Карл Гуманн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Карл Гуманн
нім. Carl Humann
Карл Гуманн
Карл Гуманн
Карл Гуманн
Народився 4 січня 1839(1839-01-04)
Штееле
Помер 12 квітня 1896(1896-04-12) (57 років)
Ізмір
Поховання Пергам
Місце проживання Ізмір[1]
Країна Німецька імперія Німецька імперія
Національність німець
Діяльність археолог, інженер, географ, архітектор, мистецтвознавець
Alma mater Берлінська академія архітектури
Галузь археологія
Заклад Louis Mertond[1]
Державні музеї Берліна[1]
Членство Прусська академія наук
Німецький археологічний інститут
Відомий завдяки: відкривач Пергамського вівтаря
Брати, сестри Franz Humannd[2]
Діти (4[2][1]) Maria Sarred[2]
Hans Humannd[2]
Родичі Georg Humannd[2] і Friedrich Sarred
Нагороди

почесний громадянин[d] (1890)


CMNS: Карл Гуманн у Вікісховищі

Карл Гуманн (нім. Carl Humann; 4 січня 1839, Штееле12 квітня 1896, Ізмір) — німецький інженер, архітектор та археолог. Відкрив Пергамський вівтар. Член Прусської академії наук і Німецького археологічного інституту.

Життєпис[ред. | ред. код]

Гуманн отримав диплом залізничного інженера, працював на будівництві залізниць і продовжив освіту в Будівельній академії Берліна. Захворівши туберкульозом, Гуманн намагався підшукати для себе корисніший клімат в тодішній Османській імперії і оселився в 1861 в Константинополі. Він брав участь зокрема у розкопках на острові Самос, будував палац, і об'їздив в 1864 у Палестину, проводячи картографічні дослідження за дорученням османського уряду. Пізніше Гуманн також склав карту східної частини Балканського півострова.

З 1867 до 1873 Гуманн керував будівництвом доріг в Малій Азії. Попередньо він побував у древньому Пергамі взимку 1864-1865. Він виявив, що в Пергамі ще не проводилися повноцінні розкопки, хоча знахідки можуть представляти надзвичайну цінність. Йому довелося використовувати весь свій вплив для того, щоб запобігти знищенню частині відкритих мармурових руїн у вапняно-газових печах. Але для справжніх розкопок була потрібна підтримка з Берліна.

Лише в 1878 всі обставини склалися для Гуманна сприятливим чином: директор берлінського Музею скульптури забезпечив фінансову підтримку розкопок, а Гуманн отримав офіційний дозвіл османської боку. 9 вересня почалися перші розкопки в Пергамі, що тривали один рік. Великі фрагменти фризу вівтаря надзвичайної художньої цінності та численні скульптури були виявлені несподівано. Друга і третя археологічні кампанії відбулися в 1880-1881 і в 1883-1886 роках. Знахідки, які згідно з угодою з османської стороною переходили у власність Німеччині, на ослячих возах п'ять годин перевозилися до узбережжя, перевантажувалися на німецькі кораблі і вирушали до Берліна.

Бюст Гуманна роботи Адольфа Брютта в Пергамському музеї

Німеччина швидко оцінила сенсаційність і значення знахідок, Гуманн став знаменитістю. Володіючи Пергамським вівтарем, Німеччина отримала можливість гідно протистояти «культурній першості» Британії, яка володіла фризом з Парфенона, виставленим у Британському музеї Лондона.

За дорученням Прусської академії наук Гуманн провів археологічну документацію стародавніх поселень Ангори, верхнього Євфрата і північній частині Сирії. З 1882 Гуманн веде розкопки за дорученням Німецького Східного товариства в Зінджирлі. В 1884 Гуманн був призначений директором відділу Королівських музеїв Берліна, однак продовжував залишатися в Смирні, представляючи інтереси королівських музеїв на Сході. Він продовжував свою роботу та дослідження і приймав у своєму популярному будинку численних гостей. В 1888 у він керував розкопками в Зінджирлі в північній Сирії. В 1891-1893 Гуманн проводив розкопки в Магнесії на Меандрі.

Карла Гуманна поховали на кладовищі Смірни. В 1967 році його поховання перенесено на фортечну гору в Пергамі.

На честь знаменитого археолога в Пергамському музеї встановлено бюст Гуманна, виконаний Адольфом Брюттом в 1901 з нагоди відкриття першої будівлі Пергамського музею.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. а б в г Conze A. Biographisches Jahrbuch und Deutscher Nekrolog / Hrsg.: A. BettelheimB. — Vol. 1, 1896. — S. 369–377.
  2. а б в г д Deutsche BiographieMünchen BSB, Historische Kommission bei der Bayerischen Akademie der Wissenschaften, 2001.