Георге Замфір
| Георге Замфір | ||
|---|---|---|
| Gheorghe Zamfir | ||
 | ||
| Георге Замфір. 2008 | ||
| Основна інформація | ||
| Дата народження | 6 квітня 1941 (83 роки) | |
| Місце народження | Геєшті, Димбовіца, Румунія | |
| Роки активності | 1960 — | |
| Громадянство |
 Румунія | |
| Професія | музикант | |
| Освіта | Бухарестський національний університет музики | |
| Вчителі | Fănică Lucad | |
| Інструменти | най | |
| Жанри | поп і Romanian folk musicd | |
| Лейбли | Mercury Records | |
| Нагороди |
| |
| gheorghezamfir.ro | ||
 Файли у Вікісховищі | ||
_BAR.svg){kind=small}
Георге Замфір (рум. Gheorghe Zamfir, [ˈɡe̯orɡe zamˈfir]; нар. 6 квітня 1941, Геєшті, Димбовіца, Румунія) — румунський музикант наїст, композитор, винахідник. За час своєї 56-річної кар'єри Замфір здобув 120 золотих і платинових альбомів, загальний наклад яких складає більше ніж 120 мільйонів альбомів.
Життєпис[ред. | ред. код]
Георге Замфір спочатку планував стати акордеоністом, однак уже у віці 14 років почав грати на флейті Пана (свирілі) як самоук. Свою освіту продовжив у Академії музики в Бухаресті, де був учнем Феніке Луки (рум. Fănică Luca). Цікавим є той факт, що Феніке Лука ніколи не вчився читати партитуру, він завжди грав на слух. У Бухаресті Георге Замфір отримав диплом викладача, закінчив також диригентуру.
Георге Замфір почав виступати перед широкою публікою в 1960-х роках завдяки швейцарському етномузикознавцеві Марселеві Сельє (Marcel Cellier, 1925—2013), який тоді досліджував румунську народну музику.
У 1966—1969 роках був призначений диригентом фольклорного ансамблю «Жайворонок» (Ciocârlia), одного з найпрестижніших державних ансамблів Румунії. У 1966 році на студії Electrecord записав свій перший альбом з народними мелодіями та його відомими композиціями «Тужлива пісня» (Doina de Jale) та «Пісня як вишня» (Doina ca de la Vișina). У 1968 році записав другу платівку на студії Electrecord. У 1968—1970 роках з великим успіхом відбулися його перші гастролі в Західній Німеччині, Швейцарії, СРСР і Китаї.
1970 року створив власний ансамбль («Taraf») — скрипка, флейта, тараґот, контрабас, цимбали, у якому грали найкращі музиканти країни. З цим оркестром у 1971 році 45 раз виступав перед паризькою публікою у театрі Gaîté-Montparnasse в Парижі. Концерти були дуже успішними і мали пізніше продовження у всьому світі: Європі, Південній Америці, Канаді, США, Австралії, Японії та Південній Африці.
У 1972 році на концертах Замфір почав поєднувати най з органом, що значно розширило палітру звучання флейти Пана. 1976 року студія звукозапису Philips[nl] випустила платівку «Меса миру»[1] з хором, органом та симфонічним оркестром. У 1977 році він записав композицію «Самотній пастух»[2] з Джеймсом Ластом. З цього часу його репертуар став дуже різноманітним — від класики до поп-музики.
Музика до фільмів[ред. | ред. код]
Вперше музика Замфіра з'явилася у французькій кінокомедії 1972 року з музикою Володимира Косми за участю П'єра Рішара — «Високий блондин у чорному черевику». Наступними були — австралійський фільм «Пікнік біля Навислої скелі» і марокканські фільми «Нафтова війна не відбудеться»[fr] (1975) та «Криваве весілля»[en] (1977).
Композитор Енніо Морріконе попросив Замфіра виконати п’єси «Спогади дитинства» [Архівовано 9 грудня 2020 у Wayback Machine.] та «Пісня Косоокого» [Архівовано 3 листопада 2020 у Wayback Machine.] для звукової доріжки гангстерського фільму режисера Серджо Леоне 1984 року «Одного разу в Америці». Його флейта звучить також у фільмі «Малюк-каратист» (1984).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Messe pour la Paix de Gheorghe Zamfir, 1976 (Face B: Credo — Sanctus — Agnus Dei) youtube.com
- ↑ Самотній пастух [Архівовано 9 вересня 2020 у Wayback Machine.]
Посилання[ред. | ред. код]
- Офіційний сайт
- Георге Замфір на сайті IMDb (англ.)
