Гуменюк Дмитро-Олесь Миколайович
| Олесь Гуменюк | ||||
|---|---|---|---|---|
 Ветеран УПА Дмитро-Олесь Гуменюк | ||||
| Ім'я при народженні | Олесь-Дмитро Гуменюк | |||
| Народився |
7 листопада 1925 Білі Ослави | |||
| Помер |
8 травня 2020 (94 роки) Львів, Україна | |||
| Поховання | Личаківський цвинтар | |||
| Громадянство |
 Українська держава (1941) УРСР Україна | |||
| Національність | українець | |||
| Діяльність | військовий керівник | |||
| Галузь | політична діяльність[1] і військова служба[1] | |||
| Відомий завдяки | голова Львівського крайового братства ветеранів національно-визвольної боротьби | |||
| Alma mater | Коломийський ліцей імені Михайла Грушевського[d] | |||
| Знання мов | українська[1] | |||
| Нагороди |
| |||
Олесь-Дмитро Миколайович Гуменюк (7 листопада 1925 — 8 травня 2020) — воїн УПА, голова Львівського крайового братства ветеранів національно-визвольної боротьби.
Життєпис[ред. | ред. код]
Олесь-Дмитро Гуменюк (псевдо «Скорий») народився 7 листопада 1925 року. Син Миколи Гуменюка, вояка Української Галицької Армії. Батько письменника Андрія Гуменюка.
У 1937 році Олесь Гуменюк вступив до Коломийської гімназії, де провчився до приходу совітів у 1939 році.
Навесні 1943 року добровільно зголосився до лав дивізії «Галичина», де пройшов військовий вишкіл.
Воював у лавах УПА на Бродівщині під керівництвом сотенного «Чорняка» (нар. 10.1948 — пом. 4.05.1949) ТВ-24 «Маківка». У липні 1944 року був поранений у битві під Бродами.
Із серпня 1944 р. — стрілець Надвірнянської районної боївки, писар-слідчий служби безпеки Станіславської округи Карпатського краю (ЗУЗ).[2]
Уночі 15 листопада 1945 року під час операції по захопленню агента Левчука упав з 5-метрової висоти. 21 листопада по доносу його почали допитувати в хаті, а закінчили в лісі біля Яремчі.
У березні 1946 року Військовий трибунал виніс вирок: 15 років каторги і п'ять років «пораження прав».[3] Відбував покарання у Норильську. Брав участь у Норильскому повстанні.
Після повернення вступив до сільськогосподарського технікуму й працював токарем.
Був одним із засновників Львівського крайового братства ветеранів національно-визвольної боротьби, згодом очолив його.
4 квітня 2019 року презентовано документальний фільм «Покоління повстанців»[4] заснований на його книжці «Спогади про буремні роки визвольних змагань». В якому взяв участь разом із своїм сином бійцем добровольчого батальйону ОУН («Кельт») Андрієм.
Помер 8 травня 2020 року у віці 94 років у Львові. Був похований 11 травня на полі 86а Личаківського цвинтаря.
Нагороди[ред. | ред. код]
- Орден «За заслуги» II ст. (26 листопада 2005) — за вагомий особистий внесок у національне та державне відродження України, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і незалежності, активну громадську діяльність[5]
- Орден «За заслуги» III ст. (8 листопада 1999) — за активну громадсько-політичну діяльність, участь у становленні української державності[6]
- Відзнака Президента України — Хрест Івана Мазепи (1 грудня 2015) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю[7]
- Відзнака Львівського міського голови «Почесний знак Святого Юрія» (5 листопада 2015)[8].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Czech National Authority Database
- ↑ ОСОБИСТІ МАТЕРІАЛИ УЧАСНИКІВ НАЦІОНАЛІСТИЧНОГО ПІДПІЛЛЯ ТА ПОВСТАНСЬКОГО РУХУ(14 ст.) (PDF). web.archive.org. 24 березня 2021. Архів оригіналу (PDF) за 24 березня 2021. Процитовано 24 березня 2021.
- ↑ Спогади про буремні роки (автор: Гуменюк Олесь) - Vox populi. Всеукраїнський часопис для розумних та небайдужих. web.archive.org. 24 березня 2021. Архів оригіналу за 24 березня 2021. Процитовано 24 березня 2021.
- ↑ Документальний фільм "ПОКОЛІННЯ ПОВСТАНЦІВ" (uk-UA) , процитовано 24 березня 2021
- ↑ Указ Президента України від 26 листопада 2005 року № 1653/2005 «Про відзначення державними нагородами України колишніх політичних в'язнів і репресованих»
- ↑ Указ Президента України від 8 листопада 1999 року № 1444/99 «Про нагородження відзнакою Президента України - орденом "За заслуги"»
- ↑ Указ Президента України від 1 грудня 2015 року № 670/2015 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 24-ї річниці підтвердження всеукраїнським референдумом Акта проголошення незалежності України 1 грудня 1991 року»
- ↑ Ветеран УПА Олесь Гуменюк відсвяткував 90-річчя (ФОТО). Архів оригіналу за 30 березня 2018. Процитовано 30 березня 2018.
Посилання[ред. | ред. код]
- Ветерану УПА Олесю Гуменюку вручили нагороду — Хрест Івана Мазепи [Архівовано 9 грудня 2017 у Wayback Machine.] // Львівська обласна державна адміністрація, 14 січня 2016
- У Музей — як до своєї хати [Архівовано 1 січня 2018 у Wayback Machine.] // Народна Воля, 13 жовтня 2017
- Олесь Гуменюк: «У спадок молодому поколінню поставили вагон Незалежності на рейки, але вони ще не досконалі» [Архівовано 19 грудня 2017 у Wayback Machine.] // Інформаційна агенція «ЛЬВІВСЬКИЙ ПОРТАЛ», 14 Жовтня 2017
|
Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- Народились 7 листопада
- Народились 1925
- Померли 8 травня
- Померли 2020
- Учні гімназій Коломиї
- Кавалери ордена «За заслуги» II ступеня
- Кавалери ордена «За заслуги» III ступеня
- Нагороджені Хрестом Івана Мазепи
- Учасники визвольних змагань українського народу
- Учасники Норильського повстання
- Уродженці Надвірнянського району
- Померли у Львові
- Поховані на Личаківському цвинтарі