Кальварія (цвинтар)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цвинтар «Кальварія»
Інформація про цвинтар
48°37′26″ пн. ш. 22°17′42″ сх. д.H G O
Країна Україна
Розташування Ужгород
Мапа

Цвинтар «Кальварія». Карта розташування: Закарпатська область
Цвинтар «Кальварія»
Цвинтар «Кальварія»
Цвинтар «Кальварія» (Закарпатська область)

Кальварія (лат. Calvaria — Голгофа)  — найстаріший та найбільший міський цвинтар Ужгорода.

Розташування[ред. | ред. код]

Цвинтар «Кальварія» знаходиться на однойменній горі у центрі міста, з якої відкривається чудовий краєвид на місто, і навіть видно кордон зі Словаччиною.

Історія[ред. | ред. код]

Колишня назва цвинтаря «Кальварія» — Церква, бо тут стояла цегольнянська церква, а потім дали їй назву «Даїбоц», окремі вчені схильні приписувати цю назву видозміненому звертанню «Дай Боже». Деякі краєзнавці вважають, що в минулому тут було язичницьке капище.

В 1759 році міщанин Давид Петц подарував свій земельний наділ громаді, а до цього тут росли виноградники і гору називали Виноградною. Цвинтар же фактично був заснований у середині або наприкінці 18 ст. На мапі Ужгорода 1800 року вже відзначено гору Кальварія з каплицею нагорі. Оскільки Голгофа вважається хресним шляхом Христа, його муками, тому на Кальварії є каплички, які символізують шлях Ісуса. У 1826 році за ініціативи місцевого плебана Йожефа Лінці започатковано будівництво першої з чотирнадцяти розташованих на цвинтарі каплиць. До 1828 році на гроші цехів музикантів, чоботарів, дубильників і гончарів були збудовані перші чотири стаційні каплиці, що символізували місця зупинок Ісуса Христа по шляху до місця страти.

З каплицями на Кальварії пов'язані два відпусти, які проводилися у святковій обстановці, з римо-католицькою та греко-католицькою службами й трьома мовами. Саме у зв'язку з відпустами у 1830 році за планами інженера Якоба Лама на Кальварію прорубали окрему вулицю, котра з'єднала тутешні каплиці й цвинтар з містом. Вулицю так і назвали — Кальварія, в радянський час вулиця називалася Цвинтарна, а з середини 1970-х років і донині — Тиха. Пізніше з обох боків вулиці будуються нові цвинтарі: римо-католицьке, греко-католицьке і реформатське.

1839 року сатмарський римо-католицький єпископ за свій кошт збудував п'яту каплицю. До 1850 року на гроші різних благодійників спорудили ще чотири каплиці. Десяту в 1874 році поставив канонік мукачівської єпархії Андрій Чургович. Три останні каплиці, якими завершилося оформлення Кальварії, збудував відомий своєю жертовністю римо-католицький плебан Андраш Будіш.

У повоєнний час комплекс каплиць на Кальварії зазнав значних втрат. Головну каплицю державні органи передали Ужгородському університету, який облаштував у ній обсерваторію (1957). Вона діє донині. Окремі стаційні каплиці зруйнували, а ті, що залишилися без господаря, теж поступово руйнувалися. Тільки на поч. 1990-х рр. їх знову поновили і розписали.

У 1945 р. було прийнято рішення поховати на Кальварії у братській могилі воїнів радянської армії, які загинули у боях за місто наприкінці жовтня 1944 року. Меморіальний цвинтар відкрили 22 липня 1945 року й назвали «Пагорбом Слави». Через двадцять років тут спорудили обеліск[1].

Відомі особи, поховані на цвинтарі Кальварія[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Йосип Кобаль. «Ужгород відомий та невідомий». Видавництво «Світ», 2008 р. Обсяг — 196 ст. Тверда обкладинка. ISBN 978-966-603-555-7
  • Людмила Сахарова. «Сторінки з минулого ужгородського некрополя „Кальварія“». Наш час.- 2003.- 8 лип.- С. 2.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Вандали та природа руйнують некрополь Ужгорода[недоступне посилання з липня 2019]
  2. Професор Остап Вахнянин. Архів оригіналу за 1 серпня 2016. Процитовано 21 серпня 2016. 

Посилання[ред. | ред. код]