Жан-П'єр Лео
| Жан-П'єр Лео | ||
|---|---|---|
| фр. Jean-Pierre Léaud | ||
 | ||
| Дата народження | 28 травня 1944 (79 років) | |
| Місце народження | Париж, Франція | |
| Громадянство |
 Франція | |
| Професія | актор | |
| Роки активності | 1959 — дотепер | |
| IMDb | ID 0529543 | |
| Нагороди та премії | ||
| ||
| «Срібний ведмідь» (1966) | ||
 Жан-П'єр Лео у Вікісховищі | ||
Жан-П'єр Лео́ (фр. Jean-Pierre Léaud, нар. 28 травня 1944, Париж) — французький актор, пік кар'єри якого припав на 1960—1970 роки.
Біографія і творчість[ред. | ред. код]
Народився в сім'ї акторки Жаклін П'єре[fr] (15.01.1923—10.03.2005) і сценариста П'єра Лео (25.03.1909—5.11.1996). Свою першу роль він виконав у фільмі «Ля Тур, бережись!» (1958). Друга роль, яка відразу принесла йому популярність, — Антуан Дуанель у фільмі Франсуа Трюффо «Чотириста ударів» (1959). З Трюффо його звела мати у вересні 1958 року, коли Жаклін почула про те, що той шукає хлопчика на головну роль. Лео в той період навчався у пансіоні муніципалітету Понтіні в Йонні і від свого героя-бунтаря, який через прохолодне ставлення батьків йде на крайнощі, а також від самого Трюффо в такому ж віці, — мало чим відрізнявся, завдяки цьому й був затверджений на роль Антуана.
У подальші роки Лео працював більше з молодими режисерами французької нової хвилі, але в першу чергу з Жаном-Люком Годаром і Трюффо. У декількох фільмах Трюффо грав роль Антуана Дуанеля (персонаж — альтер его самого Трюффо). У "Вкрадені поцілунки" (1968) Антуан закохується в студентку музичної школи Крістін Дарбон (Клод Жад). У 1970 році Трюффо продовжує хроніку цієї пари: Антуан і Крістін одружуються в "Родинне вогнище". 1979 року знімається останній фільм, знову з Жаном-П'єром Лео та Клодом Жадом: "Кохання, що втекло". Цей цикл є унікальним в історії кіно.
Однією з вершин його кар'єри стала роль Марка у бельгійському фільмі Єжи Сколімовського 1967 року «Старт» (Le depart). У 1966 році Лео отримав приз Берлінського кінофестивалю за найкращу чоловічу роль у фільмі «Чоловіче — жіноче».
У 2016 році вийшов історичний фільм режисера Альберта Серра «Смерть Людовика XIV», в якому Жан-П'єр Лео зіграв роль помираючого короля, за яку був номінований на здобуття в 2017 році кінопремії «Люм'єр» у категорії «Найкращий актор»[1].
Фільмографія[ред. | ред. код]
| Рік | Українська назва | Мовою оригіналу | Режисер | Роль |
|---|---|---|---|---|
| 1959 | Чотириста ударів | Les 400 coups | Ф. Трюффо | Антуан Дуанель |
| 1960 | Бульвар[en] | Boulevard | Ж. Дювів'є | |
| 1962 | Антуан і Колетт | Antoine et Colette | Ф. Трюффо | |
| 1965 | Безтямний П'єро | Pierrot le fou | Ж.-Л. Годар | молодий чоловік у кінотеатрі |
| 1965 | Альфавіль | Alphaville, une étrange aventure de Lemmy Caution | Ж.-Л. Годар | |
| 1966 | Чоловіче — жіноче | Masculin Féminin | Ж.-Л. Годар | Поль (головна роль) |
| 1966 | Зроблено в США | Made in U.S.A. | Ж.-Л. Годар | Дональд Сігел |
| 1967 | Китаянка | La Chinoise | Ж.-Л. Годар | Гійом (головна роль) |
| 1967 | Старт | Le Départ | Єжи Сколімовський | Марк (головна роль) |
| 1967 | Вікенд | Week-end | Ж.-Л. Годар | Сен-Жест / людина в телефонній будці |
| 1968 | Вкрадені поцілунки | Baisers volés | Ф. Трюффо | Антуан Дуанель (головна роль) |
| 1969 | Дід Мороз з блакитними очима | Le père Noël a les yeux bleus | Ж. Есташ | |
| 1969 | Свинарник | Porcile | П. П. Пазоліні | Юліан Клотц (головна роль) |
| 1969 | Радощі пізнання | Le Gai savoir | Жан-Люк Годар | Еміль (головна роль) |
| 1970 | Сімейне вогнище | Domicile conjugal | Ф. Трюффо | Антуан Дуанель (головна роль) |
| 1971 | Дві англійки і «Континент» | Les deux anglaises et le continent | Ф. Трюффо | головна роль |
| 1972 | Останнє танго в Парижі | Le dernier Tango a Paris | Бернардо Бертолуччі | Том |
| 1973 | Американська ніч | La nuit américaine | Ф. Трюффо | Альфонс |
| 1973 | Матінка і шльондра | La maman et la putain | Ж. Есташ | Александр (головна роль) |
| 1979 | Кохання, що втекло | L'Amour en fuite | Ф. Трюффо | |
| 1984 | Детектив | Détective | Жан-Люк Годар | Інспектор Нев |
| 1987 | Лягаві | Les Keufs | Жозіан Баласко | |
| 1988 | 36 дівчаток | 36 Fillette | Катрін Брейя | Борис Головін |
| 1990 | Я найняв вбивцю | I Hired a Contract Killer | Акі Каурісмякі | Анрі Буланже |
| 1992 | Життя богеми | La Vie de Bohème | Акі Каурісмякі | Бланшерон |
| 1996 | Чоловік мого життя | Mon Homme | Бертран Бліє | монсеньйор Клод |
| 1996 | Ірма Веп | Irma Vep | Олів'є Ассаяс | Рене Відал (головна роль) |
| 1997 | Задля сміху | Pour rire! | Серж Ле Перон | |
| 1999 | Справа смаку | Une affaire de gout | Бернар Рапп | |
| 2000 | Справа Маркореля | L'Affaire Marcorelle | ||
| 2001 | Порнограф | Le Pornographe | Бертран Бонелло | Жак Лорен |
| 2009 | Обличчя | Visages | Цай Мінлян | Антоній / цар Ірод |
| 2011 | Гавр | Le Havre | Акі Каурісмякі | донощик |
| 2012 | Камілла роздвоюється | Camille redouble | Ноемі Львовскі | мосьє Дюпон, годинникар |
| 2016 | Смерть Людовика XIV | La Mort de Louis XIV | Альберт Серра | король Людовик XIV |
Нагороди[ред. | ред. код]
- BAFTA-1961: Багатообіцяючий новачок («Чотириста ударів») (номінація)
- Берлін-1966: Срібний ведмідь найкращому актору («Чоловіче — жіноче»)
- Сезар-1988: Найкращий актор другого плану («Лягаві»)
- Фессалоніки-1996: Найкращий актор («Задля сміху»)
- Сезар-2000: Почесний «Сезар»
- Канни-2001: Приз ФІПРЕССІ («Порнограф») (з Бертраном Бонелло)
- Канни-2016: Почесна Золота пальмова гілка
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Nominations aux Lumières 2017. Ciné+. 16 грудня 2016. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 4 січня 2017.
Посилання[ред. | ред. код]
- Жан-П'єр Лео на сайті IMDb (англ.)
|
| ||||||||