А. бідний на кількість видів. Тут живе пн. олень, вівцебик, білий ведмідь, песець, лемінги. Цінне пром. значення мають моржі, тюлені, нерпа, лахтак, білуха, а також риби: тріска, сьомга, навага та ін. В А. налічують понад 240 видів птахів. Характ. біла куріпка, біла сова.

Систематичні дослідження А. почалися в 2-й пол. 16 ст., коли були зроблені перші спроби знайти пн. морський шлях у Китай та Індію. У 17 ст. промисловці та козаки (І. Ребров, С. Буза, І. Ерастов, М. Стадухін, С. Дежнєв) зробили ряд важливих плавань вздовж берегів Сибіру, обігнули мис Челюскін, відкрили протоку між Азією та Америкою. У 18 ст. рос. дослідники В. Берінг, С. Малигін, Д. Овцин, С. Челюскін, брати X. та Д. Лаптєви, В. Русанов та ін. здійснили ряд великих експедицій і нанесли на карту майже все пн. узбережжя Азії. У 19 ст. та на поч. 20 ст. наук. експедиції в А. здійснили рос. дослідники Ф. Літке, П. Анжу, Ф. Врангель, С. Макаров, Г. Седов, норвежець Р. Амундсен та ін. У 1909 американець Р. Пірі першим досяг Пн. полюса. Під час Першого Міжнародного полярного року (1882—83) силами 12 країн було відкрито 13 полярних станцій. Під час Другого і особливо Третього МПР число станцій значно збільшилось, а обсяг роботи розширився.

Провідна роль у вивченні А. належить Радянському Союзові, який організував сотні експедицій в А., створив густу сітку полярних станцій та обсерваторій, здійснює регулярне плавання суден Пн. морським шляхом. Планомірне вивчення А. почалося з моменту організації метеостанції «Північний полюс-1», яка за 9 міс. дрейфу (1937—38) зібрала цінний матеріал про природу центр. частини Арктики. Важливий наук. матеріал дав дрейф криголама «Сєдов» (1937—39). Всебічні дослідження в найтлу-хіших р-нах А. провели у післявоєнні роки дрейфуючі станції ПнП-2 та ПнП-3. Ці спостереження продовжили станції ПнП-4, ПнП-5, ПнП-7 і продовжують станції ПнП-6, ПнП-8.

Міжнародно-правовий статус. А. ділиться на полярні сектори. Кожний сектор становить трикутник, основою якого є берег держави, що прилягає до А., вершиною — Пн. полюс, а боковими лініями — меридіани від Пн. полюса до сх. і зх. кордонів цієї держави. Полярні сектори в А. мають СРСР, Канада, США, Норвегія і Данія. За пост. ЦВК і РНК СРСР від 15 квітня 1926 рад. територією є всі землі й острови (відкриті й ті, що можуть бути ще відкриті), розташовані між узбережжям СРСР на Пн. Льодовитому ок., Пн. полюсом і меридіаном 32° 4' 35 сх. д. і 168°49'30 зх. д. (від Грінвіча). Виняток становлять сх. о-ви Шпіцбергенського архіпелргу, що знаходяться між 32 і 35° сх. д. і належать Норвегії. Біле м. на Пд. від лінії Канін Ніс — Святий Ніс 1921 проголошено внутр. водами СРСР. Сибірські моря затокового типу вважаються історичними радянськими морями.

АРКТИЧНЕ ПОВІТРЯ — повітряні маси, що формуються в Пн. полярному басейні та над найпівнічнішою частиною суходолу; характеризуються низькою температурою, малою вологістю і значною прозорістю.

АРКТИЧНИХ ПУСТЕЛЬ ЗОНА (зона холодних пустель, або крижана зона) — пояс земної кулі, який охоплює значну частину Пн. Льодовитого ок. В межах СРСР А. п. з. включає крайню Пн. п-ова Таймир, Землю Франца-Йосифа, Пн. Нової Землі, о-ви Пн. Земля, Новосибірські та Врангеля. Природні умови надзвичайно суворі Дуже поширена багаторічна мерзлота. Острови майже цілий рік вкриті снігом і льодом, лише стрімкі пд. береги й кручі влітку вільні від снігу. Т-ри зими низькі, до —53°, холодний період супроводиться сильними вітрами і хуртовинами. Т-ра найтеплішого місяця (липень) бл 0° і ніколи не перевищує +4,5°. Річна сума опадів 200— 250 мм. У рослинному покриві переважають мохи й лишайники. На узбережжях влітку великі скупчення птахів (пташині «базари»).

Вікіпедія:УРЕ/Том 1/АНТРАКОЗ ЛЕГЕНЬ - АРКТИЧНИХ ПУСТЕЛЬ ЗОНА/Тексти

Навігаційне меню

Пошук