Зінченко Наталія Миколаївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Зінченко.
Ф
Наталія Зінченко
Наталія Зінченко
Наталія Зінченко
Особисті дані
Повне ім'я Наталія Миколаївна Зінченко
Народження 3 жовтня 1979(1979-10-03) (44 роки)
  Десна, СРСР
Зріст 169 см
Вага 64 кг
Громадянство Україна Україна
Позиція Півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1990—1991 СРСР «Елегія» ? (?)
1992—1994 Україна «Легенда» 51 (29)
1995 Україна «Аліна» 14 (0)
1996 Україна «Донецьк» 7 (0)
1997—2002 Росія «Рязань-ВДВ» ? (10)
2002—2004 Росія «Енергія» ? (17)
2005—2006 Росія «Рязань-ВДВ» ? (10)
2007—2009 Росія «Зірка-2005» ? (24)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1994–2009 Україна Україна ? (?)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
2010—2011 Росія «Зірка-2005»
2011—2012 Росія «Зірка-2005»
2012—2018 Україна Україна (WU-19)
2012— Україна «Житлобуд-2»
2018—2021 Україна Україна (жін.)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Ната́лія Микола́ївна Зі́нченко (нар. 3 жовтня 1979, Десна, Чернігівська область, СРСР) — українська футболістка, що виступала у півзахисті. Відома перш за все завдяки виступам у складі жіночої збірної України, а також низки російських та українських клубів. Учасниця чемпіонату Європи з футболу серед жінок (2009). Після завершення кар'єри гравчині перейшла на тренерську роботу. Нині — тренерка клубу «Житлобуд-2».

Життєпис[ред. | ред. код]

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

Наталія Зінченко народилася у смт. Десна, що на Чернігівщині. Вихованка ФК «Елегія» (Бобровиця), перший тренер — Іван Острянко. Протягом сезонів 1992-1994 виступала у чернігівській «Легенді», у складі якої стала бронзовою призеркою національного чемпіонату. У 1995 році перейшла до київського клубу «Аліна», з яким здобула «срібло» чемпіонату та стала переможницею Кубка України. Того ж року Зінченко дебютувала у національній збірній — 22 жовтня вона з'явилася на полі у поєдинку проти збірної Угорщини.

Сезон 1996 Наталія розпочала у команді «Донецьк». Цей сезон став найуспішнішим у кар'єрі спортсменки на теренах України — до «золота» чемпіонату вона вдруге поспіль змогла додати Кубок країни, перегравши 12 жовтня 1996 року у фіналі свій колишній клуб «Аліна» з рахунком 7:1.

Після успішного виступу на Батьківщині трансфер Наталії за майже 30 тисяч доларів[1] викупив російський клуб ВДВ (Рязань). За 6 сезонів у команді Зінченко двічі ставала чемпіонкою Росії, здобула Кубок країни та бронзові нагороди. У сезоні 2002 вона перейшла до воронезької «Енергії», де також стала однією з провідних футболісток та здобула чемпіонське звання. Особливо вдалим видався останній сезон у формі «Енергії», у якому Наталія відзначилася у різних турнірах 18 разів. Після завершення чемпіонату 2004 року Зінченко повернулася до Рязані, де продовжила виступи за місцеву команду. Наступні два сезони були не найкращими у її кар'єрі — не здобуто жодної нагороди у російській першості та Кубку, та й індивідуальні показники були не найкращими.

У 2007 році Наталія Зінченко перейшла до лав пермської «Зірки-2005», з якою пов'язані її головні досягнення у кар'єрі. Тричі поспіль Наталія ставала разом з командою чемпіонкою Росії, вигравала Кубок Росії, стала фіналісткою Кубка УЄФА. У 2009 році Зінченко завершила активні виступи як футболістка, узявши попередньо участь у жіночому чемпіонаті Європи з футболу у складі збірної України.

Тренерка[ред. | ред. код]

У 2010 році Наталія очолила «Зірку-2005», змінивши на посаді головного тренера поляка Шека Борковськи[2]. Під її проводом команда здобула бронзові нагороди чемпіонату та дійшла до чвертьфіналу Кубка УЄФА, однак у травні 2011 року її на тренерському містку змінив серб Звонко Радич[3]. Натомість Зінченко далі працювала у клубі як старша тренерка. Балканський тренер затримався у команді ненадовго і вже у листопаді того ж року Зінченко знову очолила «Зірку-2005»[4], де пропрацювала до серпня 2012, поступившись місцем Сергію Чеснакасу[5].

З кінця 2012 року Наталія Зінченко була призначена на посаду головної тренерки молодіжної жіночої збірної України WU19. Свій перший матч в якості очільниці збірної провела на міжнародному товариському турнірі «Кубанська весна -2013». Збірна України під її керівництвом обіграла з рахунком 2:0 збірну Естонії. На цьому турнірі збірна України WU19 вперше зайняла друге місце, поступившись у фіналі збірній США в серії післяматчевих пенальті.

У 2014 році Наталія Зінченко повторює минулорічне досягнення. Збірна під її керівництвом займає друге місце на міжнародному турнірі «Кубанська весна -2014». У фіналі збірна України поступилася Росії з рахунком 3:2.

У 2016 році Зінченко приводить команду «Житлобуд-2» до першого в історії харків'янок чемпіонства України.

15 жовтня 2018 року Виконком ФФУ визнав роботу Володимира Реви на чолі жіночої збірної України незадовільною й ухвалив рішення призначити новою головною тренеркою Наталію Зінченко.[6] Вона стала першою жінкою, яка керувала національною жіночою збірною України з футболу. Під її керівництвом команда фінішувала другою в груповому турнірі кваліфікації Євро-2022 та взяла участь у плей-офф відбору. Починаючи з листопада 2018 року до листопада 2021-го під керівництвом Наталії Зінченко національна жіноча збірна провела 28 матчів: 14 перемог, 3 нічиї, 11 поразок. Різниця забитих і пропущених м’ячів — 50—55. За цей період у збірній дебютували 16 футболісток. 14 листопада 2021 року в УАФ повідомили про завершення роботи Наталії Зінченко на посаді тренерки збірної.[7]

Досягнення[ред. | ред. код]

Командні трофеї
Тренерські здобутки

Статистика[ред. | ред. код]

У таблиці наведена статистика виступів Наталії Зінченко за кордоном.

Клуб Сезон Чемпіонат Кубок Єврокубки Інше Всього
Матчі Голи Матчі Голи Матчі Голи Матчі Голи Матчі Голи
«Рязань-ВДВ» (Рязань)
1997 ? 1 ? 1 - - - - ? 2
1998 ? 5 ? - - - - - ? 5
1999 ? - - - - - - - - ?
2000 ? - - - - - - - - ?
2001 ? 4 - - 5 3 - - ? 7
2002 ? - - - - - - - - ?
Всего ? 10 ? 1 5 3 - - ? 14
«Енергія» (Воронеж) 2003 ? 6 - - ? 8 - - ? 14
2004 ? 11 ? 2 ? 5 - - ? 18
Всего ? 17 ? 2 ? 13 - - ? 32
«Рязань-ВДВ» (Рязань 2005 ? 8 - - - - - - ? 8
2006 ? 2 - - - - - - ? 2
Всего ? 10 - - - - - - ? 10
«Зірка-2005» (Перм) 2007 ? 9 ? 2 - - - - ? 11
2008 ? 10 - - ? 3 - - ? 13
2009 ? 5 ? 1 ? 1 - - ? 7
Всього ? 24 ? 3 ? 4 - - ? 31
Всього за кар'єру ? 61 ? 6 ? 20 - - ? 87

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Зінченко. Головна тренерка збірної України про Євро, "синка" та скільки заробляють футболістки на YouTube
  2. ↑ Треба міняти гру (рос.) . «Пермский обозреватель». Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 10 червня 2013.
  3. ↑ Пермський жіночий ФК Зірка-2005 очолить серб Звонко Радич (рос.) . «Российская газета». Архів оригіналу за 1 червня 2016. Процитовано 10 червня 2013.
  4. ↑ В жіночому ФК Зірка-2005 змінився головний тренер (рос.) . «59.ru». Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 10 червня 2013.
  5. ↑ У жіночому ФК Зірка-2005 оновився склад (рос.) . «ЭХО-Пермь». Архів оригіналу за 24 квітня 2013. Процитовано 10 червня 2013.
  6. ↑ Офіційно. Наталія Зінченко - головний тренер жіночої збірної України. [womensfootball.com.ua]. Архів оригіналу за 10 червня 2020. Процитовано 16 жовтня 2018.
  7. ↑ НАТАЛІЯ ЗІНЧЕНКО ЗАЛИШАЄ ПОСАДУ ГОЛОВНОГО ТРЕНЕРА ЖІНОЧОЇ ЗБІРНОЇ УКРАЇНИ. Архів оригіналу за 15 листопада 2021. Процитовано 15 листопада 2021.

Література[ред. | ред. код]

  • А. Н. Волощук. «Легенда» молодости нашей. — Чернігів : Десна Поліграф, 2020. — 416 с. — 250 прим. — ISBN 978-617-7833-49-8. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

Україна
Чубаров (1992−1993) · Качкаров (1993−1996) · Пісковець (1996−1998) · Качкаров (1999) · Пісковець (2000−2002) · Литвин (2003−2004) · Кулаєв (2005−2006) · Куцев (2007−2015) · Рева (2015−2018) · Зінченко (2018−2021) · Кортес (2021−2023) · Пятенко (2023−т. ч.)
«Ворскла» — поточний склад
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Зінченко_Наталія_Миколаївна&oldid=39776932