Далекосхідна республіка
| Дальневосточная Республика Далекосхідна республіка | |||||||||||||||||
| маріонеткова держава/буферна держава Радянської Росії | |||||||||||||||||
| |||||||||||||||||
|
| |||||||||||||||||
.svg) | |||||||||||||||||
| Столиця | Верхньоудинськ (до жовтня 1920) Чита | ||||||||||||||||
| Мови | російська | ||||||||||||||||
| Форма правління | Соціалістична республіка | ||||||||||||||||
| Президент | |||||||||||||||||
| - 1920 — 1921 | Олександр Краснощеков | ||||||||||||||||
| - 1921 — 1922 | Миколай Матвєєв | ||||||||||||||||
| Історія | |||||||||||||||||
| - Засновано | 6 квітня, 1920 | ||||||||||||||||
| - Ліквідовано | 15 листопада, 1922 | ||||||||||||||||
| Валюта | рубль | ||||||||||||||||
| |||||||||||||||||
| |||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Далекосхідна республіка (рос. Дальневосто́чная Респу́блика, ДВР МФА: [dəlʲnʲɪvɐˈstotɕnəjə rʲɪsˈpublʲɪkə], Читинська Республіка; 6 квітня 1920 — 15 листопада 1922) — де-юре незалежна і демократична держава з капіталістичним укладом в економіці, проголошена на території Забайкалля і російського Далекого Сходу. Фактично була буферною державою між Радянською Росією і Японією. У цій державі проживало приблизно 60 % вихідців із України, на той час.
Історія[ред. | ред. код]
Ідею есерівського Політцентру зі створення ДСР Радянська Росія підтримала завдяки складній міжнародній і внутрішній військово-політичній обстановці, яка склалася для неї навесні 1920 р. Проголошення ДСР сприяло запобіганню прямого військового конфлікту між Радянською Росією і Японією і виведення іноземних військ з території Далекосхідного краю.
Республіка була проголошена 6 квітня 1920 Установчим з'їздом трудящих Прибайкалля; столиця — Верхньоудинськ (нині — Улан-Уде), а з жовтня 1920 — Чита. До складу ДСР були включені Забайкальська, Амурська, Приморська, Камчатська області і Північний Сахалін, хоча фактично на той період ДСР контролювала Амурську область, Хабаровський округ і Прибайкалля, яке пізніше було відторгнуте у ДСР Радянською Росією. На території Примор'я і Камчатки існували місцеві прорадянські автономні уряди, в Забайкаллі влада належала Народному зібранню та уряду Забайкальської республіки, сформовані отаманом Семеновим ще в період Сибірської республіки в 1918 р. У 1921 р. після перевороту у Владивостоці на території Приморської області виникла нова держава — Приамурський земський край[1] (Чорний буфер) Північний Сахалін і залізниця фактично контролювалися японськими військами.
Радянська Росія офіційно визнала ДСР вже 14 травня 1920 року, надавши їй з самого початку фінансову, дипломатичну, кадрову, господарську і військову допомогу. Це дозволило Москві контролювати внутрішню й зовнішню політику ДСР і створити Народно-революційну армію ДСР (НРА) на базі червоних дивізій.
На переговорах, що відбулися на станції Гонгота (24 травня — 15 липня 1920), японська делегація була змушена погодитися на евакуацію своїх військ з Забайкалля. Ця дипломатична перемога Москви і зрада колчаківських генералів восени 1920 року, що стояли на чолі Далекосхідної армії дало можливість НРА в жовтні — листопаді 1920 розгромити Збройні сили Східної окраїни отамана Семенова. 22 жовтня 1920 після тривалих боїв частини НРА і партизани зайняли Читу, яка стала новою столицею ДСР. В цей же час японські війська евакуювалися з Хабаровська, що привело до дійсного об'єднання далекосхідних областей в рамках Далекосхідної республіки.
У січні 1921 пройшли вибори до Установчих Зборів ДСР, завданням якого стало вироблення конституції республіки і створення її верховних органів.
Більшість в Установчих зборах отримали більшовики в союзі з представниками селянських партизанських загонів[2]. Комуністи — 92, що примикала до них фракція селян — більшості (в осн. партизани) — 183, фракція селян — меншини (куркульство) — 44, есери — 18, меншовики — 13, позапартійні демократи (кадети) — 9, Сибірський союз есерів — 6, народні соціалісти — 3, бурят-монгольська фракція — 13. За час своєї діяльності (12 лютого — 27 квітня 1921) Установчі збори прийняли конституцію ДСР, згідно з якою, республіка була незалежною демократичною державою, верховна державна влада в якій належить виключно народові Далекого Сходу). Як органи верховної влади були обрані Уряд на чолі з більшовиком О. М. Краснощековим, якого на початку 1922 змінив його однопартієць М. М. Матвєєв, і Рада Міністрів. ЦК РСП (б) і Рада народних комісарів РРФСР тримали під своїм контролем вирішення всіх найважливіших питань внутрішньої та зовнішньої політики ДСР, військове будівництво. Народно-революційна армія ДСР спочатку розглядалася як одна з армій Радянської Росії.
Побоюючись зміцнення позицій ДСР і, відповідно, Радянської Росії в Примор'ї, японські інтервенти та білогвардійці 26 травня 1921 шляхом перевороту привели до влади у Владивостоці Приамурський Тимчасовий уряд, що складався з членів білого руху та представників несоціалістичних партій. Розпочаті 26 серпня 1921 переговори між ДСР і Японією про врегулювання відносин саботувалися японським урядом (Дайренська конференція 1921—1922)[3].
У листопаді 1921 почався наступ Білоповстанської армії, яка 22 грудня 1921 зайняла Хабаровськ. У цих складних обставинах РНК РРФСР і ЦК РСП (б) провели заходи по боротьбі з далекосхідними сепаратистами в органах влади та зміцненню оборони ДСР. З Народних зборів ДСР були видалені есери і соціал-демократи. Замість Краснощекова, який боровся за незалежність ДСР у відносинах з РРФСР, головою уряду став Н. М. Матвєєв, військовим міністром був призначений В. К. Блюхер.
У лютому 1922 Народно-Революційна Армія ДСР під командуванням Блюхера перейшла у контрнаступ і у взаємодії з партизанськими загонами завдала білогвардійцям нищівних ударів. 12 лютого 1922 білі частини генерала Молчанова були розбиті біля станції Волочаївка (Волочаївський бій), 14 лютого був зайнятий Хабаровськ. В результаті, білогвардійці відступили за нейтральну зону під прикриттям японських військ. У вересні 1922 вони знову спробували перейти в наступ, але знову були розгромлені НРА.
Адміністративний поділ[ред. | ред. код]
На момент утворення ДСР мала у своєму складі Амурську, Забайкальську, Камчатську, Приморську і Сахалінську області, території яких збігалися з відповідними областями Російської імперії.
22 листопада 1920 року з частини Забайкальської області утворено Прибайкальську область, а з Сахалінської (юридично — всієї, фактично — тільки неокупованого континентального повіту) і частини Приморської областей — Приамурську.
27 квітня 1921 року на частині територій Забайкальської і Прибайкальської областей було створено Бурят-Монгольську автономну область.
15 листопада 1922 року ДСР увійшла до складу РРФСР як Далекосхідна область, усі області, що складали ДСР (крім Бурят-Монгольської АО), було перейменовано на губернії.
Органи влади та керівники ДСР[ред. | ред. код]
Як верховну владу було обрано Уряд на чолі з більшовиком А. М. Краснощековим, якого на початку 1922 року змінив його однопартієць Н. М. Матвєєв, і Рада Міністрів.
Вищим органом влади були Народні Збори ДСР (НЗ ДСР), що сформувалося на основі виборів за пропорційною системою представництва терміном на 2 роки. За конституцією в Народні Збори мав обиратися 1 депутат від 15000 громадян республіки (для цивільного населення), для військовослужбовців — 1 депутат від 7500 виборців.
Багатопартійність визначила порядок висунення кандидатів у депутати Народних Зборів. Кандидати висувалися списками партійними та громадськими організаціями, року також окремими групами виборців. НЗ ДСР працювали в сесійному порядку, сесії могли бути черговими і екстреними. У проміжках між сесіями діяв президія НС ДСР. Екстрені сесії НЗ ДСР могли скликатися в разі необхідності Урядом за його власною ініціативою або на вимогу половини депутатів Народних Зборів, але в практиці державного існування ДСР їх не було. У ДСР діяли Народні Збори двох скликань. Народні Збори I скликання було перетворено з Установчих Зборів, і тільки Народні Збори II скликання було сформовано на підставі законодавства про вибори Народних Зборів.
Функцію систематичного і безперервного вищого керівництва державою виконував Уряд — постійно діючий вищий орган державної влади. Відповідно до конституції Уряд обиралося Народними Зборами на термін його повноважень, тобто на два роки. Вибори Уряду выдбувалися у НЗ ДСР при таємному голосуванні і вважалися дійсними при присутності 2/3 всіх його депутатів.
Верховними виконавчо-розпорядчими органам Далекосхідної Республіки були Рада Міністрів ДСР, міністерства ДСР (закордонних справ, внутрішніх справ, юстиції, фінансів, землеробства, праці, промисловості, освіти, транспорту, охорони здоров'я, військове, піклування, торгівлі, пошти і телеграфів, продовольства, соціального забезпечення, з національних справ), Центральний Державний Контроль ДВР, Центральне Статистичне Управління ДСР. Дорадчими органами при Раді Міністрів були Вищий Економічний Рада ДВР і Рада Оборони ДСР. Міністрами могли бути як члени Уряду, так і інші особи. За конституцією міністрами могли бути громадяни ДВР, що володіють виборчим правом в Народні Збори. Для оперативного вирішення поточних питань СМ ДВР мав президію. Президія діяв від імені Ради Міністрів. Останній стверджував всі його рішення.
Приєднання ДСР до РРФСР[ред. | ред. код]
Зміцнення міжнародного та внутрішнього становища Радянської Росії та ДСР, дипломатична ізоляція Японії на Вашингтонській конференції 1921—1922 рр. і невдоволення широких верств її населення продовженням інтервенції на Далекому Сході змусили японський уряд евакуювати свої війська з Примор'я. 25 жовтня 1922 війська НРА вступили у Владивосток. Робочі Далекосхідної республіки на мітингах, організованих більшовицькими активістами, вимагали возз'єднання з РРФСР[4] НЗ ДСР II скликання, вибори до яких були проведені влітку, на сесії 4 — 15 листопада 1922 року прийняли постанову про свій розпуск, і відновлення Радянської влади на Далекому Сході. Пізніше, 14 листопада 1922 командири частин НРА ДСР від імені Народних Зборів ДСР звернулися до ВЦВК з проханням включити ДСР до складу РРФСР, який через кілька годин 15 листопада 1922 включив республіку до складу РРФСР як Далекосхідну область[5].
Територія ДСР мала поділ на області, області на повіти, повіти на волості. Конституція ДСР встановила наступну систему місцевих представницьких органів влади: обласні, повітові, волосні, міські (на правах повітових і волосних) зборів уповноважених і сільські збори. Виконавчо-розпорядчими органами області були обласне управління та обласні відділи, виконавчо-розпорядчими органами повіту — повітове управління і повітові відділи, виконавчо-розпорядчими органами міста — міське управління та міські відділи, виконавчо-розпорядчим органами волості — волосне управління, виконавчо-розпорядчим органами села — сільський комітет. Поряд з ними у ДСР існував інститут соціальних уповноважених посадових осіб. Ними були обласні урядові емісари.
- Голови Уряду ДВР
- Голова Ради Міністрів ДСР
Культура[ред. | ред. код]
Освіта[ред. | ред. код]
У ДСР існували такі університети:
Початкова і середня загальна освіта надавалася єдиними школами.
Музеї[ред. | ред. код]
Див. також[ред. | ред. код]
- Айгунський договір
- Пекінський договір 1860
- Зелений Клин
- Забайкальська республіка
- Сибірська республіка
- Уральська республіка
- Держава Бурят-Монголія
- Самарська республіка
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Куцый В. Ю. Финансовая политика, временного приамурского правительства и верховного правителя земского приамурского края [Архівовано 5 вересня 2011 у Wayback Machine.] // Проблемы отечественной и всеобщей истории. Уссурийск, 1996. С. 101—107.
- ↑ Агалаков В. Т. Дальневосточная республика[недоступне посилання з липня 2019] // Большая советская энциклопедия. 3-е изд.
- ↑ Емец В. А. Дайренская конференция 1921-22[недоступне посилання з липня 2019] // Большая советская энциклопедия. 3-е изд.
- ↑ Лешин Г. М. Дальневосточная Республика [Архівовано 2 жовтня 2009 у Wayback Machine.] // Советская военная энциклопедия в 8-ми тт. Т. 3…
- ↑ Образование Бурят-Монгольской АССР как реализация национальной политийки Советского государства. Архів оригіналу за 8 липня 2012. Процитовано 8 липня 2012.
Література[ред. | ред. код]
- В. Ю. Константинов. Далекосхідна республіка // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
- Шишкін С. Н. Громадянська війна на Далекому Сході 1918—1922 рр.. — [[{{{1}}} (станція метро)|{{{1}}}]], 1957.
- Персіц М. А. Далекосхідна республіка і Китай. — [[{{{1}}} (станція метро)|{{{1}}}]], 1962.
- Никифоров П. М. Записки прем'єра ДСР (1917—1922 рр..) — [[{{{1}}} (станція метро)|{{{1}}}]], 1963.
- Куликова Л. К., Маслова А. Н. Далекий Схід у період Великої Жовтневої революції та громадянської війни.: Бібліографіч. покажчик. — Хабаровськ, 1968.
- Егунов П. П. Нариси історії Далекосхідної республіки. — Улан-Уде, 1972.
- Громадянська війна на Далекому Сході (1918—1922): Спогади ветеранів. — [[{{{1}}} (станція метро)|{{{1}}}]], 1973.
- Сонін В. В. Держава і право Далекосхідної республіки (1920—1922). — Владивосток, 1982.
- Сонін В. В. Становлення Далекосхідної республіки (1920—1922). — Владивосток, 1990.
- З історії Далекосхідної республіки. Збірник наукових праць. — Владивосток, 1992.
Посилання[ред. | ред. код]
- Далекосхідна республіка в БСЕ, друге видання, т. 13; М., 1952
- Далекосхідна республіка [Архівовано 28 листопада 2021 у Wayback Machine.] в БСЕ, третє видання, т. 7; М., 1972 р
- Система управління в ДВР в 1920-22 роках
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||