Едуард Війральт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Едуард Війральт
Народження 20 березня 1898(1898-03-20)[1][2][…]
Калитино (присілок, Ленінградська область), Царськосільский повітd, Санкт-Петербурзька губернія, Російська імперія
Смерть 8 січня 1954(1954-01-08)[4][2][…] (55 років)
  Париж[4]
(злоякісна пухлина)
Поховання Пер-Лашез і Grave of Wiiraltd
Країна  Російська імперія
 Естонія
Навчання Естонська академія мистецтв
Діяльність графік, художник, рисувальник, скульптор, художник-гравер
Вчитель Антон Старкопф і Selmar Wernerd
Роботи в колекції Естонський художній музей, Фінська національна галерея і Print Collectiond[5]

CMNS: Едуард Війральт у Вікісховищі

Едуард Війральт (20 березня 1898, Санкт-Петербург, Російська імперія — 8 січня 1954, Париж, Франція) — естонський художник[6].

Едуард Війральт народився поблизу Санкт-Петербурга у родині естонців, які працювали за наймом у російському помісті. 1909 року родина повернулася до Естонії й мешкала у Таллінні, де Едуард відвідував Талліннську школу образотворчого мистецтва й ремесла. З 1919 року Війральт продовжив навчання школі Паллас у Тарту в Антона Штаркопфа. Свої перші дереворити й ліногравюри він виконав ще у 1916 році. У 1922–1923 Війральт навчався в Дрезденській академії мистецтв під керівництвом професора Селмара Вернера і повернувся в Татру у 1923 році. У цей період він займався здебільшого ілюструванням книг.

З 1925 по 1939 Війральт мешкав у Парижі, потім деякий час провів у Естонії, а з 1946 року знову в Парижі, де й помер у віці 55 років, і був похований на цвинтарі Пер-Лашез.

Саме в Парижі Війральт створив свої найвідоміші роботи: «Пекло» (1930—1932), «Кабаре» (1931), «Проповідник» (1932), «Голови негрів» (1933) та «Клод» (1936).

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Deutsche Nationalbibliothek Record #119486709 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б Eduard Wiiralt
  4. а б Вийральт Эдуард // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  5. http://wallachprintsandphotos.nypl.org/catalog/402649
  6. «Eduard Wiiralt». Архів оригіналу за 17 серпня 2018. Процитовано 7 квітня 2012. 

Бібліографія[ред. | ред. код]

Kangilaski, O. (1959). Eduard Wiiralt (Estonian). Tallinn: Eesti Riiklik Kirjastus. с. 136. 

Посилання[ред. | ред. код]