Герасим'юк Леонід Панасович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Леонід Герасим'юк
Народився 23 квітня 1926(1926-04-23)
Орищі, Ґміна Порицьк, Володимирський повіт, Волинське воєводство, Польська Республіка
Помер 18 серпня 2019(2019-08-18) (93 роки)
Молочанськ, Молочанська міська рада, Токмацький район, Запорізька область, Україна
Країна  Польська Республіка
 СРСР
 Україна
Національність українець
Місце проживання Молочанськ
Діяльність військовик
Знання мов українська
Партія ОУНР

Леонід Панасович Герасим'юк (нар. 23 квітня 1926(19260423), Орищі, Волинська область — 18 серпня 2019, Молочанськ[1]) — підпільник ОУН, вояк УПА[2], волонтер часів новітньої російської агресії щодо України.

Життєпис[ред. | ред. код]

Леонід Герасим'юк народився 23 квітня 1926 року у селі Орищі (нині — Локачинський район Волинської області).[3]

Діяльність в ОУН та УПА[ред. | ред. код]

В червні 1941 року Леонід Герасим'юк, під час проголошення у Львові Української Держави, піднімав синьо-жовтий прапор на Княжій горі, за що був арештований гестапівцями. За це був засуджений до смерти, але зумів втекти з в'язниці[4] та приєднався до збройної боротьби в лавах УПА. Починав Леонід Опанасович ройовим у селі Вовчок, далі опікувався ідейно-політичною та інформаційною роботою з особовим складом та місцевим населенням, воював на Поліссі, Холмщині та Підляшші.

Покарання радянською владою[ред. | ред. код]

В жовтні 1944 року Герасим'юк потрапив у полон до НКВС, був засуджений до розстрілу, всю його сім'ю вислали до Сибіру[5]. Після кількох місяців очікування смертний вирок замінили на 20 років каторжних робіт.[3] Відбував покарання у Казахстані на мідних рудниках та на будівництві космодрому Байконур.[3]

12 вересня 1954 року, після смерті Сталіна, Леоніда Опанасовича реабілітували і достроково звільнили.[3][6] Після звільнення поїхав до матері у м. Прокоп'євськ Кемеровської області, де працював на шахті «Східна», а у 1976 році вийшов на пенсію та переїхав до Молочанська.[6] Він дуже хотів повернутися на рідну Волинь, але дорогу додому було закрито. До останніх днів радянської влади у КДБ зберігалася особова справа Герасим'юка із червоною поміткою «особливо небезпечний».[3]

Часи незалежности[ред. | ред. код]

Із проголошенням незалежности колишній воїн УПА активно займався громадською діяльністю, розшукував своїх однополчан.

Після початку російсько-української війни став волонтером Української армії, у травні 2015 року відвідував бійців Добровольчого Українського Корпусу під Маріуполем.[6][відсутнє в джерелі]

Цитати[ред. | ред. код]

«Знав, що це станеться. Головне, що хочу сказати, це те, що треба схилити голови перед батьками і матерями добровольців і військових, що пішли за своїм бажанням. Це залежить від виховання. Хай хлопці повернуться такими, як і пішли. Україна переможе у цій війні! Не тільки тому, що ми у себе вдома, але і тому, що ми знаємо хто ми! Хай молоді гордяться, що вони Українці. З такими волонтерами і людьми ми переможемо. Наша земля пропитана кров’ю, кров’ю наших героїв. Забувати цього не можна. Переможемо!»
[3]

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Медаль «За розвиток Запорізького краю»[3]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. На Запоріжжі пішов із життя 93-річний ветеран УПА. www.ukrinform.ua (укр.). Архів оригіналу за 28 серпня 2019. Процитовано 28 серпня 2019.
  2. Помер двічі засуджений до розстрілів ветеран УПА Леонід Герасим'юк. forpost.lviv.ua (uk-ua) . 19 серпня 2019. Архів оригіналу за 22 серпня 2019. Процитовано 28 серпня 2019.
  3. а б в г д е ж На Запорожжі пішов у Зáсвіти 93-річний ветеран УПА Леонід Герасим’юк… – ПОРОХІВНИЦЯ. porokhivnytsya.com.ua. Архів оригіналу за 22 серпня 2019. Процитовано 31 серпня 2019.
  4. Вирвався з лап Гітлера, відсидів у Сталіна: помер ветеран УПА родом з Волині. Волинські новини. Архів оригіналу за 21 серпня 2019. Процитовано 28 серпня 2019.
  5. Помер легендарний ветеран УПА з Волині. Волинь24 (англ.). Архів оригіналу за 20 серпня 2019. Процитовано 28 серпня 2019.
  6. а б в Три смерті, від яких утік Опанасович. tyzhden.ua (укр.). Архів оригіналу за 20 серпня 2019. Процитовано 31 серпня 2019.