Вірлич Август Ернестович
| Вірлич Август Ернестович | |
|---|---|
| Народився |
21 листопада 1931 Царичанка Дніпропетровської області |
| Помер |
5 квітня 2017 (85 років) м.Херсон |
| Громадянство |
 Україна |
| Національність | українець |
| Місце проживання | м.Херсон |
| Діяльність | науковець |
| Відомий завдяки | історик, політв'язень |
| Alma mater | Херсонський державний університет |
| Родичі | Вірлич Євгенія Михайлівна, онука |
| У шлюбі з | Вірлич Інна Михайлівна (1930—1987); Лисенко Світлана Миколаївна |
| Діти | Вірлич Михайло Августович, син; Мироненко Олена Августівна, донька |
Авгу́ст Ерне́стович Ві́рлич (21 листопада 1931, Царичанка — 5 квітня 2017, Херсон) — український краєзнавець, політв'язень, відповідальний секретар Херсонської обласної комісії «Реабілітовані історією», Почесний громадянин міста Херсона[1].
Життєпис[ред. | ред. код]
Август Вірлич народився 21 листопада 1931 року в селі Царичанка, нині Дніпропетровської області. 1958 року закінчив філологічний факультет Херсонського педагогічного інституту.
З 09.1943-05.1945 — в'язень німецько-фашистських концтаборів у Сілезії (міста Бреслау, Глатц, Оельс).
З 11.1945-05.1954 — політично репресований. Висланий до м. Соль-Ілецьк Оренбурзької області (Росія). Реабілітований 1992 р.
З 1946 р. — робітничий колгоспу, одночасно учень середньої школи.
У 1952-54 рр. — навчання на фізико-математичному факультеті в Оренбурзькому педагогічному інституті.
У травні 1954 р. — у зв'язку із 300-тою річницею Переяславської ради як українець (по матері) був достроково звільнений із спецтабору.
У 1958-62 рр. — співробітник історичних музеїв у Новій Каховці (Херсонська область) та у місті Нікополь (Дніпропетровська область).
у 1962-77 рр. — старший науковий співробітник, завідувач відділу, заступник директора Херсонського краєзнавчого музею.
У 1977 р. — створив Ленінський музей при Херсонському обласному палаці піонерів.
У 1978-84 рр. — лаборант кафедри марксизму-ленінізму Херсонського сільськогосподарського інституту.
У 1984-88 рр. — керівник туристично-краєзнавчих гуртків Обласної станції юних техніків, Херсон.
У 1992-96 рр. — референт по зв'язках з політичними, партійними і громадськими організаціями Херсонської облдержадміністрації.
З 1996 — відповідальний секретар редколегії серії книг «Реабілітовані історією». Полковник коша Українського козацтва, Херсон.
У 2003 році Єврейською радою України, Фондом «Пам'ять жертв фашизму в Україні» йому присвоєно звання «Праведник України».
У 2005 році відповідно до Указу Президента України Августу Ернестовичу Вірличу призначено довічну державну іменну стипендію, як громадянину, що зазнав переслідувань за правозахисну діяльність.
У 2007 році Указом Президента України № 1123/2007[2] був відзначений державною нагородою України орденом «За заслуги» III ступеня як член Херсонської обласної організації Всеукраїнського товариства політичних в'язнів та репресованих.
У 2011 році потрапив до рейтингу «Обличчя України» журналу «Український тиждень».
З 2016 року — Почесний громадянин міста Херсона.[3]
Автор 5 книг: «Легендарна тачанка»(1988), «Ще як були ми козаками»(1996), «Странный Потемкин»(1992—2005).
Помер 5 квітня 2017 року у Херсоні.
Родина[ред. | ред. код]
Онука Євгенія Михайлівна Вірлич (нар. 25 січня 1986[4]) — українська активістка, громадська діячка, журналістка[5].
14 січня 2019 року в пам'ять про дідуся вона заснувала громадську організацію «Фундація імені Августа Вірлича»[6] (ЄДРПОУ 42780180).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Почесні громадяни Херсона. Архів оригіналу за 2 липня 2020. Процитовано 23 грудня 2018.
- ↑ Указ Президента України № 1123/2007. Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 13 лютого 2021.
- ↑ http://visnik.ks.ua/pochesni-khersontsi/
- ↑ Фейсбук Євгенії Вірлич
- ↑ Скандал у Херсоні: журналістку Євгенію Вірлич побила дружина Опоблоківця [Архівовано 23 травня 2022 у Wayback Machine.], Україна молода, 11 липня 2018 р.
- ↑ «Фундація імені Августа Вірлича»
