Жорстка наукова фантастика може описувати, наприклад, проєкт космічної станції
Жорстка наукова фантастика (англ.hard science fiction, hard SF) — категорія наукової фантастики, яка характеризується акцентом на наукових або технічних подробицях, на точній відповідності академічній науці на час написання твору. Основні теми «жорсткої» НФ пов'язані, як правило, з природничими науками (астрономія, фізика, геологія), також до неї відносяться реалістичні космічні історії та твори про фантастичні технології. Термін був вперше використаний у пресі в 1957 році Пітером Шайлер Міллером в огляді Джона В. Кемпбелла-молодшого«Острови космосу» в журналі «Astounding Science Fiction».
Різновидом жорсткої НФ є «фантастика ближнього прицілу», для якої характерні поглиблена увага до науково-технічних деталей винаходів та відкриттів, а дія поміщена у недалеке майбутнє (5-10 років). Така фантастика була особливо притаманна радянській НФ 1940-50-х років і мала помітне ідеологічне забарвлення: «прогресивні» головні герої, сприяння побудові комунізму, ворожі шпигуни і диверсанти[1]. Яскравими представниками є «Зірка КЕЦ»Олександра Бєляєва (1936), «Таємниця двох океанів»Григорія Адамова (1939).
