Зоріна Світлана Іванівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зоріна Світлана Іванівна
Народилася 6 вересня 1967(1967-09-06) (56 років)
Донецьк, Українська РСР, СРСР
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українка
Діяльність прозаїк
Alma mater економічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Знання мов російська
Членство Національна спілка письменників України

Зоріна Світлана Іванівна (нар. 6 вересня 1967, Донецьк) — український прозаїк, членкиня Національної спілки письменників України (1990).

Біографія[ред. | ред. код]

Зоріна Світлана Іванівна народилась 6 вересня 1967 року в місті Донецьк. Згодом родина переїхала в місто Харків.Після закінчення школи поступила в Київський національний університет імені Тараса Шевченка. У 1989 році закінчила економічний факультет Київського університету. У 2000 році закінчила юридичний факультет Київського університету. У 1990—1999 роках заснувала групу фірм «Мезокред». 2002 року стала засновником і генеральним директором ТОВ «Гол. книготорг». З 2005 — голова правління ЗАТ "Мережа книжкових супермаркетів «Буква».

У 2006 році пройшла до Київради V скликання (квітень 2006 — травень 2008) за списком БЮТ. Була заступницею голови постійної комісії з питань місцевого самоврядування, регіональних та міжнародних зв'язків, керівник групи «Столичні реформи»[1].

З 2006 року очолювала головне управління культури і мистецтв КМДА. 2007 року в Печерському районі Києва за вказівкою Зоріної було знищено популярну бібліотеку по вул. Кутузова, 14. Приміщення бібліотеки передали «Українській правничій фундації», фундатором якої був «регіонал» Сергій Головатий. У 2011 році Світлана Зоріна намагалася віддати у приватизацію об'єкти комунальної власності — київські кінотеатри: «Росія», «Ленінград» та «Лейпциг». У травні 2012 року вона опинилась у скандальній історії з поверненням боргу на суму 300 тис. грн, який «Міжнародна книга» заборгувала видавництву «Зелений пес», що належав братам Капрановим[2].

У вересні 2014 року була звільнена з посади[3].

Досягнення[ред. | ред. код]

Творчість[ред. | ред. код]

  • 1998 рік (укр. вид. — 2003) — роман «Наезд»;
  • 1999 рік — роман «Отстрел»;
  • 2000 рік — роман «Развод»;
  • 2001 рік — роман «Разрыв»;
  • 2002 рік — роман «Передел»;
  • 2003 рік — «Криминальный Киев некриминальным взглядом»;
  • 2005 рік — роман «Любит не любит?»

Особисте життя[ред. | ред. код]

Має сина від першого шлюбу з В'ячеславом Кредісовим. Вдруге заміжня за Гораном Алекичем, послом Сербії в Україні (2004—2009). У родини була корупційна історія, повязана з тим, що квартира, в якій жило подружжя Зоріної та Алексича, і яку за документами орендувало для них Посольство Сербії, була приватною власністю самої Зоріної[4].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. V скликання : Депутати. kmr.gov.ua. Процитовано 16 квітня 2023.
  2. Конец киевской культуре. Или кто такая Светлана Зорина?. moygrad.kiev.ua. Процитовано 16 квітня 2023.
  3. Причастную к "кровавой йолке" Светлану Зорину уволили из КГГА. kievvlast.com.ua (укр.). Процитовано 16 квітня 2023.
  4. Присмерк Зоріної? / Музейний простір. Музеї України та світу. prostir.museum. Процитовано 16 квітня 2023.

Джерела[ред. | ред. код]

  • https://esu.com.ua/search_articles.php?id=17112 Зоріна Світлана Іванівна
  • Зоріна Світлана Іванівна / П. Мацкевич // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2010.