Гродзинський Андрій Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Андрій Михайлович Гродзинський
Народився 3 грудня 1926(1926-12-03)
Біла Церква
Помер 17 грудня 1988(1988-12-17) (62 роки)
Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Країна СРСР СРСР
Діяльність ботанік
Alma mater Білоцерківський сільськогосподарський інститут (1954)
Галузь фізіологія рослин
Науковий ступінь доктор біологічних наук
Аспіранти, докторанти Nikolay Matveyevd
Членство НАН України
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора орден «Знак Пошани»
Державна премія України в галузі науки і техніки
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гродзинський.

Андрій Михайлович Гродзинський (3 грудня 1926, Біла Церква — 17 грудня 1988) — академік Академії наук УРСР, доктор біологічних наук, професор, академік-секретар відділення загальної біології АН УРСР, член Президії АН УРСР, директор Центрального республіканського ботанічного саду АН УРСР, голова Ради ботанічних садів України та Молдавії, засновник сучасної алелопатії та теоретичних основ фітодизайну. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1992) (посмертно). Старший брат академіка НАН України, біолога Дмитра Гродзинського.[1]

Біографія[ред. | ред. код]

Докладніше: Ґродзінські

Народився 3 грудня 1926 року у місті Білій Церкві Київської області в родині декана агрохімічного факультету Білоцерківського сільськогосподарського інституту.

Через евакуацію в 1942 році опинився в Алма-Аті, де в агрохімічній лабораторії Казахського НДІ землеробства працював грубником біля дистиляційного куба і ще надробив молотком дві тонни каміння у фосфоритне борошно (перший науковий доробок). Вже 1943 року його зарахували на другий курс агрономічного відділення Конь-Колодезького сільськогосподарського технікуму (Липецька область), по закінченні якого у 1944 році призначили керуючим відділка племгоспу. Залучений до служби в армії, навчався протягом 1945 року у піхотному училищі, у 1947 році був переведений до Таманської стрілецької дивізії, а в грудні 1948 року відправлений на відбудову Севастополя, де набув практичного будівельного фаху. Отримавши одноденне звільнення влітку 1948 року, Гродзінський склав чотири іспити і був зарахований на заочне відділення Московської сільськогосподарської академії ім. К. А. Тімірязєва.

Після демобілізації у 1950 році перевівся до Білоцерківського сільськогосподарського інституту на агрономічний факультет, який з відзнакою закінчив у 1954 році, захистивши замість держіспитів дипломний проект, бо під час навчання вів активну дослідницьку роботу. Потім працював агрономом на Козелецькій лукомеліоративній станції, де організував малу агрохімічну лабораторію. В 1955 році склав іспит до аспірантури Інституту фізіології рослин та агрохімії АН УРСР. На той час поле його дослідницької діяльності та наукової зацікавленості було досить значне, через що його переводять до Інституту ботаніки (в майбутньому — ім. М. Холодного). В 1958 році А. Гродзінський захистив кандидатську дисертацію.

З 1965 року — заступник директора Інституту ботаніки АН України, а потім — директор Центрального республіканського ботанічного саду АН України. Захищає докторську дисертацію на тему «Алелопатія в житті рослин та їх угрупувань». Свою подальшу наукову діяльність присвятив дослідженню хімічної взаємодії рослин, механізмів, дії біологічно активних речовин, пізнанню особливостей алелопатії у різних типах рослинності. Особливу увагу приділяв вивченню алелопатичної взаємодії у різних типах рослинності та різних фітоценозах.

З 1967 року очолював роботу Ради ботанічних садів України та Молдавії. В 1973 році його обрано членом-кореспондентом АН УРСР, а 26 грудня 1979 року дійсним членом АН УРСР. З 1974 року і до кінця життя він працював академіком-секретарем Відділення загальної біології АН УРСР.

Могила Андрія Гродзінського

Помер 17 грудня 1988 року. Похований у Києві, на Байковому кладовищі.

Наукова робота[ред. | ред. код]

Під його керівництвом підготовлено 4 докторів та понад 30 кандидатів наук. Він написав 7 монографій, понад 300 наукових і науково-публіцистичних праць. Був головним редактором журналу «Физиология и биохимия культурных растений», республіканського міжвідомчого збірника «Интродукция и акклиматизация растений», членом редколегій республіканських та всесоюзних журналів, а також «Червоної книги Української РСР».

Визнання[ред. | ред. код]

2009 р. одній із вулиць Білої Церкви, неподалік будинку де жили брати Дмитро та Андрій Гродзинські, присвоєно ім'я академіків Гродзинських.[2]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ «Династія природознавців Гродзинських» Газета «[[Демократична Україна (газета)|Демократична Україна]]», 2006. Архів оригіналу за 13 січня 2017. Процитовано 2 червня 2012.
  2. ↑ «Де така вулиця — Академіків Гродзинських?». «Дзеркало тижня» №50, 19 грудня 2009[недоступне посилання з липня 2019]

Література[ред. | ред. код]

  • Гродзінський А. М. Серед Природи і в лабораторії. — К.: Наук. думка, 1983. — 159 с.
  • Иванченко В. А., Гродзинский А. М. Фитоэргономика. — К.: Наук. думка, 1989. — 296 с.
  • Лаптев И. Д. Надежды земного дома. — М.: Детская литература, 1980. — 269 с.
  • Кононенко М. П., Сазоненко Г. С. Українські вчені — натуралісти, математики, лікарі, педагоги. — К.: Український центр духовної культури, 2001. — 312 с.
Перегляд цього шаблону
  Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гродзинський_Андрій_Михайлович&oldid=36661694