Качуро Петро Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Качуро Петро Петрович
Особисті дані
Народження 2 серпня 1972(1972-08-02)[1] (51 рік)
  Орша, Вітебська область, Білоруська РСР, СРСР
Зріст 184 см
Вага 76 кг
Громадянство  Білорусь
Позиція нападник
Професіональні клуби*
1989—1991 СРСР «Динамо» (Мінськ) 4 (0)
1992—1993 Білорусь «Динамо-93» 62 (28)
1994—1996 Білорусь «Динамо» (Мінськ) 60 (52)
1996—2000 Англія «Шеффілд Юнайтед» 95 (19)
2000 КНР «Ченду Вун-ю» 19 (5)
2001—2002 Білорусь «Динамо» (Мінськ) 29 (16)
2002—2005 Росія «Сокіл» (Саратов) 82 (24)
2005 Білорусь «Динамо» (Мінськ) 1 (0)
Національна збірна
1994—2002 Білорусь Білорусь 29 (5)
Тренерська діяльність**
2006—2007 Білорусь «Динамо» (Мінськ)
2010—2011 Білорусь «Німан» (Гродно) (асист.)
2011 Білорусь «Німан» (Гродно) (в. о.)
2012 Білорусь «Динамо-2» (Мінськ)
2013 Білорусь «Динамо» (Мінськ) (асист.)
2014 Білорусь «Береза-2010» (асист.)
2014 Таджикистан «Хайр Вахдат»
2015—2016 Білорусь «Динамо» (Мінськ) (асист.)
2017 Білорусь «Ліда»
2020— Білорусь «Енергетик-БДУ» (асист.)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Петро Петрович Качуро (нар. 2 серпня 1972, Орша, Вітебська область, Білоруська РСР, СРСР) — радянський і білоруський футболіст, що грав на позиції нападника. Найбільше відомий виступами за мінське «Динамо» та «Шеффілд Юнайтед». Грав за національну збірну Білорусі. Після завершення кар'єри гравця — футбольний тренер.

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Футболом почав займатися в оршанській ДЮСШ, перший тренер — Віктор Котов.

У віці 15-ти років переїхав в Мінськ, де навчався в ДЮСШ «Трудові резерви», тренер — Дмитро Тарасов[2]. З 17 років грав у дублі мінського «Динамо», потім підпускався до ігор за основну команду, в вищому дивізіоні чемпіонату СРСР зіграв 4 гри.

«Динамо» Мінськ[ред. | ред. код]

У 1992—1996 роках виступав в чемпіонаті Білорусії за «Динамо» і за його фарм-клуб «Динамо-93», який в 1992 році грав у другій лізі і називався «Динамо-2». У складі «Динамо» став триразовим чемпіоном країни в сезонах 1993/94, 1994/95, 1995 (осінь) і срібним призером в сезонах 1996 і 2001, володарем Кубка Білорусі (1994), з «Динамо-93» — бронзовим призером сезону 1992/93. У сезоні 1993/94 він став кращим бомбардиром чемпіонату (21 гол), виступаючи за дві команди, що зайняли два перших місця, за «Динамо-93» (15 ігор, 7 голів) і «Динамо» (13 ігор, 14 голів).

«Шеффілд Юнайтед»[ред. | ред. код]

Влітку 1996 року перейшов в «Шеффілд Юнайтед», клуб в той час виступав у другому за силою дивізіоні і боровся за вихід в Прем'єр-лігу. Качуро став першим білоруським легіонером, що грав в Англії. До нього з білоруських футболістів в Англії грали тільки Ігор Гуринович і Сергій Гоцманов, але будучи громадянами СРСР.

В Англії Качуро провів 4 роки, найуспішнішим був перший сезон 1996/97. Клуб зупинився за крок від виходу в Прем'єр-лігу, поступившись у фінальному матчі плей-офф «Крістал Пелес», а Качуро був визнаний уболівальниками найкращим гравцем сезону. У цьому сезоні білорус зіграв 48 ігор і забив 14 м'ячів, з них в чемпіонаті — 40 ігор, 12 м'ячів.

Потім клуб за три роки змінив п'ять тренерів, які рідше довіряли гравцеві місце в стартовому складі[3].

Качуро зіграв за «Шеффілд» 121 гру, забив 23 голи. Він перетнув рубіж в 100 матчів за клуб, ставши другим після норвежця Рогера Нільсена з п'яти футболістів, які не є представниками Британських островів.

В результаті Качуро перейшов в китайський «Ченду Вун-ю», де пробув недовго. Потім повернувся в мінське «Динамо», з яким став срібним призером в сезоні 2001 року.

«Сокіл» Саратов[ред. | ред. код]

Влітку 2002 року перейшов в саратовський «Сокіл», який боровся за прописку в російській Прем'єр-Лізі. У вищому дивізіоні Росії зіграв 13 ігор, забив 2 м'ячі, потім грав за «Сокіл» в першому дивізіоні. Найбільш яскравим був сезон 2004 року, коли клуб відстав на три очки від «Томі», яка зайняла друге місце і вийшла в Прем'єр-Лігу, а Качуро з 15 голами увійшов до п'ятірки кращих бомбардирів першого дивізіону.

У 2005 році завершив кар'єру в мінському «Динамо».

Качуро став першим футболістом, який забив 50 м'ячів у чемпіонатах Білорусі. П'ятидесятий гол забив 17 серпня 1995 у матчі «Динамо» і вітебської «Двіни»[4]. Всього в чемпіонатах Білорусі зіграв 136 матчів, за системою «гол + пас» набрав 110 балів (81 + 29)[2].

Кар'єра в збірній[ред. | ред. код]

В 1994—2002 роках грав за збірну Білорусі, у складі якої вийшов на поле у 29 матчах і забив 5 м'ячів.

Тренерська кар'єра[ред. | ред. код]

Після завершення кар'єри футболіста почав працювати тренером в «Динамо» (Мінськ). У листопаді 2006 року був призначений головним тренером мінського клубу, але вже в квітні 2007 року, після провального кубкового матчу проти «Німану» (0:3) був звільнений. Пізніше працював у гродненському клубі.

З 2012 року знову працював у «Динамо» головним тренером другої команди[5]. У серпні 2013 року був усунутий від керівництва динамівським дублем і перейшов на роботу в «Березу-2010»[6].

У червні 2014 року став головним тренером клубу «Хайр Вахдат» з Таджикистану[7].

У 2015 році очолив юнацьку команду мінського «Динамо», а в січні 2016 року перейшов в селекційний відділ клубу, також в першій половині 2016 року був тренером в штабі Вука Рашовіча. У листопаді того ж року Качуро вчергове покинув «Динамо».

У січні 2017 року став головним тренером «Ліди»[8]. Під керівництвом Качуро клуб завершив першу половину сезону 2017 на 13-му місці з 16. У липні того ж року покинув свій пост у зв'язку з працевлаштуванням на іншому місці роботи[9].

У вересні 2020 року увійшов до тренерського штабу клубу «Енергетик-БДУ».

Досягнення[ред. | ред. код]

Як гравця[ред. | ред. код]

Як тренера[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ FBref
  2. ↑ а б Пётр Качуро на официальном сайте ФК «Динамо» Минск. Архів оригіналу за 14 жовтня 2013. Процитовано 28 квітня 2013.
  3. ↑ Отара семирунная. www.sb.by (ru-RU) . 11 серпня 2011. Архів оригіналу за 22 Листопада 2021. Процитовано 22 листопада 2021.
  4. ↑ Этот день в истории. 17 лет назад Петр Качуро стал первым игроком, забившим 50 мячей в чемпионатах Беларуси. Прессбол. Архів оригіналу за 22 Листопада 2021. Процитовано 22 листопада 2021.
  5. ↑ Петр Качуро назначен главным тренером минского «Динамо-2». champ.by. Архів оригіналу за 24 Квітня 2021. Процитовано 22 листопада 2021.
  6. ↑ У дублеров минского "Динамо" новый главный тренер. football.by. Архів оригіналу за 24 Квітня 2021. Процитовано 22 листопада 2021.
  7. ↑ Петр Качуро возглавил команду из Таджикистана. football.by. Архів оригіналу за 24 Квітня 2021. Процитовано 22 листопада 2021.
  8. ↑ Петр Качуро возглавил "Лиду". football.by. Архів оригіналу за 24 Квітня 2021. Процитовано 22 листопада 2021.
  9. ↑ Петр Качуро покинул пост главного тренера "Лиды". football.by. Архів оригіналу за 24 Квітня 2021. Процитовано 22 листопада 2021.

Посилання[ред. | ред. код]

Нормативний контроль
Найкращі бомбардири чемпіонату Білорусі з футболу
1992: Скоробогатько | 1992–93: Барановський / Ромащенко | 1993–94: Качуро | 1994–95: Шавров | 1995: Яромко | 1996: Хлібосолов | 1997: Хлібосолов | 1998: Яромко | 1999: Стрипейкіс | 2000: Василюк | 2001: Давидов | 2002: Стрипейкіс | 2003: Близнюк / Корніленко | 2004: Стрипейкіс | 2005: Стрипейкіс | 2006: Клименко | 2007: Василюк | 2008: Близнюк / Родіонов | 2009: Майкон | 2010: Брессан | 2011: Брессан | 2012: Осипенко | 2013: Родіонов | 2014: Януш | 2015: Януш | 2016: Родіонов / Гордійчук | 2017: Гордійчук | 2018: Савицький | 2019: Шкурін | 2020: Скавиш | 2021: Дарбо | 2022: Абдіхоліков | 2023: Владислав Морозов

Чуркін (1940) · Корчебоков (1941) · Єлисєєв (1945–47) · Корчебоков (1947–50) · Назаров (1950) · Фокін (1951–52) · Бозененков (1953–54) · Матвєєв (1956–57) · Соколов (1957) · Новиков (1960–61) · Севідов (1962–69) · Мозер (1969–73) · Єгоров (1974) · Горянський (1974–76) · Базилевич (1977–78) · Малофєєв (1978–83) · Арзамасцев (1984–86) · Савостіков (1986–88) · Малофєєв (1988–91) · Вергеєнко (1991–94) · Арзамасцев (1994) · Щокин (1994–97) · Байдачний (1997–98) · Курнєв (1998) · Арзамасцев (1998) · Курненін (1999–2000) · Родньонок (2000) · Піскарьов (2000–01) · Кондратьєв (2001) · Малофєєв (2001–02) · Зигмантович (2002) · Арзамасцев (2002) · Гюров (2002–03) · Байдачний (2003) · Шубін (2003–04) · Шуканов (2004–05) · Башмаков (2005) · Рябоконь (2005–06) · Петрушин (2006) · Качуро (2006–07) · Хацкевич (2007) · Кріушенко (2007–08) · Муслин (2008–09) · Альшевський (2009) · Гуренко (2009–10) · Солодовников (2010) · Гольмак (2010) · Василенко (2010–11) · Овчинников (2011) · Седньов (2011–12) · Протасов (2012–13) · Маскант (2013) · Журавель (2014) · Угрін (2014–15) · Рашович (2015–16) · Боровський (2016–17) · Гуренко (2017–18) · Пилипчук (2019) · Гуренко (2019–20) · Кучук (2020–21) · Челядинський (в. о.) (2021–)

«Німан» (Гродно) – Тренери

Мохов (1964) · Радзишевський (1965–1969) · Глембоцький (1970–1973) · Дзідзігурі (1973–1974) · Заболотських (1974–1975) · Сіваков (1975–1990) · Гришанович (1990–1992) · Уласевич (1992–1993) · Яночкін (1993–1995) · Летяго (1995–1996) · Сіваков (1996) · Севостьяник (1997) · Солодовников (1997) · Сіваков (1998) · Солодовников (1998–2005) · Нефедов (2005) · Курнєв (2006) · Румбутіс (2007) · Акшаєв (2008) · Радушко (2008–2010) · Корешков (2010–2011) · Качуро (2011) · Солодовников (2011–2016) · Кіреня (2016) · Ковалевич (2016–)

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Качуро_Петро_Петрович&oldid=41038451