Зоріна Світлана Іванівна
| Зоріна Світлана Іванівна | |
|---|---|
 | |
| Народилася |
6 вересня 1967 (56 років) Донецьк, Українська РСР, СРСР |
| Громадянство |
 СРСР →  Україна |
| Національність | українка |
| Діяльність | прозаїк |
| Alma mater | економічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка |
| Знання мов | російська |
| Членство | Національна спілка письменників України |
Зоріна Світлана Іванівна (нар. 6 вересня 1967, Донецьк) — український прозаїк, членкиня Національної спілки письменників України (1990).
Біографія[ред. | ред. код]
Зоріна Світлана Іванівна народилась 6 вересня 1967 року в місті Донецьк. Згодом родина переїхала в місто Харків.Після закінчення школи поступила в Київський національний університет імені Тараса Шевченка. У 1989 році закінчила економічний факультет Київського університету. У 2000 році закінчила юридичний факультет Київського університету. У 1990—1999 роках заснувала групу фірм «Мезокред». 2002 року стала засновником і генеральним директором ТОВ «Гол. книготорг». З 2005 — голова правління ЗАТ "Мережа книжкових супермаркетів «Буква».
У 2006 році пройшла до Київради V скликання (квітень 2006 — травень 2008) за списком БЮТ. Була заступницею голови постійної комісії з питань місцевого самоврядування, регіональних та міжнародних зв'язків, керівник групи «Столичні реформи»[1].
З 2006 року очолювала головне управління культури і мистецтв КМДА. 2007 року в Печерському районі Києва за вказівкою Зоріної було знищено популярну бібліотеку по вул. Кутузова, 14. Приміщення бібліотеки передали «Українській правничій фундації», фундатором якої був «регіонал» Сергій Головатий. У 2011 році Світлана Зоріна намагалася віддати у приватизацію об'єкти комунальної власності — київські кінотеатри: «Росія», «Ленінград» та «Лейпциг». У травні 2012 року вона опинилась у скандальній історії з поверненням боргу на суму 300 тис. грн, який «Міжнародна книга» заборгувала видавництву «Зелений пес», що належав братам Капрановим[2].
У вересні 2014 року була звільнена з посади[3].
Досягнення[ред. | ред. код]
- 2002 рік — членкиня Національної спілки письменників України;
- 1993 рік — отримала ступінь кандидата економічних наук.
Творчість[ред. | ред. код]
- 1998 рік (укр. вид. — 2003) — роман «Наезд»;
- 1999 рік — роман «Отстрел»;
- 2000 рік — роман «Развод»;
- 2001 рік — роман «Разрыв»;
- 2002 рік — роман «Передел»;
- 2003 рік — «Криминальный Киев некриминальным взглядом»;
- 2005 рік — роман «Любит не любит?»
Особисте життя[ред. | ред. код]
Має сина від першого шлюбу з В'ячеславом Кредісовим. Вдруге заміжня за Гораном Алекичем, послом Сербії в Україні (2004—2009). У родини була корупційна історія, повязана з тим, що квартира, в якій жило подружжя Зоріної та Алексича, і яку за документами орендувало для них Посольство Сербії, була приватною власністю самої Зоріної[4].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ V скликання : Депутати. kmr.gov.ua. Процитовано 16 квітня 2023.
- ↑ Конец киевской культуре. Или кто такая Светлана Зорина?. moygrad.kiev.ua. Процитовано 16 квітня 2023.
- ↑ Причастную к "кровавой йолке" Светлану Зорину уволили из КГГА. kievvlast.com.ua (укр.). Процитовано 16 квітня 2023.
- ↑ Присмерк Зоріної? / Музейний простір. Музеї України та світу. prostir.museum. Процитовано 16 квітня 2023.
Джерела[ред. | ред. код]
- https://esu.com.ua/search_articles.php?id=17112 Зоріна Світлана Іванівна
- Зоріна Світлана Іванівна / П. Мацкевич // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2010.