Джон Актон

Джон Актон англ. Sir John Francis Edward Acton, 6th Baronet of Aldenham
Джон Актон
Прем'єр-міністр королівства Неаполь
1789 — 10 травня 1804
Попередник:	Доменіко Караччіолі
Народження:	13 червня 1736(1736-06-13) або 3 червня 1736(1736-06-03) Безансон
Смерть:	12 серпня 1811(1811-08-12)[…] (75 років) Палермо, Королівство Італія
Поховання:	Santa Ninfa dei Crociferid
Країна:	Сполучене Королівство
Рід:	Актони
Батько:	Едвард Актон
Мати:	Catherine de Grayd
Шлюб:	Mary Anne Actond
Діти:	Фердинанд Річард Дальберг-Актон Чарльз Януарій Едвард Антон Елізабет Актон
Нагороди:
Медіафайли у Вікісховищі

Джон Актон (англ. John Acton; *3 червня 1736, Безансон, Франція — †12 серпня 1811, Палермо, Сицилійське королівство) — командувач флотом Тоскани і Неаполітанського королівства під час Наполеонівських воєн. Ключова фігура Неаполітанських воєн, могутній тимчасовий правитель за часів правління Фердинанда IV та Марії Кароліни.

Біографія

Народився в Безансоні, де його батько-католик, виходець з Англії, мав лікарську практику. Спочатку служив у французькому флоті. На службі у тосканського герцога Леопольда Габсбурга отримав адміральський чин. Командував його флотом під час невдалої спроби іспанців оволодіти Алжиром в 1775.

Завдяки зв'язку з сестрою Леопольда, Марією Кароліною, отримав від її чоловіка, Фердинанда Неаполітанського, запрошення зайнятися перебудовою і вдосконаленням національного флоту. У 1779 перебрався в Неаполь, де за допомогою інтриг королеви взяв в свої руки спочатку військові, а потім і фінансові справи всього королівства.

При веденні зовнішньої політики Актон покладався на рекомендації британського посланника Гамільтона. Його з королевою зближувала ненависть до революційної Франції, де була страчена сестра королеви. Щоб протистояти французам, Актон покладався на союз з англійцями і австрійцями, а це дратувало місцеву аристократію, яка мала тісні історичні зв'язки з союзною французам Іспанією.

У 1791 Актон успадкував від свого далекого родича маєток Елденем-хол в Шропширі разом з титулом баронета, проте не думав покидати насиджені місця. У 1800 отримав від Павла I орден Андрія Первозванного.

Після вступу в межі королівства французьких військ адмірал Актон разом з королівським сімейством тікав на борту корабля Нельсона в Палермо. Після повернення в Неаполь через 5 місяців втопив у крові Партенопейську республіку, незважаючи на письмові вмовляння адмірала Ушакова.

Продовжував колишню деспотичну політику до 1806, коли під натиском французької армії був змушений знову бігти з королем в Сицилію. Втративши довіру монарха, залишився доживати свої дні в Палермо. Його мармурова гробниця розташована при вході до церкви Санта-Нінфа деї Кросіфері.

У лютому 1800 року у віці 63 років одружився з власною племінницею. Із їх синів старший, Фердинанд Актон, взяв за дружину внучату племінницю бездітного князя Дальберга і прийняв подвійне прізвище Дальберг-Актон, а молодший, Карл Януарій, зробив блискучу кар'єру в римській курії, ставши кардиналом.

Джерела

• John Anthony Davis. Naples and Napoleon: Southern Italy and the European Revolutions (1780—1860). Oxford University Press, 2006. 2nd ed. ISBN 9780198207559.
• Girolamo Imbruglia. Naples in the Eighteenth Century: The Birth and Death of a Nation State. Cambridge University Press, 2007. ISBN 9780521038157.
• Актон // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)