Генрієтта д'Анжевіль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Генрієтта д'Анжевіль
фр. Henriette d'Angeville
Прізвисько La fiancée du mont Blanc
Народилася 10 березня 1794(1794-03-10)[2]
Семюр-ан-Оксуа
Померла 13 січня 1871(1871-01-13)[1] (76 років)
Лозанна, Швейцарія
Поховання cemetery of Hauteville-Lompnesd
Країна  Франція
Місце проживання Ферне-Вольтер
Лозанна
Діяльність спелеологиня, Гірський провідник, альпіністка
Знання мов французька[2]
Суспільний стан одинакd
Брати, сестри Adolphe d'Angevilled

Генрієтта д'Анжевіль (фр. Henriette d'Angeville; нар. 10 березня 1794(17940310), Семюр-ан-Брійонне — пом. 13 січня 1871, Лозанна) — друга жінка, яка піднялася на Монблан.

Біографія[ред. | ред. код]

Генрієтта д'Анжевіль походила з французької аристократичної родини. Після Французької революції її батька було ув'язнено, а дідуся страчено,[3] тому родина переїхала в Буже в регіоні Рона-Альпи. Після смерті батька, у 1827 році, вона оселилася у Женеві.[4] Жінка захоплювалась пішими походами, і довший час мріяла піднятись на Монбалн. Це стало можливим у 1838 році. Саме тоді Генрієтта д'Анжевіль піднялась на найвищу гору Європи, і продовжила марафон жінок-альпіністок, розпочатий Марією Парадіс у 1808 році.

Д'Анжевіль продовжувала підніматись у гори впродовж двадцяти п'яти років. Вона покорила ще двадцять одну вершину, зокрема ще раз сходила на Монблан. Її останнє альпійське сходження було у віці 65 років на гору Олденхорн.[5] Свої останні роки вона також зацікавилася спелеологією та заснувала музей мінералогії в Лозанні. Там вона і померла.

Експедиція Монблан[ред. | ред. код]

У 1838 році разом з Джозеф-Марі Куттет, а також в товаристві п'яти інших гідів, і шести носіїв, д'Анжевіль рушила покоряти Монблан.[3] Їй пропонували долучитись до двох чоловічих-груп, однак вона відмовилась.[4] Її прибуття до Шамоні стало сенсацією і викликало чималий переполох; з натовпу лунали вигуки підбадьорення, які супроводжували її дорогою до підйому. На висоті 10 тисяч футів у гірському притулку Гранд Мюлет вона отримала телеграму від польського дворянина (який надіслав свою візитку до її намету), і до них долучилась також група англійців.[3]

Експедиція Генрієтти д'Анжевіль рушила покоряти вершину 4 вересня 1838 року о 2 годині ночі. Дорогою жінка проявила свою витривалість та силу;[6] вона піднялась на скелі так само, як і чоловіки[4] хоч і страждала від підвищенного серцебиття та сонливості.[7] Група піднялась на вершину о 13:15. Досягнення цілі відсвяткували канапками з шампанським. З вершини в небо випустили голубів як знак успішного сходження. А саму Генрієтту чоловіки підняли на плечі і вони всі разом радісно вигукували від щастя. Після повернення до Шамоні їх привітав салют з гармати. Наступного дня в урочистостях, на прохання д'Анжевіль, взяла участь також особлива гостя, на той момент шістдесятирічна Марія Парадіс.[6] В цей період в Шамоні перебував, хоч і покинув містечко напередодні успішного підйому д'Анжевіль, молодий, бідний і багатообіцяючий автор та альпініст Альберт Річард Сміт. Він намагався приєднатися до експедиції, однак так і не піднявся на гору до 1851 року. Після цього Сміт перетворив свій досвід на театральне шоу. Про експедицію д'Анжевіль (а також про «польського джентельмена») він згадує у своєму творі «Підйомі на Монблан».[8]

Визнання[ред. | ред. код]

Оскільки Парадіс, на основі її ж власних розповідей, частково несли провідники, д'Анжевіль часто вважається першою жінкою, яка досягла вершини Монблан власними силами.[9] У Отвіль-Лоні, недалеко від замку Анжевіль, який придбала сім'я Анжевіль у 1657 році і де проживав брат Генрієтти, названо вулицю на честь Генрієтти д'Анжевіль.[10] Про неї згадує Гаррієт Бічер Стоу у своїх мандрівних мемуарах «Sunny Memories of Foreign Lands». Стоу багато подорожувала Альпами, де познайомилась і з Марією Парадіс (яку вона називала «Марі де Монблан») і з Генрієттою д'Анжевіль в Женеві.[11]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б http://cbw.iath.virginia.edu/women_display.php?id=20660
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б в Коричневий 13-25.
  4. ↑ а б в Мазель 4-5.
  5. ↑ Коричневий 29.
  6. ↑ а б Коричневий 26-28.
  7. ↑ Райлі 33.
  8. ↑ Smith 392.
  9. ↑ Grabne par. 7.
  10. ↑ Домен par. 4.
  11. ↑ Stowe 237.

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • d'Angeville, Henriette (1987). Mon excursion au Mont-Blanc. Arthaud. ISBN 978-2-7003-0664-4.
  • Brown, Rebecca A. (2002). Women on High: Pioneers of Mountaineering. Appalachian Mountain Club Books. ISBN 1-929173-13-X.
  • Domain, Guy (29 липня 2010). Hauteville-Lompnes: La Rue Centrale, un condensé de l'histoire de la station. Le Progrès. Архів оригіналу за 31 July 2010. Процитовано 21 серпня 2010.
  • Grabne, Martin (30 липня 2010). Der Berg ist eine Frau. Der Standard. Архів оригіналу за 9 серпня 2010. Процитовано 21 серпня 2010.
  • Mazel, David (1994). Mountaineering women: stories by early climbers. Texas A&M UP. ISBN 978-0-89096-617-4. Архів оригіналу за 4 липня 2014. Процитовано 11 березня 2019.
  • Riley, Glenda (1999). Women and nature: saving the "Wild" West. U of Nebraska P. ISBN 978-0-8032-8975-8.
  • Smith, Albert (March 1852). «Ascent of Mont Blanc». The eclectic magazine of foreign literature, science, and art: 391—408. Retrieved 21 August 2010.
  • Stowe, Harriet Beecher (1854). Sunny memories of foreign lands, Vol. 2. Phillips, Sampson. Архів оригіналу за 4 липня 2014. Процитовано 11 березня 2019.
Перегляд цього шаблону
  Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Генрієтта_д%27Анжевіль&oldid=36121487