Віто Вольтерра

Віто Вольтерра
італ. Vito Volterra
Народився	3 травня 1860(1860-05-03) Анкона
Помер	11 жовтня 1940(1940-10-11) (80 років) Рим
Поховання	Ariccia cemeteryd
Країна	Королівство Італія
Діяльність	математик, фізик, викладач університету, політик
Alma mater	Пізанський університет
Галузь	математичний аналіз і функціональний аналіз
Заклад	Туринський університет
Посада	сенатор Королівства Італіяd
Науковий ступінь	доктор філософії (1882)
Науковий керівник	Енріко Бетті
Вчителі	Улісс Діні
Відомі учні	Поль Леві
Аспіранти, докторанти	Поль Леві Robert Mazetd Joseph Pérèsd Cornelia Fabrid Robert Mazetd
Членство	Лондонське королівське товариство Національна академія дей-Лінчей (1935) Академія наук СРСР Петербурзька академія наук Шведська королівська академія наук Папська академія наук Угорська академія наук Російська академія наук Леопольдина Національна академія наук Італіїd Королівське товариство Единбурга Національна академія наук США Туринська академія наук
Війна	Перша світова війна
Відомий завдяки:	теорія інтегральних рівнянь рівняння Лотки-Вольтерри
Діти	Edoardo Volterrad
Нагороди	іноземний член Лондонського королівського товариства (30 червня 1910) Mathematical Prize of the Italian Academy of Sciencesd (1888)
Віто Вольтерра у Вікісховищі

Ві́то Вольте́рра (італ. Vito Volterra; 3 травня 1860(18600503), Анкона — 11 жовтня 1940, Рим) — італійський математик і фізик, відомий за своїми роботами з математичної біології та інтегральних рівнянь.

Біографія

Віто Вольтерра народився в Анконі (Папська держава) в дуже бідній єврейській родині. Батько Віто помер в 1862 році, коли синові було 2 роки. Перші свої роки Віто провів у Турині; пізніше його родина мешкала у Флоренції, де він навчався в Технічній школі Данте Аліґ'єрі, а потім в Технічному інституті Галілео Галілея.

Інтерес до математики, а особливо до математичної фізики, Вольтерра почав проявляти досить рано: в 11 років вивчав праці Лежандра, а в 13 років після прочитання «Із Землі на Місяць» Жуля Верна розрахував траєкторію знаряду в гравітаційному полі Землі та Місяця. Він відвідував лекції у Флорентійському університеті; фінансово йому допомагали професор фізики Антоніо Роіті та дядько Вольтерри, інженер Едуард Алмаджио.

В 1878 році Вольтерра вступив до Пізанського університету, де його керівником став Енріко Бетті. В 1882 році захистив дисертацію з гідродинаміки, яка містила деякі важливі результати, що були раніше отримані Стоксом незалежно від Вольтерри. В 1883 році став професором раціональної механіки в Пізанському університеті. Вольтерра одразу почав працювати над теорією функціоналів, за допомоги якої пізніше він зробив фундаментальний внесок до теорії інтегральних та інтегро-диференціальних рівнянь. Свої праці над цією темою Вольтерра зібрав і систематизував у книзі Теорія функціоналів, інтегральних та інтегро-диференціальних рівнянь (1930). В 1892 році, після смерті Бетті, Вольтерра став професором механіки Туринського університету. Там він працював над теорією диференціальних рівнянь у частинних похідних, зокрема рівняння для циліндричних хвиль. Пізніше, в 1900 році він став професором математичної фізики Римського університету ла Сапієнца.

1905 року Вольтерра почав розробляти теорію дислокацій у кристалах, яка згодом в 1934 році стала підґрунттям для опрацювання механізму пластичної деформації кристалічних матеріалів у роботах Тейлора, Орована, Поляні. Того ж року він став наймолодшим сенатором Італійського королівства.

Під час Першої світової війни Вольтерра входив до Інженерного корпуса Королівської італійської армії, де він працював під командуванням Джуліо Дуе над розвитком дирижаблів і аеростатів. Зокрема, Вольтерра запропонував використовувати гелій замість водню, який легко спалахується. Після закінчення Першої світової Вольтерра звертається до використання математичних ідей в біології, головним чином розвиваючи праці П'єра Франсуа Ферхюльста. Найбільш відомою працею Вольтерри в цей період є система рівнянь для екосистеми «хижак-жертва» — модель Лотки-Вольтерри.

З 1919 до 1920 року Вольтерра був президентом Національної академії наук (Академії сорока), а з 1921 року — президентом Міжнародного бюро мір і ваг, для якого було побудовано штаб-квартиру в Севрі. З 1923 до 1927 року Вольтерра займав посаду президента Національної академії деї Лінчеї, після чого його замінив Гульєльмо Марконі.

Після приходу в 1922 році до влади фашистів на чолі з Беніто Муссоліні Вольтерра пійшов у жорстку опозицію до нового режиму, зокрема, в 1925 році підписав «Маніфест антифашистської інтелігенції» Бенедетто Кроче. В 1931 році Вольтерра категорично відмовився давати присягу фашистському урядові, після чого його вигнали з університету й академії наук та позбавили права займатися викладацькою діяльністю, але в 1936 році за ініціативою отця Аґостіно Джемеллі Вольтерра був прийнятий до Папської академії наук.

Подальші роки Вольтерра провів за кордоном, жив у Франції та Іспанії. До Риму він повернувся лише незадовго до своєї смерті.

Бібліографія

• Вольтерра В. Математическая теория борьбы за существование. — М. : Наука, 1976. — 288 с.
• Вольтерра В. Теория функционалов, интегральных и интегро-дифференциальных уравнений. — М. : Наука, 1982. — 304 с.
• Volterra V. Leçons sur les équations intégrales et les équations intégro-différentielles. Leçons professées à la Faculté des sciences de Rome en 1910. — Paris : Gauthier-Villars, 1913.
• Volterra V. Leçons sur les fonctions de lignes, professées à la Sorbonne en 1912. — Paris : Gauthier-Villars, 1913.
• Volterra V. The Theory of Permutable Functions. — Princeton University Press, 1915.
• Volterra V., Volterra E. Sur les Distorsions des corps élastiques. — Paris : Gauthier-Villars, 1960.

Див. також

• 14072 Вольтерра — астероїд, названий на честь науковця.
• Вольтерра — кратер на зворотному боці Місяця, що носить ім'я Віто Вольтерри.
• Рівняння Вольтерра
• Рівняння Лотки-Вольтерри

Література

• Полищук Е. М. Вито Вольтерра (1860-1940). — Л. : Наука, 1977. — 116 с.
• Castelnuovo G. Vito Volterra // Rendiconti della Accademia Nazionale delle Scienze detta dei XL, Memorie di Matematica e Applicazioni. — 1943. — Т. Serie 3, XXV, вип. 70. — С. 87–95.
• Goodstein J. R. The Volterra Chronicles: The Life and Times of an Extraordinary Mathematician, 1860-1940. — American Mathematical Society, 2007.
• Whittaker E. T. Vito Volterra. 1860-1940 // Obituary Notices of Fellows of the Royal Society. — 1941. — Т. 3, вип. 10. — С. 690–626.