Ганебне роздягання Христа перед стратою
| ісп. El Expolio | |
|---|---|
 | |
| Творець: | Ель Греко |
| Час створення: | 1579 року |
| Розміри: | 285 × 173 см |
| Висота: | 285 см |
| Ширина: | 173 см |
| Матеріал: | полотно, олійні фарби |
| Жанр: | сакральне мистецтво |
| Зберігається: | Іспанія, Толедо |
| Музей: | катедральний собор Толедо, ризниця |
 «Ганебне роздягання Христа перед стратою » у Вікісховищі | |
Ганебне роздягання Христа перед стратою або Есполіо (ісп. El Expolio) — картина, створена для ризниці катедрального собору міста Толедо художником Ель Греко близько 1578 року[1].
Передісторія[ред. | ред. код]
Весною 1577 року Ель Грко прибув у Іспанію. Його перебування у Мадриді того періоду не могло не викликати розчарування. Мадрид, з невиразною забудовою, малий, провінційний, куди щойно перенесли столицю імперії, викликав розчарування після Венеції чи монументального і старовинного Риму. Художник якось швидко отримав замову на працю у Ескоріал, будівництвом котрого так наполегливо опікувався король Філіп ІІ. Проблеми розпочалися відразу, бо Ель Греко не попіклувався заздалегідь і не вивчив кастильської мови. Він вимушено спілкувався через перекладачів.
Дві перші картини, виконані для Ескоріала, були іспитом для художника, в Ескоріалі волали знати, на що саме здатен новоприбулий. «Поклоніння імені Христа» була невелика за розмірами і мала на меті як продемонструвати ерудицію, так і здатність в малому форматі створити безліч персонажів ( звична бравада тогочасних нідерландців і маньєристів Італії). В картині реалізована складна програма з молитовним зображенням поклоніння монограмі Христа. Ель Греко не пожалкував пластичної краси навіть для численних фігур грішників, що гинуть у пеклі ( ці фігури в 20 ст. старанно вивчатимуть муралісти Мексики). Але хаотичну за композицією картину з зображенням щирої відданості христовій віри і покаранням грішників у пеклі не врятували ні ерудиція митця, ні зображення королів Іспанії - Карла V та філіпа ІІ.
Монументальне «Мучеництво св. Мавркія» ( розмірами 4 з половиною на три метри) мало ту ж хаотичну композицію і розподіл на земну і небесну сфери. Тема жертовності заради християнської церкви переважала і в ній, а характери головних персон не набули героїчності, хоча подані як позитивні. В картині були чудові шматки з пластино красивими, вишуканими персонажами і подані різні за часом події житія святого.
Композиція — не сподобалась і залишилась незрозумілою для замовників. Її залишили в Ескоріалі, але запрошення на працю від короля Філіпа ІІ Ель Греко не отримав... Він повернувся у Толедо, де працюватиме до смерті.
Опис твору (Есполіо)[ред. | ред. код]
Христа притягли на Голгофу та ще й примусили на собі нести важкий хрест. Натовп зібрався подивитися на того, кого щойно хотів бачити царем Юдеї, а тепер готували стратити як злочинця. Кат вже зачепив край одягу Христа. Ремісник-тесляр готує хрест для страти і ні на кого не дивиться. Як загіпнотизовані дивляться три Марії на хрест і тесляра, що готує знаряддя для смерті. Страта от-от почнеться, але жах вже́ панує в людських серцях і керує їх поведінкою.
В картині головує образ Христа в яскраво-червоному хітоні. В цьому образі Ель Греко тісно пов'язаний ще з традиціями ідеального, що отримали таке поширення в художній практиці папського Рима[2]. Художник подав Христа (безгрішного і позитивного для кожного вірянина) як атлета без будь-яких фізичних недоліків чи викривлених форм. У нього крупні руки і шия, широкі груди.
Водночав він венеційський за колоритом, де так полюбляли пурпур і його відтінки[2]. Незвичним і новим були щира покора в атлетичному тілі і молитовне прохання про милосердя. Численні святі в «Страшному суді» роботи Мікеланджело грізно демонструють знаряддя своїх мучеництв і просто вимагають прав на заслужене царство небесне. Це героїчні характери з розвиненим відчуттям власної значущості.
Ситуація в картині Ель Греко протилежна. Практично з цього образу починається процес дегероїзації в творах художника, де покора верховному Богу християн починає головувати[2]. Відчуття розвиненої власної значущості абсолютно відсутнє у персонажів Ель Греко.
Праворуч і ліворуч від фігури Христа автор подав військового чина в блискучих металевих обладунках і вояка, що почав здирати червоний хітон із засудженого. Це головний психологічний вузол композиції. Порівняння облич Христа і цих персонажів не на їх користь. В обличчі військового чина сумнів і невдоволення, у вояка — тупе виконання наказу, що робить його абсолютно непривабливим. Різні відтінки страху в відчаю читаються в обличчях двох злочинців, котрих розпинатимуть разом із Христом. В натовпі чоловіків взагалі неможливо відшукати хоч одного позитивно налаштованого персонажа.
Неможливо відшукати точні іконографічні витоки твору. Неможливо знайти подібні композиційні схеми. Лише віддалено щось нагадують ікони великих і безіменних майстрів Візантії. Проте деякі деталі значно відрізняються від іконописної традиції зниклої на той час Візантійської імперії. Ці традиції наче збагачені могутнім досвідом митців Венеційської художньої школи і перенесені Ель Греко у вівтарний образ, де він так старанно демонстрував свою ерудицію.
Судовий позов на художника[ред. | ред. код]
Вівтарна картина «Есполіо» була закінчена до вересня 1579 року [3]. Але картина не задовольнила капітул собору. Аби якнайменше заплатити художникові, почали чіплятися до всього. Так, керівництву не сподобалось, що голови натовпу зображені вище голови Христа попри те, що він головував в композиції і був найбільшою за розмірами фігурою у композиції. Не сподобались і три Марії, за зауваженнями, вони не були присутні, і про це не сповіщали священні тексти[3]. Художник захищався, але керівництво стояло на позиціях нічим не поступатись чужинцю. Вони подали на митця судовий позов.
Була створена комісія експертів, котра стала на бік художника[3]. Капітул собору проігнорував і висновки комісії експертів, тим паче, що експерти наказали виплатити художникові дев'ятсот (900) дукатів[3]. Йому максимально знизили ціну, але Ель Греко не віддав картину замовникам за малу ціну. Судове розслідування затяглося. За всіма перемовами стояли таємні домовленості і прихований тиск на непокірливого чужинця, що «не хотів поступитися навіть для Бога», хоча церква і Бог — різні інституції.
Ель Греко зіткнувся з жадобою і ще середньовічною уявою у Іспанії про поведінку церковного художника[3]. В Іспанії того часу поціновували не стільки вівтарний образ чи авторитет художника, скільки пишну раму, що її облямовувала. Раму для вівтарного образа теж виконав художник. І капітул собору виплатив Ель Греко за раму більше, ніж за саму картину (!).
Митець також був покараний тим, що не мав більше значущих замов від капітула собору і перспективи працювати у монументальному форматі. Ель Греко почав працювати по приватним замовам або для приходських церков, серед котрих і уславлене «Поховання графа Оргаса» для приходської церкви Сан Томе у Толедо.
Впливи[ред. | ред. код]
Незважаючи на судовий позов, художню вартість картини визнавали в Толедо. За припущеннями було виконано ще дві репліки. На початок 21 ст. відомо також сімнадцять (17) її копій [4].
Див. також[ред. | ред. код]
- Мистецтво Італії
- Маньєризм
- Поет Алонсо Ерсілья і Суньїга
- Мистецтво Іспанії
- Джорджо Джуліо Кловіо
- Венеційська школа
- Римська художня школа
- Портрет Хорхе Мануеля Теотокопулоса
- Краєвид Толедо (Ель Греко)
- Портрет лицаря з рукою на грудях
Посилання[ред. | ред. код]
.svg){kind=small}
Джерела[ред. | ред. код]
- Каптерева Т.П. «Искусство Испании», М. «Изобразительное искусство», 1989
- http://www.metmuseum.org/toah/hd/grec/hd_grec.htm [Архівовано 12 січня 2007 у Wayback Machine.]
- A. Vallentin, El Greco s.143 a ostatnia powstała w 1608 roku i znajduje się w Monachium
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 12 січня 2007. Процитовано 26 травня 2015.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ а б в Каптерева Т.П. «Искусство Испании», М. «Изобразительное искусство», 1989, с. 315
- ↑ а б в г д Каптерева Т.П. «Искусство Испании», М. «Изобразительное искусство», 1989, с. 321
- ↑ A. Vallentin, El Greco s.143 a ostatnia powstała w 1608 roku i znajduje się w Monachium