Голохвастов Дмитро Павлович
| Дмитро Павлович Голохвастов | |
|---|---|
| рос. Дмитрий Павлович Голохвастов | |
 | |
| Народився |
30 жовтня (10 листопада) 1796 або 1796[1] Москва, Російська імперія |
| Помер |
9 (21) січня 1849 або 1849[1] Москва, Російська імперія |
| Громадянство |
 Російська імперія |
| Національність | росіянин |
| Місце проживання | Москва |
| Діяльність | державний діяч, історик, письменник, коняр |
| Галузь | історія[1] і археографія[1] |
| Alma mater | Московський університет |
| Науковий ступінь | кандидат університету |
| Знання мов | російська[1] |
| Суспільний стан | дворянин |
| Посада | попечитель учбового округу,таємний радник |
| Попередник | Сергій Григорович Строганов |
| Наступник | Володимир Іванович Назімов |
| Рід | Голохвастови |
| Батько | Павло Іванович Голохвастов |
| Мати | Єлизавета Олексіївна Голохвастова (Яковлєва) |
| Родичі | кузен Олександр Іванович Герцен |
| У шлюбі з | Надія Володимирівна Новосильцева |
| Діти | Павло, Дмитро, Єлизавета, Олександр |
Дмитро́ Па́влович Голохва́стов (рос. Дмитрий Павлович Голохвастов; 10 листопада 1796, Москва — 21 січня 1849, там же) — російський державний діяч, письменник, історик, археограф[2], куратор Московського навчального округу (1847), президент Московського товариства натуралістів (1847), почесний член Московського університету (1848), таємний радник (1849)[3]. Двоюрідний брат відомого письменника Олександра Герцена, батько слов'янофіла та історика Павла Голохвастова. Був одним із власників історичної садиби Покровське-Рубцово, вніс вагомий внесок у розвиток російського рисистого конярства.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 10 листопада 1796 року в московській аристократичній родині. Його батько, Павло Іванович, належав до старшої гілки дворянського роду Голохвастових[4], обіймав посаду дійсного статського радника. У другому шлюбі він був одружений із матір'ю Дмитра — Єлизаветою Олексіївною Голохвастовою, уродженою Яковлєвою.
Дитинство Д. П. Голохвастова пройшло у Москві. Він отримав якісну домашню освіту, його вчителями були професори Московського університету. Вже у п'ятнадцятирічному віці майбутній історик почав працювати в московському архіві Колегії іноземних справ[3][5]. У 1817 році здав кандидатський іспит в Московському університеті, що давало йому право на чин колезького асесора.
Після смерті батька у 1822 році він успадкував підмосковну садибу Покровське-Рубцово з прилеглими присілками. Його статки включали 660 десятин землі та 284 кріпака. Надалі він вміло керував спадщиною, облаштований ним кінний завод був одним з найкращих у Росії. Одружившись із Надією Володимирівною Новосильцевою, мав трьох синів і дочку. Найстарший з його нащадків пішов стопами батька і також став письменником та істориком.
9 листопада 1831 року Д. П. Голохвастов обійняв посаду помічника куратора Московського навчального округу, на якій пропрацював до 1847 року. На цій посаді він часто заміщав куратора (до 1935 — С. М. Голіцина, у 1835—1847 — С. Г. Строганова) за його відсутності. У 1847 році Строганова змусили подати у відставку, за його рекомендацією новим куратором був призначений Д. П. Голохвастов[5].
Обіймаючи цю посаду, він одночасно став головувати у Московському цензурному комітеті. В 1840-х роках зацікавився російською історією, неодноразово публікував статті з цього питання в навчально-літературному журналі «Москвитянин»[5]. 1847 року був обраний також і президентом Московського товариства натуралістів, а в 1848 став почесним членом Московського університету[3]. Через поганий стан здоров'я в 1849 році Д. П. Голохвастов подав у відставку, а вже 21 січня того ж року помер.
Діяльність[ред. | ред. код]
Д. П. Голохвастов був типовим службовцем державного апарату Російської імперії. Сучасники характеризували його як сумлінного, але строгого виконавця, реакціонера, що часто ставився до своїх обов'язків із формалістською точністю.
На посаді помічника куратора Московського навчального округу він опікувався студентами вишів, контролював читання лекцій, головував на випускних іспитах. За спогадами С. М. Соловйова, в Московському університеті особа Д. П. Голохвастова «втілювала гонор, напруженість, формалізм; це була фігура гарного, ставного квартального, який усвідомлює своє високе значення на публічному гулянні перед натовпом черні». В цьому закладі існувала практика оплати державою певної частки навчальних місць, на які приймали найсумлінніших студентів. Для того, щоб підвищити дисципліну в лавах тих, хто навчався власним коштом, Д. П. Голохвастов висловив ідею створення гуртожитку для останніх. Хоча реалізувати її не вдалося, однак очолюваний ним у 1833—1837 роках Будівничий комітет був причетний до появи нового Аудиторного корпусу університету. Показово, що Д. П. Голохвастов не обмежився цими досягненнями й висловив також бажання увійти до Правління і Ради Московського університету. Після вимушеної відставки свого керівника С. Г. Строганова новий куратор старанно виконував отриманий зверху наказ щодо запобігання будь-яким «громадським маніфестаціям», оскільки студенти сприйняли цю кадрову зміну негативно. Його ревність була настільки великою, що Д. П. Голохвастов наказав заарештувати навіть тих, хто просто уклав прощальний адрес його попереднику. Накази що дотримання дисципліни в студентському середовищі він отримував особисто від царя Миколи I і в останні роки свого керівництва.
В історико-літературній царині Д. П. Голохвастов відзначився кількома науковими статтями, які спочатку надрукували у журналі «Москвитянин», а згодом видали окремо. Серед них такі як «Зауваження щодо облоги Троїцької лаври» (1842), «Голос на захист російської мови» (1845), а також перше видання «Домостроя» та «Акти о Голохвастових»[3][5]. Втім, і тут його погляди часто набували реакційного відтінку. Наприклад, як голова Московського цензурного комітету 12 грудня 1841 року Д. П. Голохвастов вимагав від письменника М. В. Гоголя змінити назву його відомого твору «Мертві душі»: «Ні, цього я ніколи не дозволю: душа буває безсмертною; мертвої душі не може бути, автор озброюється проти безсмертя!»[6]
Єдиною галуззю, де його діяльність мала суто позитивні наслідки, було конярство. Д. П. Голохвастов захопився, як і багато його сучасників, рисистими змаганнями. На біги він виставляв коней власного заводу, особливо прихильним був до вітчизняної російської породи — орловських рисаків. Так, жеребця Бичка заводу В. І. Шишкіна, Д. П. Голохвастов придбав негайно після встановлення ним рекорду за величезну суму — 36 тисяч рублів. Завдяки селекційній програмі у новому заводі Бичок залишив численне і якісне потомство, серед його нащадків було чимало переможців змагань. Таким чином, Д. П. Голохвастов стояв біля джерел орловської породи.
Пам'ять[ред. | ред. код]
Двоюрідний брат Д. П. Голохвастова відомий російський письменник О. І. Герцен з теплотою згадував про свого родича на сторінках книги «Бувале і думи»[5]. Відомості щодо діяльності Д. П. Голохвастого на посаді куратора навчального округу містяться також і в книзі російського історика С. М. Соловйова «Мої нотатки для дітей моїх, а якщо можна, і для чужих».
Український письменник М. П. Старицький написав п'єсу «За двома зайцями». Один з її героїв, Свирид Голохвостий, видає себе за нащадка роду Голохвастових. В його портреті точно відтворені риси Дмитра Павловича — поєднання гарної зовнішності зі світськими манерами та зверхністю.
Джерела[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е Czech National Authority Database
- ↑ Кураторы и попечители Московского университета. hist.msu.ru. Архів оригіналу за 17 квітня 2012. Процитовано 02 травня 2020.(рос.)
- ↑ а б в г Голохвастов Дмитрий Павлович. letopis.msu.ru. Архів оригіналу за 7 лютого 2020. Процитовано 02 травня 2020.(рос.)
- ↑ Голохвастовы [Архівовано 3 червня 2016 у Wayback Machine.] / Энциклопедический словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона. — С.-Пб.: Брокгауз-Ефрон, 1890—1907.(рос.)
- ↑ а б в г д Голохвастов, Дмитрий Павлович [Архівовано 3 червня 2016 у Wayback Machine.] / Энциклопедический словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона. — С.-Пб.: Брокгауз-Ефрон, 1890—1907.(рос.)
- ↑ Лист М. В. Гоголя до Плетньова П. О. [Архівовано 19 квітня 2016 у Wayback Machine.] від 7 січня 1842 року.(рос.)
|
