Доротея фон Бірон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Доротея.
Доротея фон Бірон
Герцогиня Заганська
1843 — 1862
 
Народження: 21 серпня 1793(1793-08-21)[1][2]
палац Фрідріхсфельде, Ліхтенберґ[d], Берлін, Королівство Пруссія
Смерть: 19 вересня 1862(1862-09-19)[1][3] (69 років)
Заган, Пруссія
Поховання: Любуське воєводство
Національність: німець
Країна: Королівство Пруссія
Релігія: лютеранка
Рід: Бірони
Батько: Петро Бірон
Мати: Dorothea von Medemd
Шлюб: Edmond de Talleyrand-Périgordd
Діти: Pauline de Talleyrand-Périgordd, Louis de Talleyrand-Périgordd, Marie Henriette Dessallesd[4] і Alexandre-Edmond de Talleyrand-Périgordd[5]

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Дороте́я фон Біро́н (нім. Dorothea von Biron; 23 серпня 1793(17930823) — 19 вересня 1862) — курляндська принцеса, герцогиня Заганська (1843—1862). За життя прославився як неймовірна красуня. Представниця шляхетного німецького роду Біронів. Донька останнього курляндського герцога Петера і Доротеї фон Медем. Онука курляндського герцога Ернста Бірона. Коханка Талейрана. Грала видатну роль при французькому дворі в епоху Наполеона I і Реставрації. В 1817 році отримала титул герцогині Діно, в 1838 році-герцогині Талейран, 1843 році успадкува герцогство Заган від своєї сестри Вільгельміни. Померла в Загані, Пруссія.

Імена[ред. | ред. код]

  • Дороте́я фон Біро́н (нім. Dorothea von Biron, фр. Dorothée von Biron) — з родовим іменем.
  • Дороте́я Заганська (нім. Dorothea von Sagan), або Дороте́я Сага́нська (фр. Dorothée de Sagan) — за назвою Заганського герцогства.
  • Дороте́я Курля́ндська (нім. Dorothea von Kurland, фр. Dorothée de Courlande) — за назвою колишнього герцогства.
  • Йоганна-Доротея фон Бірон[6]

Біографія[ред. | ред. код]

Генерал Едмон де Талейран-Перигор, чоловік Доротеї

Молодша дочка останнього Курляндського герцога Петра Бірона і графині Доротеї фон Медем, племінниця поетеси Елізи фон дер Реккі . Як вказують, її справжнім батьком за поширеною версією був коханець її матері польський дипломат граф Олександр Батовського[7]. Після смерті Петра Бірона в 1800 році успадкувала великі володіння. Здобула освіту під керівництвом княжни Луїзи Радзивілл і відомого вченого Сципіона Пьяттолі. Жила в маєтку матері в Лебіхау, де зав'язала безліч знайомств серед європейської еліти. Уже в ранній молодості налічувала в числі прихильників найбільш знаменитих людей свого часу і була присвячена в таємниці європейської дипломатії.

Шлюб[ред. | ред. код]

У пошуках багатої нареченої для свого племінника Талейран, колишній коханець її матері, попросив імператора Олександра I сприяти цьому шлюбу[8]. 21-22 квітня 1809 у Франкфурті-на-Майні відбулося вінчання Доротеї з генералом графом Едмоном Талейран-де-Перігор (1787—1872). Йшли наполеонівські війни, і Доротеї, яка отримала освіту в Німеччині, спочатку було складно в паризькому вищому світі, так як вона опинилася в «стані ворога», ставши дамою при дворі Наполеона I. Три її сестри також були налаштовані антифранцузька. Шлюб не був щасливим: хоча Доротея народила дітей, її чоловік більше займався грою, війною та іншими жінками.

Їх діти:

  • Луї-Наполеон (12.03.1811-1898), герцог де Талейран-Перигор[9]
  • Доротея (1812—1814)
  • Олександр-Едмон (15.12.1813-1894), герцог Діно
  • Жозефіна-Пауліна (р.29.12.1820)

Віденський конгрес[ред. | ред. код]

Падіння Наполеона і Віденський конгрес, на якому дядько її чоловіка Талейран представляв Францію, сприяв зближенню Доротеї, чоловік якої поїхав до Північної Італії до місця дислокації свого полку, і великого дипломата. Під час свого перебування у Відні вони живуть у палаці Кауниц, і судячи з усього, саме тоді вона починає відігравати важливу роль в житті Тайлерана.

Ймовірно, вона стала його коханкою після 1815 року. "Не дивлячись на величезну різницю у віці (майже 40 років), Талейран знайшов в 20-річній подрузі ученицю і помічницю, якій можна довірити саму секретну інформацію і, в кінцевому підсумку, однодумницю і політичну союзницю. Нерідко подібний зв'язок викликав скандал у вищому суспільстві, але в даному випадку імператорський двір у Відні мовчав, розуміючи, що занадто багато чого залежить від репутації іменитого дипломата. Йому були надані розкішні апартаменти палацу князя Кауница, де Доротея приймала численних гостей, підкоряючи їх блиском своєї краси і туалетів, що були зразком вишуканого смаку. Вона вміло вела переговори, отримуючи цінну дипломатичну інформацію, а також допомагала Талейрану вести таємне листування. Після завершення Віденського конгресу вони разом повернулися до Франції і більше не розлучалися[10].

31 серпня 1817 році він отримав від Людовіка XVIII титул герцога, а 2 грудня — герцогство Діно (острів поблизу Калабрії) від короля Сицилії на знак вдячності за допомогу на конгресі. Талейран передав Діно своєму племіннику, так що Доротея та її чоловік стали герцогами Діно.

Міністр Талейран, коханець Доротеї

Життя з Талейраном[ред. | ред. код]

Доротея і Талейран в Лондоні

З 24 березня 1818 року вона почала жити окремо від свого чоловіка, хоча формально шлюб був розірваний лише 6 листопада 1824 року.

3 липня 1820 року разом з Талейраном, який був на 39 років її старше, поїхала жити з Парижа в його замок Валансі, вагітна дочкою Поліною, батьківство якої часто приписується не закон чоловікові, а його дядькові. У 1827 році купила замок Рошкот, облаштувала для перебування в зимовий час. Він являє собою чудову віллу з італійської терасою, де сьогодні розташовується чотиризірковий приватний готель[10]. У 1837 році продала берлінський Курляндський палац (нім. Palais Kurland) на Унтер-ден-Лінден, що належав її матері, царю Миколі I.

У наступні роки мала ще кілька коханців і прославилася як приголомшлива спокусниця. Вважається, що вона народила трьох незаконних дочок: першу від Клам-Мартініц в 1816 році, подальша доля дитини невідома (існує версія, що нею була Божена Нємцова, відома чеська письменниця, офіційно її матір'ю була ключниця в герцогстві Саган (за іншою версією матір'ю Божени була Вільгельміна Саган), потім в 1825 році Антоніну, і в 1827 році Жюлі Зельмі.

Разом зі своєю сестрою Вільгельміною фон Саган перейшла в 1827 році в Римі в католицтво і зайнялася благодійністю.

Коли в 1830 році Талейран став послом в Лондоні, вона супроводжувала його в поїздці, відчуваючи себе в Англії комфортніше, ніж в Парижі, де Сен-Жерменське передмістя ніколи не давало їй забути, що вона іноземка. У Лондоні вони жили до 1834 року.

Подальше життя[ред. | ред. код]

Жаганський палац (1670-84)

Після смерті Талейрана (1838) вона успадкувала титул герцогині Талейран і все його колосальне стан. Покинула Париж, і відправилася в 1843 році в одержане нею від своєї сестри герцогство Саган (суч. Жагань) в Сілезії. Там вона вступила в романтичний зв'язок з князем Феліксом Ліхновським. (У 1842-му році Доротея купила у своєї сестри Поліни герцогство Саган і переїхала жити в свої нові володіння, а в 1845-му році після смерті сестри отримала титул герцогині де Саган від короля Пруссії).

6 січня 1845 король Пруссії затвердив її в праві володіння, з привілеєм успадкування по жіночій лінії (потім Саган успадкував її син Луї-Наполеон, хрещеник Бонапарта, а також внук Босон де Талейран-Перігор, в майбутньому відомий денді). Свій маєток в Рошкоте (fr: Château de Rochecotte) вона подарувала доньці Поліні в 1847 році.

Маєток Саган включав 130 будівель на 1200 гектарах. Доротея модернізувала і розширила замок, займалася своїми підданими: заснувала школу, притулок для бездоглядних дітей, лікарню. Відновила церкву Крейцкірхе в неоготичному стилі. Її переїзд привів до пожвавлення культурної та благодійної діяльності, а її палаци в Жагані і Zatoniu стали важливими центрами політичного і культурного життя в районі. Підтримувала тісні зв'язки з рядом правителів і артистів, в тому числі у неї бували король Фрідріх Вільгельм IV, Ференц Ліст, Шопен і Олександр Фредро.

Вона панувала в цих володіннях, поки не постраждала в аварії з каретою в червні 1861 року, після чого 19 вересня 1862 померла. Незважаючи на своє бажання, виражене в листах і заповіті, щоб її серце було поховано в могилі Талейрана, її поховали в Крейцкірхе в Сагане, поруч з її сестрою Вільгельміною і сином Луї.

Залишила мемуари. Добре малювала — була пейзажисткою, в 1820 році Королівська Прусська академія мистецтв організувала її виставку.

Мемуари[ред. | ред. код]

  • Dorothée, princesse de Courlande, duchesse de Dino, Mémoires . Tome I, 1794–1808 : souvenirs d'enfance de la princesse de Courlande (texte établi par Clémence Muller). Clermont-Ferrand : Paleo, coll. « Sources de l'histoire de France », 2003. ISBN 2-84909-022-0.

У хронологічному порядку:

  • Mémoires. Tome II, 1831–1834.
  • Mémoires . Tome III, 1835–1837.
  • Mémoires . Tome IV, 1838–1840.
  • Mémoires . Tome V, 1840–1843.
  • Mémoires . Tome VI, 1844–1853.
  • Mémoires . Tome VII, 1854–1862.

Цікаві факти[ред. | ред. код]

  • Французька письменниця Франсуаза Саган (справж. ім'я Франсуаза Куаро) взяла свій псевдонім під впливом фрагмента з Марселя Пруста ("У пошуках втраченого часу"), де мова йде про герцогиню (в рос. перекладі — «герцогиня Саганская»).
  • У паризькому готелі де Саган, де з 1873 року проживав онук Доротеї Бозон де Талейран-Перігор, зараз розміщується посольство Польщі.

В літературі[ред. | ред. код]

  • Доротея Курляндська з'являється на сторінках серій Жульєтти Бенцоні «Маріанна» та «Вовки Лозарга».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #119377829 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ Artists of the World Online, Allgemeines Künstlerlexikon Online, AKL Online / Hrsg.: A. Beyer, B. Savoy — B: K. G. Saur Verlag, Verlag Walter de Gruyter, 2009. — ISSN 2750-6088 — doi:10.1515/AKL
  3. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ http://www.talleyrand.org/vieprivee/talleyrand_thermalisme.html
  5. ↑ Lundy D. R. The Peerage
  6. ↑ «Принцесса Иоганна Доротея фон Бирон (1793—1862), Герцогиня фон Саган в 1840—1862 гг. появилась на свет Божий 10 (23) августа 1793 года, браковенчалась в г. Франкфурт 12 (25) апреля 1809 года с Герцогом Александром Эдмундом де Тайлеран-Перигор дн Дино, Герцогом де Тайлеран (ум. 1872). Скончалась на 70-м году от рождения в г. Саган»(Августейшие союзники России [Архівовано 17 жовтня 2018 у Wayback Machine.])
  7. ↑ Батовский Александр Бенедикт (1760—1841), граф, политик и дипломат, был послом Сейма Четырёхлетнего, членом Товарищества Друзей Народной Конституции. Во время восстания Костюшки проводил дипломатическую работу, направленную на оказание помощи Франции восставшим. Во время Герцогства Варшавского представлял Комиссию Правительственную при Наполеоне. Присутствовал при подписании конституции Герцогства Варшавского королём саксонским. После падения Наполеона во Франции. Вернулся на родину после возрождения Королевства Польского.
  8. ↑ «В тот период я стремился женить своего племянника Эдмонда Перигора. Нужно было действовать так, чтобы мой выбор жены для него не вызвал недовольства Наполеона, не желавшего выпустить из-под своего ревнивого влияния молодого человека, носившего одно из самых громких имен Франции. Он полагал, что за несколько лет до того я способствовал отказу моей племянницы графини Жюст Ноайль, руки которой он просил у меня для своего приемного сына Евгения Богарнэ. Поэтому, какой бы выбор я ни сделал для своего племянника, мне предстояло встретить неодобрение императора. Он не позволил бы мне выбрать невесту во Франции, потому что блестящие партии, которые могли быть в ней заключены, он сохранял для преданных ему генералов. Итак, я обратил взоры за границу. В Германии и Польше я часто слышал о герцогине Курляндской и знал, что она выделялась благородством чувств, возвышенностью характера, а также чрезвычайной любезностью и блеском. Младшая из её дочерей была на выданье. Этот выбор не мог не понравиться Наполеону, так как не лишал партии никого из его генералов, которые все неизбежно получили бы отказ. Он должен был даже льстить его тщеславию, заставлявшему его привлекать во Францию громкие иностранные имена. Это тщеславие побудило его незадолго до того способствовать браку маршала Бертье с одной из баварских принцесс. Поэтому я решился просить для моего племянника руку принцессы Доротеи Курляндской, а чтобы император Наполеон не мог, передумав или из каприза, взять назад уже данное им одобрение, я склонил добрейшего императора Александра, который был личным другом герцогини Курляндской, самому просить у неё для моего племянника руку её дочери. Я имел счастье получить её согласие, и свадьба состоялась во Франкфурте-на-Майне 22 апреля 1809 г.» (Талейран. «Мемуары»)
  9. ↑ Родословие Талейранов[недоступне посилання з Ноябрь 2018]
  10. ↑ а б Елена Форст. Париж помнит шарм курляндской Доротеи. Архів оригіналу за 15 лютого 2009. Процитовано 10 лютого 2009.

Бібліографія[ред. | ред. код]

Монографії[ред. | ред. код]

  • Brühl, C. Die Sagan. Berlin, 1941.
  • Dupuy, M. La Duchesse de Dino, égérie de Talleyrand, princesse de Courlande. Paris: Perrin, 2002.
  • Erbe, G. Dorothea Herzogin von Sagan (1793–1862). Eine deutsch-französische Karriere. Köln-Weimar-Wien, 2009.
  • Kermina, F. Les Dames de Courlande. Égéries russes au XIXe siècle. Paris: Perrin, 2013.
  • Theis, L.; Theis, A. Souvenirs et chronique de la duchesse de Dino. Bouquins: Robert Laffont, 2016.
  • Ziegler, P. Die Herzogin von Dino. München, 1965.

Довідники[ред. | ред. код]

  • Oehlke, H. Dorothea Herzogin von Sagan // Schlesische Lebensbilder, Band 3, S. 239—246.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Доротея фон Бірон

Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Доротея_фон_Бірон&oldid=38025871