Глущенко Сергій Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, погодивши стиль викладу зі стилістичними правилами Вікіпедії. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (лютий 2020)
Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Зверніться на сторінку обговорення за поясненнями та допоможіть виправити недоліки.
Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (лютий 2020)
Глущенко Сергій Миколайович
Глущенко Сергій Миколайович
Глущенко Сергій Миколайович
Заступник Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України
26 лютого 2020 — 02 червня 2021
Президент Володимир Зеленський
Прем'єр-міністр Олексій Гончарук
Нині на посаді
Прем'єр-міністр Денис Шмигаль
1-й Голова Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів
1 липня 2015 — 13 січня 2016
Президент Петро Порошенко
Прем'єр-міністр Арсеній Яценюк
Попередник Немає
Наступник Володимир Лапа
Народився 18 липня 1979(1979-07-18) (44 роки)
смт Райгородок, Слов’янського району Донецької обл., Українська РСР, нині Україна
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Освіта

Три вищі освіти, які здобув у Київському національному економічному університеті ім. В. Гетьмана:

- юридична ( правове регулювання економіки);

- економічна (облік і аудит в управлінні банками, викладач економіки);

- управлінська (менеджмент організацій)
Діти донька Анастасія
Релігія Християнство
 Висловлювання у Вікіцитатах
Сергій Глущенко
у соціальних мережах
Сергій Глущенко на сайті Facebook
Сергій Глущенко на сайті LinkedIn
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Глущенко.

Сергі́й Микола́йович Глу́щенко (нар. 18 липня 1979, смт Райгородок Слов’янського району Донецької обл., Українська РСР, нині Україна) – український держслужбовець, економіст і правник. Перший Голова Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (липень 2015 – січень 2016)[1][2]. Заступник Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (лютий 2020 – червень 2021)[3][4].

До вступу на держслужбу працював у спеціалізованій установі ООН – International Finance Corporation (IFC), The World Bank Group (жовтень 2006 – березень 2015).

Радник Міністра аграрної політики та продовольства України (березень 2015 – червень 2015); Міністра Кабінету Міністрів України (червнень 2022 – по теперішній час)[5]; віце-прем’єр-міністра України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції (листопад 2022 – по теперішній час)[6].

За не офіційними даними у серпні 2019 розглядався на посаду [Архівовано 19 вересня 2020 у Wayback Machine.] Міністра аграрної політики та продовольства України[7].

Ранні роки[ред. | ред. код]

Народився 18 липня 1979 у смт Райгородок Слов’янського району Донецької обл., Українська РСР, нині Україна.

У 1994 р. закінчив дев’ять класів середньої загальноосвітньої школи № 5 [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.] міста Слов’янська з поглибленим вивченням математики.

У 1996 р. закінчив середню загальноосвітню школу № 12 [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.] міста Слов’янська (клас з поглибленим вивченням хімії і біології)[8].

Освіта[ред. | ред. код]

Має три вищі освіти, які здобув у Київському національному економічному університеті ім. В. Гетьмана:

  1. у грудні 2002 – спеціальність «Облік і аудит», магістр з обліку й аудиту в управлінні банками (магістерська робота «Облік і контроль операцій комерційного банку з платіжними картками»)
  2. у червні 2007 – спеціальність «Менеджмент організацій», магістр з менеджменту організацій (магістерська робота «Організаційний контроль в акціонерному товаристві: визначення особливостей та напрямків вдосконалення»)
  3. у жовтні 2012 – спеціальність «Правознавство», магістр права (магістерська робота «Правове регулювання контролю в акціонерних товариствах за законодавством України та країн СНД (порівняльний аналіз)»)

Кар’єра[ред. | ред. код]

У серпні 2000 прийнятий на роботу до Промінвестбанку. Працював бухгалтером відділу кореспондентських відносин та валютних операцій, а згодом – економістом відділу вкладних операцій та пластикових технологій.

У січні 2003 прийнятий на роботу до ГО «Інститут проблем законодавства імені Ярослава Мудрого». Працював спочатку спеціалістом відділу бюджетної та податкової політики, пізніше – начальником відділу економічного аналізу та прогнозування.

З жовтня 2006 по березень 2015 працював у спеціалізованій установі ООН – International Finance Corporation (IFC), The World Bank Group на посаді Асоційований операційний офіцер (Associate Operations Officer) проекту IFC «Інвестиційний клімат в аграрному секторі України»[9].

З березня по червень 2015 працював радником Міністра аграрної політики та продовольства України[10].

За результатами конкурсу у липні 2015 призначений[11] першим Головою новоствореної Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, яка повністю або частково ввібрала у себе повноваження семи контролюючих органів:

  1. Державна ветеринарна та фітосанітарна служба [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.];
  2. Державна інспекція з питань захисту прав споживачів;
  3. Державна санітарно-епідеміологічна служба;
  4. Державна пробірна служба;
  5. Державна інспекція з контролю за цінами;
  6. Державне агентство з туризму та курортів;
  7. Державна інспекція сільського господарства.

З жовтня 2015 по грудень 2015 обіймав посади Голови комісії з реорганізації Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів[12][13], а також Головою комісії з ліквідації Державної інспекції України з контролю за цінами[14][15].

Був незгоден[16] із зміною підпорядкування [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.] очолюваної ним Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (яка замислювалась і створювалась, як незалежний контролюючий орган у підпорядкуванні Кабінету Міністрів України). Внаслідок чого у січні 2016 вирішив[17] піти з посади її Голови за власним бажанням.

Наступні три з половиною роки обіймав посаду Віце-президента Асоціації звірівників України [Архівовано 6 травня 2019 у Wayback Machine.]. Відповідав за залучення іноземних інвестицій, а також приведення умов і практики утримання в Україні сільськогосподарських тварин у відповідність до вимог законодавства ЄС.

З жовтня 2016 по липень 2017 працював Керівником юридичного сектора, Координатором інспекційної реформи Проекту міжнародної технічної допомоги «Підтримка України з боку ЄС у відновленні економіки» (EU SURE [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.]).

У лютому 2020 , відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України [Архівовано 2 березня 2020 у Wayback Machine.] №159-р[18], призначено заступником Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 червня 2021 №542-р звільнено із займаної посади у зв’язку із відставкою Міністра.

У липні 2022 призначений радником Міністра Кабінету Міністрів України.

У листопаді 2022 призначений радником віце-прем’єр-міністра України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

Підприємництво[ред. | ред. код]

У період з вересня 2016 по лютий 2018, а також із травня 2018 по грудень 2019 був зареєстрований як фізична особа-підприємець і працював незалежним експертом у сферах державного нагляду (контроль), захисту прав споживачів, безпечності харчової продукції, безпечності нехарчової продукції, фітосанітарній сфері, а також у галузі ветеринарної медицини.

Досягнення[ред. | ред. код]

Є ініціатором і співавтором проведених в Україні реформ, спрямованих на масштабне скорочення:

  1. чисельності контролюючих органів (із 85 [Архівовано 30 квітня 2022 у Wayback Machine.] у 2009 до 28 [Архівовано 30 квітня 2022 у Wayback Machine.] у 2014 рр.);
  2. кількості документів дозвільного характеру (лише тільки у 2014 р. домігся скасування 115 різних видів дозволів [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.]);
  3. сфер господарської діяльності, які потребують отримання ліцензій (із більше 80 [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.] у 2009 до 30 [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.] у 2015 рр.);
  4. переліку продукції, яка потребує проходження обов’язкової сертифікації (скасовано 11 переліків різних видів продукції [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.] із 20 [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.], які існували на той час).

Доклав багато зусиль для покращення позицій України у міжнародному рейтингу Doing Business, завдяки чому за підсумками 2014 р. Україна посіла 96 позицію [Архівовано 18 вересня 2020 у Wayback Machine.] серед 189 країн, замість 152-ї позиції [Архівовано 14 липня 2020 у Wayback Machine.], яку вона мала за три роки до цього.

Є ініціатором і співавтором постанови Кабінету Міністрів України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 10 вересня 2014 р. № 442 [Архівовано 22 березня 2022 у Wayback Machine.], яка передбачала скорочення в Україні надмірної кількості контролюючих органів та створення єдиного органу державного контролю у сфері захисту прав споживачів, безпечності харчової продукції, а також безпечності нехарчової продукції – Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів[джерело не вказане 1490 днів].

За не офіційними даними у серпні 2019 розглядався на посаду [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.] керівника аграрного Міністерства. Проте Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про приєднання зазначеного міністерства до Міністерства економічного розвитку і торгівлі[19][20]. Тому аграрне Міністерство так і не отримало свого керівника.

У листопаді 2019 за результатами конкурсу [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.] на посаду Голови Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів ввійшов до п’ятірки фіналістів[21].

Наприкінці 2021 – початку 2022 рр. Комісія з питань вищого корпусу державної служби неодноразово визнавала Сергія Глущенка переможцем конкурсу на зайняття посади першого заступника Голови Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (пункт 20 протоколу № 45/2021 від 07.10.2021; пункт 8 протоколу № 61/2021 від 21.12.2021; пункт 12 протоколу № 7/2022 від 14.02.2022).

Відзнаки[ред. | ред. код]

У 2010 році за вагомий внесок у реформування національної економіки та розвиток підприємництва відзначений грамотою Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва[22].

У 2014 році за вагомий особистий внесок у законодавче забезпечення розвитку підприємництва відзначений грамотою Комітету Верховної Ради України з питань підприємництва, регуляторної та антимонопольної політики[23].

Родина[ред. | ред. код]

Батько Микола Іванович Глущенко (1948 – 2010), за освітою будівельник промислових та цивільних об’єктів, керував будівництвом об’єктів різного значення і масштабів.

Мати Олена Омелянівна Глущенко (1958 р.н.), за освітою викладач фізичної культури, працювала тренером з легкої атлетики у дитячо-юнацькій спортивній школі міста Слов’янська. Пенсіонерка.

Сестра Ганна Миколаївна (1982 р.н.) – має неповну вищу медичну освіту і повну вищу економічну освіту. Домогосподарка.

Розлучений з 2019. Виховує доньку – Анастасію (2009 р.н.).

Захоплення[ред. | ред. код]

Гірські лижі, гірський туризм, плавання, генеалогія[джерело не вказане 1490 днів].

Випадки з життя[ред. | ред. код]

Під час роботи в International Finance Corporation (IFC), The World Bank надавав консультації і технічну допомогу Урядам Вірменії, Азербайджану, Білорусії, Киргизії, України з питань проведення реформ, необхідних для покращення інвестиційного клімату.

Підтримував скасування в Україні державного регулювання цін на харчові продукти[24], а також займався ліквідацією Державної інспекції України з контролю за цінами[14].

Автор численних прийнятих в Україні нормативно-правових актів, спрямованих на дерегуляцію, зниження адміністративного тиску контролюючих органів на суб’єктів господарювання, скорочення різних видів документів дозвільного характеру [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.], скорочення переліку видів господарської діяльності, що потребують отримання ліцензій [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.][джерело не вказане 1490 днів].

Активно відстоював необхідність імплементації в українське законодавство принципу мовчазної згоди [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.] і декларативного принципу [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.], брав активну участь у реформуванні сфери безпечності харчової продукції, а також безпечності нехарчової продукції, імплементації положень Угод СОТ [Архівовано 9 травня 2021 у Wayback Machine.], Угоди про асоціацію з ЄС[джерело не вказане 1490 днів].

Автор перших затверджених в Україні методик: з розробки актів перевірок у вигляді чек-листів [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.] і з розроблення критеріїв [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.], за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності[25].

Публікації[ред. | ред. код]

Співавтор «Посібника з розробки та впровадження актів перевірок (чек-листів) контролюючими органами» [Архівовано 27 березня 2020 у Wayback Machine.].

Співавтор двох звітів «Інвестиційний клімат в Україні: яким його бачить бізнес», підготовлених і виданих у International Finance Corporation (IFC), The World Bank Group за результатами проведених в Україні відповідних досліджень у 2009 [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.] і 2011 роках.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Постанова Кабінету Міністрів України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» [Архівовано 22 березня 2022 у Wayback Machine.] від 10 вересня 2014 р. № 442
  2. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про призначення Глущенка С.М. Головою Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів» [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.] від 1 липня 2015 р. № 675-р
  3. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів» [Архівовано 30 травня 2022 у Wayback Machine.] від 2 вересня 2015 р. № 667
  4. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про внесення зміни до пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 жовтня 2014 р. № 1110» [Архівовано 8 квітня 2022 у Wayback Machine.] від 13 жовтня 2015 р. № 1083-р
  5. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про внесення зміни до пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2014 р. № 1063» [Архівовано 15 квітня 2022 у Wayback Machine.] від 13 жовтня 2015 р. № 1084-р
  6. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про внесення зміни до пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 жовтня 2014 р. № 1110» [Архівовано 6 квітня 2022 у Wayback Machine.] від 5 грудня 2015 р. № 1315-р
  7. Постанова Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до розділу III схеми спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади Кабінетом Міністрів України через відповідних членів Кабінету Міністрів України» [Архівовано 13 травня 2022 у Wayback Machine.] від 18 листопада 2015 р. № 942
  8. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про внесення зміни до пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2014 р. № 1063» [Архівовано 6 квітня 2022 у Wayback Machine.] від 5 грудня 2015 р. № 1316-р
  9. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про звільнення Глущенка С.М. з посади Голови Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів» [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.] від 13 січня 2016 р. № 1-р
  10. Офіційна фейсбук-сторінка Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів [Архівовано 31 грудня 2019 у Wayback Machine.]
  11. Сім запитань не про роботу до Сергія Глущенко [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.]
  12. Чому державі вигідніше відмовитись від регулювання цін [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.]
  13. В Офісі президента додалося три кандидатури на аграрного міністра – власник холдингу, заступник губернатора та економіст [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.]
  14. Методика розроблення критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю) [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.], затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2013 р. № 752
  15. Методика розроблення уніфікованих форм актів, що складаються за результатами проведення планових (позапланових) заходів державного нагляду (контролю), [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.] затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2013 р. № 752
  16. «Посібник з розробки та впровадження актів перевірок (чек-листів) контролюючими органами» [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.], Міжнародна фінансова корпорація, Група Світового банку
  17. Звіт «Інвестиційний клімат в Україні: яким його бачить бізнес» [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.], жовтень 2009, International Finance Corporation (IFC), The World Bank Group
  18. Звіт «Інвестиційний клімат в Україні: яким його бачить бізнес» [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.], жовтень 2011, International Finance Corporation (IFC), The World Bank Group
  19. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про оголошення конкурсу на зайняття посади Голови Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів» [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.] від 23 жовтня 2019 р. № 985-р
  1. ↑ Про призначення Глущенка С.М. Головою Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 11 липня 2022.
  2. ↑ Про звільнення Глущенка С. М. з посади Голови Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 11 липня 2022.
  3. ↑ Про призначення Глущенка С.М. заступником Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 11 липня 2022.
  4. ↑ Про звільнення Глущенка С.М. з посади заступника Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 11 липня 2022.
  5. ↑ Наказ 05-07-2022 №280-к (радник Міністра КМУ).jpg. Google Docs. Процитовано 11 липня 2022.
  6. ↑ Наказ 18-11-2022 №506-к (радник ВПМ).jpeg. Google Docs. Процитовано 21 листопада 2022.
  7. ↑ У Офісі президента додалося три кандидатури на аграрного міністра – власник холдингу, заступник губернатора та економіст. agropolit.com. 21 серпня 2019. Архів оригіналу за 30 січня 2020. Процитовано 13 лютого 2020.
  8. ↑ Наша школа. www.slavschool-12.dn.ua. Архів оригіналу за 30 січня 2020. Процитовано 13 лютого 2020.
  9. ↑ Глущенко_IFC.pdf. Google Docs. Процитовано 7 квітня 2020.
  10. ↑ Наказ №563-К від 30 червня 2015 | Про звільнення радника Міністра аграрної політики та продовольства України на громадських засадах Глущенка С.М.pdf. Google Docs. Процитовано 27 березня 2020.
  11. ↑ Архівована копія. zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 30 січня 2020. Процитовано 13 лютого 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  12. ↑ Про внесення зміни до пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 жовтня 2014 р. № 1110. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 11 липня 2022.
  13. ↑ Про внесення зміни до пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 жовтня 2014 р. № 1110. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 11 липня 2022.
  14. ↑ а б Про внесення зміни до пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2014 р. № 1063. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 11 липня 2022.
  15. ↑ Про внесення зміни до пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2014 р. № 1063. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 11 липня 2022.
  16. ↑ Постанова Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 р. № 442 і від 2 вересня 2015 р. № 667» від 25.11.2015 № 1087
  17. ↑ Архівована копія. zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 30 січня 2020. Процитовано 13 лютого 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  18. ↑ Кабінет Міністрів України - Про призначення Глущенка С. М. заступником Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 2 березня 2020. Процитовано 1 квітня 2020.
  19. ↑ Міністерство економіки України -> Новини -> Тимофій Милованов розповів про мету та перспективи об’єднання двох міністерств. www.me.gov.ua. Процитовано 11 липня 2022.
  20. ↑ Тимофій Милованов зробив заяву щодо об’єднання Мінагрополітики та МЕРТу. agropolit.com. 30 серпня 2019. Процитовано 11 липня 2022.
  21. ↑ Архівована копія. zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 30 січня 2020. Процитовано 27 березня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  22. ↑ Наказ №518-К від 30 серпня 2010 | Про нагородження за вагомий внесок у реформування національної економіки та розвиток підприємництва.pdf. Google Docs. Процитовано 27 березня 2020.
  23. ↑ Грамота Комітету Верховної Ради України з питань підприємництва, регуляторної та антимонопольної політики.pdf. Google Docs. Процитовано 7 квітня 2020.
  24. ↑ Чому державі вигідніше відмовитись від регулювання цін. Agravery.com — аграрне інформаційне агентство (англ.). Процитовано 11 липня 2022.
  25. ↑ Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження методик розроблення критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю), а також уніфікованих форм актів, що складаються за результатами проведення планових (позапланових) заходів державного нагляду (контролю)» від 28.08.2013 № 752
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Глущенко_Сергій_Миколайович&oldid=42364048